ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Чепурко (1964) /
Публіцистика
КОГДА ЛЮБОВЬ...
Она:
- Я несвободна с тобой, а настоящая любовь должна быть свободна!
Он (вздыхая):
- Дай мне вон ту верёвку.
Берёт её в руки, разматывает клубок и привязывает один конец к своей ноге, а второй к её. Затягивает узлом.
- Сыграем в маленькую игру, ты не против?
Она (морща лобик):
- Ну, давай.
Он:
- Вот эта верёвка — наша любовь.
Представь, что я даю тебе свободу и отпускаю — иди.
Она отходит на пару метров, но затем верёвка кончается.
Она:
- Я не могу дальше — (торжествует) — меня не пускает твоя любовь!
Он мягко поправляет:
- Наша любовь! А теперь всё-таки попробуй. Дёргай сильнее.
Она пытается, но верёвка режет ногу.
Она:
- Мне больно!
Он достаёт кусок поролона, подходит к ней, развязывает верёвку на ноге, обматывает ногу поролоном и снова заматывает верёвкой. Отходит обратно.
Он:
- Попытайся снова. Сильнее!
Она пытается снова. Он морщится от боли — теперь верёвка режет ногу ему.
Она:
- Теперь мне не больно, — но я все равно не могу от тебя уйти, верёвка не пускает!
Он:
- А теперь попробуй приготовить ужин.
Она принимается за дело, но верёвка не даёт ей свободно перемещаться.
- Мне мешает, — жалуется она.
Он:
- Хорошо.
Он подходит и нежно целует. Она тает в его сильных и нежных руках.
- Давай вместе.
Они вместе готовят ужин, а он помогает ей и не отходит от неё далеко.
- Ну, вот, — говорит он, когда они садятся за стол, — ты ещё не забыла, что мы связаны верёвкой?
- Ой! — говорит она, — забыла.
Он развязывает верёвку, и они ужинают.
После ужина.
Он: Ты хоть что-то поняла?
Она: А что я должна была понять?
Он снова вздыхает:
- Чудо ты моё, пойдём спать!
И только ночью, лёжа без сна и глядя в потолок, он мысленно продолжит свой диалог с ней:
- Ты должна была понять, что если ты попытаешься от меня отдалится в радости или горе, то ты тут же почувствуешь стягивающую верёвкой несвободу. Тебе будет мешать любовь. Но если мы вместе, то ты забываешь, что есть эта верёвка, что что-то тебя ограничивает.
- А почему ты обвязал нам верёвкой именно ноги? — спрашивает она.
- Потому что в реальной жизни, эта верёвка привязана к нашим сердцам, — отвечает он.
- А почему ты потом обвязал поролоном мою ногу, но не стал обвязывать свою? — спрашивает она.
- Без поролона ты чувствовала боль. Поролон — это твои огрубевшие чувства. Но если ты не чувствуешь боли, это не значит, что не больно мне. И ты не забыла, что в реальной жизни у нас связаны сердца, а не ноги?
Она промолчит, а он продолжит про себя, что решить вопрос можно очень просто, если под рукой есть нож или ножницы. И он ничего не сможет сделать. Но он не скажет ей об этом никогда, потому что не хочет её потерять, потому что готов терпеть любую боль, чтобы она была рядом…
Потому что он ЛЮБИТ её…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОГДА ЛЮБОВЬ...
Свобода чувств- все это уже было!
Любовь, итак, свободна и чиста!
Она меня когда-то окрылила-
Не испугала душу высота.
Но буря жизни крылья надломила,
И я не в состоянии взлететь-
Душа взлетит:в ней есть большая сила,
Которая не даст ей умереть!
Н.Чепурко
Она:
- Я несвободна с тобой, а настоящая любовь должна быть свободна!
Он (вздыхая):
- Дай мне вон ту верёвку.
Берёт её в руки, разматывает клубок и привязывает один конец к своей ноге, а второй к её. Затягивает узлом.
- Сыграем в маленькую игру, ты не против?
Она (морща лобик):
- Ну, давай.
Он:
- Вот эта верёвка — наша любовь.
Представь, что я даю тебе свободу и отпускаю — иди.
Она отходит на пару метров, но затем верёвка кончается.
Она:
- Я не могу дальше — (торжествует) — меня не пускает твоя любовь!
Он мягко поправляет:
- Наша любовь! А теперь всё-таки попробуй. Дёргай сильнее.
Она пытается, но верёвка режет ногу.
Она:
- Мне больно!
Он достаёт кусок поролона, подходит к ней, развязывает верёвку на ноге, обматывает ногу поролоном и снова заматывает верёвкой. Отходит обратно.
Он:
- Попытайся снова. Сильнее!
Она пытается снова. Он морщится от боли — теперь верёвка режет ногу ему.
Она:
- Теперь мне не больно, — но я все равно не могу от тебя уйти, верёвка не пускает!
Он:
- А теперь попробуй приготовить ужин.
Она принимается за дело, но верёвка не даёт ей свободно перемещаться.
- Мне мешает, — жалуется она.
Он:
- Хорошо.
Он подходит и нежно целует. Она тает в его сильных и нежных руках.
- Давай вместе.
Они вместе готовят ужин, а он помогает ей и не отходит от неё далеко.
- Ну, вот, — говорит он, когда они садятся за стол, — ты ещё не забыла, что мы связаны верёвкой?
- Ой! — говорит она, — забыла.
Он развязывает верёвку, и они ужинают.
После ужина.
Он: Ты хоть что-то поняла?
Она: А что я должна была понять?
Он снова вздыхает:
- Чудо ты моё, пойдём спать!
И только ночью, лёжа без сна и глядя в потолок, он мысленно продолжит свой диалог с ней:
- Ты должна была понять, что если ты попытаешься от меня отдалится в радости или горе, то ты тут же почувствуешь стягивающую верёвкой несвободу. Тебе будет мешать любовь. Но если мы вместе, то ты забываешь, что есть эта верёвка, что что-то тебя ограничивает.
- А почему ты обвязал нам верёвкой именно ноги? — спрашивает она.
- Потому что в реальной жизни, эта верёвка привязана к нашим сердцам, — отвечает он.
- А почему ты потом обвязал поролоном мою ногу, но не стал обвязывать свою? — спрашивает она.
- Без поролона ты чувствовала боль. Поролон — это твои огрубевшие чувства. Но если ты не чувствуешь боли, это не значит, что не больно мне. И ты не забыла, что в реальной жизни у нас связаны сердца, а не ноги?
Она промолчит, а он продолжит про себя, что решить вопрос можно очень просто, если под рукой есть нож или ножницы. И он ничего не сможет сделать. Но он не скажет ей об этом никогда, потому что не хочет её потерять, потому что готов терпеть любую боль, чтобы она была рядом…
Потому что он ЛЮБИТ её…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію