ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.01.22 06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Олехо (1954) / Проза

 Золота рибка
Ти. А можливо, хтось інший. Але хай будеш Ти - на березі неозорого водоймища, в нетрях якого плаває золота рибка, що може виконати будь-які три бажання, але для цього її потрібно упіймати. Біля ніг – сіті. Старі, вибілені часом і сонцем, порепані, наче чоло того дідуся, що завдяки пензлю вправного майстра віки дивиться на світ своїм усезнаючим мудрим зором, немов би оцінюючи, наскільки цей світ здатен вистояти у боротьбі проти самого себе. На дрібненьких хвилях гойдається човен, такий же трухлявий, як мізки того таки дідуся, які за час споглядання за людським его перетворилися на маразматично-склеротичну субстанцію і тільки високий лоб і мудрий погляд ховають цю невтішну правду від суб’єктів спостерігання. Але не варто про це, бо виглядає, як зазіхання на устої загальноприйнятих уявлень про мудру природу мислення. Сідаєш у човен і пливеш далі від берега. Звичайно, можна попробувати удачу і на мілководі, але навряд чи та золота рибка шанує себе у товаристві ракоподібних і риб’ячої дрібноти – статус не дозволяє. Запливши так далеко, щоби берегова лінія не злилася із лінією горизонту, закидаєш сіті – раз, другий… Після третього вода через трухляве дно починає заповнювати твій плавучий засіб. Поспіхом витягаєш сіті – у них заплуталась стара коряга, темна від води і віку. Перш ніж викинути її у воду, помічаєш ледве помітні зарубки-надпис: «Тут був Кіса». Ач, бідолахо Кісо, що тебе спонукало вляпатися у цю зовсім чужу для тебе історію пошуку і поневірянь. Часу на роздуми нема, бо човен продовжує протікати і Ти поспішаєш до берегу. За декілька метрів від нього човен повністю захлинається водою і ти, по груди у воді, в’язнучи у болотистому дні, вибираєшся на земну твердь. Перед тобою – стара, скривлена на один бік, хатинка. Біля неї – старша жінка із поглядом вічного докору, а ще малий онука. Він уміє управлятися із ПДУ краще за тебе, але ще не навчився добре говорити.
- Ді…, що …ніс(Діду, що приніс)? – запитує він. Ти розводиш руками, вивертаєш кишені, щоб оприлюднити їх невтішну порожнечу, але звідти, услід зеленим водоростям, з’являється маленька жабка із маленькою стрілою в лапках. Не полишаючи стрілу, жабка поспіхом плигає подалі від людей, мабуть до тільки їй відомого болітця, щоб вирости там у амбітне створіння класу три-пре: премудра, прекрасна і прещечогось - вибір такий великий, що зупинитися на чомусь одному означає образити інші жіночі гордині.
- Зя.., зя…(жабка, жабка)! – кричить онук.
Якби ж то він знав, що краса рятує світ, але той цурається цієї краси, як дідько ладану, бо хто хоче рятувати свою душу усупереч бажанням тіла. А що, як дістатися на протилежний берег водоймища? Може там живуть більш вправні рибаки, які знають способи гарантованого ловіння золотих рибок і можуть із тобою ними поділитися. То ж тобі треба обійти цей водяний общир і спробувати удачу на іншому боці. Ти обертаєшся і йдеш уздовж берегу в лівий бік. Колись давні люди розказували, що у тій стороні, далеко-далеко(три дня і три ночі вершки) є лісове царство. Попереду стоїть старезний могутній дуб. На його м’язистих грудях коливається масивний золотий ланцюг, стократно збільшена копія отих специфічних означень, що так полюбляли крутелики у лихі 90-ті. Тобі би одну ланку від того цепу – вистачило би не тільки на золоті зуби тій жінці, що у скорботній позі, склавши руки на грудях, стережу твою вдачу біля похиленої хатинки, але й на гарантований карієс онуку від надміру солодощів, а ще і тобі на золоте перо. Ним би ти писав усяку дурню і таким чином вирішував усі свої сущі і надумані життєві труднощі. Але, пройшовши двійко км, Ти зупиняєшся і повертаєш назад. Ти не у тому віці, щоб подолати такий далекий путь. Ноги гудуть, серце калатає, а тут ще згадав про ту потвору, що стереже дорогоцінного ланця – напівбожевільного кота, такого великого і оманливо-красномовного, що не знаєш чого остерігатися більше: його атлетичної будови, доповненої гострими пазурами, чи тих медитаційних казочок, за якими ховається не стільки мораль життя, як магія навіювань ніколи нездійсненого.
Тепер Ти ідеш уздовж водоймища, але уже у правий бік. Там теж не цукор. Невідомого ще більше, а тому ризики збільшені у рази. Там піски і пустелі, ілюзії і міражі. Там голос волаючого так натискує на вушні перетинки, що пропадає відчуття самого звуку. А ще караван верблюдів – день і ніч прямує у далечінь, але ні на крок не наближається до цілі. Ти уявляєш себе на місці верблюда, під палючим сонцем, без води, із цими нескінченними сипучими пісками, та ще й з озлобленими криками погоничів і тобі стає моторошно. Це шлях в нікуди і його безперспективність зупиняє тебе майже миттєво. Але треба щось робити, бо тупцювання на місці ще небезпечніше за «піти туди, не знаючи куди». А що як прорити тунель під водою, щоб через багато років виснажливої праці вилізти, наче кріт, у іншому вимірі часо-простору. Варіант, не зважаючи на титанічний труд, вельми привабливий, але де взяти час, якого нема в запасі, і де гарантія, що там, на тій стороні, не стоїть така ж старенька хатинка і така же старша жінка не зустріне поглядом-питанням:
- Де твоя золота рибка, старцю? Хіба ти не бачиш цього дірявого корита, із якого вода витікає скоріше, ніж туди її наливають? У ньому навіть панчохи неможливо випрати, не кажучи про інші інтимні речі…
Ти не знатимеш, що відповісти. Тому не будеш знемагати себе у безплідній праці. Хай буде так, як є. От якби… Ти згадуєш: спочатку було Слово. Слово безсмертне. Щоразу, народившись, воно стає Богом і так нескінченно разів. Уловити би ту мить, коли Слово ще не стало Божественною суттю і урвати собі його людську половинку.
Ти багато би чому научився у Слова. Ну хоча би робити такі вудки, на які не відмовляться ловитися золоті рибки. Тоді Ти упіймаєш багато золотих рибок, від кожної отримаєш здійснення трьох бажань і що? Море задоволення і хепі енд, як в тій казці із того лісу, де кіт-людолов пильнує необачних мандрівників і катує їх своїми нескінченними оповідками. Але годі – думи розбігаються, наче виводок куріпок, якого зненацька застали на городі за благородною справою поїдання колорадських жуків. Тіло втомилося від бездіяння, душа – від причин для виправдання тіла і Ти для себе приймаєш рішення: усе суєта, буде день – буде їжа… Можливо, не саме мудре, але відносно компромісне – між золотою рибкою і корягою із надписом «Тут був Кіса».

21.09.2014

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-09-21 12:29:30
Переглядів сторінки твору 1448
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.265 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.319 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.808
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2020.01.05 18:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2014-09-21 13:44:54 ]
Прочитаю ввечері, Олександре. Обіцяю:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-09-22 08:02:20 ]
"А я так ждал, надеялся и верил, что зазвонят в душе колокола и ты войдешь в распахнутые двери..."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Опанас Драпан (Л.П./Л.П.) [ 2014-09-21 18:24:53 ]
може, "потріпані"? вони ж дірчасті. а до чола можна знайти щось інше.
а можна не шукати, бо це есей - про щось своє і нескандальне.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-09-22 08:04:02 ]
Дякую, Опанасе, так, не скандальне, але і не зовсім своє. Там ЛГ називається Ти, а це будь-хто.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2014-09-22 14:39:50 ]
про тунель під водою у інший часопростір - цікава ідея! На що тільки ладен чоловік, аби тільки не йти довкола озера:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-09-22 17:45:41 ]
Приклад мого ЛГ свідчить, що чоловік(НЕ КОЖНИЙ!) не здатний(ТІЛЬКИ ІНКОЛИ!) ні направо, ні наліво, ні углиб. А може стимулу не має?