Один із метрів психології, Карл Юнг вважав, що всі морально-духовні вибори, які ведуть до психічних стресів і травм чи менш помітно впливають на наше життя, базуються на прийнятті чи неприйнятті Божих законів, що невидимо керують світом.
Знаємо, що Карл Густав Юнг (1875-1961) був відомим психологом і психіатром, послідовником Зигмунда Фройда. Розбіжність їх вчення базувалася на тому, що Фройд, досліджуючи людську свідомість рівня інстинктів, заклав підвалини теорії психоаналізу, а Юнг – надбудував у психоаналізі «декілька поверхів», розглядаючи свідомість, яка керується соціально-культурними цінностями і навіть ідеями Бога. Тобто, дослідження Юнга стосується людини культурної і духовної.
Досить об’ємна книжка Карла Юнга «Відповідь Йову» (у російському перекладі, бо українського ще немає) відкриває нам глибокий психологічний і богословський аналіз страждань Йова за біблійною Книгою Йова. За старозавітним сюжетом один із найбільш знаних правителів Сходу, цар Едома у домойсеєвих часах – Йов, який був праведником, поступово втрачає свої численні багатства. Усе, що має, від майна і слуг, до дітей і здоров’я.
Такий хід подій спричиняє у свідомості старозавітної людини конфлікт, оскільки праведна людина, за тодішніми уявленнями, завжди нагороджується Господом. Отож, або Йов не є праведником перед Богом, або Бог не є справедливим щодо Йова. Хіба потрібно піддавати таким нещастям невинну людину? Що може виправдати смерть дітей і багатьох слуг праведника? – Запитуємо себе і ми, люди третього тисячоліття, вже чотири (!) тисячі років після написання Книги Йова.
Однак Йов не виставляє претензій до Бога, сумирно приймає все, що з ним сталося і благословить Всевишнього. Він полемізує із друзями, які прийшли його втішити. Переконання друзів у тому, щоб Йов прийняв думку, що Бог чи він сам поступав неправильно, правдиві, однак виключно з людської точки зору, а, значить, неповно, частково. Йов, довіряючи Богові, вірить, що ні він не помилився, будучи праведником, ні Бог не є несправедливим. Він знає, що Творець його любить. Тим самим робить запит на вищий від звичайного рівень свідомості аж до рівності з Богом. За це отримує велику нагороду: Яхве (тобто Бог) відкриває йому причини всіх речей, гармонію творіння і наділяє спадком як свого Сина. Йов отримує значно більше того, що вже мав на землі, а також право бути посередником між Богом і своїми друзями (що його втішали), які рятуються молитвами Йова.
Зрозуміло, що у цій книзі Старого Завіту йдеться про повну довіру Богові, навіть тоді, коли не можеш зрозуміти і прийняти Божих поступків. Але Карл Юнг, як блискучий науковець, хоче визначити механізми, які ведуть від конкретних дій до конкретних наслідків. Психолог запитує себе: «Чому чи для чого був вражений Йов і які це мало наслідки як для Яхве, так і для людей?» І в книзі «Відповідь Йову» розглядає ці питання.
У Бозі психолог водночас бачить і зло, і добро: «… Яхве – не розкол, а антиномія, тотальна внутрішня суперечність, що виступає необхідною умовою його надзвичайного динамізму, всемогутності і всезнання.» За визначенням антиномія – це суперечність між двома твердженнями, що взаємно виключають одне одного, але кожне з яких однаковою мірою логічно довідне в цій системі. Справді, свідомість людини не здатна охопити поєднання тези і антитези, яке є у Бозі. Звідси нам тяжко зрозуміти такі слова Христа, як «Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч. (Мт. 10.34)» Не всі розуміють, що тут йдеться про ворожнечу між тими, хто приймає Бога, і тими, хто відкидає Його. Далі: «Хто своє життя зберігає, той його погубить, а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде. (Мт. 10.39)» Справді, іноді, хто шукає вигод для тіла, той втрачає важливіше – душу. А хто не боїться втратити тіло, як на Майдані, коли беззбройні йшли під кулі «беркутівців», той отримує свободу у Бозі, у Його законах, а не у законах світу рабів. Прикладів можна навести безліч.
Юнг вважає, що Йов «потихенько стає і в інтелектуальному, і в моральному відношенні вище свого божественного партнера.» Вчений розуміє, що тут мова іде про ті вимоги, які Господь ставить до людини у певний період її стосунку до Нього. «Боротьба» чи полеміка Творця із творінням йде на рівних, щоб людина вільно могла зробити вибір між людським і Божественним. Але Бог – це завжди вертикаль по відношенні до людини – горизонталі. Коли людина виконує всі умови Бога, подані їй у точці перетину, вона, піднімаючись по тій же вертикалі, займає на ній вищу позицію, вищу планку стосовно себе колишньої. Простіше кажучи, на певному рівні вона перевиконує завдання, поставлені їй Всевишнім. І тим самим подає запит на наближення до Нього.
Психолог шукає міру, до якої Творець прагне підняти людину. І приходить до висновку: «Має статися великий переворот: Бог хоче обновитися у таїнстві небесного шлюбу … і стати людиною. … Власну причину олюднення Бога треба шукати у стосунках з Йовом. … Проте на цей раз не світ повинен змінитися, а Бог прагне перетворити власну природу. Людство повинно бути не знищеним, як то було раніше, а врятованим.»
Як блискучий вчений, Юнг пропонує дуже нетрадиційні підходи у висвітленні стосунків Бога і людини. Це – не звичні біблійні підходи, де подається інформація від Бога до людини, зверху вниз, і мовиться часто з духовних світів і про духовні світи. Тут – метафізика психіатра, який досліджує Бога з точки зору людини і як рівноцінного партнера. Його інформація – це інформація знизу вверх, а його бачення розгортання подій – це бачення людиною у її світі. Однак це не заважає, а допомагає авторові приходити до правильних висновків: справді, із зростанням рівня свідомості людства (Йова) стає можливим як прихід у світ Богочоловіка, так і більш глобальне явище – оновлення Бога за рахунок обожествленої людини. (Теологи тезу обожествлення людини підтверджують.)
Наступні витримки із тексту Карла Густава Юнга дивують нас справжніми богословськими одкровеннями: «Новий син – Христос – повинен, з одного боку, як і Адам, бути хтонічною людиною, а, значить, страждаючим і смертним, але, з іншого, тепер вже бути не просто подобою, як Адам, а самим Богом, який породжує себе в якості Отця і обновлює Отця у якості Сина. … Хоча Народження Христа – подія історична і унікальна, вона тим не менше завжди присутня у вічності. … „Час” – поняття відносне і в принципі повинне бути доповнене поняттями „одночасного”, плероматичного , чи бардо-існування всіх історичних процесів. Те, що в плеромі присутнє як вічний „процес”, проявляється у часі як аперіодична послідовність, тобто багаторазове нерегулярне повторення.»
Для чого потрібне було конкретне воплочення (доречніше вжити слово воплочення, а не втілення, бо тілом наділені і ангели, а плоттю – тільки людина) Христа, коли Бог і так перебуває фактично у всьому? – Задає собі запитання Юнг. «Попробуйте уявити собі, що це означає: Бог стає людиною. Це означає не більше і не менше, як руйнуюча для світу трансформація Бога.» Безпосередню причину воплочення Юнг бачить у піднятті Йова, а її мету – у розвитку свідомості Яхве. Ми би назвали причиною воплочення Богочоловіка відкуплення людства задля повернення до Отця, а підняття свідомості людства (Йова) – засобом для цього, оскільки показувати світло, дорогу і життя можна тільки тому, хто сприйме. По суті, це різносторонні погляди на одне і те ж (у Юнга – погляд знизу вверх, у нас – зверху вниз). Отже, свідомість людини досягла рівня, який дозволяє закласти у ній нову програму для розвитку.
Слід зауважити, що, на думку богословів, Юнг допускає деякі неточності. Однак глибше проникнення у зміст тексту показує у деяких випадках локальне чи навпаки, розширене часове бачення, що не порушує загальної змістової будови.
«Віруючі чи вибрані суть діти Божі і „співспадкоємці Христу”* . … Входження Духа Святого означає не більше і не менше як наближення віруючого до статусу сина Божого. … Бог в іпостасі Духа Святого ставить свій ковчег біля людини і всередині неї, бо відверто налаштований все більше і більше проявлятися … в невизначено великому числі віруючих чи, можливо, в людстві загалом. … Христос, народжений від Бога Син, – первородний, за яким услід піде велика кількість народжених братів і сестер. Але вони, звичайно, не будуть ні зачаті Духом Святим, ні народжені дівою. … Такі далекоглядні зміни у людському статусі відбуваються під безпосереднім впливом подвигу Христа, який відкупляє» – пише Юнг.
Цими вагомими словами відомий психолог завершує першу половину «Відповіді Йову». Далі ми бачимо ще цікавіші роздуми: «Факт божественної несвідомості кидає несподіване світло на вчення про спасіння: людство звільняється далеко не від гріхів, навіть у тому випадку, коли люди охрещені за всіма правилами і тим самим повністю відмиті, а лише від страху перед результатами гріхів, тобто від гніву Божого. … Не варто прикидатися дурнішими і менш свідомими, ніж ми є, бо у всіх інших відношеннях ми повинні бути тверезими, критично налаштованими і такими, які себе усвідомлюють, щоби „не впасти у спокусу” і щоби випробовувати „духів”, що пробують заволодіти нами, „чи вони від Бога”* , – тоді-то ми і зможемо пізнати прогрішення, у які впадаємо.» Ця теза закликає богословів звернути найпильнішу увагу на самоусвідомлення людиною кожного свого вчинку, думки чи помислу, а усіх думаючих людей – детально аналізувати своє духовне життя і розуміти надзвичайну важливість цього аналізу.
К. Г. Юнг дає своє пояснення ставлення до страждання: «Ми правильно пов’язуємо ідею страждання зі станом, у якому протилежності болісним чином стикаються між собою, але боїмося визнати подібне переживання спасінням. … Саме процес усвідомлення протилежностей, наскільки б хворобливим не був момент його осягнення, веде за собою безпосереднє відчуття спасіння. … Саме в найбільш граничному і фатальному конфлікті християнин відчуває божественне спасіння, якщо він вцілів у зіткненні і звалив на себе тягар вибраного. » Простіше кажучи, прихід до Бога є перекриттям добром зла, успадкованого ще від Адама. Людина повинна побачити у собі і позитивне, і свою нечистоту перед Богом, і лише тоді, коли вона до кінця виявить свій негатив, зможе звільнитися від нього і спастися. Для того, щоби здолати ворога, треба його спочатку побачити. Це твердження Юнга можемо вважати саме тією «відповіддю Йову», якої він і шукав. Усвідомлення і прийняття протилежностей виводить людину на середину, де знаходиться позиція Бога, одночасно виводячи її з-під гріха особистого і глибшого – спільного.
Юнг усвідомлює необхідність прийняття страждань як способу спасіння і виводить принцип поєднання протилежностей, за яким для свого ж блага людина мусить приймати від Бога усе, що Він їй дає. Вчений далі розвиває цю тему, кажучи, що й існуюча церковна схизма (поділ), і політичний розкол світу «виражають антиномічність цього домінуючого архетипу», тобто підлягають принципу поєднання протилежностей. Як тільки людина виведе темряву зі своєї свідомості на світло і побачить у собі все те негативне, чого бачити поки-що не хоче, стане можливим поєднання того, що до цього виглядало несумісним.
Науковець так часто повторює, що Бог хоче стати людиною, що маємо внести ясність щодо цього його висловлювання. Людина може піднятися до однієї із іпостасей Трійці – Сина, і тим самим вийти на рівень обожествлення, обновлюючи Бога у Синівстві. Тобто «Бог може хотіти стати людиною», чи, точніше, оновитися за рахунок людини через те, що людина несе у собі певний багаж досвіду, осягнутого практично, який незнайомий Богу, як іпостасі статичній. Тому саме через людину він оновлюється. Ця теза є блискучим інтуїтивним здогадом Карла Густава Юнга. І якби людина жила не у впалому у пізнання добра і зла світі, – продовжуємо розвивати цей його здогад, – процес наближення до Творця не був би для неї болісним, тобто не супроводжувався б хворобами і важкими життєвими ситуаціями, які «розряджають» негатив нашого світу.
«Отець хоче стати Сином, Бог – людиною, аморальне – виключно добром, а несвідоме – відповідально-свідомим. Але все це поки-що знаходиться in staty nascendi* » , в стадії зародження – продовжує своє дослідження К. Юнг. Отже, Отець хоче оновитися через Сина, Бог (Син) – завдяки людині, людина прагне вийти із дуального світу у сферу духу (ліквідувати наслідки падіння з Едему), при цьому розширивши і піднявши на якісно вищий рівень свою свідомість.
Далі за текстом Юнг нагадує, що вознесіння Єноха на «вогняній колісниці», як це було і з Іллею, є прообразом воскресіння мертвих, яке стосується всього людства. А ось як вчений оцінює роль Духа Святого (Параклета) у житті людини: «Цей дух істини і пізнання є Святий Дух, який зачав Ісуса Христа. Він – дух фізичного і духовного зачаття, який віднині повинен осісти у тваринній людині. А оскільки він представляє третю іпостась Божества, то це рівнозначно зачаттю Бога у тваринній людині. Така подія знаменує собою надзвичайно сильну зміну статусу людини: адже, у відомому значенні, завдяки йому людина піднімається до Синівства і Боголюдськості.». Неперервний зв’язок між Богом і людиною, – пише Юнг, – постійно підтримується сходженням Палаклета.
«Бог діє із несвідомого самої людини і підштовхує її до того, щоб вона гармонізувала і поєднувала протилежні імпульси, що постійно входять у її свідомість з боку несвідомого. Адже несвідоме хоче і одного, і іншого одночасно – і розділяти, і поєднувати. Тому, коли воно прагне до синтезу, людина може розраховувати на допомогу метафізичного заступника – це було відомо уже Йову. Несвідоме хоче влитися у свідоме, щоб потрапити під світло, але водночас і стримує себе, тому що хоче залишитися несвідомим, а це означає: Бог хоче стати людиною, але не цілковито.» Досліджуючи вплив духовного світу на психіку людини, автор «Відповіді Йову» пояснює богослов’я і доповнює його засобами психоаналізу. У поєднанні з його прозірливими ідеями деякі його висновки, зокрема і вищесказане, варті уваги як богословів, так і новітніх психологів, які мали би досліджувати подібні теми. К. Г. Юнг сам висловлював жаль з приводу розділення теологічних і природничих наук, оскільки справи Бога були би більше зрозумілими, якби вони висловлювалися і мовою наук природничих.
Досліджуючи одну із книг Нового Завіту, Юнг приходить до висновку: «„Апокаліпсис” … завершується символом священного шлюбу – весіллям Сина і Матері-нареченої (символічно – людської природи). Проте це весілля звершується на небі, куди не ввійде „ніщо нечисте”, а отже, – по той бік спустошеного світу. Світло вливається у світло. Це і є програма християнського еону , яка повинна бути виконана, щоби Бог зміг воплотитися у тваринній людині. » – цими словами Юнг підсумовує свої роздуми про плани Бога щодо людини. Тепер, – пише Юнг, – «все залежить від людини: величезна сила зосереджена у її руках, і питання тільки у тому, чи зуміє людина встояти перед спокусою використати цю силу, чи зуміє впокорити її духом любові та мудрості…» Тільки духовні здобутки, наголошує Карл Юнг, здатні втримати людство від самознищення у нинішній час, коли у його руках повен арсенал зброї, готової до використання.
«Що таке свідомість чи її відсутність, вичерпно сформульовано у словах Христа: „Людино, якщо ти знаєш, що чиниш, ти блаженна, якщо не знаєш, ти проклята, і порушниця закону – ти”. Перед судом природи і долі несвідомість ніколи не буде виправданням, навпаки, за неї накладаються суворі покарання – ось чому вся несвідома природа нудить світом без світла свідомості, якому вона, тим не менше, так вперто противиться. … Тепер все залежить тільки від того, чи зможе людина піднятися на вищий рівень моралі, тобто вищий рівень свідомості. ... Але сама собою просунутися далі не зможе, якщо як слід не розбереться у своїй власній природі. На жаль, у цьому відношенні панує жахливе невігластво і не менш жахливе небажання збирати знання про свою сутність. … Людина повинна знати про природу Бога і про те, що відбувається у царині метафізики, щоби зрозуміти себе і тим самим пізнати Бога.» Актуальність цих слів Карла Густава Юнга, сказаних ще століття назад, нині важко переоцінити. Однак розвивати цю тему не спішать ні теологи, ні науковці природничих наук, ні психологи, ні письменники…
На підтвердження того, що потрібно усвідомлювати власну духовну природу, Юнг подає і такі психологічні висновки: «Різниця між природним, таким, що протікає несвідомо, і усвідомленим процесом індивідуалізації величезна. У першому випадку свідомість ніколи не втручається, а тому завершення процесу залишається настільки ж темним, як і початок. Зате у другому випадку на світло виходить так багато темряви, що, з одного боку, особистість стає просвітленою, а з іншого – свідомість неодмінно зростає в об’ємі та інтенсивності. Зіткнення між свідомістю і несвідомим повинно створити передумови для того, щоби світло, яке світить у темряві, не тільки не було охоплене темрявою, але і само охопило її. » Цей вислів можна вважати закладанням підвалин до пояснення природничих процесів теологічного терміну «просвітлення».
«Віра, звичайно, не помиляється, коли розкриває людині очі і почуття на безконечність та недосяжність Бога; але вона ж привчає і до близькості, навіть до прямого зв’язку з Ним, і це саме та близькість, яка повинна стати емпіричною, якщо не хоче бути чимось зовсім беззмістовним.» Ці слова пояснюють такий «недосяжний» для нас і такий бажаний духовний прогрес Йова, християн перших віків і всіх святих Христової Церкви: вони сприймали Бога практично, дієво, полемізували з Ним, очищували себе, перебували у діалозі з Ним увесь свій час. Нинішні люди не такі по-дитячому «наївні», вони просвічені земними науками, тому й втрачають просвітлення від Бога, яке, окрім свого кінцевого результату, має ще й проміжні стадії. Багато хто стверджує, що так могли спілкуватися з Богом тільки окремі люди: «для мене то не є можливим», забуваючи зробити поправку на час, який кардинально змінився. Не наша справа вирішувати, як далеко ми зайдемо на шляху до Бога, хай це вирішує Він сам, наше завдання – іти на повному довір’ї до Нього.
У богослов’ї Карл Густав Юнг сильний в ідеях. І хоча те, що лежить вище ідейного сприйняття – інтуїтивний пошук причини явищ чи подій може хибувати деякими неточностями, рівень Юнга є достатньо високим, щоби сприймати його серйозно. Як блискучий вчений-психолог він обігнав свій час щонайменше на століття. Нині особливо гостро відчувається необхідність підтримки теології тими науками, які, в силу свого розвитку і усвідомлення Бога як Законодавця, вже не можуть відмовитись від співпраці з Ним.
Досліджуючи стан людської душі як психолог, Юнг бачить назрівання у суспільстві певних процесів, до яких потрібно готуватися: люди мають бути готовими до тих надзвичайних змін, що призначені для них зверху. Цей кардинальний вибір людини – вибір Бога, має відбуватися під найпильнішим контролем власної свідомості, щоби людство вдало здійснило цей чудовий прорив, і, разом із новим самоусвідомленням прийняло і ті духовні дари і можливості, які супроводжують поступове входження у непростий процес обожествлення людини.

2012

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. [із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена]. / Пер. Ів. Огієнка. / – Українського біблійного товариства; UKRAINIAN BIBLE United Bible Societies 1992-30M-VO53(H).
2. Юнг К.Г. Ответ Иову/ Карл Густав Юнг; пер. с нем. В. Бакусева, А. Гараджи. – Москва: Канон, 1995. – 352 с. – (история психологии в памятниках).
3. Щедровицкий Д. В. Беседы о Книге Иова. – М.: Оклик, 2005. – 235 с.
4. Козырев Ф. Н. Искушение и победа святого Иова, Поединок Иакова / Козырев Ф.Н. – М.: Дом надежды, 2005. – 368 с.
5. Рыжский М. И. Книга Иова: из истории библейского текста. – Новосибирск: Наука, 1991. – 248 c.
6. Психологическая энциклопедия: 2-е изд./ Под редакцией Р. Корсини и А. Ауэрбаха. [Научная редакция перевода на русский язык профессора А.А. Алексеева.] – М.: Питер, 2006. – 1096с.
7. Большой толковый психологический словарь. = The penguin. Артур Ребер./ – М.: Вече, АСТ, 2003. – т.1 – 593 с., т.2 – 560 с., Arthur S. Reber, 1985, 1995.
8. Евангельский словарь библейского богословия = Evangelical gictionary of biblical theology [Под ред. Уолтера Элуэлла] /Грег У. Парсонс. Иов: Богословие книги./ – Copyright, 1996; Санкт-Петербург.: Библия для всех, 2004. – 1232 c.
9. Культорология. XX век. Энциклопедия в двух томах. Главный редактор и составитель С. Я. Левит. – СПб.: Университетская книга, 1998.