ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Фаворд (1995) /
Критика | Аналітика
Про дотики.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про дотики.
А ви колись задумувались, про важливіть і природу людських дотиків? Чи звертали ви увагу на те, яке буває сильне бажання торкатись до певної людини, не до будь кого, а саме до конкретної особи, про яку навіть думки обпікають своїм бажанням.
Дотики, це ніби щось таке звичайне – ми торкаємось до багатьох речей, і навіть людей, кожного дня, по сотні разів. Але в чому ж особливість дотиків, і чому одні здаються непомінтими, в той час, як інші, не помітити, просто не можливо. Звісно, річ в природі людини, і в тому, що коли ми торкаємось когось, хто нам не байдужий, то організм бурно реагує на таке. Це все можна списати і звести лише до науки, лише до хімії чи біології, але сьогодні не про це. Сьогодні, поговоримо про більш «чарівну» складову торкань.
Навіть, дивно, бо насправді дотики мають безліч особливостей – вони можуть бути ніжні і теплі, можуть бути й різкими, а часом вони запалюють в нас пекучі бажання, викликаючи тремтіння. Часом, буває, одим дотиком до коханої людини, можна в мить загорітись. На перший погляд, це все здається таким незначним, ну дійсно ж, що тут такого? Ми часто торкаємось коханої людини, і інколи не звертаємо навіть уваги, а точніше – увагу на це, ми звертаємо саме інколи. Проте, давайте подумаємо, наскільки ж важливе торкання. Ми даємо себе обійняти не кожній людині, і той хто відчуває нашу шкіру і її тепло, в той момент буквально найближчий для нас. Ніби два зовсім протилежних світи, зтикаються воєдино, і хоч кожен різний, і має свою руйнівну силу, але все ж вони єднаються. Немов, полум`я і вода злились в якомусь шаленому танці, не знищуючи одне одного, а доповнюючи. І якщо прийняти те, що душа в людини таки є, то доторкуючись до тіла, ми відчуваємо і душу людини, зливаючи нашу і її в щось одне.
В дотиках, все ж є певна магія, яка єднає, часом, зовсім різні світи. Дає їм можливість не різнитись так сильно, і відчути єдність. В момент коли тіла являють собою одне ціле, не можуть не зливатись і душі. І саме тому, варто берегти дотики. Відійшовши від всієї краси написаного, згадаємо ще й іншу сторону речей – людина часто торкається когось просто так. І в цьому фатальна помилка, і навіть насилля над душою. Бо ми не можемо забрати духовне з тіла, і дозволяючи торкатись когось небажаного, ми зливаємо нашу душу з цим. Погодьтесь, певна нота насилля, в цьому таки є.
І, як же приємно торкатись людини, до якої існують почуття. Немов, сама душа тягеться до тієї людини, аби відчути її, і тим самим будить в тілі несамовито-палкі почуття. Буває, в середині запалюється вогонь, і все про що можна думати це лише про дотики. Часом, їх вкрай бракує, і це ранить немов якась образа. Кожної секунди розлітаєшся на шматки, аж поки не торкнешся тієї людини. Тоді лише приходить спокій.
В дотиках, є своє тяжіння, але й свій недолік. Дотики можуть зводити з розуму немов якась хвороба, і їх нестачу інколи відчуваєш, так , немов це найсильніший наркотик світу. Тільки от ліків від нього немає, так, як і не має передозування.
Дотики, це ніби щось таке звичайне – ми торкаємось до багатьох речей, і навіть людей, кожного дня, по сотні разів. Але в чому ж особливість дотиків, і чому одні здаються непомінтими, в той час, як інші, не помітити, просто не можливо. Звісно, річ в природі людини, і в тому, що коли ми торкаємось когось, хто нам не байдужий, то організм бурно реагує на таке. Це все можна списати і звести лише до науки, лише до хімії чи біології, але сьогодні не про це. Сьогодні, поговоримо про більш «чарівну» складову торкань.
Навіть, дивно, бо насправді дотики мають безліч особливостей – вони можуть бути ніжні і теплі, можуть бути й різкими, а часом вони запалюють в нас пекучі бажання, викликаючи тремтіння. Часом, буває, одим дотиком до коханої людини, можна в мить загорітись. На перший погляд, це все здається таким незначним, ну дійсно ж, що тут такого? Ми часто торкаємось коханої людини, і інколи не звертаємо навіть уваги, а точніше – увагу на це, ми звертаємо саме інколи. Проте, давайте подумаємо, наскільки ж важливе торкання. Ми даємо себе обійняти не кожній людині, і той хто відчуває нашу шкіру і її тепло, в той момент буквально найближчий для нас. Ніби два зовсім протилежних світи, зтикаються воєдино, і хоч кожен різний, і має свою руйнівну силу, але все ж вони єднаються. Немов, полум`я і вода злились в якомусь шаленому танці, не знищуючи одне одного, а доповнюючи. І якщо прийняти те, що душа в людини таки є, то доторкуючись до тіла, ми відчуваємо і душу людини, зливаючи нашу і її в щось одне.
В дотиках, все ж є певна магія, яка єднає, часом, зовсім різні світи. Дає їм можливість не різнитись так сильно, і відчути єдність. В момент коли тіла являють собою одне ціле, не можуть не зливатись і душі. І саме тому, варто берегти дотики. Відійшовши від всієї краси написаного, згадаємо ще й іншу сторону речей – людина часто торкається когось просто так. І в цьому фатальна помилка, і навіть насилля над душою. Бо ми не можемо забрати духовне з тіла, і дозволяючи торкатись когось небажаного, ми зливаємо нашу душу з цим. Погодьтесь, певна нота насилля, в цьому таки є.
І, як же приємно торкатись людини, до якої існують почуття. Немов, сама душа тягеться до тієї людини, аби відчути її, і тим самим будить в тілі несамовито-палкі почуття. Буває, в середині запалюється вогонь, і все про що можна думати це лише про дотики. Часом, їх вкрай бракує, і це ранить немов якась образа. Кожної секунди розлітаєшся на шматки, аж поки не торкнешся тієї людини. Тоді лише приходить спокій.
В дотиках, є своє тяжіння, але й свій недолік. Дотики можуть зводити з розуму немов якась хвороба, і їх нестачу інколи відчуваєш, так , немов це найсильніший наркотик світу. Тільки от ліків від нього немає, так, як і не має передозування.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Моногамия- умение любить одного единственного человека всю жизнь."
• Перейти на сторінку •
"Когда мы предаем людей"
• Перейти на сторінку •
"Когда мы предаем людей"
Про публікацію