ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Любов навчила ремеслу
1
Юдейська мудрість каже: «Той, хто не навчив сина ремеслу, не годен називатися батьком».
2
Я народився без батька. Мати казали, що його забрали вночі горезвісного тридцять сьомого року. В дитбудинку, куди привезли мене після голодомору сорок шостого, був столярний гурток. Після школи мені подобалось мати справу з деревом (це, певно ж, од дядька Хведося). Неохоче залишав заняття,коли вихователька , котра віднайшла в мені схильність до віршування, часто-густо забирала мене для підготовки до якогось свята чи для роботи над газетою. Так і лишивсь я зі знанням порід дерев, а руки нічому путньому не навчились. Освоював різні ремесла од майстрів своєї справи і як умів передавав згодом синам.
Але задумувалась ця оповідь про ремесло не з метою розповісти про свій невдалий досвід, а про царського сина , що, звісна річ,за такого батька не знав ні голоду, ні дитбудинку, а в разі потреби міг мати найкращих учителів.
3
Це було в давній Персії. Не знати як син володаря країни закохався в доньку чабана і захотів узяти її за дружину. Прийшов до батька за благословенням. Не стримуючи гніву, той закричав: «Я - цар, ти – син царя. Як можеш ти одружитися з такою нерівнею? Викинь це з голови! Я сам знайду тобі дружину!»
Жодній принцесі не хотів віддати своє серце юнак, і цар змушений був врешті-решт погодитись із сином. Послав до майбутньої нареченої сватів. На превеликий подив почули ті відповідь красуні:
«Якому ремеслу навчений царський син? Що степний робить своїми руками?»
«Царський син не мусить робить нічого самотужки. Є на те слуги...»
«Передайте тоді женихові, що я зголошусь на шлюб тільки тоді, як він навчиться робити щось своїми руками».
Засумував принц, почувши відповідь улюбленої, але був не з тих, хто чваниться походженням. Вирішив будь-що навчитись ткати килими. Найкращі майстри тішилися своїм здібним учнем, бо він не тільки вмів ткати, а й робити на килимі малюнки і навіть тексти.
Тільки побачивши власноручну роботу принца, донька чабана зголосилася стати його дружиною. І невдовзі вразила самого царя і своєю красою та поводженням, і неабиякою кмітливістю.
Принц полюбляв ходити містом без охоронців, розмовляти з простим людом. Якогось разу привітав його незнайомець і запросив у гості. Принц погодився і опинився... в помешканні, де хазяйнували розбійники, розправляючись по-своєму з багатими людьми. Довірливого юнака чекала неминуча смерть, бо вбивці не впізнали в ньому царського сина. Обшукали юнака і на свій подив знайшли в його кишенях не гроші , а...солому.
«Я вмію ткати гарні килими,- пояснив принц .- Якщо дасте вдосталь соломи, то зроблю таке, за що мій батько=цар дасть вам скільки захочете золота, щоб викупити мене».
Розбійники погодились і килим дивної краси був готовий. Поміж візерунками був на ньому ще й текст, який гвалтівники не помітили чи просто не вміли прочитати. Віднесли килим у царський палац. Дружина принца прочитала й показала цареві. Тої ж миті разом з тим, хто приніс килим, було послано вояків і невдовзі принц повернувся додому.
«Люба моя,- обіймаючи красуню-дружину, шептав юнак,- тільки завдяки тобі я лишився живим. Твоя вимога мати ремесло в руках врятувала мене од неминучої смерті».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любов навчила ремеслу
1
Юдейська мудрість каже: «Той, хто не навчив сина ремеслу, не годен називатися батьком».
2
Я народився без батька. Мати казали, що його забрали вночі горезвісного тридцять сьомого року. В дитбудинку, куди привезли мене після голодомору сорок шостого, був столярний гурток. Після школи мені подобалось мати справу з деревом (це, певно ж, од дядька Хведося). Неохоче залишав заняття,коли вихователька , котра віднайшла в мені схильність до віршування, часто-густо забирала мене для підготовки до якогось свята чи для роботи над газетою. Так і лишивсь я зі знанням порід дерев, а руки нічому путньому не навчились. Освоював різні ремесла од майстрів своєї справи і як умів передавав згодом синам.
Але задумувалась ця оповідь про ремесло не з метою розповісти про свій невдалий досвід, а про царського сина , що, звісна річ,за такого батька не знав ні голоду, ні дитбудинку, а в разі потреби міг мати найкращих учителів.
3
Це було в давній Персії. Не знати як син володаря країни закохався в доньку чабана і захотів узяти її за дружину. Прийшов до батька за благословенням. Не стримуючи гніву, той закричав: «Я - цар, ти – син царя. Як можеш ти одружитися з такою нерівнею? Викинь це з голови! Я сам знайду тобі дружину!»
Жодній принцесі не хотів віддати своє серце юнак, і цар змушений був врешті-решт погодитись із сином. Послав до майбутньої нареченої сватів. На превеликий подив почули ті відповідь красуні:
«Якому ремеслу навчений царський син? Що степний робить своїми руками?»
«Царський син не мусить робить нічого самотужки. Є на те слуги...»
«Передайте тоді женихові, що я зголошусь на шлюб тільки тоді, як він навчиться робити щось своїми руками».
Засумував принц, почувши відповідь улюбленої, але був не з тих, хто чваниться походженням. Вирішив будь-що навчитись ткати килими. Найкращі майстри тішилися своїм здібним учнем, бо він не тільки вмів ткати, а й робити на килимі малюнки і навіть тексти.
Тільки побачивши власноручну роботу принца, донька чабана зголосилася стати його дружиною. І невдовзі вразила самого царя і своєю красою та поводженням, і неабиякою кмітливістю.
Принц полюбляв ходити містом без охоронців, розмовляти з простим людом. Якогось разу привітав його незнайомець і запросив у гості. Принц погодився і опинився... в помешканні, де хазяйнували розбійники, розправляючись по-своєму з багатими людьми. Довірливого юнака чекала неминуча смерть, бо вбивці не впізнали в ньому царського сина. Обшукали юнака і на свій подив знайшли в його кишенях не гроші , а...солому.
«Я вмію ткати гарні килими,- пояснив принц .- Якщо дасте вдосталь соломи, то зроблю таке, за що мій батько=цар дасть вам скільки захочете золота, щоб викупити мене».
Розбійники погодились і килим дивної краси був готовий. Поміж візерунками був на ньому ще й текст, який гвалтівники не помітили чи просто не вміли прочитати. Віднесли килим у царський палац. Дружина принца прочитала й показала цареві. Тої ж миті разом з тим, хто приніс килим, було послано вояків і невдовзі принц повернувся додому.
«Люба моя,- обіймаючи красуню-дружину, шептав юнак,- тільки завдяки тобі я лишився живим. Твоя вимога мати ремесло в руках врятувала мене од неминучої смерті».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію