ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Материнське благословення (з англійського фольклору)
«Хто віда, що буде попереду,- подумав парубок,-тож візьму весь».
Поцілував матір, а потім відвів меншого брата убік: «Лишаю тобі свій ніж. Якщо, не дай Бог, він покриється іржею, знай, що я в небезпеці, і якомога скорше вирушай на поміч!»
Не день і не два йшов парубок і натрапив на чабана.
«Чиї пасеш пасеш вівці?»- спитав.
«Усі вони Рудого Етіна».
«Хто такий?»
«О, це жорстокий чоловік з трьома головами. Він викрав королівну і збиткується над нею...»
«А де ж мешкає?»
«Палац його неподалік, а добратись туди не так-то просто. Дикі звірі охороняють його й готові розтерзати кожного, хто насмілиться наблизитись...»
І справді. Невдовзі юнак побачив чудовиська з двома головами та з чотирма рогами. Неймовірний страх наскрізь пройняв його і надав такої спритності ногам , що притьмом опинився біля палацу. Двері були відчинені. Юнак ускочив і потрапив на кухню. Там поралась стара жінка.
«Дозвольте перебути тут,- звернувсь до неї.- Я страшенно стомився».
«Це місце, хлопче,- небезпечне. Рудий Етін убиває кожного, хто ввійшов сюди».
Юнак волів би вийти, та боявся звірів, що скупчились довкола палацу.
«Сховайте мене де-небудь!»- благав.
І враз громом розлунилось: «Тут тхне людиною!.. Живий чи мертвий мушу зжерти!»
Гігант витяг зі схованки переляканого гостя.
«Як відповіси на три мої запитання, відпущу,- пообіцяв Рудий Етін.
« Що менше, тим небезпечніше,- прогуркотіла перша голова.
Юнак мовчав.
«Річ без кінця- що це?»- буркнула друга.
Юнак тільки похитав головою.
«Мертве несе живе»,- третя голова завершила випробування.
Без відповіді лишилося й це запитання.
Рудий Етін ударив бідолашного незнайку чарівною палицею по голові і той, мов пір’їна, зник у кам’яному отворі.
Раннього ранку молодший син поглянув на ніж, залишений братом, і побачив, що той покрився іржею.
«Мушу йти виручати брата!»- сказав матері.
«Йди, синку, та візьми з собою пиріг. Половину з моїм благословенням, цілий – без нього».
Не гаючись, узяв половину пирога і вирушив в дорогу.
Якогось дня стрів стареньку і охоче поділився з нею пирогом.
«Візьми ось цю паличку. Знадобиться тобі»,- сказала й зникла, начебто й не було її.
По якімсь часі зустрів і чабана, а потім – і диких звірів, що ревіли й гарчали. Як навчила стара чарівниця, змахував паличкою і потвори одна за одною падали мертві.
Дістався нарешті й палацу Рудого Етіна. Не злякався чудовиська і спокійно відповідав на запитання кожної з трьох голів. Після правильних відповідей ( а це були – берег, чаша й судно) одна за одною голови падали на підлогу. Мов трухляве дерево, звалився донедавна нездоланний Рудий Етін. Кухарка вказала , де потерпають королівна та сотні інших бранців і серед них – брат переможця.
Р.S.
В оригіналі казка зветься «Рудий Етін». Я змінив назву, бо вважаю, що щасливий фінал вдався насамперед завдяки материнському благословенню.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Материнське благословення (з англійського фольклору)
.
• Материнська молитва з дня моря виймає (дістає).
• Материнське благословення і у воді не тоне, і у вогні не горить.
• Материнське слово мимо не мовиться.
• Материнським словом Бог править.
• Без матінки рідної і квіти безбарвно цвітуть.
• Матінка рідненька - незгасима свічка.
• Серце матері краще сонця гріє.
(з української народної мудрості)
Як старший син дійшов зрілості, мати сказала: «Настав час шукати свою долю»,- і додала: «Спечу тобі на дорогу пиріг. Можеш узяти половину з моїм благословенням або ж увесь – без нього».
«Хто віда, що буде попереду,- подумав парубок,-тож візьму весь».
Поцілував матір, а потім відвів меншого брата убік: «Лишаю тобі свій ніж. Якщо, не дай Бог, він покриється іржею, знай, що я в небезпеці, і якомога скорше вирушай на поміч!»
Не день і не два йшов парубок і натрапив на чабана.
«Чиї пасеш пасеш вівці?»- спитав.
«Усі вони Рудого Етіна».
«Хто такий?»
«О, це жорстокий чоловік з трьома головами. Він викрав королівну і збиткується над нею...»
«А де ж мешкає?»
«Палац його неподалік, а добратись туди не так-то просто. Дикі звірі охороняють його й готові розтерзати кожного, хто насмілиться наблизитись...»
І справді. Невдовзі юнак побачив чудовиська з двома головами та з чотирма рогами. Неймовірний страх наскрізь пройняв його і надав такої спритності ногам , що притьмом опинився біля палацу. Двері були відчинені. Юнак ускочив і потрапив на кухню. Там поралась стара жінка.
«Дозвольте перебути тут,- звернувсь до неї.- Я страшенно стомився».
«Це місце, хлопче,- небезпечне. Рудий Етін убиває кожного, хто ввійшов сюди».
Юнак волів би вийти, та боявся звірів, що скупчились довкола палацу.
«Сховайте мене де-небудь!»- благав.
І враз громом розлунилось: «Тут тхне людиною!.. Живий чи мертвий мушу зжерти!»
Гігант витяг зі схованки переляканого гостя.
«Як відповіси на три мої запитання, відпущу,- пообіцяв Рудий Етін.
« Що менше, тим небезпечніше,- прогуркотіла перша голова.
Юнак мовчав.
«Річ без кінця- що це?»- буркнула друга.
Юнак тільки похитав головою.
«Мертве несе живе»,- третя голова завершила випробування.
Без відповіді лишилося й це запитання.
Рудий Етін ударив бідолашного незнайку чарівною палицею по голові і той, мов пір’їна, зник у кам’яному отворі.
Раннього ранку молодший син поглянув на ніж, залишений братом, і побачив, що той покрився іржею.
«Мушу йти виручати брата!»- сказав матері.
«Йди, синку, та візьми з собою пиріг. Половину з моїм благословенням, цілий – без нього».
Не гаючись, узяв половину пирога і вирушив в дорогу.
Якогось дня стрів стареньку і охоче поділився з нею пирогом.
«Візьми ось цю паличку. Знадобиться тобі»,- сказала й зникла, начебто й не було її.
По якімсь часі зустрів і чабана, а потім – і диких звірів, що ревіли й гарчали. Як навчила стара чарівниця, змахував паличкою і потвори одна за одною падали мертві.
Дістався нарешті й палацу Рудого Етіна. Не злякався чудовиська і спокійно відповідав на запитання кожної з трьох голів. Після правильних відповідей ( а це були – берег, чаша й судно) одна за одною голови падали на підлогу. Мов трухляве дерево, звалився донедавна нездоланний Рудий Етін. Кухарка вказала , де потерпають королівна та сотні інших бранців і серед них – брат переможця.
Р.S.
В оригіналі казка зветься «Рудий Етін». Я змінив назву, бо вважаю, що щасливий фінал вдався насамперед завдяки материнському благословенню.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію