ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Із Редьярда Кіплінга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Редьярда Кіплінга
ГІМН ЗАКОХАНИХ
Сірі очі -- знов згадав:
Мряка, сіра мла світання;
Проводжають пароплав;
Сльози і слова прощання.
На плечі твоя рука,
Й нас розлука не ляка.
Гімн закоханих співаймо:
"Не вмира любов така!"
Чорні очі -- ніч настала
Й вже не мучить спеки гніт;
Шепіт чуть біля штурвала;
За бортом пінистий слід.
Хрест Південний -- в маяка
Сяйві зоряна ріка.
В гімн закоханих вслухаймось:
"Не вмира любов така!"
Карі очі -- далина,
Степ; як вітер, мчаться коні;
Й древній наспів долина,
Й стук сердець -- в однім з ним тоні.
Й смуга обрію вузька
То далека, то близька;
Й гімн закоханих, мов ехо:
"Не вмира любов така!"
Сині очі -- в пітьмі зринуть
В сяйві місяця горби;
Й звуки вальсу знов долинуть
Серед відчаю й журби.
"Мейбл, за тебе!" -- "Ніч яка!"
Вино, чари, спів струмка
Гімн закоханих повторять:
"Не вмира любов така!"
Я ж, дівчата, безпорадним
Був -- й Амуру з-за образ
Боржником чотирикратним
Став, й банкрутом стільки ж раз.
О, якби ж знов хоч яка
Пожаліла боржника! --
Я б разів до сорока
Гімн закоханих співав би:
"Не вмира любов така!"
НАЙДАВНІША ПІСНЯ
"Бо до Єви була Ліліт" (Повір'я)
"Цих очей не любив ти ніколи;
Що ж вдаєш, що лиш ними ти жив? --
Й що за брови ці теж вдячний долі,
За якими роки всі тужив?
Й цього голосу ти не любив;
Що ж тремтиш, його чуючи звуки?
Хіба ж ти до кінця ще не вбив
Чар його за дні довгі розлуки?
Не любив ти й волосся цього,
Якщо серце твоє забувало
Клятви й стид -- і з-під сховку його
Йти під покриви інші жадало."
"Знаю, знаю все! Й серце моє
Тому й стало у грудях так биться!"
"Нащо ж це загравання твоє?"
"Радий я -- знов та рана ятриться."
ЛЮБОВНА ПІСНЯ ХАР ДАЄЛ
Одна тут на даху я, обернувшись
На північ, у зірниць вдивляюсь гру:
То слід твій сяє, в зблисках цих вернувшись...
Вернись, коханий, -- або я помру.
Базар затих вже після юрб народу,
Лежать верблюди втомлені -- їх зрю
Крізь даль -- і бранців: дань твого походу...
Вернись, коханий, -- або я помру.
Зліш мачуха й неволить до роботи
Вночі і вдень, у холод і в жару;
Сльозами запиваю хліб скорботи...
Вернись, коханий, -- або я помру.
Сірі очі -- знов згадав:
Мряка, сіра мла світання;
Проводжають пароплав;
Сльози і слова прощання.
На плечі твоя рука,
Й нас розлука не ляка.
Гімн закоханих співаймо:
"Не вмира любов така!"
Чорні очі -- ніч настала
Й вже не мучить спеки гніт;
Шепіт чуть біля штурвала;
За бортом пінистий слід.
Хрест Південний -- в маяка
Сяйві зоряна ріка.
В гімн закоханих вслухаймось:
"Не вмира любов така!"
Карі очі -- далина,
Степ; як вітер, мчаться коні;
Й древній наспів долина,
Й стук сердець -- в однім з ним тоні.
Й смуга обрію вузька
То далека, то близька;
Й гімн закоханих, мов ехо:
"Не вмира любов така!"
Сині очі -- в пітьмі зринуть
В сяйві місяця горби;
Й звуки вальсу знов долинуть
Серед відчаю й журби.
"Мейбл, за тебе!" -- "Ніч яка!"
Вино, чари, спів струмка
Гімн закоханих повторять:
"Не вмира любов така!"
Я ж, дівчата, безпорадним
Був -- й Амуру з-за образ
Боржником чотирикратним
Став, й банкрутом стільки ж раз.
О, якби ж знов хоч яка
Пожаліла боржника! --
Я б разів до сорока
Гімн закоханих співав би:
"Не вмира любов така!"
НАЙДАВНІША ПІСНЯ
"Бо до Єви була Ліліт" (Повір'я)
"Цих очей не любив ти ніколи;
Що ж вдаєш, що лиш ними ти жив? --
Й що за брови ці теж вдячний долі,
За якими роки всі тужив?
Й цього голосу ти не любив;
Що ж тремтиш, його чуючи звуки?
Хіба ж ти до кінця ще не вбив
Чар його за дні довгі розлуки?
Не любив ти й волосся цього,
Якщо серце твоє забувало
Клятви й стид -- і з-під сховку його
Йти під покриви інші жадало."
"Знаю, знаю все! Й серце моє
Тому й стало у грудях так биться!"
"Нащо ж це загравання твоє?"
"Радий я -- знов та рана ятриться."
ЛЮБОВНА ПІСНЯ ХАР ДАЄЛ
Одна тут на даху я, обернувшись
На північ, у зірниць вдивляюсь гру:
То слід твій сяє, в зблисках цих вернувшись...
Вернись, коханий, -- або я помру.
Базар затих вже після юрб народу,
Лежать верблюди втомлені -- їх зрю
Крізь даль -- і бранців: дань твого походу...
Вернись, коханий, -- або я помру.
Зліш мачуха й неволить до роботи
Вночі і вдень, у холод і в жару;
Сльозами запиваю хліб скорботи...
Вернись, коханий, -- або я помру.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію