ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2020.01.22
06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»
2020.01.21
23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)
2020.01.21
21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.
Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.
Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,
2020.01.21
19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.
Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.
Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,
2020.01.21
19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.
Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.
Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/
2020.01.21
19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.
2020.01.21
19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.
Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.
Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,
2020.01.21
18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу.
Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во
2020.01.21
14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.
2020.01.21
13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,
2020.01.21
12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.
Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.
Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,
2020.01.21
11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.
За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.
За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -
2020.01.21
11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...
Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...
Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...
2020.01.21
07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі
2020.01.21
06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.
Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.
Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!
2020.01.21
05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2020.01.20
2020.01.19
2020.01.18
2019.11.13
2019.11.12
2019.09.01
2019.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Стенографія одного концерту
Й.С.Бах. Хорал
Ой! Ця музика раптовим акордом спочатку злякала – падала з високих гір, десь із-під неба потужним потоком зимної води - та й за комір розімлілим туристам! Така несподіванка посеред довгої монотонної екскурсійної веремії. Кілька секунд ми ще не могли отямитися – де ми і що це? Потужний початок рвучко переніс у іншу країну – величну, красиву, грізну,казкову...
За тим почалася тиха сповідь. М’яко,наче ішов на котячих лапах, голос органу розповідав про щось давнє-давнє, красиве і сумне. Мабуть, про жорстоку королеву Бону і бідних містян, про спалене пожежею місто і розорені житла, про кохання украдене і поневолених турками дівчат.
І знову – потік гучної і дзвінкої краси проростав у небо, крізь стелю цього холодного залу, крізь золоті фани осінніх дерев – до неба, до Господа, як молитва – помилувати цю любов!
Л.Бетховен. Місячна соната
Органістка ховалася за розсипом кришталиків люстри, тонула у м’якому відсвіті вітражного вікна, а скрипаль, елегантний, наче цвіркун у білій сорочці і фраку, виводив смичком благання до тихого місячного світла. І заговорив місяць глибоким голосом органу, і той голос наливався у величезну холодну залу, і ми пливли у ньому, як віночки по темній воді купальської ночі, а з берега кликала- ворожила-заклинала скрипка, просила про добру долю, берегла, молилася...
Г. Свірідов. Вальс.
І ми закружляли у вальсі - тіло ще сиділо у дерев’яній лавці, підпирало різьблену спинку, але всередині уже кружляє вальс – там-та-ра-рам... І перед очима зима, отака - особливо хрустка від морозу, і дзвінка радість, і порцелянова чистота світу. Біжить-біжить дорога, струшують дерева привіти білосніжні... Вальс! Така п’янка, летка мелодія! Там-та-ра-рам... Як жаль, що не можна встати і насправді тут потанцювати...
Л. Боельман. Молитва Нотр Дам.
Крізь жовтогарячий вітраж
проростає проміння
медово-осіннє,
і ми притулили спини
до бильця лавиці,
аби розслабитись...
Та раптом, теплом обійняті,
пливемо
у тихому океані
молитви органної,
молитви
Нотр Даму.
Сірі, сиві, мальовані у платину стіжки волосся – так бачу тільки потилиці тих, хто сидить у першому ряду, а вони – у льодяниково-солодкому світлі показковіли...
Н. Паганіні. Кантата для скрипки і органу
Ведучий, він же елегантний цвіркун-скрипаль, запихав собі слова за щоки, тому ледь зрозуміло було кого з композиторів і який саме твір він оголосив. Зірка місцевого розливу, чимдалі більше надимався, ріс і поважнішав у щоках, у скидуванні головою, у примружуванні очей під скельцями окулярів...
Сонячні зайчики чемно чимчикували з лавиці на лавицю, музика лилася на нас, а ми... вже не могли її чути – пихатість скрипаля відволікла увагу і ми порскали смішинками у кулак:
- Дивися, ой, як він голівочку схилив, ой, а чуба як відкинув, о... я вмліваю, я зараз розтану від млості...
- тихо, тихо...
- та я тихо розтану...
"От учи слухати музику їх, залучай до прекрасного, а вони..." - так напевно розчаровано думав скрипаль... і мав рацію!
А. Майлі. Дзвони для органу.
Спостерігати за органісткою дуже цікаво саме так, коли тільки її голову і плечі бачу там, на висоті другого поверху, і не просто на висоті – її постать бачу крізь дрібні густі кришталики люстри та ще й на фоні червоного вітражу, який розкрився перед нею квіткою піднебесною, короною величною.
І ця маленька, як горобець, метка постать, вичаровує з органу диво, світло, сипле, сипле їх нам на плечі крізь кришталеві брязкальця люстри...
М. Огінський.Полонез прощання з батьківшиною.
Орган – таки палац для музики, океан музики. Кожен музичний інструмент – то чарівна мушля, з якої вичакловується пульс гармонії. А от орган – то цілий океан, в якому захована ця краса – глибинний таємничий, радісний, несподівано світлий і ніжний звук...
Ф. Шуберт. AVE MARIA
Піняться, підіймаються хвилі, як груди в зітханні, підносяться тихо в благанні, і ти шепочеш:” Прости, Небесна Матінко,прости, Пречиста Заступнице! Молися за нас, заступи і спаси, о Біла Лілеє, о ніжна і найчистіша!” – в небо, увись, там де світло, де любов і тепло...
Й.С. Бах. Токката ре мінор.
Він напевне бачив створення світу, цей пан Йоганн Себастьян! Бо як інакше пояснити, звідки він оце написав?
13.10.2014
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стенографія одного концерту
Й.С.Бах. Хорал Ой! Ця музика раптовим акордом спочатку злякала – падала з високих гір, десь із-під неба потужним потоком зимної води - та й за комір розімлілим туристам! Така несподіванка посеред довгої монотонної екскурсійної веремії. Кілька секунд ми ще не могли отямитися – де ми і що це? Потужний початок рвучко переніс у іншу країну – величну, красиву, грізну,казкову...
За тим почалася тиха сповідь. М’яко,наче ішов на котячих лапах, голос органу розповідав про щось давнє-давнє, красиве і сумне. Мабуть, про жорстоку королеву Бону і бідних містян, про спалене пожежею місто і розорені житла, про кохання украдене і поневолених турками дівчат.
І знову – потік гучної і дзвінкої краси проростав у небо, крізь стелю цього холодного залу, крізь золоті фани осінніх дерев – до неба, до Господа, як молитва – помилувати цю любов!
Л.Бетховен. Місячна соната
Органістка ховалася за розсипом кришталиків люстри, тонула у м’якому відсвіті вітражного вікна, а скрипаль, елегантний, наче цвіркун у білій сорочці і фраку, виводив смичком благання до тихого місячного світла. І заговорив місяць глибоким голосом органу, і той голос наливався у величезну холодну залу, і ми пливли у ньому, як віночки по темній воді купальської ночі, а з берега кликала- ворожила-заклинала скрипка, просила про добру долю, берегла, молилася...
Г. Свірідов. Вальс.
І ми закружляли у вальсі - тіло ще сиділо у дерев’яній лавці, підпирало різьблену спинку, але всередині уже кружляє вальс – там-та-ра-рам... І перед очима зима, отака - особливо хрустка від морозу, і дзвінка радість, і порцелянова чистота світу. Біжить-біжить дорога, струшують дерева привіти білосніжні... Вальс! Така п’янка, летка мелодія! Там-та-ра-рам... Як жаль, що не можна встати і насправді тут потанцювати...
Л. Боельман. Молитва Нотр Дам.
Крізь жовтогарячий вітраж
проростає проміння
медово-осіннє,
і ми притулили спини
до бильця лавиці,
аби розслабитись...
Та раптом, теплом обійняті,
пливемо
у тихому океані
молитви органної,
молитви
Нотр Даму.
Сірі, сиві, мальовані у платину стіжки волосся – так бачу тільки потилиці тих, хто сидить у першому ряду, а вони – у льодяниково-солодкому світлі показковіли...
Н. Паганіні. Кантата для скрипки і органу
Ведучий, він же елегантний цвіркун-скрипаль, запихав собі слова за щоки, тому ледь зрозуміло було кого з композиторів і який саме твір він оголосив. Зірка місцевого розливу, чимдалі більше надимався, ріс і поважнішав у щоках, у скидуванні головою, у примружуванні очей під скельцями окулярів...
Сонячні зайчики чемно чимчикували з лавиці на лавицю, музика лилася на нас, а ми... вже не могли її чути – пихатість скрипаля відволікла увагу і ми порскали смішинками у кулак:
- Дивися, ой, як він голівочку схилив, ой, а чуба як відкинув, о... я вмліваю, я зараз розтану від млості...
- тихо, тихо...
- та я тихо розтану...
"От учи слухати музику їх, залучай до прекрасного, а вони..." - так напевно розчаровано думав скрипаль... і мав рацію!
А. Майлі. Дзвони для органу.
Спостерігати за органісткою дуже цікаво саме так, коли тільки її голову і плечі бачу там, на висоті другого поверху, і не просто на висоті – її постать бачу крізь дрібні густі кришталики люстри та ще й на фоні червоного вітражу, який розкрився перед нею квіткою піднебесною, короною величною.
І ця маленька, як горобець, метка постать, вичаровує з органу диво, світло, сипле, сипле їх нам на плечі крізь кришталеві брязкальця люстри...
М. Огінський.Полонез прощання з батьківшиною.
Орган – таки палац для музики, океан музики. Кожен музичний інструмент – то чарівна мушля, з якої вичакловується пульс гармонії. А от орган – то цілий океан, в якому захована ця краса – глибинний таємничий, радісний, несподівано світлий і ніжний звук...
Ф. Шуберт. AVE MARIA
Піняться, підіймаються хвилі, як груди в зітханні, підносяться тихо в благанні, і ти шепочеш:” Прости, Небесна Матінко,прости, Пречиста Заступнице! Молися за нас, заступи і спаси, о Біла Лілеє, о ніжна і найчистіша!” – в небо, увись, там де світло, де любов і тепло...
Й.С. Бах. Токката ре мінор.
Він напевне бачив створення світу, цей пан Йоганн Себастьян! Бо як інакше пояснити, звідки він оце написав?
13.10.2014
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0915 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0915 seconds