ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов СЕРДУНИЧ (1959) /
Рецензії
«ЗАГУБЛЕНИЙ ПЕРСТЕНЬ» Любови Сердунич (Автор - Тетяна Череп-Пероганич)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЗАГУБЛЕНИЙ ПЕРСТЕНЬ» Любови Сердунич (Автор - Тетяна Череп-Пероганич)
«ЗАГУБЛЕНИЙ ПЕРСТЕНЬ» Любови Сердунич
(Відгук на книгу поезій, які вразили до глибини душі).
Поезія є різна. Я ж – за ту, яку автор проживає. Бо тоді і читач відчуває в таких віршах біль і радість самого автора. Тобто справжність, щирість. Вони надовго вкарбовуються у пам'ять, вони чомусь навчають, від чогось застерігають, на щось надихають…
Поезії Любови Сердунич, які ввійшли до книги «Загублений перстень» і приурочені покійному чоловіку поетеси Володимирові Миколайовичу Сердунич, викликали в мене масу відчуттів.
Якщо до їх прочитання, уявляла цю жінку, слідкуючи в соціальних мережах за її творчістю, занадто сильною. То тепер знаю, що вона сильніша у сто разів більше, ніж я думала. Бо так любити, навіть після втрати, кохану людину, не чекаючи більше взаємності, не отримуючи більше взамін любові й теплоти, може далеко не кожний. А вона може і через стільки літ…
Її любов – у вже дорослих дітях, у щебетливих онуках, у щирих віршованих рядках, у добрих вчинках.
Уважно вчитувалась у кожен рядок, та не побачила там зневіри, образи на життя. Є смуток, є біль, є багато ніжності, тепла і кохання…
Чомусь згадалися останні слова мого тата за декілька хвилин до смерті в лікарні: «Скажи мамі, що я її дуже любив, одну, завжди!»… І це – правда. Мама всі роки без нього живе тепер цими словами… А для мене вони – як найвірніший доказ того, що справжнє кохання – воно є!
І поезія Любови Сердунич – приклад подружньої вірності та неземних, благословенних почуттів. Але… краще не губити своїх перстенів...
(Тетяна Череп-Пероганич, 29 березня 2014 р.).
* * *
«Віднині всі квіти Землі – для коханої».
24 травня 1981 р., день весілля
На граніт північні сніговії
Білим, мертвим зоре-квітом віють.
А зайдуть сніги – і мій підсніжник
Нагадає про взаємну ніжність.
Вогниками голосних тюльпанів
Прокричу: чому лишив так рано?
Знов питаю: чом’ це різнотрав’я –
Іншим ліки, а Тобі – потрава?
Сумно-білі сонечка ромашок
Хай розкажуть, як без Тебе важко.
Над Тобою хилиться жоржина,
Вже тепер навік - Твоя дружина.
Все приймаю: біль розлуки, розпач…
А Тобі несу - барвистий розквіт.
* * *
Уявляю Твоє я чоло,
Що все тоншим
пунктиром зринає.
Був ти в долі моїй? Не було?
А кого ж я ще й досі кохаю?
* * *
Я знаю ці очі,
Я знаю ці губи.
Вони серед ночі
Доводять до згуби!
Понині незряча
В твоїй павутинні.
Той подих гарячий
Паліє понині.
Освідчення мить – то
Прощання хвилина.
А скільки!.. А мріялось:
– Жди. Не покину…
Явися, воскресни
В моєму коханні!
Загублений перстень*
Роки вже – мовчанням.
_______
* Існує повір’я: загублена, але не знайдена обручка віщує довічну розлуку.
(Любов СЕРДУНИЧ).
(Відгук на книгу поезій, які вразили до глибини душі).
Поезія є різна. Я ж – за ту, яку автор проживає. Бо тоді і читач відчуває в таких віршах біль і радість самого автора. Тобто справжність, щирість. Вони надовго вкарбовуються у пам'ять, вони чомусь навчають, від чогось застерігають, на щось надихають…
Поезії Любови Сердунич, які ввійшли до книги «Загублений перстень» і приурочені покійному чоловіку поетеси Володимирові Миколайовичу Сердунич, викликали в мене масу відчуттів.
Якщо до їх прочитання, уявляла цю жінку, слідкуючи в соціальних мережах за її творчістю, занадто сильною. То тепер знаю, що вона сильніша у сто разів більше, ніж я думала. Бо так любити, навіть після втрати, кохану людину, не чекаючи більше взаємності, не отримуючи більше взамін любові й теплоти, може далеко не кожний. А вона може і через стільки літ…
Її любов – у вже дорослих дітях, у щебетливих онуках, у щирих віршованих рядках, у добрих вчинках.
Уважно вчитувалась у кожен рядок, та не побачила там зневіри, образи на життя. Є смуток, є біль, є багато ніжності, тепла і кохання…
Чомусь згадалися останні слова мого тата за декілька хвилин до смерті в лікарні: «Скажи мамі, що я її дуже любив, одну, завжди!»… І це – правда. Мама всі роки без нього живе тепер цими словами… А для мене вони – як найвірніший доказ того, що справжнє кохання – воно є!
І поезія Любови Сердунич – приклад подружньої вірності та неземних, благословенних почуттів. Але… краще не губити своїх перстенів...
(Тетяна Череп-Пероганич, 29 березня 2014 р.).
* * *
«Віднині всі квіти Землі – для коханої».
24 травня 1981 р., день весілля
На граніт північні сніговії
Білим, мертвим зоре-квітом віють.
А зайдуть сніги – і мій підсніжник
Нагадає про взаємну ніжність.
Вогниками голосних тюльпанів
Прокричу: чому лишив так рано?
Знов питаю: чом’ це різнотрав’я –
Іншим ліки, а Тобі – потрава?
Сумно-білі сонечка ромашок
Хай розкажуть, як без Тебе важко.
Над Тобою хилиться жоржина,
Вже тепер навік - Твоя дружина.
Все приймаю: біль розлуки, розпач…
А Тобі несу - барвистий розквіт.
* * *
Уявляю Твоє я чоло,
Що все тоншим
пунктиром зринає.
Був ти в долі моїй? Не було?
А кого ж я ще й досі кохаю?
* * *
Я знаю ці очі,
Я знаю ці губи.
Вони серед ночі
Доводять до згуби!
Понині незряча
В твоїй павутинні.
Той подих гарячий
Паліє понині.
Освідчення мить – то
Прощання хвилина.
А скільки!.. А мріялось:
– Жди. Не покину…
Явися, воскресни
В моєму коханні!
Загублений перстень*
Роки вже – мовчанням.
_______
* Існує повір’я: загублена, але не знайдена обручка віщує довічну розлуку.
(Любов СЕРДУНИЧ).
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію