ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Словесное разноцветье
Люблю остроумных людей. Их моментальная реакция на высказывание собеседника своей краткостью просто поражает.
Вот хотя бы ответ Уинстона Черчилля на реплику знатной, но заносчивой дамы: «Будь вашей женой, я бы подсыпала в ваш стакан яд». На что Черчилль, не мешкая, ответил: «И я бы его с удовольствием выпил».
Как-то, услышав, что нашлась могила отца Лермонтова, я спросил знакомую, знает ли она, где это. На что последовал мгновенный ответ: «Там, где была».
Библиотекой издательства «Радянська школа», где мне пришлось поработать, заведовал Абрам Вольфович Вольфзон, человек на первый взгляд медлительный и далекий от остроумия. Но каково же было мое удивление, когда на вопрос одной из сотрудниц, как распутать ею же запутанное дело (при этом она покрутила сложенными вперед руками), услышал: «А вы сделайте вот так». И Абрам Вольфович сделал то же самое, но в другую сторону.
В редакции спортивного журнала, куда я перешел из Политиздата, как-то пришлось стать свидетелем такого разговора. Запенсионного возраста ответственный сотрудник, который вел рубрику «И старость –в радость», говорит редактору: «Ты знаешь, я не замечаю своих лет». На что последовало: «Зато мы хорошо замечаем».
Но в моей памяти откладываются также и далекое от остроумия…
…Еще в Киеве услышал от знакомой, как соседка, желая женить сына, превозносила его достоинства : «Дорогая Мальвиночка, вы бы видели моего Йончика в трусах!.. А какой у него кругозор!..»
О том, что матери, в особенности еврейские, безумно любят своих сыновей, известно давно. Но так, как тетя Клара, пожалуй, никто. «Прихожу я как-то с работы,- поведала ее невестка,- хочу что-то перекусить, а свекровь, упреждая мое желание открыть холодильник и не скрывая своего сожаления,говорит: «Идочка, остались только две котлетки для Саши..А ваша упала на пол, и я ее выбросила».
В редакции эстетического воспитания, где начиналась моя карьера по выпуску книг для школьников, младший редактор поражала всех своей непредсказуемостью. Открывается как-то дверь и кто-то говорит: «Как у вас тут шумно и гамно!». На что следует: «Ходят тут всякие».
Бывший мой сокурсник, заядлый курильщик и любитель посидеть в хмельной компании, увлекся йогой и, как мне казалось, оставил вредные привычки. Встречаю его и спрашиваю: «А как йоги относятся к выпивке?» И слышу: «Йогу также легко отказаться от выпивки как и согласиться на нее».
А вот уже израильские находки.
В разгар лета, когда температура в тени превышала тридцать градусов, на трамвайной остановке все прячутся под тент. И только чернокожая девушка эфиопского происхождения стоит, подставив лицо солнцу. Такого же цвета кожи подруга зовет ее к себе. На это следует ответ: «Спасибо, я хочу загореть».
«В который раз приходит ко мне одна занудная клиентка,- рассказывала агент по международному туризму,- и просит включить ее в группу, едущую в Париж. А за неделю до отъезда спрашивает: «Сколько длится полет?» Услышав ответ, после минутного раздумья: «А еще же и возвращаться надо... Нет, видимо, мне не суждено увидеть Париж и умереть».
Дедушка-бедуин повез своего внучонка в Тель-Авив. Идут они по улицам этого неусыпного города и малец, беспрестанно крутя головой, бесчисленное множество раз спрашивает: «Дедушка, что это?» Ответа ни разу не было. Когда уже возвращались домой, в свои шатры, внук обращается к деду: «Ты наверное сердишься, что я так много спрашивал?» На что старик: «Нисколько. А как же можно знать, если не спрашиваешь?»
…Не каждый день приходится слышать и видеть то, что поражает своей оригинальностью, вызывает улыбку или недоумение, чем хочется поделиться. И я радуюсь, как кладоискатель, каждой такой находке.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Словесное разноцветье
Люблю остроумных людей. Их моментальная реакция на высказывание собеседника своей краткостью просто поражает.
Вот хотя бы ответ Уинстона Черчилля на реплику знатной, но заносчивой дамы: «Будь вашей женой, я бы подсыпала в ваш стакан яд». На что Черчилль, не мешкая, ответил: «И я бы его с удовольствием выпил».
Как-то, услышав, что нашлась могила отца Лермонтова, я спросил знакомую, знает ли она, где это. На что последовал мгновенный ответ: «Там, где была».
Библиотекой издательства «Радянська школа», где мне пришлось поработать, заведовал Абрам Вольфович Вольфзон, человек на первый взгляд медлительный и далекий от остроумия. Но каково же было мое удивление, когда на вопрос одной из сотрудниц, как распутать ею же запутанное дело (при этом она покрутила сложенными вперед руками), услышал: «А вы сделайте вот так». И Абрам Вольфович сделал то же самое, но в другую сторону.
В редакции спортивного журнала, куда я перешел из Политиздата, как-то пришлось стать свидетелем такого разговора. Запенсионного возраста ответственный сотрудник, который вел рубрику «И старость –в радость», говорит редактору: «Ты знаешь, я не замечаю своих лет». На что последовало: «Зато мы хорошо замечаем».
Но в моей памяти откладываются также и далекое от остроумия…
…Еще в Киеве услышал от знакомой, как соседка, желая женить сына, превозносила его достоинства : «Дорогая Мальвиночка, вы бы видели моего Йончика в трусах!.. А какой у него кругозор!..»
О том, что матери, в особенности еврейские, безумно любят своих сыновей, известно давно. Но так, как тетя Клара, пожалуй, никто. «Прихожу я как-то с работы,- поведала ее невестка,- хочу что-то перекусить, а свекровь, упреждая мое желание открыть холодильник и не скрывая своего сожаления,говорит: «Идочка, остались только две котлетки для Саши..А ваша упала на пол, и я ее выбросила».
В редакции эстетического воспитания, где начиналась моя карьера по выпуску книг для школьников, младший редактор поражала всех своей непредсказуемостью. Открывается как-то дверь и кто-то говорит: «Как у вас тут шумно и гамно!». На что следует: «Ходят тут всякие».
Бывший мой сокурсник, заядлый курильщик и любитель посидеть в хмельной компании, увлекся йогой и, как мне казалось, оставил вредные привычки. Встречаю его и спрашиваю: «А как йоги относятся к выпивке?» И слышу: «Йогу также легко отказаться от выпивки как и согласиться на нее».
А вот уже израильские находки.
В разгар лета, когда температура в тени превышала тридцать градусов, на трамвайной остановке все прячутся под тент. И только чернокожая девушка эфиопского происхождения стоит, подставив лицо солнцу. Такого же цвета кожи подруга зовет ее к себе. На это следует ответ: «Спасибо, я хочу загореть».
«В который раз приходит ко мне одна занудная клиентка,- рассказывала агент по международному туризму,- и просит включить ее в группу, едущую в Париж. А за неделю до отъезда спрашивает: «Сколько длится полет?» Услышав ответ, после минутного раздумья: «А еще же и возвращаться надо... Нет, видимо, мне не суждено увидеть Париж и умереть».
Дедушка-бедуин повез своего внучонка в Тель-Авив. Идут они по улицам этого неусыпного города и малец, беспрестанно крутя головой, бесчисленное множество раз спрашивает: «Дедушка, что это?» Ответа ни разу не было. Когда уже возвращались домой, в свои шатры, внук обращается к деду: «Ты наверное сердишься, что я так много спрашивал?» На что старик: «Нисколько. А как же можно знать, если не спрашиваешь?»
…Не каждый день приходится слышать и видеть то, что поражает своей оригинальностью, вызывает улыбку или недоумение, чем хочется поделиться. И я радуюсь, как кладоискатель, каждой такой находке.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію