ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.07.20 21:11
Опівночі неждано випав сніг.
Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
Налив вина і з келихом тинявся по господі.
І чи лапатий сніг, чи хміль
Навіяли й передали вустам,
З дитинства любі рядки Цзю Си:

«До відлюдника в гори

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 18:37
Хто замовив, а хто вбиватиме -
нам однаково, орле білий.
Обкладали мурзилки ватою,
та й за стіл з галушками сіли.

Ми здіймалися над оливами,
відмивали у морі крила.
От за те, що були щасливими

Козак Дума
2019.07.20 16:27
Навесні у комиші
щука завелася
і відразу за йоржів
хижа узялася.

Поховались карасі
поміж осокою,
засмутилися язі

Сергій Губерначук
2019.07.20 15:14
Літній вечір з-під мороку в сутінки довгі,
мов за коси, вже виволік ніч дощову.
Вітер випав з колиски під вільхи розлогі
і задмухує землю, мов рану живу.

Дуб хрипить і регоче відразу потому.
Гайвороння лоскоче йому всі кістки.
Звір засів у дуплі

Олексій Кацай
2019.07.20 14:44
Науковці і чарівники,
викиньте комп’ютери й тотеми:
не гальмуючи, а навпаки,
входжу я в цю зоряну систему.

Тут згасає сонце і планет
замерзає гурт, живий учора,
тут крижин стерильний лазарет

Ігор Деркач
2019.07.20 13:28
Щасливі миті і путі
у суєті не пропадають
і неодмінно є і ті,
які минуле нагадають.

Ідуть літа у самоті,
а залишаються на пам’ять
часи і миті золоті,

Любов Бенедишин
2019.07.20 11:05
Любов манила, як Говерла –
Творила сни і міражі…
…Наївна дівчинка померла
В моїй зневіреній душі.

Не пошкодую. Не заплачу.
Свободу лясну по плечу…
...У порожнечу не-о-значень

Олена Побийголод
2019.07.20 09:59
Торонтсько-Оттавська,
ковбасно-Полтавська, -
тобі, Україно, привіт!
Івано-Франківська
та Сан-Францисківська,
вмістила ти весь білий світ!

Безмежно-Одеська,

Надія Тарасюк
2019.07.20 09:31
Це літо
багате
на дощ
і спомин,
оздоблений ромом.
У небі
загоєним громом
чалапають

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 09:04
Викидалися на берег
з океану слів кити.
Кружеляли сизопері...
Як було не підійти?

Рятували невсипущі.
Блискотіли плавники.
Нахилявся мій гладущик...

Юрій Сидорів
2019.07.20 07:30
Гаї жовтіють, хащі лісові,
Нові посадки сосен і ялинок,
Маслята засихають у траві...
Колись охопить всіх земний спочинок.

Утомлено чманіє бузина,
Городів і садків імператриця.
Знесилиться - і спатиме й вона.

Борис Бібіков
2019.07.20 02:08
коли змиришся із цими рядками, немов із залежністю
коли у клубі анонімних поетів зізнаєшся у своєму слові,
у бажанні палити цілі зграї слів і бути для них пожежником,
що не боїться ні висоти, ані кипіння крові

що тренуватиме слово до крові, не римув

Вікторія Торон
2019.07.20 02:01
Вона дари вернула пам’ятні твої,
неначе їй вони –- чужі і незнайомі;
вони в руках твоїх -- як сироти малі,
що їм відмовлено у хлібі і у домі.

Вони вернулися розгублені, ні з чим,
ти їх послав туди, де їх не захотіли
і у досаді, без пояснення прич

Ніна Виноградська
2019.07.19 23:24
Розхлюпав день і тишу, і тепло,
Із хмари сипав дощик півгодини.
То зорями все небо зацвіло,
І серед лип не чути гул джмелиний.

Крізь пахощі медові навкруги
Все обнімаю серцем рідне, миле,
Де річка миє в лозах береги,

Ніна Виноградська
2019.07.19 23:00
Іду по літу,
Потраплю в липень,
В медовий цвіт,
Де трубадурить джміль.
Де абрикоси
Сонечком зігріті,
З наливом білим
Розливають хміль.

Серго Сокольник
2019.07.19 22:33
Дріт колючий змінив оливисте
Гілля. Втіхою у невтіш-
нім не маємо ми можливості
Повернутись у те «раніш»
З доленосним надалі значенням,
Як летіли з печери в ніч
Ті ЧОТИРИ НА КОНЯХ... начебто
їх, отих апокаліптич-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29

Матвій Смірнов
2019.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Кримська (1964) / Вірші

 Ода салату

ЦЕ-НЕ-ПО-Е-ЗІ-Я!

Образ твору Сьогодні ця присвята - салату "Олів'є",
Що нам колись давно явив єство своє.
Промовлю щиру й пишну оду
Устами вдячного народу.
О! хай утішиться душа!
Предметом даного вірша –
Салат-француз, салат-кумир,
Він чемпіон і богатир!
Чи знав хлоп Олів'є – черпак! –
Котрий в Москві мав ресторана,
Що слава звалиться отак,
Й епоха "Олів'є" настане?
Він просто бізнес розвивав:
Кришив картоплю, огірочки…
Він просто до тарілки клав
Філе із рябчика й листочки
Салату, каперси, маслини…
(Усе для виділення слини).
І «Провансалю» – щоб не мало.
Тепер це класикою стало.
Майстри й аматори – всі ми
Виконуємо, як прийдеться.
Замало нот святих семи!
В салат, що є, те й додається.
Але фантазії, смаки
Рецепту й краплі не зганьбили.
Змагались в часі мастаки
І відкриття нові робили.
Щороку в новорічну ніч
Являлась ця їстівна річ.
Їстівне, а містичне диво,
Яким закусюють щасливо
Уже з десяток поколінь.
І нам закусювать не лінь.
Француз рецепт свій достеменний
Забрав з собою на той світ.
Його салат одноіменний
Тим часом жиє стілько літ!
Нові у нім інгредієнти,
Підняли статусу проценти.
Салату слава все росте,
Бо то є класика! Святе!
До нього можна класти яблук,
Заради присмаку і зваби.
Горошок ніжний вельми добрим
Салат класичний також робить.
А при Союзі ковбаса –
Хоча й не класика – попса,
Варена ковбаса – епоха
В заміжжі з мозговим горохом.
(Хто чув про рябчика філе?
Скрізь черги – спільне дефіле…
Отой буржуйський харч, приправи
В радянській не бували страві).
Але й тоді салат не вмер,
Тим паче житиме тепер.
Тепер він, нібито, й не свято.
Тепер салатів забагато.
Тепер все - арт-експерименти,
Тепер дотримані патенти
Люс'єну легко догодити,
Щоб авторський салат зробити.
Хоч назва – що? Був повар спритний,
Умів заправити, втулити.
Ми ж всиновили той шедевр
Й опікуємось дотепер.
Царя іще ним частували,
Соціалізм побудували.
В демократичний вік сучасний
Він також і смачний, і вчасний.
Який без нього Новий Рік?
Зупиниться новітній лік!
Салату мирну естафету –
Пробачте пафосність поету –
Несіть в майбутнє, в кожну хату!
Слава французькому салату!
Поклони б'ємо – прямо в миску
Своїм хмільним щасливим писком!
Цей ритуал француз не втямить,
Чого наш брат так страву славить?
Чого у ньому носом спить?
Не вловить філософську нить!
Хай шарму так і не збагне.
Воно ж чуже, тому й дурне.
Салату правила й правопис,
І музика його, й живопис!
Ми краще поварів блюдемо
Скарби салатного Едему.
А щодо нашого концепту
Вже сотні видано рецептів.
Царює в нім морква й картопля,
Коли бюджет розпустить соплі.
Коли в нім ковбаси багато,
То гастарбайтер, тобто – тато,
(А може, й гастарбайтер-мати)
Зробив раптове в хаті свято.
Коли у мисці є оливки,
Ці дорогі з бляшанки сливки,
То в домі жиє демократ –
Ідейний рупор – наш салат.
Якщо салату аж цебер,
А в ньому – все, що хто припер,
Які хтозна інгредієнти –
Цей "олів'є" їдять студенти!
Бува, салату не впізнати,
Такого можна там напхати,
Оголосити: "Олів'є!"
"Проізвідєніє" своє.
Бо ж сам салат тому сприяє,
Бо творчий дух нам піднімає.
Бо він є тестом на живучість,
Він – наша спільна доля й участь.
Якщо святковий стіл без нього,
То люди піст тримають строгий,
Але, якщо не піст – хвороба!
Без олів'є скавчить утроба!
Ця дивна змазка, цей наркотик,
До серця найніжніший дотик,
Це формула снаги й прогресу
І пристрасного інтересу.
Ось знову свято – Новий Рік,
Радіє простий чоловік:
Емоціями салютує
І знову наш салат готує.
Приправить, чим багатий нині,
Сльозу непрохану змахне,
Але все зробить, щоб родині
Подарувати плід натхнень.
У бульби роль – основа всього –
Село живуче. Хоч убоге.
Морквина – барвою прикрасить
І сірість, і буденність часу.
Яйце! О райський плід містичний,
Божественно-атеїстичний –
Воно символізує все,
Всі значення в собі несе!
І зародок життя – найперше
Містичну суть салату вершить.
Цибульку не усі кладуть,
Не всім її пасує суть.
Якщо її маринувати,
То можна у салат додати.
Ковбаски – краще трьох сортів,
І м'ясу добре у салаті.
Якщо нема, то тре' чортів
Для цього діла напатрати.
Ковбаска – розкіш на тепер,
А м'ясо – просто розкіш царська.
Бігом, губу скатав і втер!
І пережив ганьбу кухарську.
Воно й корисніше – бо піст,
Вірянин ти чи атеїст.
Горошок їж, терпляче стадо!
Хоча і він ціною зрадив.
Не плач! Cолоний огірок –
Заткне собою сто дірок:
Він наш, бюджетний, рятівний
Для олів'є – сто років свій.
Якби не він і не картопля!..
Е! Розкатав?.. І знову соплі?
Який бюджет – така і доля,
А їсти чи не їсти – воля.
Ніхто не силує, не їж!
Ага, забули всі аби ж…
Як тільки свято - олів'є! –
Таке-то наше житіє…
Ніби салат. Все є в салаті,
Але не все й не в кожній хаті.
Ніби салат: наш і туземний,
Ніби життя: Жорсткий? Смиренний?
Як спогадів архів, музей,
Кунсткамера людей, ідей.
Об’єднує нас, примиряє,
Душею, як на скрипці, грає.
О! Той Люс’єн, француз умілий
І сам не знав, що він утнув.
Ми з його стравою вціліли,
Всі кризи ми перехитрили,
Всі дефіцити переїли.
Бо з нами завжди-завжди був
"Олів'є"!!!

2012

(А я не знаю щодо царя... То так, до складу!)






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-01-14 11:46:57
Переглядів сторінки твору 490
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.876 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.728 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.730
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Іронічний неореалізм
Автор востаннє на сайті 2016.11.23 10:00
Автор у цю хвилину відсутній