ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2018.10.18 00:54
Не бачать ані виходу, ні входу,
Не відчувають власної ганьби,
Оті, що обирають несвободу,
Оті, котрі зреклися боротьби.

Всі фігові листки прибрала осінь,
І кожен має те, що заслужив.
Свобода не потрібна малоросам,

Галина Кучеренко
2018.10.17 21:03
«Новітня» «українська» школа -
Педагогічний формалізм:
Навчання мовою - довкола!..
В перервах - русскій реалізм.

Між вчителями, при розмові,
І з учнями - не чути мови,
Батьківські збори чи нарада -

Сонце Місяць
2018.10.17 19:56
хто заперечив би
глуз макабричний дещо
хай не суціль скарби
але й бували речі

де у яких млинах
фабричках палітурнях
ревний зірковий прах

Олександр Олехо
2018.10.17 18:38
Відкоркую пляшку ночі,
прийдуть випити охочі:
думи-тлуми, споминання,
тиші чорної мовчання.
Потім ранок – час похмілля.
Наливає осінь зілля.
Небо тихе і прозоре
розчиняє сиві зорі.

Іван Потьомкін
2018.10.17 11:32
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв

Світлана Майя Залізняк
2018.10.17 11:06
Затягнуті у корсети -
на фоні ножів та кіс -
прабабці убивць, поетів,
міцнющий пахкий заміс.

Втирали носи віскряві,
спиняли навалу хвиль...
Завдячую вам появі,

Олена Багрянцева
2018.10.17 10:40
Їм не спиться удвох. Знову осінь мандрує по вулицях.
Він розкаже їй все, рознесе міріади порад.
Кане в Лету жура і неспокій безпечно забудеться.
Буде литись пітьма, як гарячий густий шоколад.
І затисне вона у долонях бажання серпанкові.
Закарбує цю м

Володимир Бойко
2018.10.17 10:31
Мавпи людиноподібні
На людину не подібні.

Проти «русского Гаврилы»
Нишкне будь-яка горила.

І пішли дурні мартишки
За кавалок кишки пішки.

Катерина Боброк
2018.10.17 10:16
реєстровий янголе-характернику розпали-но люльку
востаннє пасивно вдихну твою дим-душу усіма ярами
де любов - там прилади з ладу в розбите скло і ртуть в кульках
там незміряне серце від землі здійнялось вітрами

сьогодні я таки зняла з себе білу ви

Любов Бенедишин
2018.10.17 09:28
Шиплять самозванці,
човпуть посланці:
«Не так
ти тримаєш перо у руці.
Не ті в тебе:
почерк, чорнило, папір, –
тому й заблукала
між вір і зневір.

Юрій Лазірко
2018.10.17 07:29
не шукаю зручності
і вигоди
та й до Бога
серце недовиходив
обираю входи
де є виходи
оживляю те
що раптом вигадав

Віктор Кучерук
2018.10.17 06:12
Т. І...
Не дивись винувато на мене
І не згадуй тепер спроквола,
Як палала в коханні шаленім,
Та згоріти дотла не змогла.
Не дивися на мене печально,
Зі сльозами провини в очах, –
Розумію твій біль і повчально

Олександр Сушко
2018.10.17 03:38
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,

Ночі Вітер
2018.10.16 19:50
Твій слід загубиться вночі
І ранком вмре.
Трава прим’ята оживе,
Забуде все.

І тільки в росах сміх і гріх –
Твоя сльоза.
Віддай мені, віддай мені

Марія Дем'янюк
2018.10.16 14:57
Свічки-клени багрянять.
Шепіт вітру:спинись,
і крізь сяєво листя
в Небосинь подивись.
Між Землею і Небом
не існує межі,
як яснітиме вогник
світлодуші...

Віктор Кучерук
2018.10.16 14:46
Т. І...
Знов душа зажурено радіє,
Повна вражень, спогадів і мрій, –
Тьмяний вогник давньої надії
Мерехтить у темряві густій.
Блимає лякливо та не гасне,
В тужно занімілій темноті, –
Тільки, може, радість передчасна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Два фашиста
Киев. Остановка общественного транспорта: маленький павильон, киоски, три торговца разложили на асфальте какие-то сезонные товары: клубни цветов, посевной лук, пучки черемши...

К торговцам, прихрамывая, подбирается дедок. Дедки бывают разные, а это - самый обыкновенный киевский дедок, разве что какой-то он слишком жалкий: тощий, сгорбленный, в кривых мутных очках, с растрепанной седой жидкой шевелюрой, в чистой, но поношенной одежде. Я его как будто знаю немного: прошлым летом тут же, неподалеку от этой остановки, он запнулся старческими непослушными ногами о бордюр (чуть не написал "поребрик"), упал, разбил очки и нос. Вместе с какой-то женщиной (она была на последнем сроке беременности, когда появляется такая трогательная неуклюжесть движений), да, так мы помогли ему подняться и очистить одежду, я дал дедку свой платок, чтобы он утер кровь. Обычное дело, старики падают часто… Вот тогда-то я и узнал, что мы соседи: он отказался от помощи, несколько надменно сообщил мне, что "додому доберуся сам, я на Тарасівський живу (а я и сам на Тарасовской живу), тут три кроки".

Дедок спрашивает цену на "цибульку" у одного из торговцев - толстого, крикливого человека с неместным акцентом. Тот вдруг вскакивает с места и с надрывом вскрикивает:
- Ты что, "бендеровец", фашист?!

Дедок растерянно отступает на шаг назад:
- Що? Де бандерівець, які фашисти?

Толстый торговец продолжает, налегая на голос:
- Ты, дурак старый, забыл, с кем ты воевал?!

Дедок задирает голову, чтобы посмотреть на торговца, который несколько выше его ростом, и отвечает ему довольно миролюбиво:
- Та я ні з ким не воював, чого ви?

Торговец смотрит на дедка остро, с прищуром, будто прицеливаясь, и цедит сквозь зубы:
- Жаль, а то бы я тебя, фашиста, сам убил...

Дедок разворачивается и ковыляет к павильону остановки. Случайные прохожие оторопело разглядывают торговца. Тот с видом победителя провожает дедка взглядом и повторяет:
- Фашист, фашист!

К остановке подваливает автобус, и все невольные свидетели устремляются на посадку. Двери захлопываются и обрезают резкий голос торговца. Однако его жестикуляция не оставляет сомнений: прямо здесь и сейчас он крошит, крушит, уничтожает, стирает с лица земли и убивает, убивает, убивает фашистов. Из-под его ног во все стороны медленно катятся маленькие желтые луковицы.

2014 г.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2014-06-08 09:05:00
Переглядів сторінки твору 362
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.287 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.924 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.741
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.10.13 07:20
Автор у цю хвилину відсутній