ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Проза
Відьма
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відьма
ВІДЬМА (випадок з життя)
Скажіть-но мені, добрі люди, звідки в наших селах споконвіку беруться відьми? Чи навчає їх хто? Чи то забобонні люди самі видумують відьом собі для втіхи? Чи людині справді бажано знати, що існує в природі якась дика сила, і є люди, які пізнавши її, стали вищі за тебе, до яких можна припасти у випадку біди, чи яких слід убезпечуватись, щоб не наробити собі лиха? Відьми, чорти, козаки-характерники- все це тисячоліттями існує в нашій уяві. Та хто зна? Доволі можливо, що ці своєрідні персонажі таки й справді реально існують... Цього я напевне не знаю. Знаю лиш один випадок, що був йому свідком, знаю цих симпатичних, добрих людей, що стали дієвими особами такої от моєї історіі... Ото ж...
... Однієї чудової осені гостював я в одному селі на сумщині, у дуже мною шанованої літньої господині.
Боже ж ти мій, яка краса восени навкруги! Ліси золотаво-зелені, лани шелестять де-не-де некошеними бур"янами... А по бур"янах стрибають вгодовані зайці... Ну, стрибайте собі, на вас полювати ще не час, нагулюйте собі вагу, хутро на зимове змінюйте...
Я приїхав не на вас полювати. На перелітних крижнів, що люблять на ніч на лісові озера сідати. Озера такі мрійливі, сумні, плаває по них впале листячко... Вода чиста, мов сльоза дівчини, що за козаченьком сумує... Глянеш- замрієшся. А над озерами- верби зажурені, спустили до води своі довгі коси... Так гарно, що хочеться на коліна встати, покласти на землю рушницю, та й помолитися просто неба Богові за те, що створив він таку красу...
Ото ж, приїхав я, гостюю собі, полюю... А жіночку, господиню мою, бачу, якось дивно сусіди поважають. Ніби з острахом. Зацікавило це мене. Питаю- а чого це вони? Та, каже, відьмою мене на селі всі вважають. То й бояться.
Дуже мені цікаво стало. Жіночка така собі вправна, добра. Ну, чоловіка поховала не так вже й давно, то з ким не буває? Чоловік, правда, не просто так собі загинув, та й то не дивина. Ну, попивав, життя сумним ввижалось, то й наклав на себе руки... Хоч і недобре це, та чи мало таких, світом цим зтомлених? З жінкою, я питав, жили вони добре, не сварилися...
Став я питати одного, іншого... І врешті-решт така от склалася історія...
Невдовзі по тому, як поховала жіночка чоловіка, прийшла пора сусідському хлопцю до арміі йти. Ну, діло ж святе. Проводи, родичі, сусіди, горілочка... Запросили й жіночку мою. Їй і добре. Одна вона, діти в місті, сумно. Зібралася вона...
А треба ж з чимось іти, не з голими ж руками. Узяла вона горілки, курку зарізала. Та треба ж іще щось, що за дивина- курка та горілка. Взяла вона, та на городі жоржин нарізала. Ото взяла все це, та й іде. Одна жоржина візьми, та непомітно з букету по дорозі й випади...
Прийшла оце вона, віддала букета, віддала гостинці, сидить собі, та й не дивиться, шо поміж гостями спантеличення якесь, неначе шу-шу-шу легке...
А було так. Бабуся рідна того хлопця бачить- у букеті квітів парна кількість. То вона родичам і шушукає- це не з проста, це хлопцеві нашому на смерть. Пороблено так. У бою загине козак. Не дарма і чолов"яга сусідки руки на себе наклав. Довела! Тиха-тиха, та в тихому болоті самі ж чорти. Відьма вона!!!
І як оце відгуляли, зосталися родичі самі, та й давай собі лоби ламати, як з цієї напасти їм вийти. Думали- думали, врешті баба згадала, що як таке ото лихо виходить, то слід провести наступну екзерцицію. Треба ті квіти, як темна ніч настане, на кінці відьминого городу на вогнищі спалить. А як відьма це відчує, то неодмінно з"явиться. Отут слід її святою водою окропити! То тоді вже не буде в неї сили лихо робить. Отоді вже їй буде...
Діждалися родичі ночі. Узяли тії квіти, узяли святу воду, не забули й горілочки... То не для відьми. Для себе. Для сміливості.
Пішли вони темрявою гуртом на город. Перелякані, зніяковілі трохи, та ж підбадьорюють одне одного... “ Ніч яка, Господи! Тиха та зоряна...” Та не дуже то й місячно... Досить таки навіть темно... Тихенько так на кінець городу прийшли, багаття зі стерні розклали, квіти оті кляті туди кинули, принишкли. Сидять тихенько, чекають...
А жіночка моя, сердешна, спати зібралася вкладатись, та щось їй не той... Тре й до вітру на ніч сходить. Як без цього? А які то в селі санвузли? Стоїть між хатою і городом дерев”яна така собі пристрійка...
Вийшла жіночка моя на двір. Бачить- що то за дивина? На краю її городу (а город чималенький, це ж не дача яка. Село, люди, село) якийсь вогник неначе мерехтить. І бліді тіні біля нього тиняються...
Ну, думає собі жіночка, хоч я таки жінка слаба, одинока, та все ж тих чортів з городу порозганяю! Щоб не було... Взяла вона ломаку... Підкралася тихенько, та як уперіщить тією люмакою першого ж чорта, що під слабку її руку підвернувся! Все ж таки- які наші українські жінки сміливі! Ніякі їм кляті фашисти, ніякі чорти не страшні!!!
А родичі хлопця, що відьму піджидали, так з переляку з накладеними зо страху штаньми- через клуні, через паркани- тікати, хто куди! Усе ж підтвердилося!!! Тільки святу воду з переляку загубили, та й хто б там кропив! Відьма таку силу проявила!!!
Потім і хлопець сусідський чесно й добре відслужив і живим-здоровим додому повернувся, і наче б то вся ця історія по шматочках в єдине ціле склалася, а так острах у селян перед моєю жіночкою і залишився. І прізвисько лишилось- ВІДЬМА...
Отакі-то вони, наші симпатичні українські відьми. Як дід Панас по телевізору колись діткам сказав "отака х...ня, малята"....
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469233
рубрика: Лірика
дата поступления 30.12.2013
автор: Сокольник
Скажіть-но мені, добрі люди, звідки в наших селах споконвіку беруться відьми? Чи навчає їх хто? Чи то забобонні люди самі видумують відьом собі для втіхи? Чи людині справді бажано знати, що існує в природі якась дика сила, і є люди, які пізнавши її, стали вищі за тебе, до яких можна припасти у випадку біди, чи яких слід убезпечуватись, щоб не наробити собі лиха? Відьми, чорти, козаки-характерники- все це тисячоліттями існує в нашій уяві. Та хто зна? Доволі можливо, що ці своєрідні персонажі таки й справді реально існують... Цього я напевне не знаю. Знаю лиш один випадок, що був йому свідком, знаю цих симпатичних, добрих людей, що стали дієвими особами такої от моєї історіі... Ото ж...
... Однієї чудової осені гостював я в одному селі на сумщині, у дуже мною шанованої літньої господині.
Боже ж ти мій, яка краса восени навкруги! Ліси золотаво-зелені, лани шелестять де-не-де некошеними бур"янами... А по бур"янах стрибають вгодовані зайці... Ну, стрибайте собі, на вас полювати ще не час, нагулюйте собі вагу, хутро на зимове змінюйте...
Я приїхав не на вас полювати. На перелітних крижнів, що люблять на ніч на лісові озера сідати. Озера такі мрійливі, сумні, плаває по них впале листячко... Вода чиста, мов сльоза дівчини, що за козаченьком сумує... Глянеш- замрієшся. А над озерами- верби зажурені, спустили до води своі довгі коси... Так гарно, що хочеться на коліна встати, покласти на землю рушницю, та й помолитися просто неба Богові за те, що створив він таку красу...
Ото ж, приїхав я, гостюю собі, полюю... А жіночку, господиню мою, бачу, якось дивно сусіди поважають. Ніби з острахом. Зацікавило це мене. Питаю- а чого це вони? Та, каже, відьмою мене на селі всі вважають. То й бояться.
Дуже мені цікаво стало. Жіночка така собі вправна, добра. Ну, чоловіка поховала не так вже й давно, то з ким не буває? Чоловік, правда, не просто так собі загинув, та й то не дивина. Ну, попивав, життя сумним ввижалось, то й наклав на себе руки... Хоч і недобре це, та чи мало таких, світом цим зтомлених? З жінкою, я питав, жили вони добре, не сварилися...
Став я питати одного, іншого... І врешті-решт така от склалася історія...
Невдовзі по тому, як поховала жіночка чоловіка, прийшла пора сусідському хлопцю до арміі йти. Ну, діло ж святе. Проводи, родичі, сусіди, горілочка... Запросили й жіночку мою. Їй і добре. Одна вона, діти в місті, сумно. Зібралася вона...
А треба ж з чимось іти, не з голими ж руками. Узяла вона горілки, курку зарізала. Та треба ж іще щось, що за дивина- курка та горілка. Взяла вона, та на городі жоржин нарізала. Ото взяла все це, та й іде. Одна жоржина візьми, та непомітно з букету по дорозі й випади...
Прийшла оце вона, віддала букета, віддала гостинці, сидить собі, та й не дивиться, шо поміж гостями спантеличення якесь, неначе шу-шу-шу легке...
А було так. Бабуся рідна того хлопця бачить- у букеті квітів парна кількість. То вона родичам і шушукає- це не з проста, це хлопцеві нашому на смерть. Пороблено так. У бою загине козак. Не дарма і чолов"яга сусідки руки на себе наклав. Довела! Тиха-тиха, та в тихому болоті самі ж чорти. Відьма вона!!!
І як оце відгуляли, зосталися родичі самі, та й давай собі лоби ламати, як з цієї напасти їм вийти. Думали- думали, врешті баба згадала, що як таке ото лихо виходить, то слід провести наступну екзерцицію. Треба ті квіти, як темна ніч настане, на кінці відьминого городу на вогнищі спалить. А як відьма це відчує, то неодмінно з"явиться. Отут слід її святою водою окропити! То тоді вже не буде в неї сили лихо робить. Отоді вже їй буде...
Діждалися родичі ночі. Узяли тії квіти, узяли святу воду, не забули й горілочки... То не для відьми. Для себе. Для сміливості.
Пішли вони темрявою гуртом на город. Перелякані, зніяковілі трохи, та ж підбадьорюють одне одного... “ Ніч яка, Господи! Тиха та зоряна...” Та не дуже то й місячно... Досить таки навіть темно... Тихенько так на кінець городу прийшли, багаття зі стерні розклали, квіти оті кляті туди кинули, принишкли. Сидять тихенько, чекають...
А жіночка моя, сердешна, спати зібралася вкладатись, та щось їй не той... Тре й до вітру на ніч сходить. Як без цього? А які то в селі санвузли? Стоїть між хатою і городом дерев”яна така собі пристрійка...
Вийшла жіночка моя на двір. Бачить- що то за дивина? На краю її городу (а город чималенький, це ж не дача яка. Село, люди, село) якийсь вогник неначе мерехтить. І бліді тіні біля нього тиняються...
Ну, думає собі жіночка, хоч я таки жінка слаба, одинока, та все ж тих чортів з городу порозганяю! Щоб не було... Взяла вона ломаку... Підкралася тихенько, та як уперіщить тією люмакою першого ж чорта, що під слабку її руку підвернувся! Все ж таки- які наші українські жінки сміливі! Ніякі їм кляті фашисти, ніякі чорти не страшні!!!
А родичі хлопця, що відьму піджидали, так з переляку з накладеними зо страху штаньми- через клуні, через паркани- тікати, хто куди! Усе ж підтвердилося!!! Тільки святу воду з переляку загубили, та й хто б там кропив! Відьма таку силу проявила!!!
Потім і хлопець сусідський чесно й добре відслужив і живим-здоровим додому повернувся, і наче б то вся ця історія по шматочках в єдине ціле склалася, а так острах у селян перед моєю жіночкою і залишився. І прізвисько лишилось- ВІДЬМА...
Отакі-то вони, наші симпатичні українські відьми. Як дід Панас по телевізору колись діткам сказав "отака х...ня, малята"....
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469233
рубрика: Лірика
дата поступления 30.12.2013
автор: Сокольник
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію