Вів Сірко сім тисяч душ полонених з Криму,
Із татарської неволі і від караїмів.
Скільки років люд сердешний провів у полоні
І від щастя, від свободи, сльозоньки солоні

На стемнілих з горя лицях висихали з сонця.
Бо за довгими степами, у чужій сторо

Таким щовечора концертом пригощають
Мене єрусалимські цвіркуни,
Що, якби змога, стояв і слухав їх
До вранішніх туманів...
Коли скрипки ховають од роси музики.

Р.S.
Воістину – незборний потяг висловить себе.

А яблука доспілі у саду
Біліють, як вночі жіночі груди,
Ті, що на радість в хмільному меду,
Розпалюють вогонь, жагу не студять.

Не гасять зорі поцілунків шал,
Гарячих губ однаковість безмірну.
Неначе ми потрапили в портал

Де-не-де і я іще нівроку
як читаю опуси свої...
помічає всевидюще око
місію поезії високу
і мотиви, схожі на мої.

Видаються генії по блату,
може й чесні, а не навпаки...

ридати, родити редути, радіти

17
стреси, з траси не струсите!

18
сповідь спалить пам'ять

Мерхне тихо вечір синій
За відчиненим вікном, –
Несміливо ранні тіні
Просинаються кругом.
Повнить хату свіжий вітер
Ароматом дальніх плес, –
Срібним сяйвом місяць витер
Пелену пітьми з небес.

Проїхавшись у швидкіснім трамваї,
На станції зійшов у перехід.
А там уже, і сам чому – не знаю,
Пішов не у ту сторону, де слід,
І вийшов упритул до залізниці.
Високий насип виднокіл закрив.
Внизу в бетоннім жолобі водиці
Стрімкий потік із шумом дес

Мене забули, наче день
Вчорашній, непримітний, –
Адже не став ніхто з людей
Вітатися привітно.
Стояв зажурено, коли,
Вглядаючись притому, –
Повз мене гордівливо йшли
Знайомі й незнайомі.

Вчорашнє не зберу, як порошинки,
Невдачу зможу бачити – чужу.
Збирався на велике – і розтринькав.
Бреде іще надія крізь олжу.

Ви говоріть – послухаю, мов няню,
Та в інший, певно, повернуся бік.
Наразі – чути оплески бляшані,

Я думав пульс. А це лише вони –
три яблука упали на долівку…
Серцевий тиск чуткі руйнує сни
і легковій мете в саду бруківку,
і серпень догорає за вікном,
ясні у небі зорі дозрівають
і сили набирається вино,
і чорногузи скупчились у зграї,

Подорожник білявий розцвів
і хмаринкою плив над могилою,
і колискою пристрасних слів:
коли б світ цей розквітлий покинув я,
то б я бачив і з горя згорав
під могильною, сірою брилою:
золотиста ласкава бджола
подорожник білявий опилює.

Вивчає риби нині клас,
Річок, озер і моря світ.
Питає вчительку Тарас:
- А як дізнатись риби вік?

Говорить так йому вона:
- Хоч риби, звісно, різні всі,
А це побачить, хлопче, нам

Дрібненькі крапельки роси
аж досхочу напоять душу
покою лісу не порушу
посеред трепету осик
казкова прочинилась брама
спиває осені бальзами
кремезний дядько лісовик
а поруч мавки та лісниці

Сільським дітям присвячується

Жнива у Пісках... Пам'ять ожива,
Як дітлахами бігали стернею,
Кололи ноги гостряками з неї,
Збирали колоски у ті жнива.

А гуси розбігались по полях,

Та не чіпай ти екс-сексотів,
що на парнасі височать
як булька й жаба у болоті,
а то найбільші патріоти
в еРеМ жалітись побіжать.

***
За істину і нині як учора

Сьогодні кожен чує, – алілуя,
крім ідола, що пнеться у блакить,
принижуючи інших, височить
у тихому болоті, одесную
з кікіморою, булькаючи всує,
що ощасливить і її на мить.

***