
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2019.02.23
00:18
Спочатку плакала, а потім
не проронила ні слівця, -
на чай запрошена жеброта,
з привабним обрисом лиця.
Зайшла до мене, мов на страту,
і почувалась, як трофей,
бо тужний погляд по кімнаті
блукав у пошуку дверей.
не проронила ні слівця, -
на чай запрошена жеброта,
з привабним обрисом лиця.
Зайшла до мене, мов на страту,
і почувалась, як трофей,
бо тужний погляд по кімнаті
блукав у пошуку дверей.
2019.02.22
23:07
Сонце заходить. І спопеляє все.
Хочеш, візьму за руку, чи за живе?
Не відвертайся, зараз надто відверто
все перейшло із задуму в явний сенс.
Хочеш, мечем притиснуся до стегна:
тіло до тіла, холодно і рутинно.
Хочеш, тягтиму вниз, до самого дна.
Хочеш, візьму за руку, чи за живе?
Не відвертайся, зараз надто відверто
все перейшло із задуму в явний сенс.
Хочеш, мечем притиснуся до стегна:
тіло до тіла, холодно і рутинно.
Хочеш, тягтиму вниз, до самого дна.
2019.02.22
21:08
Коли тебе хоч день я не побачу –
То сам не свій, на цілий світ лихий.
Тьмяніє світло дня в очах незрячих,
Думок чітких заплутується стрій.
Мені потрібна ти, немов повітря,
Хоча б ковток, нехай він і гіркий,
Впіймати б погляд твій зрадливо-хитрий
То сам не свій, на цілий світ лихий.
Тьмяніє світло дня в очах незрячих,
Думок чітких заплутується стрій.
Мені потрібна ти, немов повітря,
Хоча б ковток, нехай він і гіркий,
Впіймати б погляд твій зрадливо-хитрий
2019.02.22
15:04
Ця історія – чиста правда, друзі. Навіть імена героїв не вигадані, а справжні. А починалося все так.
Груба у хаті почала куріти. Збігав до лісу, наламав молодих соснових гілляк, переодягнувся в сажотруса і поліз на дах. Відбив на лежакові кілька цегл
2019.02.22
14:55
Розпалю краще віршем камін
увімкну сірником святодійство
і ковтатиме сльози вже він
і гулятиме димом над містом…
Крізь подібне тепло не пройти
ні добавити ані відняти
сірниковий мільйонний мотив
нічієї до ранку кімнати…
увімкну сірником святодійство
і ковтатиме сльози вже він
і гулятиме димом над містом…
Крізь подібне тепло не пройти
ні добавити ані відняти
сірниковий мільйонний мотив
нічієї до ранку кімнати…
2019.02.22
11:25
Притулити це літо
до грудей, до чола.
(Поколовшись об трави,
скажу: «Ну і хай» собі).
Відгриміла декада
грозова-дощова,
і сусідські порічки
до грудей, до чола.
(Поколовшись об трави,
скажу: «Ну і хай» собі).
Відгриміла декада
грозова-дощова,
і сусідські порічки
2019.02.22
10:31
Автобусних фільмів дорожній вертеп,
Не знаючи втоми, веде пасажирів.
Позаду лишилися Умань і Київ.
За вікнами - сонцем доглянутий степ.
Редактору титрів не зайвий лікнеп.
Йому б тільки крейду і дошку довірив.
Автобусних фільмів дорожній вертеп,
Не знаючи втоми, веде пасажирів.
Позаду лишилися Умань і Київ.
За вікнами - сонцем доглянутий степ.
Редактору титрів не зайвий лікнеп.
Йому б тільки крейду і дошку довірив.
Автобусних фільмів дорожній вертеп,
2019.02.22
07:23
Хоч ще зими студений подих,
Як тінь, остуджує чоло, -
Сніг перевтілює у воду
В землі пробуджене тепло.
Воно уїдливо, зісподу
Руйнує гори кучугур
І рветься швидко на свободу,
Як світла радість із зажур.
Як тінь, остуджує чоло, -
Сніг перевтілює у воду
В землі пробуджене тепло.
Воно уїдливо, зісподу
Руйнує гори кучугур
І рветься швидко на свободу,
Як світла радість із зажур.
2019.02.21
22:17
НедОгарок.
***маленька андеграундна сюрреалістична літературна поема.***
Це вітер виє чи вовчиця
Крізь морок ночі? Голова
Болить... Мені будинок сниться,
В якому Творчість прожива.
Цей дім осіб прийма солідних,
***маленька андеграундна сюрреалістична літературна поема.***
Це вітер виє чи вовчиця
Крізь морок ночі? Голова
Болить... Мені будинок сниться,
В якому Творчість прожива.
Цей дім осіб прийма солідних,
2019.02.21
21:01
Що обирати? Вбийте – не пойму,
що діється? Яке то євре-рило
ще націю зі сцени не дурило,
а ми іще не хлопали йому?
І хлопаємо – іноді очима,
долонями, і вухами інде,
і нібито не знаємо причини,
що діється? Яке то євре-рило
ще націю зі сцени не дурило,
а ми іще не хлопали йому?
І хлопаємо – іноді очима,
долонями, і вухами інде,
і нібито не знаємо причини,
2019.02.21
19:31
І все ж – нехай війна й руїна! –
я твердо вірю: від Землі
до зір летітимуть невпинно
стрімкі космічні кораблі.
І з України, й з Сент-Люсії,
з Непалу, Гани, й Мексики…
І навіть, може, із Росії,
я твердо вірю: від Землі
до зір летітимуть невпинно
стрімкі космічні кораблі.
І з України, й з Сент-Люсії,
з Непалу, Гани, й Мексики…
І навіть, може, із Росії,
2019.02.21
19:19
Хоч натомлене серце збивається з ритму,
І невпинно холоне,спустошена часом, душа, -
Я вдивляюся в світ до цих пір ненаситно,
Як у небо високе з гніздечка невміле пташа.
Сотні раз намагався безсило присісти,
Дати спокій собі і не бути комусь тягарем,
І невпинно холоне,спустошена часом, душа, -
Я вдивляюся в світ до цих пір ненаситно,
Як у небо високе з гніздечка невміле пташа.
Сотні раз намагався безсило присісти,
Дати спокій собі і не бути комусь тягарем,
2019.02.21
14:10
Зважуватись, зважувать, вагатися...
Дійте і не бійтесь помилятися!
Дійте і не бійтесь помилятися!
2019.02.21
08:58
Мчать життя коліщата,
а ти в чорній габі.
Будеш інших прощати -
то пробачиш собі.
Віра втратила крила
від жури і сльоти,
якби Бога молила,
не пила б самоти.
а ти в чорній габі.
Будеш інших прощати -
то пробачиш собі.
Віра втратила крила
від жури і сльоти,
якби Бога молила,
не пила б самоти.
2019.02.21
06:08
Анумо у сторону жарти,
Бо тема серйозна, ще та:
Ніхто не уміє кохати,
Лиш пишуть,- у цьому й біда.
Не ходиш наліво під верби
Із сонмищем лакомих гейш.
Тому що Ерота не треба,
Бо тема серйозна, ще та:
Ніхто не уміє кохати,
Лиш пишуть,- у цьому й біда.
Не ходиш наліво під верби
Із сонмищем лакомих гейш.
Тому що Ерота не треба,
2019.02.21
00:19
Ми зустрінемося навесні,
Як розтане остання сніжина,
Я мов лебідь до тебе полину
Наяву, не лише уві сні…
Ми зустрінемося навесні.
Ми зустрінемося навесні,
І підемо в зелену діброву -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як розтане остання сніжина,
Я мов лебідь до тебе полину
Наяву, не лише уві сні…
Ми зустрінемося навесні.
Ми зустрінемося навесні,
І підемо в зелену діброву -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2019.01.29
2019.01.26
2019.01.21
2019.01.16
2019.01.14
2019.01.02
2018.12.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Околонаукові історії
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Околонаукові історії
* * *
- Евріка! – закричав Архімед, сідаючи у ванну, до вінець наповнену водою.
- Віддай, це моє, це я загубила – тут же у дверях з’явилася Архімедиха зі скалкою у руках.
- Пироги робить – подумав Архімед. - Краще не сперечатися.
- Та на вже, на – тицьнув дружині золоту монетку, знайдену на підлозі ванної.
- Хай йому грець і чого було не промовчати. Стало би на гетерочку із чарочкою і до чарочки, а так знову ті прісні пироги…
* * *
- Тату, тату! – мало не підскакував з радощів Миколка , вказуючи рукою на дзиґу:
- Дивися, вона крутиться.
- Ач, дурний, найшов з чого радіти – подумав старий Коперник, а вголос мовив:
- Все у цьому світі, синку, крутиться, навіть земля, як тато трохи перебере того зілля, що у шинку навпроти продається.
- Земля крутиться – закарбувалося у голові малого. - І чого б то?
* * *
- Бум! – яблуко смачно вдарилося об голову і покотилося у траву.
- Ач, падає – подумав Ньютон, кусаючи соковитий плід.
- Бум! – ще одне яблуко познайомилося із лисиною Ісаака.
- Ну досить, ти як маленька – Ньютон задер голову догори. На гілці яблуні сиділа і гойдала ногами молода коханка, його солодка втіха після заповнених науковими пошуками трудових буднів. – Один вихідний за стільки днів, а ти не даєш спокійно посидіти. А чи ти знаєш, що яблуня – то дерево пізнання. Так в Біблії написано. Отож не розкидайся його плодами даремно.
- А я буду – капризно стулила вуста панянка, зриваючи чергове яблуко. – Такий чудовий день, а ти сидиш, як пень, з місця не рушиш.
- Ач, яка упертюха – Ісаак встав і почовгав геть. – І що я маю робити? Тяжію до неї...
* * *
- Альбертику, принеси мамі парасольку. Здається, дощ починається.
- Принеси, віднеси, і так цілий день. А коли уроки робити? І так неуком у школі вважають – Альберт був уже у тому віці, коли намагання старшими командувати ним викликало у нього активний спротив. От якби то його Елізабет попросила, він би і хвильки не згаяв. Та рудоволоса дівчинка із смарагдовими очима зводила його з розуму. Навіть гра на скрипці не приносила йому стільки задоволення, як підглядання крізь парканову щілинку за тією непосидючою бестією.
- Я би їй відразу приніс, а потім відніс і знову приніс. Хіба мені важко? – думав підліток Ейнштейн, несучи громіздку, але відносно не важку мамину парасольку.
22.10.2014
- Евріка! – закричав Архімед, сідаючи у ванну, до вінець наповнену водою.
- Віддай, це моє, це я загубила – тут же у дверях з’явилася Архімедиха зі скалкою у руках.
- Пироги робить – подумав Архімед. - Краще не сперечатися.
- Та на вже, на – тицьнув дружині золоту монетку, знайдену на підлозі ванної.
- Хай йому грець і чого було не промовчати. Стало би на гетерочку із чарочкою і до чарочки, а так знову ті прісні пироги…
* * *
- Тату, тату! – мало не підскакував з радощів Миколка , вказуючи рукою на дзиґу:
- Дивися, вона крутиться.
- Ач, дурний, найшов з чого радіти – подумав старий Коперник, а вголос мовив:
- Все у цьому світі, синку, крутиться, навіть земля, як тато трохи перебере того зілля, що у шинку навпроти продається.
- Земля крутиться – закарбувалося у голові малого. - І чого б то?
* * *
- Бум! – яблуко смачно вдарилося об голову і покотилося у траву.
- Ач, падає – подумав Ньютон, кусаючи соковитий плід.
- Бум! – ще одне яблуко познайомилося із лисиною Ісаака.
- Ну досить, ти як маленька – Ньютон задер голову догори. На гілці яблуні сиділа і гойдала ногами молода коханка, його солодка втіха після заповнених науковими пошуками трудових буднів. – Один вихідний за стільки днів, а ти не даєш спокійно посидіти. А чи ти знаєш, що яблуня – то дерево пізнання. Так в Біблії написано. Отож не розкидайся його плодами даремно.
- А я буду – капризно стулила вуста панянка, зриваючи чергове яблуко. – Такий чудовий день, а ти сидиш, як пень, з місця не рушиш.
- Ач, яка упертюха – Ісаак встав і почовгав геть. – І що я маю робити? Тяжію до неї...
* * *
- Альбертику, принеси мамі парасольку. Здається, дощ починається.
- Принеси, віднеси, і так цілий день. А коли уроки робити? І так неуком у школі вважають – Альберт був уже у тому віці, коли намагання старшими командувати ним викликало у нього активний спротив. От якби то його Елізабет попросила, він би і хвильки не згаяв. Та рудоволоса дівчинка із смарагдовими очима зводила його з розуму. Навіть гра на скрипці не приносила йому стільки задоволення, як підглядання крізь парканову щілинку за тією непосидючою бестією.
- Я би їй відразу приніс, а потім відніс і знову приніс. Хіба мені важко? – думав підліток Ейнштейн, несучи громіздку, але відносно не важку мамину парасольку.
22.10.2014
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію