ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.07.17 19:35
Останнім часом став я помічати, що не Сидір водить козу на вигон пастися, а коза Сидора. І це закономірно, оскільки тварина вгодована, повна дурної молодечої сили та вельми нахраписта. Увесь час підштрикує рогами лисого дідугана у м’якушки, немов каже: «Н

Іван Потьомкін
2019.07.17 19:30
В багатиря якогось було дві доньки.
Як звали їх, легенда не доносить
Натомість добре відомо,
Що на старшу – краще б не дивитись,
Молодша ж, хоч і була нівроку,
Та мала такий навдивовижу норов,
Що всі обходили сварливу стороною.
Ну, а батькам

Ярослав Чорногуз
2019.07.17 17:05
А їй казали: повернись в родину!
Йому казали: в гречку не стрибай!
Вона його кохає, як причинна,
А він лиш з нею свій знаходить рай!

А їй без нього – сонечко не гріє,
Йому без неї – хоч з моста у став.
Любилися в шаленій ейфорії,

Світлана Ковальчук
2019.07.17 16:32
Говорили про смерть, переповнення вщерть,
долю.
Знову мертві тіла межи села, міста,
полем.
Наростили війну, наче білу стіну,
звичну.
Нам іти-перейти у далекі світи,
вічні.

Олександр Сушко
2019.07.17 15:58
Йшов на фронт козарлюга - жагучий брюнет,
А вернулася тінь. Голова - біла вата.
Буде мир. Земляки не згадають мене,
Рабіновичу пам'ятник тешуть хохлята.

Я на серці в дитинстві ще випалив знак,
Бач,тризубець багряний? Святий, харалужний.
Думав, що

Сергій Губерначук
2019.07.17 15:07
Піч ковтнула дрова –
видихнула дим,
за столом дубовим
хліб ще теплий їм.

По світлиці білій
із іконами
трьох монахинь тіні

Марія Дем'янюк
2019.07.17 14:25
Дерево - це багатоніжка.
Заховала голову-коріння у землицю,
а гіллям ходить по хмарах білолицих.
Еге ж?

Ніна Виноградська
2019.07.17 13:53
До столу буде вам хлібина,
А взимку борщ і тепла піч,
Якщо земля оця єдина
Болить вам вдень, в обід і в ніч.

Якщо ваш син уже в Донбасі
Чи підростає для війни,
Тому вставайте, вже на часі,

Ніна Виноградська
2019.07.17 13:24
Над окопом соняхи схилились,
Заглядають в очі воякам.
Жовтим сонцем, щоб коли стомились,
Усміхнулись їм, немов батькам.

І згадали сад і рідну хату,
Де в городі соняхи цвітуть.
Скільки перемоги їм чекати,

Шон Маклех
2019.07.17 13:08
Серце голодне і спрагле
Жадає хліба незвіданих істин,
А його блукати примушують
Навколо сухого дерева
Торішніх зимових чуток,
Що мокрим снігом липнуть
До гумових черевиків світанку
Вчорашнього дня сумного.

Тетяна Левицька
2019.07.17 12:48
Хмурніє навкруги і вишні-сльози душать.
Ось-ось зірвемося зі скелі в рів імли.
Свяченим ладаном  ми б очищали душі,
вростали б один в одного, якби могли

нас увінчати небеса  вінцем лавровим
і простелити  руна благості до ніг.
Розтанули б масним ль

Козак Дума
2019.07.17 10:06
Цілу ніч кріт нору рив
й зір сердега посадив –
звір пошкодив капіляри,
став шукати окуляри.

Зранку він побіг в аптеку,
чергував там дід Лелека –
кріт грошима потрусив

Олександр Сушко
2019.07.17 09:42
Плете веселка сонячну габу,
Гроза минула, в піднебессі празник.
Десь там, далеко, де ще я не був,
Сховалось від буденщини прекрасне.

...Ерато спить на ложі із пір'їн,
Нага і юна, під шатром розмаю.
Терцетами тьохкочуть солов'ї

Надія Тарасюк
2019.07.17 09:37
У ваших очах
фактура:
хрусткий ейфорійний
смуток.
Світають ясні
рамена
купальським жарким
вогнем.

Микола Соболь
2019.07.17 08:25
З-попід холодного граніту
Вода струмує й жебонить.
Крим. Літо. Гори. І ця мить
Коли здається на край світу
Баклан тікаючи летить.

Цикади. Спека. Неможливо
Знайти ні прихистку, ні тіні.

Олена Побийголод
2019.07.17 08:16
Із Миколи Морозова

І ось ізнов вона, Росія...
Хрести та храми, як завжди.
Та помічаю знов усі я
убозтва вічного сліди.

Жандармські формені лівреї
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29

Матвій Смірнов
2019.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Олехо (1954) / Вірші

 * * *
Окраєць початку. Немає кінця.
Котел мега-часу - ні дна, ні вінця.
Бульйон(за рецептом «любов і тепло»)
скипає жагою і піниться зло.
І вариво мліє із місива душ,
танцюють панянки з кафе «Мулен Руж».
Стріляють, вбивають – то каїна слід,
за нить павутинки чіпляється світ.
І крізь, де воїтель, немає добра,
і серце сумує. А, може, це гра
між раєм і пеклом, де німб на кону
і сонми лукавих на святість одну?
Невже треба крові, щоб виграти сон,
в якому обол вимагає Харон?
Усюди – непевне, невідань літа,
від роду до віку – суєт суєта.
У безвість геєни, у вічний розмай.
Є чорне і біле - тропу обирай...

15.12.2014





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-12-17 20:18:12
Переглядів сторінки твору 2747
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.261 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.314 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.825
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Метафізична поезія
Автор востаннє на сайті 2019.04.25 13:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Бояров (М.К./М.К.) [ 2014-12-17 20:57:43 ]
Так, на мою думку, було б презентабільніше:
"Котел мега-часу - ні дна, ні вінця."
Тире означало б театральну паузу.
Українською правильніше не "по", а "за". І ми побачили би "Бульйон (за рецептом «любов і тепло»).
І тут якось незрозуміло:
"Чи може то гра". Бо виникають варіанти:
"Чи може та гра" або "чи, може, та гра".
Загалом, як на читача мого рівня, перфоманс зримий.
А козир треба було б відняти.
"Є козир в кишені? Давай-но виймай".

З пошанівком,
М.Бояров.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-12-17 21:08:20 ]
Мушу з вами погодитись. Зауваження слушні. Суржик настільки в'ївся в кров, що весь час вилазить в таких дрібницях. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-12-17 21:14:37 ]
Чи, може, то гра - не поставив розділові знаки, неуважність. А останнє, про козир, треба ще подумати, бо в моєму варіанті - це початок гри, а у вашому - виглядає, як закінчення(козир не відразу дістають, а у найбільш відповідальний момент), хоча рима "виймай" краща.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Бояров (М.К./М.К.) [ 2014-12-17 21:17:27 ]
Не переймайтесь, Олександре. Дрібниці. Погомоніли - та й погомоніли собі справі на користь :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2014-12-17 21:56:47 ]
Ви забуваєте своє крилате гасло, - помилки були і будуть і від редакторів нема куди діватись, але я вже не буду.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-12-18 09:31:43 ]
Мабуть, так. Пиши одного вірша в тиждень, тестуючи якого відповідно усім критеріям граматики, не було би тих не обов'язкових помарок, як наприклад "по" замість "за". Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2014-12-18 17:18:24 ]
Прийшла, прочитала.
Усюди – непевне, невідань літа. нене.......
Рядок просить шліфування.

Усюди, я знаю, невідань літа.
усюди, як відьма, невідань літа...))))))
усюди не янгол - невідань літа...
варіантів чимало.
можна думати. покращити, увиразнити.

Мабуть, вірш написали після мого коментаря, де я писала про наш чорно-білий світ.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-12-19 12:08:34 ]
Дякую, Світлано, але це нене... мене не напрягає, бо, мабуть, ще не доріс до тих висот вимогливості до себе, щоб перейматися такими тонкими нюансами. Залишаю на майбуття, коли остаточно подолаю суржикові вкраплення у своє віршування. А вірш я написав до того, лиш закінчення - після.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2014-12-19 12:50:05 ]
Сильний вірш. Особливо
це гра
між раєм і пеклом, де німб на кону
і сонми лукавих на святість одну,
і закінчення.
Як на мене, слово "сон" трохи не підходить. Якби тільки сон, то чи була би боротьба?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-12-19 21:16:56 ]
Дякую, Аню. Якщо кажуть(образно), що життя - сон, то чому не може бути продовження сну у іншій іпостасі(також образно). А тепер згадайте реальні сни, хіба там немає боротьби вашої підсвідомості з реаліями? І взагалі, на боротьбі усе побудовано, навіть моя відповідь вам, бо несе заперечення вашому коментарю. Усе це я для того, щоб не чіпати вірша. Хай буде зі сном.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2014-12-20 09:03:57 ]
Якими б не були коментарі, останнє слово - за автором. Бо то його твір. Може, не боротьба, а, скажімо так, легке тертя потрібне, бо воно веде еволюцію вперед. У ньому відшліфовується істина. Приймаю це, як науку життя. А боротьбу можна сприймати як, наприклад, боротьбу добра і зла. Тут - безкомпромісно (як нині на Сході). Врешті, кажучи "боротьба", Ви теж мали на увазі те ж саме, що я під "легким тертям".
Життя не для всіх сон, як і посмертя, але то справа автора про кого писати. Це може бути авторським прийомом, щоби читач задумався... І добрим прийомом. Просто мені це слово трохи вибилося із загальної висоти сприйняття вірша, понизило її. Але...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2014-12-20 10:39:49 ]
Шановний Олександре, все далі написане, швидше за все, стосується більшості публікацій авторів на ПМ і не лише на ПМ.
Перше, що спробував би вам ( і в цілому - й собі, як авторові, в колективному "нам"), в межах свого непевного статусу, порадити, - це у спробах творити (а значить - доброчинствувати) намагатися йти від уважного споглядання Творцевих плодів аж до запрошення Творця до вашого творчого процесу. Останнє, хоча і дещо нагадує магічне народне "святий Антонію, допоможи", але викликається не словами, а відкритістю і розуму і серця (тривалою відкритістю)...
Думаю, що ви, Олександре, як і абсолютна більшість з нас - ще на першому етапі, в кращому випадку, уважного споглядання. В цьому ми всі нагадуємо юних мудрістю одвічних українських мислителів. Але в поезії потрібна значно більша точність, аніж, скажімо, в просто розмовах чи просто "писаннях". Так от, за уважного погляду, ми можемо таки помітити, що все живе окрім твердих складових, як те - кістки ( в нашому випадку, в нашому творі - це, нмсд, особисті світоглядні ідеї), має і м'які - і їх значно більше, аніж твердих. І вони значно глибшу мають місію, аніж просто сполучення всього і вся.
У вас, зрештою, як і в схожих загальноукраїнських потугах такого рівня, на жаль, обмаль мягкого простору - а це не лише сполучні тканини, не лише води, але й прозоре повітря, що все разом формує, пов'язує, утримує обсяг, являє обрії...
Скажімо, для наочності, в малярстві "мяке" завжди домінує над твердим, тобто, прозоре займає передній план, в той час як твердіше, непроникливіше (для світла) відсувається на інші плани...
Власне в цьому і проста таємниця початкового письменницького доброчинства - мягке і прозоре потрібно на перший план. У вас бо ж тут на першому плані майже одні кістки, можна вивчати анатомію.
Це, звичайно, теж метод, і всі ми через нього проходимо, але на вищих рівнях набагато важливіше вписувати власну анатомію в мякі шати від Творця...
В ідеалі - дійти до рівня руху проміння через обсяг )

"Усюди – непевне, невідань літа,
від роду до віку – суєт суєта,
і безвість геєни, і вічний розмай.
і чорне, і біле - тропу обирай..."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-12-20 22:52:39 ]
Дякую, Аню. Знаєте, маю таку ваду, а може і не ваду, а звичку - у відповідях на коментарі допускати деяку долю іронії, але не тому, щоб ослабити критичну складову, а тому, що не вважаю себе настільки справжнім поетом, щоб обговорювати свої віршування на тільки серйозному рівні. Це камінчик у свій город, але ніяк ні в чий інший. Але тепер з вашою допомогою зрозумів, що як би автор не відносився до своєї поезії, є теми, де не варто так робити, або принаймні хоча би не писати. Не тому, що це табу, а тому, що для декого це надто відповідальна тема, а моє несерйозність(насправді, це не зовсім так) справляє враження поверхневості. Сподіваюсь, ви зрозумієте, бо ото ваше Але(навіть не воно, а три крапки після нього) мене не надихає. А зауваження ваші я обов'язково прийму до уваги на майбутнє.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-12-21 00:02:52 ]
Шановна РМ, відповім завтра - сидів, писав, але мабуть перебрав дозволений об'єм чи час і комент пропав.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2014-12-21 01:13:58 ]
Прикро, звичайно. Але червоним мала вискочити відразу інструкція, що робити в такому випадку, аби комент таки повернути. Читали?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-12-21 18:01:55 ]
Так, червона інструкція з’явилася, але, мабуть, я зробив щось не так, бо написане не відтворилося. Тому не ризикую і пишу у ворді, щоб скопіювати на сторінку. По-перше, закінчення ваше мені більш до вподоби. Якщо ви не проти, я міг би «позичити». Далі про тверде і м’яке. Знаєте, у хащі ваших філософсько-естетичних мудрувань легко заблукати, досягаючи їх сутність. Отож, моє бачення: тверде, закостеніле, кістяк – це щось із наступного ряду – особистий світогляд, тональність, деяка категоричність у висновках, упізнання і повторюваність образів й метафор, приземленість і буденність творчості, суб’єктивність узагальнень, аматорське споглядання та інше. Можливо, не вгадав, тоді на цей прикрий випадок і допоможе «інше» у вашому трактуванні. А м’яке, світле, прозоре – це як весняний ручай: біжить, вбираючи «проміння через обсяг», дзюрчить, вбираючи різноголосся і легкість живого довкілля. Це як промінь світла в ночі – вказує шлях і обнадіює. Це як спілкування із космосом душі. Це як дотик до високого через подолання особистого порогу байдужості. Але для цього треба бути справді поетом(як кажуть, з Божою іскрою), а не просто віршувальником . Хіба більшість цього не хоче? Звичайно, хоче, як і я, до речі. Але як досягти? Через тривалу «відкритість і розуму і серця», щоб не споглядати, а залучати? Це легко сказати, та важче утілити. Як би хто не відкривав своє серце Творцю, не маючи від природи поетичного дару, навряд чи він може стати Поетом. Щирим християнином, доброю людиною, непоганим віршувальником – так, але Поетом, Митцем, мабуть, ні. Видатні досягнення – це, як кажуть, 1% таланту і 99% важкої праці, але без тієї одинички також нічого не буде. М’яке, що огортає душу у шати Божого дару, дається якимось незбагненним провидінням, а не кількістю написаних віршів. Я особисто написав доволі багато віршів уже тут, на ПМ, і навіть почерпнув багато чого корисного, але хіба можу, кладучи руку на серце, стверджувати про свої значні досягнення? Інколи думаю, що взагалі варто відійти від цього процесу, але в той же час, якби не було армії подібних мені ЛП, то і справжніх поетів було би менше, бо масовість віршувальників в деякій мірі спонукає талант до праці. Я би й хотів «кістяк» своїх віршів одягнути у м’яке, світле прозоре легке піднесене, але одного бажання мало. І справа не тільки у моєму світогляді, а мабуть у тому 1%. Тому і пишу так, що критично оцінюється вами як переважання твердих складових. Далі і не знаю навіть, що ще сказати. Запевнити, що ось-ось м’яке почне з’являтися, маскуючи непривабливий кістяк від уважного оцінювання, лиш дайте трішки часу? Глупство. Може мені дійсно покинути віршувати, бо особливого сенсу, крім уподобання самого процесу творчості, я не бачу. Є ще одне сподівання, що може колись якось десь напишеться щось таке, що комусь запам’ятається, а не кане безслідно в архів часу. Але ж для цього потрібно весь час писати… Загалом дякую вам за коментар, бо заставив трохи задуматися над власним поетичним «Я».