Письменник не може бути не критикованим, адже якщо про нього не пишуть – значить, письменника не існує. Питання полягає у тому, яка ця критика: позитивна чи негатива, об’єктивна чи заангажована. Василь Миколайович Шкляр не обділений увагою критики, журналістів та літературознавців, адже автору бестселерів цього не уникнути. Інтерв’ю з письменником можна зустріти на сторінках таких журналів, як «Книжник-Review» , «Україна молода», «Дзеркало тижня», «Літературна Україна», «Газета по-українськи» на відомих сайтах «Літакцент», «Gazeta.ua». Письменник має свій офіційний сайт, на якому розміщена його біографія, деякі переклади, зокрема «Декамерону» Дж. Боккаччо, фотогалерея. Критичні статті на твори Василя Шкляра опубліковані у найвідоміших фахових журналах України: «Слово і час», «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах», «Дивослово», «Сучасність», «Українська мова та література», «Березіль». Особливу увагу дослідників, серед яких доктор філологічних наук Ярослав Голобородько, привертають романи Шкляра «Ключ», «Елементал», найменше – «Кров кажана», а найбільше «Чорний Ворон». Сам Василь Миколайович реагує на критику так: „Були закиди критиків, яких не сприймаю. Не люблю про себе читати, та й нема коли, але мені переказують...” [1].
Розглянемо, на чому зосереджують увагу автори цих досліджень, а також як вони оцінюють творчість Василя Шкляра.
У своїй статті „Часопросторові характеристики сюжетів романів В. Шкляра «Ключ» та «Елементал»” Ганна Кривопишина називає Шкляра майстром сюжетобудови та аналізує особливості творення хронотопу в зазначених романах. Автор статті наголошує на особливостях сюжету: „Сюжети обох романів відзначаються напруженістю й гостротою, але міра напруженості й гостроти, принаймні за «зовнішнім», родієвим сюжетом, не однакова” [4, c. 74]. На нашу думку, гострота та напруженість сюжету – одна з найхарактерніших рис романістики Шкляра. Цю напруженість він вводить чи не у кожен епізод своїх романів, аби спіймати читача на гачок (не дарма Шкляр затятий рибалка).
Дослідниця виділяє два часи в романах Шкляра: історичний (зображення певних часових періодів, «від і до») та авантюрний (статичний хронотоп, художній час не локалізований, та не «історизований»). Роман «Ключ» Ганна Кривопишина відносить до авонтюрного часу через розгортання у ньому сюжету у відриві від певної історичної конкретики. У свою чергу ми можемо додати, що до історичного часу в цьому випадку відноситься «Чорний Ворон». Підтверджуючи думку про авантюрний час у романах Шкляра, дослідниця аналізує сюжетотворчі мотиви: „ мотив зустрічі – розлуки, втрати – здобування, пошуку – знахідки, впізнавання – не впізнавання, котрі дослідники відносять до питомих складників авантюрного часу” [4, с. 75]. Цінність цього дослідження для нас полягає в тому, що дослідниця, окрім суто змістових критерій, велику увагу приділяє формальним, торкаючись як внутрішніх, так і зовнішніх жанротвірних чинників.
Доктор філологічних наук Ярослав Голобородько, звертаючи увагу на роман «Елементал» В. Шкляра, визначає місце письменника у координатах «маскультури». Дослідник констатує дві площини сучасної української літератури – елітарну та масову, зазначаючи, що «масовізм» активно повертається. „Його нове пришестя благополучно охрещено романом «Елементал» Василя Шкляра” [3, с. 77]. Говорячи про жанр цього роману, Голобородько відзначає, що «Елементал» – роман всежанровий, тобто включає в себе риси детективу, бойовика, психологізму, еротики, документальної стилізації, стаючи пригодницьким та шпигунським романом, розрахованим на сучасний тип «читача-поглинача, який конче потребує художніх ефектів, спецефектів і надефектів” [3, с. 78-79]. Дослідник досить гостро критикує письменника за його „масовім”, спрощеність „чтива”, копіювання західних романів, створенні стереотипів, особливо стереотипного героя, не оригінальність. В контексті цього Ярослав Голобородько підводить такий підсумок: „Що означає «Елементал» з огляду на вічність? Що це взірець звичайнісінької літературної, прозової «попси»… Чи повинні існувати «елементальні» й чимось суто елементарні романи в українській літературі? Як показує розвиток світового художнього процесу, вони були, є й без них не існуватиме вершин” [3, с. 79]. З останньою тезою не можна не погодитись, адже майже всі письменники та критики чи не в один голос заявляють, що обов’язковою умовою життя національної літератури є наявність у ній бестселерів, нехай і не цінних у художньому плані, але таких, які констатують факт існування літератури. Значну увагу дослідник приділяє творчості Шкляра у координатах бестселеру, тим самим пояснюючи популярність Шклярових романів.
Ще одна стаття Ярослава Голобородька „Енігматика. Гостросюжетність. Інфернальність” розглядає творчість Шкляра з іншого ракурсу, зосереджуючись на стилі, сюжеті, мові та символах, а також продовжує досліджувати феномен популярності Шклярових романів. „Василь Шкляр розвиває, ущільнює романну канву в такий спосіб, неначе знімає кіно, в якому наявне авантюрне, психологічне й містичне начало, присутні якості-риси детектива, екшена й трилера. При цьому його романи проткані й заряджені такими споконвічно привабливими для людської свідомості константами, як енігматичність, динаміка інтриги, філософічність і містика ” [2, c. 16]. Дослідник почасти торкається проблем жанру роману, в основному зосереджуючи свою увагу на сюжеті трьох романів Шкляра «Ключ», «Кров кажана», «Елементал». Загалом у статті дослідник високо оцінює режисерський потенціал Шкляра, динамічність сюжетів, містичну багатозначність та вивіреність художніх рухів.
На сторінках журналу «Слово і час» розміщена стаття «Що таке український бестселер?» – скорочені виступи учасників засідання Творчого об’єднання критиків, де обговорювалися романи Василя Шкляра. Так відомі дослідники оцінюють творчість „батька українського бестселера”. Володимир Панченко виділяє три головних чинники які створюють бестселер: „1. Літературне достоїнство твору. 2. Урахування психології і смаків масового читача. 3. Промоція, «проштовхування» твору” [7, с. 41]. Головною ознакою бестселера є його популярність. Володимир Панченко осмислює поняття бестселера загалом і особливо в українських реаліях, де на популярність української книжки активно впливає мовний фактор. Дослідник зазначає: „дуже добре, що в Україні з'явилися конкурси на зразок «Золотого Бабая» чи «Коронації Слова». Вони стимулюють розвиток так званої масової літератури, яка, звісно, мусить бути представлена в кожному нормальному письменстві. Завдання подібних конкурсів – пошук і «провокування» бестселерів. Якби не вони, чи мали б ми сьогодні добрий десяток цікавих творів популярного жанру в тому числі й два романи Василя Шкляра, який дебютував ще 1974 р. повістю «Перший сніг», а після того написав і видав кілька книжок «традиційної» прози? Роман «Елементал» – переможець «Коронації Слова» 2001 року. Я не уявляю, що бестселер може бути нудним, без тієї фабульної напруги, яка пов’язана з природною читацькою цікавістю: «А що буде далі?». В цьому сенсі у романі В. Шкляра все гаразд: він здатен «тримати» читача від початку до кінця, оскільки йдеться про пригоди молодого вояка-українця з Французького іноземного легіону, який потрапляє до Чечні із завданням вирвати з рук російських спецслужб дочку генерала” [7, с. 41]. Далі Панченко говорить про сильного героя Шклярового роману, який протиставляється «слабким» персонажам переважної більшості української літератури, нагадує Григорія Многогрішного з «Тигроловів» Івана Багряного. На завершення Володимир Євгенович зазначає: „щось дуже вагоме є в Шкляревому «Елементалі» – таке, що існує поза сюжетом, навіть мовби поза текстом. Роман випромінює мало якусь не екзистенційну тугу , залишаючи відчуття крихкості й недосконалості цього світу” [7, с. 42].
Продовжує звіт засідання Олександр Яровий, який також осмислює феномен бестселеру, і зазначає, що саме Шкляру першому вдалося створити український бестселер, через один його визначний плюс – наявність стилю, який найкраще підходить сучасному читачеві. З цього приводу кандидат філологічних наук Яровий ставить в приклад дві крайності – синтаксично важкий стиль Оксани Забужко та примітизований стиль Андрія Кокотюхи (до речі, теж двох письменників, які є авторами бестселерів). Василя Шкляра Олександр Яровий поміщає в золоту середину, як неперевершеного стиліста, зрозумілого масовому читачу – тобто ідеального автора для створення бестселера.
Продовжуючи розмову про український бестселер, Григорій Сивоконь зазначає, що бестселер, як жанр, потребує уваги критиків, які б змогли визначити його особливості і визначили його місце в літературному процесі. Дослідник заперечує той факт, що бестселер означає просте «чтиво», яке немає ніякої художньої вартості, що підтверджує один з трьох чинників існування бестселеру виведених Панченком. „Читаючи Василя Шкляра, чи не одразу переконуєшся, що ключі до його «Ключа» не так просто підібрати і не так просто відповісти на те, в чому секрет привабливості цього «чтива» і де його прямий і прихований зміст” [7, c. 44].
Питанню поєднання історії з вимислом у романі «Чорний Ворон» присвячена стаття О. О. Стандіченко, яка репрезентує специфіку відображення національно-історичних реалій у романі з точки зору відтворення історичної та художньої правди, а також особливості художнього осмислення малодосліджених подій української історії, роль документальних матеріалів у художньому тексті [6, с. 307]. Дослідниця високо оцінює роман, зосереджуючи увагу на його особливості як в сучасному літературному процесі, так і в системі українських історичних романів. Насамперед зазначаючи, що „твори на історичну тему мають специфічне завдання – формувати національну свідомість, розкривати і примножувати історичний духовний досвід людства, давати моральні уроки майбутнім поколінням. За співвідношенням між фактом і вимислом (домислом) історичні твори поділяються на три жанрові різновиди: історико-художні, художньо-історичні, художньо-документальні” [6, с. 308]. Через ґрунтовне використання реальних історичних документів, адже за мету собі Шкляр ставив зібрати якнайбільше інформації для роману, «Чорний Ворон» можна назвати романом художньо-документальним. Ця думка підтверджена й у Зиновія Крутивуса в статті «Знак з того світу», в якій автор називає сюжет роману „майже детективним”, а сам твір високохудожнім синтезом історичної основи та авторського художнього домислу [5, с. 182-183].
Дослідники творчості Шкляра, зважаючи на його звання «батька українського бестселера», свою увагу, як зазначалося, зосереджують переважно на змістовій складовій романів письменника, тобто розглядають жанрову специфіку його романів відносно однобічно. І якщо спроби розібратися в інших жанротвірних чинниках романів «Ключ» та «Елементал» були в Ярослава Голобородька, Анни Кривопишиної та деяких інших дослідників, то історичний роман «Чорний Ворон» такими аналізами обділений. Завжди актуальна проблема становлення українців як нації та висвітлення білої плями – боротьби холодноярців проти більшовиків у 20-их роках ХХ століття затьмарює дослідників, змушуючи їх фокусуватися лише на цих проблемах та власне на історії, тобто життєвому матеріалі. Таким чином внутрішні жантротвірні чинники – композиція та форми викладу – залишаються поза увагою дослідників. На жаль, вивчаючи критичну літературу до роману «Чорний Ворон», ґрунтовного дослідження жанру ми не зустріли.
Отже, у світлі сучасної критики Василь Шкляр постає як визнаний та провідний майстер бестселерів, який у своїй творчості торкається важливих національних та загальнолюдських проблем, створює напружений сюжет, а також однозначно не може бути охрещений елітарним чи масовим письменником.

Використані джерела:
1) Високий Замок. Василь Шкляр: «У мене навіть еротика написана на документальному рівні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.wz.lviv.ua/articles/88429
2) Голобородько Я. Енігматика. Гостросюжетність. Інфернальність [Текст] / Голобородько Ярослав // Українська мова та література. – 2010. – Число 13. – С. 16 – 19
3) Голобородько Я. Літературний архіпелаг. / Голобородько Ярослав. // українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. –2009. – № 6. – С.76 – 80.
4) Кривопишина А. Часопросторові (хронотопні) характеристики сюжетів романів Василя Шкляра «Ключ» та «Елементал» / Кривопишина А. // Вісник Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького / Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2007. – Вип. 118. – С. 74-76. – (Філологічні науки)
5) Крутивус З. Знак з того світу: «Чорний ворон» («Залишенець» Василя Шкляра - коректна відповідь недругам України /З. Крутивус. // Березіль. – 2011. - № 3/4. – С.180-185.
6) Стадніченко О. О. Роман Василя Шкляра «Чорний Ворон»: історична та художня правда./ Стадніченко О. О. // Вісник Запорізького національного університету. – №2. – 2010. – С. 307-312.
7) Що таке український бестселер? // Слово і Час, 2003. – № 2. – С. 41-44.

2013 р.