ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2024.04.25 19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’

Євген Федчук
2024.04.25 17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.

Іван Потьомкін
2024.04.25 11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Юрій Гундарєв
2024.04.25 09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Володимир Каразуб
2024.04.25 09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом

Світлана Пирогова
2024.04.25 08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?

Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,

Леся Горова
2024.04.25 07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.

Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови

Віктор Кучерук
2024.04.25 06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.

Ілахім Поет
2024.04.25 00:03
Вельмишановна леді… краще пані…

Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д

Артур Курдіновський
2024.04.24 21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!

Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,

Сергій Губерначук
2024.04.24 20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.

Ілахім Поет
2024.04.24 12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.

Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов

Віктор Кучерук
2024.04.24 05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.

Артур Курдіновський
2024.04.23 23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.

Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана

Іван Потьомкін
2024.04.23 22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу

Олена Побийголод
2024.04.23 20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)

Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ілахім Поет
2024.04.15

Лайоль Босота
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Степанчук Юлія
2024.04.15

Петро Схоласт
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Сторінка наших новин
Якщо ваш редакторський творчий рейтинг не нижчий 5.00, ви маєте можливість самостійно опублікувати свою новину >>>, яка потрапить і на цю сторінку, і буде прокручена на головних сторінках "Майстерень"

Про всесвітнє зло (від того, хто програв)




Актуальні теми:

Український прорив! Як створити в кожному селі, районі, місті, області територіальну громаду-власників, які є в Конституції, але майже відсутні в Україні!
Щодо Поезії і Мистецтва
Поетичні дійства. Відзначення, конкурси
Україна. Основні проблеми і їх вирішення
Голодомор в Україні
Сучасні агресори - свідчення і факти
«Одкровення члена таємної сім'ї, яка керує світом» (?)
Сучасна еліта в Україні
Про «людину» і «добро», «світло» і «пітьму», «холод» і «зло»
Імперські «ігрища»
Про завтрашню велику війну на Кавказі


Самвидав-новини:
● "Актуальне" дійство:
Триває конкурсний відбір "Поетичних Майстерень".
Триває написання віршів на задану тему.
Триває написання віршів "за образом".
Постійні рейтингові голосування у рубриках
Постійні рейтингові голосування: називаємо кращих авторів у цілому.

Перший Відкритий Поетичний Форум
Круглий стіл редакторів

● Щоденник:
• Попередні сторінки новин
від Кузан Василь [ Переглядів: 1377 | Коментарів: 4 ]          
від Осадко Ганна [ Переглядів: 1815 | Коментарів: 3 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 2222 | Коментарів: 0 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 3969 | Коментарів: 0 ]          
від Таллі Ірво [ Переглядів: 1469 | Коментарів: 0 ]          
від Иринова Ирина [ Переглядів: 1021 | Коментарів: 0 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 1368 | Коментарів: 0 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 1465 | Коментарів: 0 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 2134 | Коментарів: 4 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 1626 | Коментарів: 0 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 2873 | Коментарів: 10 ]          
від Редчиць Іван [ Переглядів: 3343 | Коментарів: 7 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 2671 | Коментарів: 8 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 2109 | Коментарів: 6 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 2137 | Коментарів: 0 ]          
від Адміністрація Майстерень [ Переглядів: 2739 | Коментарів: 4 ]          
від Кузан Василь [ Переглядів: 2059 | Коментарів: 1 ]          
від Гребенюк Валерій [ Переглядів: 1255 | Коментарів: 0 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 3536 | Коментарів: 2 ]          
від Матвійко Катруся [ Переглядів: 3437 | Коментарів: 4 ]          
від Кримовська Софія [ Переглядів: 3471 | Коментарів: 14 ]          
від Калиновська Людмила [ Переглядів: 3304 | Коментарів: 7 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 1299 | Коментарів: 1 ]          
від Нова Ванда [ Переглядів: 3044 | Коментарів: 2 ]          
від Осадко Ганна [ Переглядів: 1271 | Коментарів: 0 ]          
від Бражник Ольга [ Переглядів: 1878 | Коментарів: 4 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 2364 | Коментарів: 0 ]          
від Берлін Берлін [ Переглядів: 1165 | Коментарів: 0 ]          
від Куліков Костянтин [ Переглядів: 1353 | Коментарів: 0 ]          
від Адміністрація Майстерень [ Переглядів: 1971 | Коментарів: 1 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 1651 | Коментарів: 0 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 2208 | Коментарів: 4 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 3697 | Коментарів: 3 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 1435 | Коментарів: 0 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 2241 | Коментарів: 2 ]          
від Яблонська Оксана [ Переглядів: 3783 | Коментарів: 6 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 2034 | Коментарів: 0 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 3987 | Коментарів: 10 ]          
від Матвійко Катруся [ Переглядів: 2980 | Коментарів: 5 ]          
від Осташ Вікторія [ Переглядів: 1302 | Коментарів: 0 ]          
від Адміністрація Майстерень [ Переглядів: 2306 | Коментарів: 3 ]          
від Черкаський Кока [ Переглядів: 2136 | Коментарів: 1 ]          
від Адміністрація Майстерень [ Переглядів: 1306 | Коментарів: 0 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 2156 | Коментарів: 4 ]          
від Гуцуляк Олег [ Переглядів: 1459 | Коментарів: 0 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 4593 | Коментарів: 17 ]          
від Криничанка Наталка [ Переглядів: 1219 | Коментарів: 0 ]          
від Багрянцева Олена [ Переглядів: 1426 | Коментарів: 1 ]          
від Схимниця Рудокоса [ Переглядів: 9439 | Коментарів: 24 ]          
від Осташ Вікторія [ Переглядів: 1308 | Коментарів: 0 ]          


• Сторінки новин 2005 - 2007

Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   

Коментарі
Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-05-11 20:08:27 ]
Азія ще осторонь

Азія в цілому поки залишається осторонь від антиофшорної компанії, розгорнутої в Європі і США, і навіть може виникнути враження, що ось, мовляв, куди побіжать гнані зі звичних офшорів гроші. Однак це далеко не так. Багато в чому поведінка азіатських країн пов'язана з тим, що "чистих" офшорів там не так багато.

Найбільш відомі умовно офшорні юрисдикції, Гонконг і Сінгапур, хоч і надають своїм клієнтам спрощену процедуру реєстрації компаній та вигідні ставки оподаткування, все ж в основному використовуються компаніями і клієнтами, що мають в Азії певні інтереси.

Більше того, навіть формально вважати їх офшорами неправильно - компанії зобов'язані розкривати своїх власників і вести бухгалтерську звітність.

У всякому разі, Сінгапуру навіть немає в чорних списках, прикладом, російського Мінфіну. А "чисті" офшори, такі як малайзійський Лабуан, занадто малі для того, щоб чинити серйозний вплив на азіатську і тим більше світову економіку.

"В Азії поки в цілому не так сильно стурбовані прозорістю фінансових потоків, як на Заході. У багатьох країнах південно-східної Азії, так і в Китаї, офшорні схеми поки не викликають особливих питань", - розповідає професор економіки Університету Гонконгу Девід Лам.

За даними 2012 року, найбільшим інвестором в економіку КНР були всі ті ж Британські Віргінські острови, за якими з невеликим відривом йшов Гонконг.

Класична схема передбачає розміщення акцій китайських активів у Гонконгу, яке проводиться через холдингову компанію в BVI. Потім ці кошти повертаються до Китаю у вигляді іноземних інвестицій. Таким чином китайські бізнесмени уникають податку на доходи від IPO.

Ще один варіант - махінації з експортними інвойсами, коли китайським податковим органам доповідають лише про половину вартості експортної угоди.

Інша половина йде в офшор, звідки потім повертається в КНР у вигляді іноземних інвестицій. Китайська влада на словах, зрозуміло, засуджують подібні схеми, але на практиці поки всерйоз їм не заважають.

Сінгапур не чекає

У Сінгапурі не дуже-то і чекають європейських грошей. У Сінгапурі явно побоюються можливих репутаційних втрат - нікому не хочеться ризикувати статусом регіонального фінансового центру заради порівняно невеликих сум.

"П'ять європейських країн включені до групи ризику. Це, наприклад, Англія, Франція, Іспанія. Клієнтам з цих країн дуже складно відкрити рахунки в Сінгапурі, тут бояться звинувачень у відмиванні грошей", - розповідає один з сінгапурських банкірів, що працює у великому банку в відділі private banking.

Кілька місяців тому Сінгапур і Німеччина підписали угоду, згідно з яким німці можуть у найкоротші терміни отримати будь-яку інформацію про німецький власника рахунку в місті.

"Німцеві все одно, де тримати рахунки. У Сінгапурі він теж як на долоні у місцевих податкових органів, як і в Берліні", - підсумовує джерело.

Таке ставлення Сінгапуру пояснюється надлишком клієнтів в країнах Азії. Індонезія, Малайзія, Таїланд, Китай - багато багатії з цих країн вважають за краще зберігати гроші саме в Сінгапурі.

П'ятнадцять років тому, після фінансової кризи, індонезійські власті спробували отримати доступ до інформації про рахунки індонезійців в місті-державі, але їм було відмовлено. Хоча бувають і інші випадки.

"Одному моєму клієнтові довелося віддати 10% свого вкладу в одному сінгапурському банку. Йому погрожували" злити "інформацію про нього індонезійським органам, і довелося заплатити, але це швидше виняток. Думаю, такі махінації проводяться навіть не на рівні топ-менеджменту банку", - розповідає інформоване джерело в Гонконзі.

"Урок Кіпру в тому, що якщо уряд вирішує свої проблеми, обкладаючи податками депозити, воно переходить якусь межу. Це справедливо для всієї Європи. Тепер ніде не безпечно", - каже екс-посол Сінгапуру в Росії, директор щорічного російсько-сінгапурської бізнес- форумом Майкл Тей.

Він вказує, що у Сінгапуру, на відміну від Кіпру, немає державної заборгованості, а місцеві банки володіють солідною ліквідністю за рахунок припливу коштів з Китаю та країн південно-східної Азії.

І все ж повністю замінити Кіпр ні Сінгапур, ні Гонконг не зможуть. Для легального функціонування рахунку в Гонконзі діяльність компанії має хоч якимось чином бути пов'язана з Азією, інакше рахунок можуть просто закрити.

"Це просто. В один прекрасний момент з банку приходить ввічливе лист з чеком на ту суму, яка була на вашому рахунку, і оскаржити це рішення неможливо", - каже власник одного з гонконзьких консалтингових агентств.

У цілому між Гонконгом і Сінгапуром склалося негласне поділ праці. Гонконг робить акцент на корпоративні фінанси, у той час як сінгапурські банкіри спеціалізуються на управлінні приватними активами.

Це пов'язано з більш розвиненим фондовим ринком Гонконгу. Тут не хочуть ризикувати, розміщуючи сумнівні особисті кошти. Ті ж, якщо не великі гроші можна заробити на обслуговуванні середніх і великих компаній.

Статус Гонконгу і Сінгапуру навряд чи буде змінюватися, на відміну від островів Мен і Джерсі. У Сінгапурі та Гонконгу вигідні податкові умови поєднуються з бурхливим економічним розвитком і вигідним географічним положенням.

Якщо офшори забезпечували клієнтам анонімність і збереження грошей, а цього вони більше забезпечувати не можуть, то головний козир азіатських фінансових центрів - забезпечення доступу до економікам швидко зростаючого регіону.

Тобто у Гонконгу і Сінгапуру зовсім інша спеціалізація. Крім того, обидва анклаву спираються на підтримку Китаю, який використовує їх для просування по Азії та світу. Наприклад, і Гонконг, і Сінгапур в останні п'ять років були важливими елементами в міжнародній експансії китайської валюти.

Відводячи гроші в Азію, треба розуміти: вони потраплять у поле впливу іншого потужного гравця, який може вести себе не менш жорстко, ніж західні країни.

Співавтори: Марк Завадський та Сергій Сумленний
http://www.epravda.com.ua/publications/2013/05/8/373147/


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-05-24 23:36:03 ]

Кого цікавить найближче майбутнє - будь-ласка, шукайте своє місце, якщо розумієте, що на державу сподіватися не доводиться...



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2013-08-08 09:41:02 ]



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2013-08-08 13:34:28 ]



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2013-08-08 13:36:31 ]



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2013-09-04 10:26:25 ]
Як вони вирішили з нами боротися.

ІІ. Шлях, який прагнуть нав'язати нам усім.

Ось нині, схоже, через владні структури Саудівської Аравії, США, Ізраїлю, Турції, Франції організують хімічні фокуси в Сирії. І що таким чином хочуть вчинити? Певно, одне й те саме - щось вкрай приголомшливе і смертельно небезпечне для усіх, крім Америки? Навіщо озброюють і організовують армади новітніх басмачів? І куди з того безумного котла потім подінуть Ізраїль? Чи спершу басмачі дійдуть аж до Парижу - Брюселю? Бо ж явно нині йдеться про войовничу радикалізацію всього близького сходу з прицілом на розніжену Європу.

Отже, хто дає нині в руки дикунам хімічну зброю?



Проте, як завжди, є й ігри Кремля - бездарні імперсько-економічні інтереси Росії, чию зажерливість теж використовує зло по-повній програмі...

Щодо Росії і її ігор

(З Інтернету)
http://www.echo.msk.ru/blog/radzihovski/1149826-echo/#cmnt-18071268

1. В интересах ГАЗПРОМА российские руководители горой стоят на защите Асада в Сирии, поскольку как только его скинут, тут же будет построен по территории Сирии газопровод Катар-Турция-Европа. Этот газопровод для ГАЗПРОМА смерти подобен. Однако, если Асад одержит однозначную победу, то для Москвы будет ничуть не лучше. Ведь в этом случае будет построен Трубопроводистан (газопровод с гигантского иранского месторождения “Южный Парс”) и дешевый иранский газ хлынет в Европу. По большому счету, Москву не устраивает никакой мирный вариант развития событий в Сирии. Москве выгодна бесконечная гражданская война.

2. В интересах экспорта российской НЕФТИ Россия десятилетиями разжигает и подливает огонь абсолютно во все конфликты на Ближнем Востоке. Каждый конфликт дает толчок росту цен на нефть, на чем Россия и зарабатывает. Именно поэтому Россия всегда задаром заваливает самые одиозные и агрессивные страны на Ближнем Востоке горами советского и российского оружия. Кроме того, именно поэтому Россия поддерживает террористов и заводит в тупик любое урегулирование местных конфликтов.

3. Доля нефтегазовой отрасли в экономике России в последнее десятилетие превысила одну треть ВВП (34% от ВВП России). Манипулирование ценами на нефть на мировых рынках стало сутью внешней политики России, начиная еще с 70-х годов ХХ века. Нагнетание напряженности, раздувание конфликтов в регионах добычи нефти и газа, военные интервенции и подогревание войн в транзитных государствах, создание искусственных препятствий для урегулирования локальных конфликтов, поставки оружия, тайное финансирование мятежников и все усилия российской дипломатии постоянно направлены на взвинчивание цен на нефть. Фатальная зависимость экономики СССР и России от цены на нефть заставляет Москву действовать методами законченных и неизлечимо больных наркозависимых бандитов. Никакая мораль и никакие законы не могут удержать кремлевского наркомана от самых гнусных поступков и преступлений ради очередной дозы нефтяного опиума. В первую очередь московская диверсионная и подстрекательская политика “разводок” направлена против стран ОПЕК в Персидском заливе – основных стратегических конкурентов России.

4. Политика и стратегия России на Большом Ближнем Востоке целиком определяется “нефтяным фактором”. Прикидываясь другом Асада в Сирии и режима аятолл в Иране, Россия на деле делает все возможное для разжигания и затягивания войны в Сирии, а также для обеспечения военных и ядерных амбиций аятолл в Иране, тем самым препятствуя увеличению поставок углеводородов в Европу по территории Сирии и Турции из Ирана, Ирака и других стран Персидского залива и Ближнего Востока.

5. Интересы России и Китая полностью совпали в деле разжигания конфликта в Сирии и втягивания Ирана в конфронтацию с Западом. На фоне этих событий Китай скупает иранскую нефть по бросовым ценам. И Пекин совершенно не заинтересован ни в раскупорке сирийской “пробки” на пути нефти из Залива в Европу, ни в примирении Ирана с США и Евросоюзом.

Что и когда непосредственно угрожает резким падением денежного объема российского экспорта нефти и газа:
1. Экспорт из США. Срок развертывания 2-3-5 лет.
2. Рост экспорта Ирака до уровня Саудовской Аравии. Срок развертывания 2-3-5 лет.
3. Рост экспорта Ливии. Срок развертывания 2-3-5 лет.
4. Резкий рост поставок сжиженного природного газа из Австралии. Срок развертывания 2-3-5 лет.
5. Победоносная война США и НАТО в Сирии и последующее массовое строительство по её территории нефтегазопроводов для Катара, Ирака и Ирана. Тоже самое будет в случае полной победы Башара Асада, который за 2 месяца до начала мятежа уже подписал программу “Четырех морей”. Срок развертывания 2-3-5 лет.
6. Переворот в Иране (революция) и резкий рост экспорта Ирана. Срок развертывания 2-3-5 лет.
Реализация хотя бы 3-х из этих 6 сценариев гарантирует повторение в России кризиса 1998 года, обвал рубля, гиперинфляцию и потерю власти Путиным.

Ну, а теперь, можно порассуждать о логике заговорщиков...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-09-17 20:25:47 ]
Для тих, хто здатний зрозуміти, але головне, кому це цікаво - про сучасну економіку, і як буде далі - і в нас, і в світі... У вас у житті теж...



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-09-17 20:34:37 ]
"Ми живемо зараз в ситуації, коли всі звичні стереотипи : що буде зростати, і що буде падати, що саме потрібно робити - це все не працює. Ключ до вирішення - праця над своїм глуздом, потрібно позбуватися неправильних стереотипів..."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-09-18 13:21:27 ]
Зрозуміло, що пан Хазін аж ніяк не друг Україні й українцям, і має певні завдання в ефірі, але зрозуміти що й до чого у світі нам не зашкодить.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-11-05 22:29:37 ]
Тут трішки про невидиме життя Всесвіту і нас, у т.ч. )



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-11-22 23:43:01 ]

Тут трішки про економіку. Це стосується всіх нас, але не всі це розуміють. Що не так і важливо...



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-12-04 17:17:00 ]
Хто має віддавати гроші, позичені в міжнародних організацій (і чи правомірні всі угоди януковича?)

"МВФ фінансує диктатуру в Україні?"
Олександр Данилюк
20 Травня 2011 10:19 3

Не дивлячись на тотальне згортання демократії та нехтування правами людини в Україні, жодна з цих інституцій не заявила про свій намір відмовитись від співпраці з Банковою. Представники МВФ і далі розглядають можливість надання Україні запозичень.

Перший рік президентства Януковича супроводжувався двома стабільними процесами. Стабільно скорочувались свободи та стабільно збільшувались борги.

Темпи, з якими ці процеси відбувались, можна пояснити тільки обумовленим територіальним походженням представників владної команди бажанням встановити стаханівський рекорд покращень.

Спробуємо підвести підсумки.

У 2010 році Україна облишила список «вільних» країн і відповідно до рейтингу Freedom House перемістилася до категорії «частково вільних». «Якщо нинішні тенденції не зупинити, то країна може скотитися до авторитаризму», - говориться у звіті.

Впродовж року спостерігалися системні переслідування та насильство проти журналістів, профспілкових та громадських активістів, правозахисників. Почастішали повідомлення про катування та інші форми незаконного насильства, які застосовуються в органах внутрішніх справ, іноді з летальним результатом.

У рейтингу свободи слова "Репортерів без кордонів" Україна знизилась на 42 позиції та зайняла 131-ше місце - після Іраку.

Як українські так і міжнародні експерти відзначають, що в країні помітно погіршилась ситуація зі свободою вираження поглядів. Було зафіксовано багато фактів замовчування або перекручення соціально-важливої інформації, маніпуляцій у новинах, поширення політичного провладного замовлення, опозиція мала менше доступу до ефіру.

Зросла кількість рішень судів про заборону мирних зібрань, а у багатьох випадках вони були зупинені міліцією навіть без такого рішення. Загалом, за 2010 рік було заборонено чи зупинено більше мирних зібрань, ніж за попередні три роки. Міліція при цьому є політизованою: вона активно захищає свободу мирних зібрань провладних політичних сил і всіма можливими способами чинить перешкоди для опозиційних мирних зібрань. У деяких випадках була необґрунтовано застосована фізична сила.

За оцінкою Української асоціації релігійної свободи вперше з часу набуття Україною незалежності зафіксовано зниження рівня дотримання права громадян на свободу віросповідання.

Державна влада почала надавати преференції лише одній церкві. Було порушено державний протокол. Президент країни, який при виконанні своїх державних обов’язків не має права демонструвати свої преференції тій чи іншій церкві, почав це робити публічно, демонстративно і наполегливо.

Вкрай погана ситуація склалась щодо додержання права на здійснення підприємницької діяльності. У дослідженні 2011 Index of Economic Freedom, підготовленій американським дослідницьким центром The Heritage Foundation, за індексом економічної свободи Україна віднесена до категорії репресованих країн. В цьому переліку ми посідаємо 169-те місце, лише на 10 позицій випереджаючи Північну Корею, яка займає останню сходинку.

«Авторитарні режими будуть мати набагато більше можливостей змусити замовчати своїх критиків всередині країни, якщо не буде опору зовнішнього світу», — сказав Арч Паддінгтон, директор з досліджень Freedom House.

Проте чи спостерігаємо ми такий опір?

Лише за перший рік уряд Януковича збільшив сукупний державний та гарантований борг до 36,4% , тобто на 14,5 млрд. дол. Суттєва частка боргів України припадає на міжнародні фінасово-кредитні інституції. Зокрема, Україна знаходиться на другому місці в світі за боргом перед МВФ та замикає першу десятку боржників Світового банку, випереджаючи навіть Росію.

Не дивлячись на тотальне згортання демократії та нехтування правами людини в Україні, жодна з цих інституцій не заявила про свій намір відмовитись від співпраці з Банковою. Представники МВФ і далі розглядають можливість надання Україні запозичень, посилюючи тим самим звинувачення антиглобалістів щодо підтримки Фондом непопулярних урядів.

Звичайно, це не мандат МВФ — демократизувати країни. У статутних документах МВФ не передбачено жодних „політичних“ установок. Основне завдання Фонду - надання допомоги країнам-членам при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Чим Фонд і успішно займається.

Все було б так, якби не два але.

Згідно із рейтингом Transparency International Україна в 2010 році посіла 134-те місце за рівнем корупції (відлік зворотній - абсолютна відсутність корупції дорівнює 1-му місцю). Про це в МВФ відомо.

Крім того, резолюція Європейської комісії за демократію через право (Венеціанської комісії) Парламентської Асамблеї Ради Європи дає всі підстави вважати нинішню українську владу нелегітимною, тобто незаконною. Нелегітимність президента і Верховної ради виходить з того, що вони були обрані на основі положень, які були визнані Конституційним судом неконституційними. Про це МВФ відомо достеменно.

Виходячи з вищевикладеного, хто ж насправді отримує від МВФ та розпоряджається в подальшому цими позиками?

Виглядає так, що ці мільярдні кредити отримують одні з найбільших злодіїв в світі, які до того ж є приватними особами, оскільки не мають жодного права на те, щоб виступати від імені України. І що найгірше, МВФ це усвідомлює і цьому не перешкоджає.

В усій цій історії є лише одна хороша новина. Оскільки позичають кошти у МВФ приватні особи, то й віддавати їх доведеться теж приватним особам.

Досвід північно-африканських диктаторів свідчить, заощадження в швейцарських банках можуть бути прекрасним забезпеченням зовнішнього боргу..."

http://www.kyivpost.ua/opinion/op-ed/mvf-finansuye-diktaturu-v-ukrayini-21064.html


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-12-07 20:31:16 ]

Все що нас очікує - в декількох фразах. ) Економіка - таки прогнозована річ. Поведінка режиму влади в Україні - ні. )





Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-12-07 21:23:01 ]
ИДЕМ НА МАЙДАН. И ЗНАЕМ, ЗАЧЕМ
7.12.2013 19:56 | Виктория АНДРЕЕВА, «ОРД»

Завтрашнюю, воскресную акцию на Майдане все чаще называют «Маршем миллиона». Трудно представить себе, что такое количество граждан сможет разместиться в центре Киева. А вот что такое (и больше) количество людей, требующих перемен, готово требовать их активно – в последнее время поверить реально. Но необходимо попробовать очертить еще одну реальность: что именно мы с вами можем, образно говоря, принести с Майдана в ближайшее время?
Это было сравнительно недавно. Тем не менее, стоит вспомнить, как именно все начиналось, разрасталось, принимало необратимый характер.
Неприязнь к режиму, неприятие его персоналий (и действий) сопутствовало Януковичу и Ко начиная с их воцарения. Об этом свидетельствует и стремительное падение рейтинга, в том числе, в «базовых» областях страны, и рекордное количество локальных акций протеста по различнейшим поводам, и даже – анекдоты, карикатуры, прозвища, не столько шутливые, сколько обозленные.
Но режим на этом фоне, можно сказать – спокойно выстраивал жесткую вертикаль, в клещах которой не отводилось места инакомыслию.
Общество пребывало в апатии что касается возможности изменения положения дел к лучшему в обозримом будущем. Окрыленный настроениями гражданской безнадежности – режим, извините за сленг, начал лишковать.
Показательные расправы с несогласными. Не только невиданные для Украины тюремные заключения политических противников. Но и – ночные избиения силовиками пикетов ограбленных правительством чернобыльцев-ликвидаторов, отмеченные смертями граждан, побоище до серьезных травм, учиненное «большинством» в парламентском зале над загнанной в угол оппозицией шестого созыва ВР.
Грубо сказано, но рабов можно запугать. Именно – зрелищем показательных расправ. Но в нашей картине есть иные детали.
Во-первых – украинское общество в хорошем смысле развращено нерабством. Мирно доставшейся независимостью и мирным примером того, как в 2004-м народу удалось противостоять фальсификации результатов выборов. Настоящими спорами в парламенте, без расстрела парламента танками. И ночным, напряженным, но зримым, а не кулуарным принятием Конституции. Тем, что в СМИ присутствуют разнополярные мнения. Тем, что президенты сменяются в результате выборов, не «застывая» в кресле лет по двадцать, и, подумайте, уйдя с должности живут в Украине, находясь на свободе, и высказываются по политическим поводам, или не высказываются, в зависимости от желания. Не небожители они и не тираны, а граждане, побывавшие при должности. В конце концов, тем, что на собрании или в Интернете можно сказать: я – против такого-то президента или премьера, и «черный воронок» не приезжает.
В таком обществе сложно установить диктатуру. И вообще, если уж гипотетически предположить условия ее установления, то диктатор должен бы обладать порясающей харизмой: «Я делаю то-то и то-то, но потому, что вы безгранично верите в правильность моих действий, предложенную мной вам идею, ради коей не жаль ни умереть, ни убить!» Тянет на подобную, пусть зловещую, но гипнотизирующую фигуру наш завгар-проФФесор, упавший от куриного яйца, и всячески избегающий публичных выступлений? Или АзИров с лопатами и капустой?
Да и вообще, некоторые общества, способные терпеть даже полудиктатуру, терпят ее при условии наличия хоть какой, но кормежки. А режим с 2010-го принялся не просто немного подворовывать (к этому посттоталитарные общества, к сожалению, но привычны), а тащить в свой карман все. 21-й век не предполагает плотного антиинформационного колпака. И гражданам очень просто сложить один и один. Один – это я, которому вдруг стали задерживать зарплату, обрезали социалку, и цены на все неуклонно растут, и возможность вести свой маленький бизнес – отжимают. А другой «один» – стремительно поднявшийся Саша-стоматолог, вертолетные площадки, фантастическое Межигорье, практически пустая казна, до огрызка обкусанный золотовалютный резерв. То есть не только в жесткости и жестокости, но и в разграблении страны режим лишканул.
При всех этих условиях, в их сочетании, любому, кто наблюдает за политическими и гражданскими процессами, в голову приходило: где-то и когда-то в обществе обязательно рванет. И порыв будет массовым.
Трудно было предположить, что именно станет спусковым крючком (помните, сколько раз мы с вами рассуждали об этом, пытались предположить?). Ну, и рвануло. Происходит то, чего никак нельзя отрицать, это – за окнами.
Может быть, спустя время, действительно способные научно разобраться в причинах социологи, политологи, историки – скажут, почему начало массовому народному протесту-2013 положил отказ режима от подписания Соглашения об ассоциации с объединенной Европой.
Сейчас, на «хлопський розум», можно только предположить. Речь, конечно же, не о том, что у нас есть все приемлемое для жизни, и осталось только добиться «вишенки на тортик» — престижного геополитического шага, чтоб каждый из нас, при желании, равный среди равных, катался по европам.
Как раз наоборот – существует коллективно сформулированная надежда: ассоциация (ведь именно так было с другими постсоветскими и постсоциалистическими странами) заставит любой состав украинской власти со скрипом, но вводить во внутреннюю жизнь Украины те правила, которые позволяют людям в этой самой Европе жить по-человечески. Потому что ныне наличествующие условия, и политические, и экономические – нормального человека устраивать не могут.
Да, пусть кто-то не согласится, а кто-то может и обидится – но кажется, что требование к режиму подписать Соглашение об ассоциации, это ПОВОД, а не ПРИЧИНА. Глобальная причина – то, что дальше жить так, как живем, это не просто некомфортно, а опасно, бесперспективно.
И обоснованно кажется – никакая политическая оппозиция, никакие небольшие общественные проевропейские организации в стране – не могли предвидеть, а уж тем более, запланировать нынешний объем, решительность Майдана.
21 ноября на Европейскую площадь столицы, и, что важно, десятки площадей городов во всех регионах, вышли – именно протестовать против непонятного решения азаровского Кабмина о «приостановке», вышли те, кому это решение не понравилось, вышли, если угодно, подтолкнуть Януковича к подписанию.
В воскресенье 24-го – оказалось, что акция легко, без партийных разнарядок, собирает сотни тысяч.
И здесь – еще можно было принимать в расчет ряд факторов. Митингующие – выпустят пар, и разойдутся. Действия режима – судебный запрет устанавливать палатки, и вообще, мешать возводить новогоднюю елку (на что, конечно, требуется месяц), подкрепленные силовиками, которые бы освободили площадь без крови и скандала, могли привести к маргинализации, угасанию «одноразовой» акции именно в поддержку ассоциации. Да что там, Янукович мог в Вильнюсе поставить автограф, и Майдан вынужден был бы так или иначе, но аплодировать в его адрес, собираясь по домам.
Но все менялось постепенно и неуклонно. Без преувеличения, унижающее страну поведение режима на саммите, возмутило более широкие круги. Светлый двигатель преобразований – студенческая молодежь присоединилась к акции в «промышленном количестве».
Случилась та кровавая гнусь, которую никакой «Беркут» не мог произвести по собственному разумению, без распоряжения с самого верха. Это избиение, преследование по рассветным улицам невооруженных и беззащитных, можно предположить – было пробой режима: а ну, как страна испугается?
Но оно – придало акции, вот именно, кровный характер. Когда вышли («не позволим бить наших детей!») и те, кто не особо заморачивался Соглашением об ассоциации.
Суббота. 17-й день акции, приобретшей другие очертания. Когда милиция, несмотря на какие-то судебные попискивания, не смеет спешить освобождать от пунктов обогрева, медпомощи, юридической помощи и т.п. повстанческой инфраструктуры помещения киевской мэрии и Октябрьского дворца. А на счет Дома профсоюзов, так Федерация профсоюзов заявляет, что никто ее не захватывал, а по праву находятся здесь «члени профспілок». Поддержанием порядка (и возможной обороны) занимаются настоящие офицеры, которые без особых деклараций, но с народом. И православные храмы, и римо-католический костел Святого Александра – открывают свои двери для приюта протестующих. А бизнесмены привозят дрова и продукты. И прохожие на станции метро, прохожие, среди которых много не имеющих отношения к акции, так поют Гимн, что волосы шевелит ветерок невиданного восторга.
Можно теоретизировать. На тему – страна поднялась слишком поздно, либо слишком рано. Но происходящее – попросту существующая реальность.
И вот теперь – главное. Зачем мы идем на Майдан в воскресенье?
Вопрос непраздный. В 2004-м требование было обнаженней, проще. Признать объявленный результат выборов сфальсифицированным. Назначить (не согласна с формулировкой «третий тур», раз второй был сфальсифицирован) повторный второй тур.
А сейчас? Требовать от Януковича подписать Соглашение? Так саммит уже позади, и Янукович не хочет. Выгнать Януковича вне зависимости от ассоциации, по совокупности всего? Кто может предложить пошаговый технический план этого изгнания – безоружным народом?
В принципе, накануне воскресенья, имеющего основания стать знаковым, родился перечень требований. На нем сошлись и политическая оппозиция, и гражданские силы Майдана, и интеллигенция, поставившая несколько тысяч подписей под заявлением.
Три первых, безотлагательных пункта, без выполнения которых не будет никаких круглых столов и переговоров политических сил.
Отпустить на свободу ни за что арестованных активистов, которых судят, невзирая на то, что многие из них ранены. И это правильно – если мы не будем вести счет на единицы, неименитые, то по одному нас и перешибут.
Наказать виновных в жестоком избиении мирных граждан. Только так мы можем хоть чуть застраховаться от беспредела по отношению к себе, будем ли мы протестовать против задержки зарплаты, только так – остудить «бытовых» врадиевских насильников.
Отправить в отставку наличествующий Кабмин. Не только Захарченко, благословившего уж которое по счету избиение. Но бездарного управляющего Азарова. «Облагодетельствовавшую» пенсионеров Королевскую. Украиноеда Табачника. Продолжайте список. Они нам нужны в качестве менеджеров?
Это – реальные требования, поскольку все это может сделать Янукович. А сделать это он может, только боясь огромного и непреклонного Майдана, ставшего волею судеб главным игроком, поскольку нет у него одного руководителя, и, значит, договориться-доторговаться более чем сложно.
А потом – переговоры. При наличии этого же, угрожающего спокойствию режима, Майдана. Возобновление работы парламента, и, скорей всего, естественное (знаете ли, инстинкт самосохранения) переформатирование его. Формирование переходного правительства, ну, хоть «национального согласия». А значит – возможность отмены «приостановки» подписания Соглашения об ассоциации. Кстати, на этом направлении, если кто не обратил внимания, присутствуют не только декларации об «открытых для Украины дверях». Уже на вторник, 10 декабря, назначено рассмотрение Европарламентом вопроса Восточного партнерства в целом, и Украины – в частности. Это значит, что как сказал Патрик Кокс, в деле нашей ассоциации «поставлена запятая, а не точка». И кажется – во многом потому, что европейские гости, продолжающие посещать Киев, хоть бы и в рамках заседания ОБСЕ 5-6 декабря, наблюдают потрясающую народную инициативу. И отмахнуться от нее не могут.
Не сбрасывать со счета сугубо внутренние вопросы. В рамках потенциального украинского круглого стола, вернуться к принятию демократического Избирательного кодекса. И, на данном этапе, возможно, к возвращению конституционной реформы 2004-го, чтобы забрать у президента с любой фамилией почти диктаторские полномочия, вернуться к парламентско-президентской республике.
Кто-нибудь скажет – в этих заметках нарисовано самое положительное развитие событий по превращению «Нью-Васюков в столицу»… Нет, пожалуй. Нарисованы возможности. Чтобы завтра идти на Майдан не просто подзарядиться уникальной положительной атмосферой. Или с ожиданием, что Янукович выйдет сюда, и публично застрелится из соленого огурца. Или – вдруг с доброго дива прямо с неба на митингующие сотни тысяч посыплются бесплатные сладкие европейские пти-фуры.
Идти – с пониманием, чего можно добиваться. Это правда, что Майдан-2013 родился, сформировался, и достиг серьезного веса практически непланируемо. Но он – есть. И глупо было бы гражданам не попытаться использовать этот (свой же) инструмент во свое благо.
Ну, а худший поворот сюжета? При нынешнем положении дел, кажется, либо иностранная интервенция на стороне режима (но, думается, Путин не потерял разум, чтоб так связаться с целой Украиной). Либо – да хоть сегодня ночью, с субботы на воскресенье, тупое введение режимом чрезвычайного положения.
И – что тогда? Пролившаяся кровь, возможно – решение украинской армии встать на антирежимную сторону, возможно – перманентные, опасные и с жертвами стычки, и «голубые каски» миротворческих сил ООН.
Все это – то, чего хочется в последнюю очередь. Пока же – нужно использовать относительно мирный шанс.
В старину говорили: «делай, что должно, и будь что будет». Многие трактовали и трактуют этот постулат неверно. Заменяя «что должно» на «что можешь», чтоб развести руками: я, мол, ничего не мог. И находя в «будь что будет» чуть ли «хоть трава не расти». А ведь смысл – не в том. Тут – позитивный смысл. В сложившихся обстоятельствах я, единица, делаю то, что должен для справедливого, для лучшего. А что будет – до конца не знаю. Буду действовать в обстоятельствах. Без превентивного, неоправданного страха «в ночь накануне».

Виктория АНДРЕЕВА, «ОРД»


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-12-10 21:48:54 ]
Гаррі Каспаров 13-й чемпіон світу з шахів, лідер ОГФ

Уроки української
10 грудня 2013 , 17:10

Коли у різного роду штатних і позаштатних пропагандистів нинішньої влади закінчуються аргументи на захист того , що Путін повинен правити Росією вічно , вони витягують на білий світ несвіжий , але поки ще чинний для частини наших співгромадян аргумент про те , що Росія, в силу особливостей своєї історії, культури, географії (конкретний перелік може варіюватися залежно від обставин), не пристосована до демократії. "Не можна порівнювати Росію і Європу, ми надто різні! " , - От їх остання лінія оборони.

У цьому зв'язку особливого значення набувають події, що відбуваються сьогодні в Україні. Україна з культури , історичного досвіду і багатьох інших параметрів набагато ближча до Росії, ніж Швейцарія з її протестантською етикою чи Великобританія з її багатовіковим досвідом парламентського правління . Українці - у буквальному сенсі цього слова - наш братський народ. Відповідно, ми маємо всі підстави для того, щоб співставляти і порівнювати український досвід з російським. Крім того , українські події можуть зробити істотний вплив і на ситуацію в Росії, оскільки європейський вибір України буде найбільш відчутним свідченням того, що імперська доктрина Путіна, спрямована на формування м'якої версії СРСР під вивіскою Євразійського союзу, зазнала провал.

У контексті вищесказаного, реакція Путіна, який назвав Евромайдан " погромами ", виглядає абсолютно закономірною. Куди більш безглуздо виглядає текст Михайла Прохорова, якому в кремлівському ляльковому театрі відведена роль "опозиціонера". На повному серйозі він міркує про стратегічне партнерство між Європейським і Євразійським союзами. Прохоров або не розуміє, або, що більш імовірно, свідомо ігнорує ту обставину, що два згаданих союзи засновані на принципово різних цивілізаційних моделях, на несумісних системах цінностей .

Один з базових принципів європейської цивілізації - це принцип верховенства права .
Відповідно до цього принципу, право, як загальноприйнята і загальнообов'язкова система норм, стоїть вище влади, а влада у своїх діях пов'язана правом. Навпаки, азіатський принцип, уособленням якого є путінський режим, зводиться до самодостатності влади, не пов'язаної ніякими нормами і правилами. Висуваючи більше чотирьох років тому тезe про необхідність інтеграції Росії до Європи, я мав на увазі, в тому числі, що Росія повинна прийняти цю європейську систему цінностей, визнати, що право має пріоритет перед владою.

Менталітет таких персонажів, як Янукович , Путін і Лукашенко дуже схожий - це менталітет бандитів. Янукович з величезним задоволенням побудував би у себе в країні повноцінну диктатуру, таку ж, як у більш досвідчених товаришів з півночі і північного сходу. Є, проте ж, щонайменше, дві обставини, що заважають йому здійснити подібні устремління. Перше полягає в тому, що в Україні поки що зберігаються вибори. Так, ці вибори не ідеальні, вони проходять з безліччю порушень, влада в ході цих виборів на повну використовує адміністративний ресурс, але, тим не менш , це вибори в тому сенсі, що результат їх заздалегідь не вирішений наперед, і в цьому їх корінна відмінність від електоральних вистав, що розігрувалися режимами Путіна і Лукашенка.

Друга ж ( по порядку , але ніяк не по значимості) обставина полягає в тому, що українське суспільство на сьогоднішній день виявилося більш зрілим, більш європейськи орієнтованим , ніж російське. Воно вже усвідомило важливість "гри за правилами" , яким підкоряється, в тому числі, і влада. Тому, коли українська влада намагається ігнорувати правила, вона стикається з такою масовою протестною реакцією з боку суспільства.
Багато критики євроінтеграції України наголошують на тому, що українська промисловість неконкурентоспроможна на тлі європейської , і, відповідно , угода про зону вільної торгівлі з країнами Євросоюзу спричинить серйозні економічні труднощі. Вони дорікають українцям, що ті, вимагаючи євроінтеграції, діють всупереч економічним інтересам України. Я ж переконаний у зворотному , в тому , що українська нація сьогодні демонструє справжню громадянську зрілість , вміючи поставити довгострокові інтереси вище короткострокових вигод. Процвітання (у тому числі , економічне) держав Заходу засноване якраз на тому, що на певній стадії розвитку західні нації усвідомили значущість тих самих " правил гри". Якби не було правил, не було б і процвітання. Якщо правила не діють, то, навіть "сидячи на бочці з ресурсами", нація буде залишатися бідною. Цей урок не завадило б вивчити й Росії. І чим швидше , тим краще.

http://www.echo.msk.ru/blog/kasparov_garry/1215289-echo/


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Журналіст Чесний (М.К./Л.П.) [ 2013-12-10 23:26:10 ]
Що відбувається. Дуже коротко


В 2010г. Янукович выбран хоть с натяжкой но легитимно, и по нормам измененной конституции 2004г.
Согласно ей он "британская королева" и "свадебный генерал", всем заправляет парламент и своим коалиционным большинством назначает и увольняет правительство, а выбранный парламентом премьер министр имеет полномочий больше чем президент.
Но Янукович и его партия, в НЕ легитимный способ подменили судей конституционного суда, а те в свою очередь выбранные тоже согласно конституции 2004г. постановили, что конституция 2004г. принята с процедурными изменениями, и отменили её, откатив как бы к старой конституции 1996г. по которой рулил президент Кучма. Но при этом сами в отставку не ушли и Янукович не стал повторно переизбираться под другие условия. Хотя конституционный, суд по закону только совещательный орган, и что либо менять не может, и не имеет права, только указывает на несоответствие норм конституции.
Но в период 2004г по 2010г. были изменены ряд законов под новую конституцию, и в "бутерброде" со старой конституцией 1996г. вышел диктаторский режим круче российского.
И Янукович радостно этим воспользовался. Теперь он назначает и снимает правительство, меняет отдельных его министров в том числе и юстиции, полностью контролирует финансы, армию, полицию, прокуратуру, суды, тюрьмы, парламент, прессу, все избиркомы, а через них все нынешние и будущие выборы и политические партии.
Произошел тихий государственный переворот.

Украина в глубокой экономической яме, и если три года подряд правительство Азарова, переводило стрелки на "тяжелое наследие ПЕПЕРЕДНИКОВ" и часть народа им еще верила, то сейчас это уже звучит комично для всех, и нужно отвечать самим и не сворачивать на каких то сказочных "КРОВОСИСЕЙ".
В принципе в ответе Янукович, ведь сам захотел быть диктатором.

Непредсказуемый отказ правительства от подписания документа об ассоциации с ЕС, вывело аполитичную молодежь на санкционированный митинг, с лозунгами-просьбой - Янукович хоть ты подпиши.
Но когда он не подписал, ссылаясь на проблемы у правительства, собрался второй параллельный уже политический митинг, и уже с требованием отставки Азарова, и всего его никчемного правительства, доведшего страну в до "ручки" с срыв евроинтеграции.
Два митинга стали сливаться в один, но в ночь с 30.11.13 на 01.12.13 власть предержащие решили показательно всех напугать, менты оцепили всю плошать, после чего запущенный в кольцо "беркут" устроил кровавое мочилово. При этом ментов было около 2 тысяч против прим. 100 спящих студентов. То есть примерно 20 вооруженных и прикрытых законом узколобых спецназовцев, на 1го беззащитного и бесправного студента.

Так как такие мероприятия не случаются без указания министра МВД, и правительства, ответственность за кровь полностью легла на них.

На следующий день на улицы Киева вышло уже от 700 тыс. до 1 миллиона возмущенных киевлян (в основной массе), уже с требованием возбудить уголовное дело против извергов ментов с лишением их всех заслуг и званий, против отдавших приказ министра МВД Захарченко и премьера Азарова. Не отставка о тюрьма.
Но пока не трогая самого Януковича, хотя все понимают, без него не обошлось.
Но эти дебилы опять ничего не поняли и раз играли спектакль о "попытке захвата администрации президента".
Народ и неравнодушные журналисты успели раньше и оперативнее "власти" дать оценку спектаклю, и закидали интернет видео со всех ракурсов, поэтому окончательная версия кино от МВД, оказалась пшиком в море.
Существовал план выхода из кризиса, - Не легитимное от рождения правительство отправить в отставку, вернутся к по сути не отмененной а значит действующей конституции 2004г. и парламентским большинством назначит новое правительство, с учетом всех сторон.
Депутаты от оппозиции, поставили в парламенте постановление об отставке правительства имея предварительные договоренности, но во время голосования коммунисты тоже раннее громко критиковавшие это правительство не проголосовали, да и те члены Партии Регионов кто прикидывался порядочными и обещали поддержать отставку -тоже сказали что пошутили.
Янукович, еще сам своим решением может отправить это правительство в отставку тем самым разрулить ситуации, но он это не делает, тянет время прячась по заграничным командировкам. Если он это не сделает в ближайшее время, народ направит весь свой гнев на него лично. И не какая Россия и никакой Путин ему уже не поможет. В случае применения силы, митингующие от призывов перейдут тоже к силе, и армия в отличии от "беркута" будет не на стороне Януковича.
В любом раскладе, Януковичь уже не будет переизбран на второй срок, либо из за бунта, либо после выборов 2015г.
Но в случае удовлетворении требований майдана он хоть и нелюбимый, но имеет шанс сравнительно спокойно досидеть полностью до конца весь свой президентский срок.
А нет, пусть не обижается и пересмотрит кинохронику последних часов жизни Чаушеску...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-12-17 17:18:43 ]
Так званій опозиції в Україні давно пора було би діяти, наприклад, заморожуючи грошові активи злочинців...

Олексій Шалайський, Дар’я Каленюк, для "Дзеркала Тижня"

Заморожені активи. Порадник для користувача
Або як перекрити кисень українським казнокрадам і ПРойдисвітам.

За всієї своєї холодності й дипломатичності європейці — теж люди. І ось у пошуках виходу пари будь-який високопоставлений європеєць раптом може згадати про чинний мало не десятиліття закон. Так, його емоцій, безумовно, не вистачить, щоб усі банки його рідної країни раптом почали тотальне стеження за всіма PEPами. Але за десятком PEPів і конкретно за їхніми фірмами — цілком.
Рік тому в одній державній установі сталася потішна історія. До бухгалтерів, які сонно клацали по клавіатурі, увірвався один з керівників і, розмахуючи роздруківкою з Інтернету, гнівно запитав: "Хто злив інформацію?". У "компроматі" йшлося про слизький тендер, проведений під патронатом цього начальника. У своїй новині журналісти посилалися на "Вісник державних закупівель". Очевидці свідчать, що після пояснень підлеглих шеф упав у ступор, вичавивши з себе: "Як? То ми все це публікуємо?!".
Зрозуміти держменеджера неважко. Адже основне його завдання полягає в тому, щоб придумати схему й реалізувати її, а не аналізувати проблеми відкритості інформації. А тим часом проблем цих з кожним роком більшає. Тому вважаємо своїм обов'язком поінформувати високомаржинальних читачів DT.UA про останні тенденції в цьому контексті й супутні їм ризики. Сподіватимемося, що ця інформація виявиться для них корисною. Тим паче в нинішні непевні часи. Отже…
Кийок у пошуках пальців
Почнімо з поганої новини. Законодавство, яке дозволяє заморожувати на рахунках банків крадені кошти, діє в Європі вже восьмий рік. Тобто проблема не з пошуком кийка, а лише з пошуком об'єкта його застосування — рук, "які нічого не крали". Раніше ми вже описували, як діє цей репресивний механізм. Точніше, як може діяти ("Як "маленький українець" може заблокувати рахунки українських чиновників", DT.UA №9 від 9 березня 2012 р.). Повторимо у двох словах.
2005 р. у юридичному полі Євросоюзу (Директива 2005/60/ЄС) з'явилася нова абревіатура — PEP (politically exposed persons, тобто політично ув'язані персони). Список цих достойників чималий: від суддів до міністрів, включаючи членів їхніх сімей. Відповідно до чинного єврозаконодавства, будь-який банк, відкриваючи рахунок будь-якій фірмі (навіть із Белізу чи з острова Мен), зобов'язаний упевнитися, чи немає серед її реальних власників якогось PEPа. Аборигени, вчителі йоги й лижні інструктори власниками не вважаються.
Якщо ж банк помітить дивну активність на рахунках або ж отримає відомості про те, що PEP на своїй батьківщині обвинувачується в крадіжці державних грошей, він повинен призупинити використання рахунка й повідомити про це національну фінансову поліцію. Із цього моменту до заморожування вже рукою подати. Річ у тім, що злочини на території третіх країн уважаються в Євросоюзі таки злочинами. І навіть сам початок розслідування щодо того, чи є гроші в банку чистими, чи вони нажиті "непосильною працею", блокує рахунок на невизначений час.
Зазвичай українським любителям розпилювати держбюджет не подобається вже перший ступінь механізму: виявлення реального бенефіціарія. Адже збоку трохи незрозуміло, яким чином міністр або губернатор, котрий у житті не займався бізнесом, раптом став власником багатомільйонних рахунків. А кожен з українців з легкістю може назвати десяток вітчизняних мультимільйонерів, які взагалі не мають комерційної власності. Тобто практично все в кеші. Наскільки безпечно зберігати гроші в українських банках, виразно показала історія з Володимиром Галицьким, банківські комірки якого в різних установах слідство очистило швидко й ефективно.
Важливий момент: коли йдеться про заморожування, то це стосується не тільки рахунків, а й нерухомості, акцій, землі, яхт тощо. Тобто це той випадок, коли справді "пропало все!". Правда, поки що нічого ні в кого не пропадало. Чому?
Лінь-матінка
європейської сім'ї народів

Поширена думка, що в реальності PEPів не розкривають і рахунків не заарештовують у зв'язку з тим, що Євросоюзу вигідно підживлювати свою економіку свіжими грішми, навіть якщо вони корупційні.
Фактично все куди банальніше. Для євробюрократії 8–10 років — це просто мить у всесвіті. Логіка життя бюрократа у всіх країнах — не робити зайвих рухів. У Євросоюзі вона, здається, досягла ідеального стану. Тим більше що залишатися в точці невагомості їхнім слугам народу допомагає відсутність, як би в нас сказали, "підзаконних актів". Приміром, "як довідатися, прізвище Kernes або Mogilev — це PEP чи ні? Читати українську пресу? Облиште". У США цю проблему постаралися розв'язати створенням комерційних баз PEPів. Банки стають їхніми передплатниками й відштовхуються від цієї інформації. Ми ознайомилися з однією такою базою: українців там небагато, та й не ті. Але чого можна вимагати від такого продукту? Що знайшли, те знайшли. У Європі навіть таких баз поки що немає.
Друга складність єврозаконодавства — чи вірити, що, приміром, підставна людина на прізвище Озопулос справді є власником багатомільйонного статку? Можна вірити, можна — ні. Залежить від банку.
Про будь-яке заморожування взагалі не йдеться: що заморожувати, якщо не ясно — у кого. Тож загалом усе виглядало б чудово для українських "пиляльників", якби не один нюанс.
Вибіркове кийкознавство
Насправді причини для тривоги у вітчизняних бюджетних олігархів є.
Перша. За всієї своєї холодності й дипломатичності європейці — теж люди. Зі своїми емоціями й пристрастями. Хтось образився, що під час переговорів протилежна "висока договірна сторона" раптом підвелася зі стільця й повернулася задом, хтось вирішив зробити собі піар на зневажанні прав сусіднього народу, хтось... Та чи мало існує емоцій.
І ось у пошуках виходу пари будь-який високопоставлений європеєць раптом може згадати про чинний мало не десятиліття закон. Так, його емоцій, безумовно, не вистачить, щоб усі банки його рідної країни раптом почали тотальне стеження за всіма PEPами. Але за десятком PEPів і конкретно за їхніми фірмами — цілком. Так, вибірково, так, "ах, як це підступно", але — все законно. Відповідно до директиви й загальної логіки демократизації суспільства. Є, зрозуміло, певна проблема з пошуком цих фірм. Але проблему цю розв'язати можна. І в цьому полягає друга проблема для українських VIP-бюджетників.
Якби вони знали, скільки людей нині нишпорить по різних базах даних, аналізуючи, сортуючи й накопичуючи інформацію, вони б дуже здивувалися. Примітно, що "шукачі" ці — як з різних країн, так і з різною мотивацією. Хтось шукає справедливості, хтось задоволення, у когось робота така. У кожному разі, процес іде. Слід зазначити, що робота ця, принаймні для першого етапу, — не така вже й складна. Занадто вже яскравим і різноманітним було життя української "еліти" в останні роки. Перша сотня-друга фірм, за якими ховаються наші рідні PEPи, лежить просто на поверхні. Скажімо, в Одесі всі можуть бути впевнені, що місцевий аеропорт пішов дешево в руки панів Кауфмана й Грановського. Як це довести? Та ніяк. Думаємо, що кіпріоти, які де-юре володіють аеропортом, навіть і не чули цих прізвищ. Тим більше що у зв'язку із цією оборудкою називають особу набагато потужнішу за означених місцевих бізнесменів. Або от є, приміром, така корпорація — "Гірські машини". Нормальна, давня контора, належить Рінату Ахметову. Тільки от у часи останнього царювання на ринку держзакупівель з'явився щасливий новачок. З ідентичною назвою, тільки з панамським корінням. Перемагає всіх, кого тільки бачить. На наше запитання СКМ: "Часом не "дочка"?", — відповідь надійшла негативна: "Не наше, і знати не знаємо — чиє". Така от невідома зірка на жирному ринку шахтного обладнання.
Або ось нещодавно журналіст Тетяна Чорновол опублікувала документи про те, що черкаський губернатор і мисливець з товариства "Кедр" Сергій Тулуб придбав собі дві дачки в іспанській Марбельї. За місцевими законами, фінансові органи слід не тільки сповістити про те, що покупцем виявилася така значима людина, а й визначити джерела її доходу: раптом поцупила.
Зрозуміло, що, як уже йшлося вище, місцевій владі нема коли копатися в ґатунках українських PEPів, але якщо про це повідомить місцевий громадянин — журналіст або тим паче депутат — інша річ. Закон же треба виконувати.
Більше прикладів не наводитимемо. DT.UA — занадто малоформатне видання для такої інформації. Скажемо лише: якщо раптом на когось "там" наїдуть, то на запитання: "А чому я, а не він? Що це за вибіркове законодавство?", відповімо: "Саме так. Саме законодавство. І саме вибіркове".
І насамкінець про найсумніше. Про Британію і США. Досі туманний Альбіон був однією з найулюбленіших точок для створення різних прокладок. Але час цей спливає. Перший шок деякі наші олігархи пережили торік, коли улюблений банк королеви Англії оштрафували на 8,75 млн фунтів стерлінгів за ненадання інформації про PEPів. Цього року сталася взагалі катастрофа. Місцевий уряд вирішив розкривати в корпоративних реєстрах усіх реальних бенефіціаріїв. Тож із Британією можна попрощатися.
І про США. Так, це країна, яка заарештувала рахунки Лазаренка на неприступному острові Гернсі. По-перше, нагадаємо, що не так давно, 2005 р., там була одна гучна історія. Сталася вона з RIGGS — банком, який існував 168 років, кредитував уряд для купівлі Аляски й тримав депозити 21 американського президента. Кілька фінансових операцій на користь Піночета й президента Екваторіальної Гвінеї, одне розслідування, один штраф — і банк виставили на продаж.

рис1

Та головне навіть не в цьому. А в тому, що всі банки світу користуються доларом, а отже, коррахунками в американських банках. Узагалі ж це вважається трохи непристойним — нагнути, скажімо, азіатський банк із допомогою комерційного коррахунка, але вже застосовувалося. Можна, звісно, спробувати прожити все життя, оперуючи гривнею і рублем, але навіть нашим олігархам не хочеться бажати такого життя.

http://gazeta.dt.ua/internal/dlya-tih-hto-ne-spit-zhivit-chesno-zamorozheni-aktivi-poradnik-dlya-koristuvacha-_.html


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Журналіст Чесний (М.К./Л.П.) [ 2013-12-23 19:02:43 ]
А насправді голубі давно вже захопили і Росію, і центр і схід України?





Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2013-12-29 14:48:53 ]
Справжнє мистецтво. Європа. Може хтось здатен повторити? )



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2014-01-01 18:55:21 ]
«Кілька тижнів відкрило нам дуже багато», − Блаженніший Любомир (Гузар)

— Слава Ісусу Христу! Мене звати Мар’яна, я хотіла б поговорити з вами про Майдан.

— Слава навіки! Я — Любомир, теж хотів би поговорити про Майдан.

Так почалася наша розмова з Блаженнішим, про яку ми домовлялися від початку Євромайдану. Екс-глава УГКЦ має дуже сміливу позицію. Попри вік, він виходить на сцену, пише звернення до молоді й зберігає віру в позитивне вирішення ситуації. Блаженніший Любомир розповів, що молиться особливо за тих, хто нині застосовує силу, бо ці люди особливо нещасні. Але про все за порядком.

— Блаженніший, ви пам’ятаєте той момент, коли наша влада вирішила призупинити перемовини про підписання Угоди про асоціацію з ЄС? Що ви тоді відчули?

— Добре це пам’ятаю, бо відчув розчарування. Тривалий час ми тільки про це й говорили, минув понад рік після так званого парафування угоди. А тут ні з того ні з сього уряд зупиняється на цьому шляху. Коли президент летів до Вільнюса, я думав, що він підпише угоду. Бо чого ще було їхати? Це була хвилина розчарування, прикра хвилина. У тому значенні, що ми готувалися до того, що от-от це станеться, але раптом усе змінилося. Гадаю, що Майдан — це дуже гідна відповідь народу на дії влади. Вийшовши на вулиці, люди заявили, що це для них є дуже великим розчаруванням.

Слід визнати, що молоді люди зробили щось дуже добре. Було дуже багато негарних жестів з боку влади, а вони все ж витримали це й маніфестують далі.

— Чи ви підозрювали, що українці можуть розпочати акції протесту?

— Щиро скажу, ні. Особисто про це не думав. Може, ті, хто добре знає психологію нашого народу, чи учасники подій 2004 року здогадувалися про такий сценарій, але я був заскочений. А пізніше дуже радий з цього.

— Ви опублікували лист до молоді. Чому вирішили звернутися саме до наймолодших представників Майдану?

— На мою думку, вони є головною групою. Молодь це все почала, відчула й зрозуміла, що треба діяти. Я відчув, що її треба привітати. Слід визнати, що молоді люди зробили щось дуже добре. Було дуже багато негарних жестів з боку влади, а вони все ж витримали це й маніфестують далі. Тут розходиться про одну річ (я так це бачу): молодь не «проти» чогось, а «за» зміни в Україні. Дехто думає, що це — заклик до Європи, немовбито рай на землі, але це не так. Студенти висловили бажання стати ближче до Заходу головно тому, щоб перевести мудрі й виважені зміни в українській системі життя. Мені подобається цей виважений підхід. Дехто каже: «Європа й Україна», але це неправильно, є Західна Європа й Україна. ЄС — це не вся Європа. В підсумку ми побачили чудовий жест молоді. Не хочу применшити вкладу дорослих, які підтримали молодших, щоб змінити країну.

— Чи зрозумілі в такому разі для вас дії влади? Чому 30 листопада вирішили влаштувати силовий розгін? Це була демонстрація сили, яка насправді засвідчує слабкість?

— Влада абсолютно скомпрометувалася. То прикро сказати, але вона має кров на руках. Як мені казали, там били молодь, били безпідставно. Взагалі слід задуматися, чи це колись потрібно? Пролита кров не залишається без помсти. Маю на увазі помсти не людської, тут уже порядкує Господь Бог. Бо помста вже належить не до людей. Ця подія залишиться в нашій пам’яті, навіть я, коли про це згадую, розумію, що ця дата залишиться чорним днем у нашій історії.

Зараз не пригадаю конкретного випадку, коли сила була б доречною. Напевно, тоді, коли на «Беркут» нападають, але тут молодь не шукала війни. Тепер ці події інтерпретують вчено й мудро, роблять великі дослідження, проте мені здається, що вони дуже сумнівної якості. Це залишиться дуже гіркою хвилиною.

— Коли стоїш на Майдані, що кілька хвилин можна почути телефонні розмови: «Мам, усе доб­ре, не переживай. Коли приїду, ще не знаю». Як можна заспокоїти батьків, які хвилюються нині за своїх дітей?

— Цілком природно, що батьки хвилюються. Але мені здається, що повторів 30 листопада не слід очікувати. Влада вже так себе показала негативно й нещасливо, що навряд повторить такі дії. Нині намагаються причепити комусь ярлик відповідальності за скоєне. Я часами теж думаю: ну, що то за люди в «Беркуті»? Це мусили бути чоловіки дуже низького інтелектуального рівня, бо нормальна людина так не повелася б. Мені аж дивно. Тим паче, що вони били не чужих, а своїх. Також там були присутні польські журналісти, і в Польщі дуже засудили таку поведінку.

— Багато людей тепер боїться бути учасником Майдану, бо до їхніх друзів приходили з СБУ, міліція викликала на розмову. Як розвіяти сумнів тих, хто нині наляканий?

— Іван Павло ІІ часто нагадував: «Не бійтеся!». То є система диктатури, яку ми успадкували від Радянського Союзу, бо там також людей тримали у страху. Так виходить, що наша влада діє дуже короткозоро, по-дурному, і це аж прикро. Мені неприємно говорити про те, що наша влада так знеславилася. Навіть у Львові до студентів УКУ дзвонять із СБУ. То до чого ми докотилися? Чи це повторення Радянського Союзу? Не дивуюся, що люди бояться, до вас можуть прийти й можуть бити. Мені цитували жахливу річ: на чоловіка напав «Беркут», він отримав 63 удари!

Останні кілька тижнів відкрило нам дуже багато про Україну. Від цього можна тільки плакати, бо на весь наш народ падає тінь. Не знаю, як люди виправдовуються за скоєне зло. Не дивно, що вони бояться, бо сила страху в незнанні, у тому, що ми питаємо: «Якби що…». Слова Івана Павла ІІ «не бійтеся» інколи легше сказати, але треба зібрати в собі всю силу, щоб страх подолати.

— Навколо української влади нині дуже багато негативу, люди її просто ненавидять. На плакатах можна побачити навіть порівняння з Чауческу. Наскільки така агресія небезпечна?

— Це — реакція на таку поведінку. Не означає, що все робить президент, але на нього як гаранта Конституції падає відповідальність. Кожна людина може помилятися, проте ми все-таки хотіли б, щоб поведінка глави держави була доволі бездоганна. Звісно, ці порівняння неприємні.

Треба поважати людей, які роблять жертву задля того, у що вірять. Кажу про тих, хто свідомо пішов на Майдан, а не тих, які поїхали шукати пригод.

Не можна ненавидіти людину, але й не можна замовчувати правду. Треба співчувати, що у влади є така поведінка, яка людей провокує на такі порівняння (йдеться про порівняння з Чаушеску, — «Газета»). Треба ґрунтовно змінити напрям дій. Не віднині й не відучора українці мають недовіру до влади. І тепер, коли сталося стільки неприємних речей, президент і влада мусять зробити кроки, які будуть дуже видними й щирими, щоб загоїти недовіру. Ми як українці хотіли б бачити якнайкраще, але нині кожному з нас прикро.

— Наскільки важливо для революції мати сильного лідера?

— На Майдані, цілком природно, люди хотіли б бачити сильну особистість, яка давала б надію. Шукають людину, яка мудро й спокійно повела б народ. Ми не шукаємо революції і крові, а прагнемо здорових змін. Схоже, політичні провідники не мають достатньої довіри, щоб провадити людей. Вони говорять добрі речі, але особистість не дає достатньої довіри. Може, вони зуміють піднестися на понадпартійний рівень, підростуть духовно, побачимо.

Брак єдності — ось проб­лема, яка нині є серед людей. Це — наслідок політики, яка тривала довго. Ми не бачили свідомих дій, які дали б відчути, що ми — один народ. Різного роду політики свідомо підкреслювали різницю походження та проживання. Людей класифікували як фашистів, щоб загострити незгоду між ними. Тепер їмо плоди короткозорої політики.

— Блаженніший, якби ви були молодшим, то вдягли б теплу куртку й пішли б нині на Майдан?

— Я ж не знаю. Це дуже теоретично, можу твердити, сказати те, що треба сказати, але чи справді пішов би? Дай Боже, щоб мав моральну силу піти. Мені тепер, старому чоловікові, зробити це дуже складно. І не хочу робити із себе дешевого героя. Якби були такі обставини, хотів би зробити те, що слід, але не хочу вдавати… Це була б не щира відповідь, а лише гарні слова без достатніх доказів. Я не мав у житті нагоди показати геройство.

— Й останнє, про що я вас запитаю: що порадите людям, які стоять на Майдані, і тим, котрі вагаються, чи їхати туди?

— Треба поважати людей, які роблять жертву задля того, у що вірять. Кажу про тих, хто свідомо пішов на Майдан, а не тих, які поїхали шукати пригод. Вони там у дуже нелегких обставинах, але зберігають рівновагу духу. Легко зламатися, коли почуєш про напади. Проте люди стоять, я подивляю наш народ! Щиро скажу, що молюся, щоб Бог підтримував їх у бажанні нес­ти тягар задля загального блага. Таким людям належиться пошана, і певний, що милостивий Господь їх нагороджує. Від себе кажу щирий привіт і найкращі побажання, щоб люди це витримали. Надіємося на щасливе закінчення.

Розмовляла Мар’яна Вербовська
gazeta.lviv.ua


1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20    Переглянути все