ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Ангели у дорозі
Коли братові Василію із монастиря редемптористів настоятель повідомив, що той має відвести до Унівської лаври церковний хор, молодий монах не на жарт розхвилювався. Дорога далека: від одного обласного центру до іншого, а звідти – ще зо кільканадцять кілометрів, якщо не більше. А тут саме морозець прихопив, слизько. А він – щойно місяць, як отримав право водити машину. Їздив лише по місту, та й то з кимось. А тут так далеко і – самому. Та замінити нема кому, бо брат Петро саме зломив ногу, а брат Андрій лежить із запаленням легень.
Настоятель монастиря його застереженнями не перейнявся: «Хто з Богом, той не сам. Та й хор, хоч і маленький, але недаремно «Небесним воїнством» називається. Як треба буде, то архистратиг Михаїл пошле ангелів, щоб вас охороняли в дорозі.» І обличчя настоятеля осяяла усмішка.
Скривився брат Василій, а все ж мусив погодитися. І таки справився з тим завданням: відвіз хористів до Унева, де вони декілька днів мали супроводжувати літургії своїм співом.
Однак на тім не закінчилося. Раз він відвіз, то мав і привезти. А для того мусив спозаранку виїхати з монастиря. І вже десь о шостій, ще затемна, на автобусній зупинці якогось села підібрав двох людей: «До Львова? То сідайте, не мерзніть, мені попутно, завезу і вас.» Але вже за декілька хвилин пошкодував, бо тільки-но вони сіли, на весь салон мікроавтобуса поширився несвіжий запах. Чи то одяг був нечистий, чи декілька тижнів води не бачили, але сморід стояв великий. «Та якщо взяв попутників, то вже мушу везти» – міркував молодий монах, прикидаючи, де купить рідину, щоби відпуцувати крісла.
Вже біля самого Львова на невеликому льодку автомобіль занесло на зустрічну смугу і брат Василій заледве викрутив кермо, аби не врізатися в лоб міліцейській машині, що прямувала назустріч. Двоє міліціонерів, лаючись, з криками, як ошпарені вискочили на дорогу. Найпершим ділом забрали водійські документи, і стали вимагати, щоби їхав із ними до відділку міліції. Чернець став проситися і пояснювати, що він недосвідчений водій, і що більше в монастирі нікому було їхати, і що іншим разом буде уважнішим. «Ну добре, – говорив йому молодший, – ти монах, жити не хочеш. А я хочу. І в мене троє дітей, а в лейтенанта – двоє. Якби ми загинули, хто б їх годував? Ти, може?» На те чернець не мав що відповісти, тільки вибачався і казав що винен, бо не міг стримати машину. Та по якомусь часі правозахисники заспокоїлися і таки вернули йому посвідчення водія. Виявляється, то в них вже був третій такий випадок за цей день! Не даремно так рознервувалися…
Коли брат Василій, тішачись, що йому віддали права, вже збирався їхати, а міліціонери – йти до своєї машини, несподівано подав голос один із пасажирів: «Добре, що на монаха натрапили. Ще й молитися за вас буде… І Бог аварії не допустив. Але ви дивіться, бо Він більше, ніж три рази, не попереджує.» Міліціонери на мить розгубилися і вже, певно, підшукували гідні них слова для «контратаки». Але їх випередив другий пасажир: «Видно, не досить тільки дітей годувати, щоби зберегти їм батьків.»
Чернець швиденько завів машину, попрощався, ще раз вибачився і рушив, щоби нарешті, «від гріха подалі», роз’їхатися з тими міліціонерами. І вже за Львовом, чистячи щойно купленими миючими засобами сидіння мікроавтобуса, так собі розмірковував: «Таки справді ангели. Бо якби не підібрав по дорозі тих людей, то мікроавтобус був би легшим, і його таки занесло би в ту міліцейську машину.» Далі, вже їдучи, почав звично внутрішньо молитися за тих пасажирів-ангелів, за міліціонерів, яким заледве не забрав життя, і за себе, грішного, що мало не спричинив автомобільну аварію, та й і за всіх інших, хто міг би опинитися у подібній ситуації.
Записала Анна-Віталія Палій
29.12.2012р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ангели у дорозі
Бувальщина
Коли братові Василію із монастиря редемптористів настоятель повідомив, що той має відвести до Унівської лаври церковний хор, молодий монах не на жарт розхвилювався. Дорога далека: від одного обласного центру до іншого, а звідти – ще зо кільканадцять кілометрів, якщо не більше. А тут саме морозець прихопив, слизько. А він – щойно місяць, як отримав право водити машину. Їздив лише по місту, та й то з кимось. А тут так далеко і – самому. Та замінити нема кому, бо брат Петро саме зломив ногу, а брат Андрій лежить із запаленням легень.
Настоятель монастиря його застереженнями не перейнявся: «Хто з Богом, той не сам. Та й хор, хоч і маленький, але недаремно «Небесним воїнством» називається. Як треба буде, то архистратиг Михаїл пошле ангелів, щоб вас охороняли в дорозі.» І обличчя настоятеля осяяла усмішка.
Скривився брат Василій, а все ж мусив погодитися. І таки справився з тим завданням: відвіз хористів до Унева, де вони декілька днів мали супроводжувати літургії своїм співом.
Однак на тім не закінчилося. Раз він відвіз, то мав і привезти. А для того мусив спозаранку виїхати з монастиря. І вже десь о шостій, ще затемна, на автобусній зупинці якогось села підібрав двох людей: «До Львова? То сідайте, не мерзніть, мені попутно, завезу і вас.» Але вже за декілька хвилин пошкодував, бо тільки-но вони сіли, на весь салон мікроавтобуса поширився несвіжий запах. Чи то одяг був нечистий, чи декілька тижнів води не бачили, але сморід стояв великий. «Та якщо взяв попутників, то вже мушу везти» – міркував молодий монах, прикидаючи, де купить рідину, щоби відпуцувати крісла.
Вже біля самого Львова на невеликому льодку автомобіль занесло на зустрічну смугу і брат Василій заледве викрутив кермо, аби не врізатися в лоб міліцейській машині, що прямувала назустріч. Двоє міліціонерів, лаючись, з криками, як ошпарені вискочили на дорогу. Найпершим ділом забрали водійські документи, і стали вимагати, щоби їхав із ними до відділку міліції. Чернець став проситися і пояснювати, що він недосвідчений водій, і що більше в монастирі нікому було їхати, і що іншим разом буде уважнішим. «Ну добре, – говорив йому молодший, – ти монах, жити не хочеш. А я хочу. І в мене троє дітей, а в лейтенанта – двоє. Якби ми загинули, хто б їх годував? Ти, може?» На те чернець не мав що відповісти, тільки вибачався і казав що винен, бо не міг стримати машину. Та по якомусь часі правозахисники заспокоїлися і таки вернули йому посвідчення водія. Виявляється, то в них вже був третій такий випадок за цей день! Не даремно так рознервувалися…
Коли брат Василій, тішачись, що йому віддали права, вже збирався їхати, а міліціонери – йти до своєї машини, несподівано подав голос один із пасажирів: «Добре, що на монаха натрапили. Ще й молитися за вас буде… І Бог аварії не допустив. Але ви дивіться, бо Він більше, ніж три рази, не попереджує.» Міліціонери на мить розгубилися і вже, певно, підшукували гідні них слова для «контратаки». Але їх випередив другий пасажир: «Видно, не досить тільки дітей годувати, щоби зберегти їм батьків.»
Чернець швиденько завів машину, попрощався, ще раз вибачився і рушив, щоби нарешті, «від гріха подалі», роз’їхатися з тими міліціонерами. І вже за Львовом, чистячи щойно купленими миючими засобами сидіння мікроавтобуса, так собі розмірковував: «Таки справді ангели. Бо якби не підібрав по дорозі тих людей, то мікроавтобус був би легшим, і його таки занесло би в ту міліцейську машину.» Далі, вже їдучи, почав звично внутрішньо молитися за тих пасажирів-ангелів, за міліціонерів, яким заледве не забрав життя, і за себе, грішного, що мало не спричинив автомобільну аварію, та й і за всіх інших, хто міг би опинитися у подібній ситуації.
Записала Анна-Віталія Палій
29.12.2012р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію