ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ляна Лада /
Проза
Хтось із минулого життя… (XXV)
Першими клубами диму шаман віддав почесті Великому Ваконде – Володалю Світу, Сонця, Землі і Води. Потім він направив клуби в кожну сторону горизонту, щоб вищі сили послали йому сприятливий вітер.
Заспокійлива дія трубки допомогла великому шаману зосередитися і налаштуватися відповідним чином на розмову з вищими силами і Духом Снів. І от Танець одкровення – Танець Духа ввів його в стан сприйняття і бачення…».
Подих Аскука завмирає, коли перед його взором вкотре повстають уривки видіння – двоє блідолицих з’єднаних незримою пасмугою.
« Хто з них?» – питання вогненною змією звивається от уже десятки днів і ночей в його свідомості, бентежачи розум, позбавивши спокою його стражденну душу.
Охопленим сутінками лісом безшумно пробирається поміж дерев і чагарників великий вождь і шаман онондагів1 славетний сагамор2 Аскук.
Він спритно долає всі перешкоди на своєму шляху, оминаючи могутнє коріння і густі чагарники, які щільною стіною повстають раз по раз перед ним. Ніщо не в змозі зупинити його і перешкодити досягнення його цілі. Його веде таємний Дух – Дух Лісу.
Рівний ритм його кроків ніщо не порушить, навіть ворожий ліс металлаків 3, де з-за кожного дерева, кожного куща його чекає смерть. Він майстерно оминає небезпеку, тінню незримою ковзаючи від дерева до дерева.
Сагамор думає про своїх братів – вождів племен Ліги. З голоду і виснаження в нього паморочиться в голові. Його дух посилає дивні видіння, але він невпинно несеться вперед.
Аскук страждає від малодушності своїх братів, які як в манну небесну вірять в прихід Блідолицього Предка – переродження великого вождя і пророка Гайавати4. Його прихід пророкували всі жерці і всі древні легенди.
Він ніколи їх не розумів – нащо себе обманювати примарною надією?
Блідолиций Предок не існує!
Не варто його і чекати. Як можна вірити в цю нездійсненну мрію, шукати в ній силу, перемогу, заступництво…
Але хіба не надіється зараз і сам Аскук, вистежуючи білих?
Все змінилось того дня, як Дух Снів послав йому пророче видіння. Його б не було зараз тут, в цьому ненависному лісі де господарюють ці пси пансуікети5 – ті-що-прийшли-обманом на землі Дітей Зорі. І зараз він, славетний вождь онондагів, племені Старших Братів – хранителів Вогню і Вампула, він – голос якого на Раді Ліги був вирішальний, легким безстрашним кроком пробирається до своєї цілі – поселення білих “Diamant forestier”. Дух священної Змії – тотему його племені, веде його до Каурі6 і Хотото7, двох блідолицих з його видіння. Веде в поселення. Веде смертоносними для нього стежками, оберігаючи від небезпеки.
Він прирік себе на цю дорогу і непохитно йде вперед, щоб позбавитися невизначеності, щоб позбутися сумнівів і завірити своїх братів Ліги племен. Він особисто зустрінеться лицем до лиця з кожним з цих двох. Він подивиться в їх очі, він зазирне в їх душі, в їх найпотаємніші і найтемніші куточки свідомості. Він вирве правду! О, так! Він це зробить! Ніхто не встоїть перед його силою – силою могутнього шамана! І якщо хоч тінь сумніву зажевріє в його розмислові – він уб’є їх! Він звільниться сам і звільніть братів від марного сподівання. І тоді він, славетний сагамор онондагів, поведе своїх братів на війну з білими – цими зрадниками і безжальними катами, що прийшли і осквернили їх землі і їх дома. Адже хіба не білі зрадницьки, під виглядом друзів з благими цілями, споювали братів вогняною водою, яка на подобі кровожерливої тварюки пожирала їх расу і їх душі, як вогонь пожирає ліс? Хіба мало вони стріляли в братів з мушкетів, виганяючи з рідних домівок і земель? Як можна вірити білим?
Аскук обережно крадеться в поселення, аби відкрити істину. І якщо його сумніви підтвердяться, то вони пізнають весь гнів і могуть славетного сагамора. І щоб звільнити нарешті своїх братів від спокуси, в яку білі ввергають індіанців, їх треба всіх убити і дістатися до їх душ. А от чи є в них душа – це він дізнається особисто, вирвавши їх паскудні, зрадливі серця.
«Так хто з них?»
Чому великий Дух Снів пожартував з ним, чому явив двох блідолицих в його видінні? Чоловік чи жінка? «Дух воїна, що співає» чи «Жінка білої раковини»? Питання невпинно роз’їдало душу молодого шамана.
Він знову і знову пригадував деталі видіння.
«…Повня осяяла святилище, проникаючи холодним білим світлом в свідомість шамана. Перед його взором враз з’явився маніту8- Дух Місяця, що зійшов з самого жагучого світила. Тільки-но Дух розпочав сходження з небесного простору, лик його трансформувався – шаман узрів молоду дівчину з золотими пасмами волосся, що зміями звивались навколо її гнучкого стану.
«Каурі!» – пробурмотів шаман.
В цю ж мить небесну гладінь розсік вогненний меч і по праву руку Жінки – Місяця на багряному небосхилі виник Небесний Воїн.
«Хотото!» – вигукнув в трансі Аскук…»
Сагамор обперся об стовбур могутнього дуба, намагаючись справитись із запамороченням, викликаним тривалим фізичним виснаженням, голодом і нервовим напруженням в продовж кількох днів. Він заплющив стомлені, потріскані на сонці повіки. Насилу ковтнув скупу слину пересохлою гортанню.
«… Синь небесну струсило до самого крайнеба. Небосхил заворушився, зламав просторову цілісність, вигнувся і обернувся гігантською чорною змією.
«Чуа» - з благоговінням пробурмотів Аскук.
Гадюка зашипіла і звилася навколо дівчини, роззявивши мерзотну ікласту пащеку. Дівчина махнула довгим доземним волоссям, наче батогами. Пасма огорнули зміїне тіло і відкинули вбік. Розлючена зміюка вигнулась, метнулась ввись і стрілою кинулась на дівчину відкривши свою могутню пащу, оголивши смертоносні ікла. Але цієї миті воїн, піднявши вогненний меч, виступив вперед, затуляючи вільною рукою дівчину. На його красивому обличчі відбилась гримаса злості. Одним ударом розпоров гадюці чрево. Змія звилась і впала ниць, заковтнувши свій хвіст, і завмерла навіки».
Минуле і майбутнє з’єднались в єдине…
Великий сагамор йде, переходячи струмки, перепливаючи ріки, перелазячи круті стрімчаки. Він йде берегами озер, мимо навислих сірих скель з голими вершинами і приземистою хвоєю. Безстрашно занурюється знову у півтемряву густих чагарників.
Його брати з благоговінням вслухались в кожне слово славетного шамана, який відав їм про своє видіння. Невикорінна надія позначилась на їх лицях від усвідомлення звершення пророцтва. Блідолиций Предок духу Гайавати прийшов! І марно закликав їх Аскук до розсудливості, марно застерігав від незрозумілої небезпеки – адже в видінні їх було двоє. Хто з них був істинним Предком? Чому так двояко Дух Снів явив ознаку пророцтва. Чоловік і Жінка діяли заодно, їх тіла, душі і сили були об’єднані. Священна Змія здолана – це знак чого? Перемоги? Поразки? Попередження для нього самого? Однак, одна їдка думка роз’їдала серце сагамора. Чому та Змія обрала першою Жінку – Каурі, і та не відступила перед нею, не пала ниць перед могутньою Чорною Змією Чуа - священним тотемом онондагів. І хоча вирішальний удар наніс дивний Воїн з волоссям кольору Сонця, та шаман вірив Духу Снів. А чи не знак це того, що племена ірокезів перед смертельною загрозою? Загрозою, яка виходить саме від Жінки. Чи не тому Змія вказала спершу на неї? Чи це не є попередженням – «Стережіться! За вами ходить смерть!»
Вся сутність великого сагамора і шамана Аскука протестувала і стискалась лише пригадуючи Жінку – Місяць.
Це божевілля! Ні, ніколи він не допустить навіть найменшої можливості, що дух легендарного Гайавати міг повернутись до своїх братів, втілившись в тілі білої жінки.
Коли він підняв очі до неба, що кидало йому палаючі стріли останньої зорі, його замутило і хворобливо занило десь під ребрами. Причиною цього були не лише позбавлення і тяготи подорожі, а і відлуння того відчуття, яке його пройняло під час видіння. Огидне відчуття, яке він сприйняв як страх перед невідомою і незрозумілою Жінкою – Каурі.
Він знає де її знайти. Його веде великий Дух Снів, йому вказує шлях священна Змія.
Він знайшов її.
І він вб’є цю білу жінку.
=====================
Онондаги1 – плем’я індіанців, що входило в групу ірокезів
Сагамор2 - великий воїн, вождь
металлаки 3 - плем’я індіанців, вороги ірокезів
Гайавата4 – легендарний вождь і пророк, засновник Ліги племен ірокезів
Пансуікети5 – плем’я індіанців, вороги ірокезів
Каурі6 – Жінка білої раковини, покровителем якої був повний місяць
Хотото7 – Небесний воїн – хранитель неба з огненним мечем, що перемагає пітьму, дух воїна, що співає
Маніту8 – духи індіанців
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хтось із минулого життя… (XXV)
XXV
«… Тютюновий дим заповнював весь простір святилища. Повітря зробилось липке і непроникне. Здавалось, дим заповнив найменшу щілину, проник в кожну пору шкіри, вліз у свідомість і огорнув її химерним плащем, зневолюючи тіло, та Аскук не випустив з рук свою темно-багряну катлінітову довгу трубку, рясно всіяну бісером і оброблену інкрустацією, як і належало трубці вождя.
Першими клубами диму шаман віддав почесті Великому Ваконде – Володалю Світу, Сонця, Землі і Води. Потім він направив клуби в кожну сторону горизонту, щоб вищі сили послали йому сприятливий вітер.
Заспокійлива дія трубки допомогла великому шаману зосередитися і налаштуватися відповідним чином на розмову з вищими силами і Духом Снів. І от Танець одкровення – Танець Духа ввів його в стан сприйняття і бачення…».
Подих Аскука завмирає, коли перед його взором вкотре повстають уривки видіння – двоє блідолицих з’єднаних незримою пасмугою.
« Хто з них?» – питання вогненною змією звивається от уже десятки днів і ночей в його свідомості, бентежачи розум, позбавивши спокою його стражденну душу.
Охопленим сутінками лісом безшумно пробирається поміж дерев і чагарників великий вождь і шаман онондагів1 славетний сагамор2 Аскук.
Він спритно долає всі перешкоди на своєму шляху, оминаючи могутнє коріння і густі чагарники, які щільною стіною повстають раз по раз перед ним. Ніщо не в змозі зупинити його і перешкодити досягнення його цілі. Його веде таємний Дух – Дух Лісу.
Рівний ритм його кроків ніщо не порушить, навіть ворожий ліс металлаків 3, де з-за кожного дерева, кожного куща його чекає смерть. Він майстерно оминає небезпеку, тінню незримою ковзаючи від дерева до дерева.
Сагамор думає про своїх братів – вождів племен Ліги. З голоду і виснаження в нього паморочиться в голові. Його дух посилає дивні видіння, але він невпинно несеться вперед.
Аскук страждає від малодушності своїх братів, які як в манну небесну вірять в прихід Блідолицього Предка – переродження великого вождя і пророка Гайавати4. Його прихід пророкували всі жерці і всі древні легенди.
Він ніколи їх не розумів – нащо себе обманювати примарною надією?
Блідолиций Предок не існує!
Не варто його і чекати. Як можна вірити в цю нездійсненну мрію, шукати в ній силу, перемогу, заступництво…
Але хіба не надіється зараз і сам Аскук, вистежуючи білих?
Все змінилось того дня, як Дух Снів послав йому пророче видіння. Його б не було зараз тут, в цьому ненависному лісі де господарюють ці пси пансуікети5 – ті-що-прийшли-обманом на землі Дітей Зорі. І зараз він, славетний вождь онондагів, племені Старших Братів – хранителів Вогню і Вампула, він – голос якого на Раді Ліги був вирішальний, легким безстрашним кроком пробирається до своєї цілі – поселення білих “Diamant forestier”. Дух священної Змії – тотему його племені, веде його до Каурі6 і Хотото7, двох блідолицих з його видіння. Веде в поселення. Веде смертоносними для нього стежками, оберігаючи від небезпеки.
Він прирік себе на цю дорогу і непохитно йде вперед, щоб позбавитися невизначеності, щоб позбутися сумнівів і завірити своїх братів Ліги племен. Він особисто зустрінеться лицем до лиця з кожним з цих двох. Він подивиться в їх очі, він зазирне в їх душі, в їх найпотаємніші і найтемніші куточки свідомості. Він вирве правду! О, так! Він це зробить! Ніхто не встоїть перед його силою – силою могутнього шамана! І якщо хоч тінь сумніву зажевріє в його розмислові – він уб’є їх! Він звільниться сам і звільніть братів від марного сподівання. І тоді він, славетний сагамор онондагів, поведе своїх братів на війну з білими – цими зрадниками і безжальними катами, що прийшли і осквернили їх землі і їх дома. Адже хіба не білі зрадницьки, під виглядом друзів з благими цілями, споювали братів вогняною водою, яка на подобі кровожерливої тварюки пожирала їх расу і їх душі, як вогонь пожирає ліс? Хіба мало вони стріляли в братів з мушкетів, виганяючи з рідних домівок і земель? Як можна вірити білим?
Аскук обережно крадеться в поселення, аби відкрити істину. І якщо його сумніви підтвердяться, то вони пізнають весь гнів і могуть славетного сагамора. І щоб звільнити нарешті своїх братів від спокуси, в яку білі ввергають індіанців, їх треба всіх убити і дістатися до їх душ. А от чи є в них душа – це він дізнається особисто, вирвавши їх паскудні, зрадливі серця.
«Так хто з них?»
Чому великий Дух Снів пожартував з ним, чому явив двох блідолицих в його видінні? Чоловік чи жінка? «Дух воїна, що співає» чи «Жінка білої раковини»? Питання невпинно роз’їдало душу молодого шамана.
Він знову і знову пригадував деталі видіння.
«…Повня осяяла святилище, проникаючи холодним білим світлом в свідомість шамана. Перед його взором враз з’явився маніту8- Дух Місяця, що зійшов з самого жагучого світила. Тільки-но Дух розпочав сходження з небесного простору, лик його трансформувався – шаман узрів молоду дівчину з золотими пасмами волосся, що зміями звивались навколо її гнучкого стану.
«Каурі!» – пробурмотів шаман.
В цю ж мить небесну гладінь розсік вогненний меч і по праву руку Жінки – Місяця на багряному небосхилі виник Небесний Воїн.
«Хотото!» – вигукнув в трансі Аскук…»
Сагамор обперся об стовбур могутнього дуба, намагаючись справитись із запамороченням, викликаним тривалим фізичним виснаженням, голодом і нервовим напруженням в продовж кількох днів. Він заплющив стомлені, потріскані на сонці повіки. Насилу ковтнув скупу слину пересохлою гортанню.
«… Синь небесну струсило до самого крайнеба. Небосхил заворушився, зламав просторову цілісність, вигнувся і обернувся гігантською чорною змією.
«Чуа» - з благоговінням пробурмотів Аскук.
Гадюка зашипіла і звилася навколо дівчини, роззявивши мерзотну ікласту пащеку. Дівчина махнула довгим доземним волоссям, наче батогами. Пасма огорнули зміїне тіло і відкинули вбік. Розлючена зміюка вигнулась, метнулась ввись і стрілою кинулась на дівчину відкривши свою могутню пащу, оголивши смертоносні ікла. Але цієї миті воїн, піднявши вогненний меч, виступив вперед, затуляючи вільною рукою дівчину. На його красивому обличчі відбилась гримаса злості. Одним ударом розпоров гадюці чрево. Змія звилась і впала ниць, заковтнувши свій хвіст, і завмерла навіки».
Минуле і майбутнє з’єднались в єдине…
Великий сагамор йде, переходячи струмки, перепливаючи ріки, перелазячи круті стрімчаки. Він йде берегами озер, мимо навислих сірих скель з голими вершинами і приземистою хвоєю. Безстрашно занурюється знову у півтемряву густих чагарників.
Його брати з благоговінням вслухались в кожне слово славетного шамана, який відав їм про своє видіння. Невикорінна надія позначилась на їх лицях від усвідомлення звершення пророцтва. Блідолиций Предок духу Гайавати прийшов! І марно закликав їх Аскук до розсудливості, марно застерігав від незрозумілої небезпеки – адже в видінні їх було двоє. Хто з них був істинним Предком? Чому так двояко Дух Снів явив ознаку пророцтва. Чоловік і Жінка діяли заодно, їх тіла, душі і сили були об’єднані. Священна Змія здолана – це знак чого? Перемоги? Поразки? Попередження для нього самого? Однак, одна їдка думка роз’їдала серце сагамора. Чому та Змія обрала першою Жінку – Каурі, і та не відступила перед нею, не пала ниць перед могутньою Чорною Змією Чуа - священним тотемом онондагів. І хоча вирішальний удар наніс дивний Воїн з волоссям кольору Сонця, та шаман вірив Духу Снів. А чи не знак це того, що племена ірокезів перед смертельною загрозою? Загрозою, яка виходить саме від Жінки. Чи не тому Змія вказала спершу на неї? Чи це не є попередженням – «Стережіться! За вами ходить смерть!»
Вся сутність великого сагамора і шамана Аскука протестувала і стискалась лише пригадуючи Жінку – Місяць.
Це божевілля! Ні, ніколи він не допустить навіть найменшої можливості, що дух легендарного Гайавати міг повернутись до своїх братів, втілившись в тілі білої жінки.
Коли він підняв очі до неба, що кидало йому палаючі стріли останньої зорі, його замутило і хворобливо занило десь під ребрами. Причиною цього були не лише позбавлення і тяготи подорожі, а і відлуння того відчуття, яке його пройняло під час видіння. Огидне відчуття, яке він сприйняв як страх перед невідомою і незрозумілою Жінкою – Каурі.
Він знає де її знайти. Його веде великий Дух Снів, йому вказує шлях священна Змія.
Він знайшов її.
І він вб’є цю білу жінку.
=====================
Онондаги1 – плем’я індіанців, що входило в групу ірокезів
Сагамор2 - великий воїн, вождь
металлаки 3 - плем’я індіанців, вороги ірокезів
Гайавата4 – легендарний вождь і пророк, засновник Ліги племен ірокезів
Пансуікети5 – плем’я індіанців, вороги ірокезів
Каурі6 – Жінка білої раковини, покровителем якої був повний місяць
Хотото7 – Небесний воїн – хранитель неба з огненним мечем, що перемагає пітьму, дух воїна, що співає
Маніту8 – духи індіанців
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію