Де сходинки до Всевишнього?
І чи можливо піднятися до Нього? Чи існує цей шлях тут, у вирі життя, а не тільки там, за стінами монастирів? Шлях, ідучи яким, можна осягнути вершину земної творчості, можна змінювати світ словом, вкладаючи у нього енергію світла і чистоти, можна любити і бути вільним, бо справжня воля – то воля Отця Небесного у повній гармонії зі Всесвітом, то свобода від себе неочищеного… Ці запитання не обминають жодну мислячу людину. Звертаючись до Біблії, знаходимо твір, у якому чи не найбільше зі всіх її книг закодовано шлях до особистої духовної висоти. Мова йде про одну із найстаріших і найдивовижніших книг Старого Завіту – Книгу Йова. Одні вчені вважають, що існує вона вже чотири тисячі років, інші – до шести. І весь цей час мудреці вишукують у ній глибоке духовне розуміння, а люди, яким є близьке буквальне сприйняття – насолоджуються «казковістю» змісту, бо Книга нагадує казку із дуже щасливим кінцем.
Бог показує спосіб наближення до Нього через виділення і систематизацію змін свідомості Йова. Цей шлях – не тільки Йова, його проходить кожен з нас вже на землі і проходитиме по смерті. Бо людина мусить повернутися у Боже Царство, у Дух. А вмістилищем Духу є наша свідомість. Сходинки до Бога – не ті, якими йдемо ногами, а ті, якими піднімаємося у своїй свідомості. Зовнішній, фізичний світ змінюємо своїми руками, внутрішнє душевне наповнення – через переживання і думки, а духовну складову – тільки змінюючи свою свідомість. І тут найбільше важить любов і розуміння, серце і розум у поєднанні.
За сюжетом біблійного твору Йов був «невинний та праведний, … Бога боявся, а від злого втікав (Йов. 1,1)». Далі описується те, що йому належало на землі: «семеро синів та три дочки» (сім – повнота для людини; число десять – одиниця цілого вищого порядку, тобто повнота спадкоємства); «сім тисяч худоби дрібної, і три тисячі верблюдів, і п’ять сотень ярЕм волів, і п’ять сотень ослиць та дуже багато рабів.» (Йов. 1,3) (П’ять – число людини, тобто стільки, скільки було потрібно для виконання певної роботи.) Отже, на цій землі у нього було все, чого міг запрагнути, і не могло бути нічого ліпшого.
Маючи усе це, Йов мусив бути дуже багатим, можливо, царем. Читаємо: «І був цей чоловік більший від усіх синів сходу». В інших джерелах Йов називається „п’ятим від Авраама” і ототожнюється із Йовавом, що царював у Едомі у часи патріархів (Бут.36, 33)», у домойсеєві часи.
Йов мав добрих дітей, які любили одні одних, а майно і радощі ділили порівно і чесно, не виключаючи і сестер; «освячував» своїх дітей, бо «…вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: „Може, згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму.” (Йов. 1,5)» Чого мав би очікувати за такі старання від Господа? Звичайно, всяких благ. Як же чинить Господь?
«Одного дня, коли сини його та дочки його їли та вино пили в домі свого первородженого брата (Йов. 1,13)», сталося, що чотири посланці послідовно повідомили Йова про втрату всього майна і всіх його дітей. Але Йов не бунтує проти Всевишнього, не обізлюється на Нього, а каже: «Господь дав, – і Господь узяв… Нехай буде благословенне Господнє Ім’я! (Йов. 1,21)» Це і було першим випробуванням Йова, першою сходинкою на шляху до Бога – випробуванням його душі на вірність Господу, яке він витримав. Вистояв, стаючи таким чином учнем у Бога.
Чи не траплялося коли нам вистояти перед спокусами, які часто пропонує нинішній світ: взяти для себе поперед права іншого, сказати про когось неправду задля своєї вигоди, підкупити когось чи підкупитися?… Ніхто цих речей не помічає, окрім нас самих і Бога, бо кожен крок, навіть кожна думка є підзвітна Богові. Усе записується у невидиму книгу, яка міститься всередині нас. Тож, якщо нам вдалося вистояти перед подібними спокусами, ми теж стали учнями Всевишнього, яких він обережно веде, даючи нові випробування.
Другим екзаменом Йова перед Богом було випробування хворобою. «Хай но Ти допустиш тілесний біль і страждання для нього, чи він не зневажить Тебе?» – каже Сатана Богові. І захворів праведник проказою, і став зневаженим після життя розкішного. І сказала йому жінка його, щоб він звільнився від болю відмовою від Бога, а також і від цього життя, яке Він дає.
Скільки разів кожен з нас відмовлявся від посланої Богом хвороби чи проблемної ситуації, ображаючись на Бога? Якщо заради цього треба стільки перетерпіти, то не треба – кажемо ми, і втрачаємо безмірно дорожче. Праведний Йов відповів своїй жінці: «Ти говориш…, як … яка з божевільних!» Ми тримаємось за Бога і у радості, і у горі! – мовив він. Так успішно пройшов ще одну сходинку випробувань перед Богом.
Свідомістю Йов став над людиною, яка мислить типово для обивателя. Вистояв перед тиском обставин і тілесним болем, перенісши акцент свідомості на Божу основу у собі, – це перший із великих кроків на шляху до Творця: смирення душі і тіла. Тут людина переводить з негативу в позитив всі свої провини перед Богом, набуті за земне життя.
Далі за сюжетом Книги Йова праведник тричі почергово полемізує із трьома друзями – Еліфазом, Білдадом і Цофаром, які прийшли його втішити. Розуміємо, що це теж сходинки Йова на шляху до Всевишнього. Уважно прислухаючись до розмови кожного із цих трьох приятелів, спробуємо визначити їх символічне значення.
Еліфаз висловлює дуже матеріалістичні погляди: живи на землі праведно, то будеш мати усі земні блага, покарав тебе Бог – значить ти согрішив. А зі смертю усе відійде. І не сподівайся на більше, бо люди – лише мізерні «мешканці глиняних хат (4,19) ». Дослідивши ім’я приятеля – Еліфаз, бачимо підтвердження цьому: «Елі» у перекладі – «мій Бог», «фаз» – «золото». Отож, «Еліфаз» означає «Бог мій – золото» . Цей друг закликає Йова до праведного життя задля благ матеріального світу. Умовно назвемо Еліфаза Людиною Земною.
Йов не піддається на його переконання, але питає Бога так, як запитує люблячий Люблячого: «І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, – та немає мене (7,21)» Це крик душі, і тому відповідає йому другий приятель – емоційний і чутливий Білдад і радить благати Всемогутнього. Звернімо увагу на ім’я Білдада. «Біл» – Владика, Господь. «Дад» – улюблений. Таким чином, Білдад, це «Улюблений Владика» або «Владика любить». Це відображає світогляд Білдада. Тому назвемо його Людиною Почуттів.
Йов відповідає, що з Богом емоційністю і чутливістю не поборешся. Тоді, щоб зрозуміти дії Всевишнього, у розпачі запитує: «Повідом же мене: чого став Ти зо мною на прю? (10,2).», «Пам’ятай, що мов глину мене обробив Ти, – і в порох мене обертаєш (10,9)». Йов не розуміє поведінки любленого ним Бога щодо нього, і тим дуже мучиться. На такі насичені до краю, до глибин емоційних і розумових переживань запитання, які ставить Богові Йов, взявся відповідати Цофар. Ось що він каже: «І знай, вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті! Чи ти Божу глибінь дослідиш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогутнього? (11,6-7)» Промова Цофара є мовою зрілого і міцного розуму, що підпорядковує себе Богові. Тому умовно назвемо Цофара Людиною Розуму. Підтверджує це також і його ім’я: «Цофар» – у перекладі – «променистий», «світанковий», «пробуджений» . Д. В. Щедровицький також віддає цю назву розумові: «Згадаймо, скільки разів у світовій поезії схід сонця асоціювався із розумом…»
Праведник говорить: не карай мене, Господи, я і так готовий виконати те, що Ти хочеш, щоб я виконав; давай поговоримо, що я не зробив ще для Тебе! «Якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде, – відвернися від нього – він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит… (14,5-6)» – говорить про себе у третій особі. Отже, Йов претендує на більше, аніж бути наймитом, що отримує платню за свої старання. Йов хоче бути сином, який працює для батька і в добрі, і у горі, бо любить Його. Тому думкою не згоджується з Богом. Йов готовий помірятися із Всевишнім праведністю, хоче, щоби Бог оцінив його сили, бо прагне вищої оцінки. Будучи праведником, він запрагнув святості, а то й, хай частково, але рівності з Богом. «Буду мати надію по всі дні свойого життя (14,14)» – каже Йов. Це якби сказати: караєш Ти мене, щоб я погодився на свою неправедність, а я все ж сподіваюся жити з Тобою у невинності.
Це був перший його діалог із друзями. Розуміємо, що це Йов сам у собі почергово перемагав свідомості Людини Земної, Людини Почуттів і Людини Розуму. Простежуємо цей діалог ще два рази. Господь часто випробовує людину тричі. Йов справляється з цим завданням. Бачимо велику вірність Богові, і невимовну віру у Нього: «Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу… (19,25-26)» Отже, Йов проходить сходинки Людини Земної, Людини Почуттів і Людини Розуму. Це і є друге велике випробування, другий крок на шляху до Господа: відмова від того, що пропонує світ, а, відповідно, і звільнення від гріха родового. У Першому посланні Йоана Богослова (4,4) (Новий Завіт) є слова, які відносяться саме до цього моменту у житті і свідомості людини: «Бо все, що народжується від Бога, перемагає світ». І ще там же (3,9): «Кожен, хто народився від Бога, гріха не чинить, бо його насіння в ньому перебуває; і він не може грішити, бо він від Бога народився.» Свідомість людини входить у дух, тобто народжується Людина Духовна. А у творі, відповідно, з’являється четвертий, наймолодший товариш – Елігу, якого раніше взагалі не було. Тепер Йов бесідує тільки з ним. «Елігу» у перекладі – «Він – мій Бог» Отже, в цьому випадку очікується якісно інше ставлення до Бога. Тут говоритиме той, хто вже своєю суттю належить Богові.
Подібно розшифрувала символіку трьох приятелів Йова і Макрина Скотт. «Троє друзів будуть представляти Йова перед судом його власної совісті», – пише християнська письменниця. «Його довгі суперечки з ними будуть боротьбою з його власним старим „я”, – боротьбою, через яку йому необхідно прорватися до досвіду зустрічі з Богом, яка зробить з нього нову людину.»
«Ось немає між вами, … хто б відповідь дав на слова його! (32,12)» – каже Елігу. Без сумніву, Йов, за правом народження, мав і земні знання, і чутливу душу і світлий розум. Але лише його дух – «наймолодший приятель», який щойно постав із його вибору Бога, зможе відповісти на поставлені запитання. «Не на мене слова він скеровував, і не я відповім йому мовою вашою. (32,14)» – каже Елігу. Нічого Йов не сказав проти духу, тому не буде він осуджувати і оскаржувати Йова, як то робили попередні співрозмовники. «Дух Божий мене учинив, й оживляє мене Всемогутнього подих, … Тож Божий і я, як і ти (33, 4. 6)» – до Йова.
Далі Елігу повідомляє багато духовних істин, які читач може почерпнути із його розмови з Йовом. Отже, після народження від Духа Святого людині розкриваються духовні знання. Це третій екзамен – прийняття (чи неприйняття) інформації Бога і повна віддача себе Йому. Подивімось, як справиться з цим Йов. Елігу, змальовуючи у дусі Бога, переконує праведника прийняти Його повністю, таким, який Він є, у повному довір’ї Богові. «Окуп великий нехай не заверне з дороги тебе (36,18)» – твої величезні терпіння будуть нагородженими, витримай у них, – каже Елігу Йовові.
За змістовою послідовністю тут мала би бути мова Йова у відповідь на слова Елігу. Однак чуємо одразу відповідь Господню: «Тоді відповів Господь Йову із бурі й сказав (38, 1)». Можливо, якийсь уривок Книги був утрачений при переписуванні. Так, чи інакше, сам факт мови Бога свідчить про прийняття Йовом усього, що відкрив йому Елігу. У часі розкриття Богом причин існування усього живого відбувається просвітлення Йова. «Просвітлення» – суцільне світло, суцільне знання, яке охоплює людину цілковито, повністю, до найменшої клітини тіла і занурює у насолоду спілкування з Богом.
Бачачи Бога, Йов розуміє свою мізерність. Зіткнувшись із Ним, відчуває Його могутню велич, яка навіть і думки не допускає про суперечку. Однак Бог, бажаючи повної капітуляції Йова, Сам викликає його: «Підпережи но ти стегна свої, як мужчина, а Я буду питати тебе, – ти ж Мені поясни! Де ти був, коли землю основував Я? Розповіж, якщо маєш знання! (38, 3-4)» Справді, де він був? Людина була лише у задумі Бога. А основи світобудови Господь вже заклав, наперед, враховуючи і людину. Яку могутність розуму і мудрості треба мати, щоб так гармонійно все одночасно охопити! А він, Йов, бачить лише себе і те, що довкола нього. Ні, не може він знати повного задуму Бога, в тому числі і щодо себе. Напевно саме так думав тоді Йов, і саме тоді сказав: Я нічого не знаю, Господи, Ти знаєш. Я переможений Твоєю великою мудрістю і знанням. Повна капітуляція перед Творцем і є повною перемогою Йова у його конфліктній ситуації із Богом. Повна здача Богові своїх позицій розкриває широту свідомості Йова і наповнює її новими величними знаннями.
У невеликій промові Яхве чотири рази вживає вислів «Мій раб Йов». На першому місці «Мій», далі – «раб» – той, хто повністю належить Богові і яким повністю управляє Бог; і «Йов» – ім’я. Раб – найменший, але він при Господові, може з Ним говорити, і Бог дослухається до нього. Віддавши Богові себе, Йов віддав і усе, що йому належить: своє тіло, свою душу і свій розум. Та чи і вони віддали себе Богові? Тому Бог говорить усьому земному, що є за правом народженими на землі, – розумові Йова, і душі Йова, і тілу Йова: візьміть усю повноту покути, і віддайте Мені, а Йов, з яким Я розмовляю, попросить за вас; ви ж йому повністю підпорядковуйтесь, як і Мені, бо він належить Мені, тож і говорить, як Я. І вчинили вони так, як говорив їм Господь. І споглянув Бог на Йова. І «коли він помолився за своїх приятелів» – «доповів» Господеві, що зроблено те, про що йшлося, «Господь привернув Йова до першого стану». Вислів «до першого стану» можна розуміти як «до первозданного стану», коли людина мала усе «за мірками раю». За іншою версією, «перший стан» – у староукраїнському варіанті «нав» – найперший, єдиний у своєму роді, зразок – ним є сам Бог. Цей варіант правдоподібніший. Отже, обожествлення наступає тоді, коли людина, народившись для Бога своєю свідомістю, згодом повністю віддає Богу свій розум, свою душевну природу і свою природу тілесну.
Господь не тільки повернув Йову здоров’я, багатство і становище у суспільстві (царювання і суддівство), а ще помножив удвічі те, що Йов у повноті мав на землі, і своїх нових дочок Йов назвав іменами, які відповідають великій благодаті. Ці дочки, на відміну від земних людських дочок, уже отримали спадкоємство на рівні із синами. Тобто і те, що походить від земної природи людини, яка повністю прийняла Бога, отримує Його спадок. При обожествленні людина отримує статус Сина по благодаті, і також Вітцівський спадок – можливість творіння у статусі Бога-Сина.
Книга Йова показує спосіб, у який кожен вдосконалює себе, наближає до Творця і поєднує з Ним. Чого вона навчала людей старозавітної свідомості? – У першу чергу того, що не всяке страждання є наслідком гріха, і що сприймати його треба зі смиренням. А також підштовхувала до великого для них відкриття. Це підкреслював і Олександр Мень: «Таємниця посмертної нагороди ще не була відкрита і Книга Йова готувала Церкву Старого Завіту до сприйняття цієї таємниці. … Щоби показати внутрішню правоту Йова, автор завершує книгу щасливим кінцем. … Нагорода – не автоматичний закон, який спрацьовує на землі, але віра у нього – не помилка. Книга лише показує, що не все вичерпується земним життям. У цьому її величезне значення у духовній історії.»

2012р.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. [із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена]. / Пер. Ів. Огієнка. / – Українського біблійного товариства; UKRAINIAN BIBLE United Bible Societies 1992-30M-VO53(H).
2. Козырев Ф. Н. Искушение и победа святого Иова, Поединок Иакова / Козырев Ф.Н. – М.: Дом надежды, 2005. – 368 с. – ISBN 5-94880-008-3.
3. Щедровицкий Д. В. Беседы о Книге Иова. – М.: Оклик, 2005. – 235 с. – ISBN 5-88707-054-4.
4. Словник біблійного богослов’я. [Під ред. Ксав’є Леон Дюфура]. /Душа. Під ред. Ксав’є Леон-Дюфура; [ Пер. з франц; Заг. Ред. Софрона Мудрого]. – Рим: Місіонер, 1992; Львів, 1996. – 934 с. – ISBN 5-7707-9458-5.
5. Аверинцев С. Собрание сочинений /Сергей Аверинцев; [Под ред. Н. П. Аверинцевой и К. Б. Сигова]. [ Пер. с древнегреч. и древнеевр.] – К.: Дух і Літера, 2007. – 520 с. – (Переводы: Евангелия. Книги Йова. Псалмы.) – ISBN 966-7888-84-3 (Собрание сочинений); ISBN 966-7888-85-1 (Переводы: Евангелия. Книга Иова. Псалмы Давыдовы.)
6. Макрина Скотт. Перечитывая библейские истории: открой свою историю в Ветхом Завете. Macrina Scott ./ – O.S.F., 1999; М.: Библ.-богосл. Институт им. св. апостола Андрея, 2003. – 280 c. – ISBN 5-89647-081-9.
7. Мень А. Исагогика: курс по изучению Священного Писания. Ветхий Завет. – М.: Фонд имени Александра Меня; – 2000. – 631 с. – ISBN 5-89831-003-7.
8. Евангельский словарь библейского богословия = Evangelical gictionary of biblical theology [Под ред. Уолтера Элуэлла] /Грег У. Парсонс. Иов: Богословие книги./ – Copyright, 1996; Санкт-Петербург.: Библия для всех, 2004. – 1232 c. – ISBN 5-7454-0907-X.
9. Мацейна А. Драма Иова/ А. Мацейна; [пер. с литовского Т.А.Корнеевой-Мацейнене.] – С.-П.: Алетейя, 2000. – 316 с. (Миф, религия, культура) – ISBN 5-89329-26