ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Із Редьярда Кіплінга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Редьярда Кіплінга
ЯКЩО
Якщо спокійний ти, коли в тривозі --
Й за це тебе ще й ганять -- всі навкруг;
Як певен ти в собі, хоча не в змозі
В тебе повірить і найближчий друг;
Якщо, ждучи, терпіння не втрачаєш,
Й брехню брехнею не змагав щораз,
Й ненавистю ненависть не стрічаєш,
Й це без позерства все й без мудрих фраз; --
Якщо, мрій повен, бранцем їх не став ще
Й, постійно в думах, їх не взяв за ціль;
Якщо, і успіх, і невдачу знавши,
Однаково сприймав і втіху, й біль;
Якщо змовчать вмів, як правдивим словом
Твоїм морочив шельма простаків;
Чи, втративши, міг відновити знову
Все, що збиралось протягом років; --
Якщо ти можеш в радісній надії
На карту все поставить в одну мить
Й, програвши, буть готовим знов до дії,
Й про втрачене ніколи не жаліть;
Якщо ти здатен серце, нерви, тіло
Служить собі заставить і тоді,
Як згасло в грудях й те, що ледве тліло,
Й ще тільки Воля спонукає: "Йди!"; --
Якщо буть чесним можеш із юрбою
І, з королями стрівшись, не лестить;
І другу й ворогу, самим собою
Лишившись, про помилки їх звістить;
Якщо ти можеш кожну мить в хвилині
Потратить для досягнення мети, --
Земля й на ній все -- вже твої віднині
Й, більш того, сину мій -- Людина ти!
* * *
Трони, й міста, й держави
В Часу очах
Майже те саме, що й трави:
День ще -- й вже прах.
Травам знов колихатись
На радість нам;
З тліну й руїн здійматись
Так же й містам.
Чи ж, розцвівши сьогодні,
Знає нарцис
Про зим вітри холодні,
Як в сяйві вись?
Ні, бо й зріть не бажає
В природі змін:
Сім своїх днів вважає
Вічністю він.
Час потурає людям,
Землі синам:
В славі безсмертні будем --
Мариться нам.
Й біля могил, де тлінню
Йде уже лік,
Хваляться тінь із тінню:
"Труд наш -- навік!"
СІОН
Сторожові Сіону
Не завжди при мечі --
Йдуть з ним на охорону
Хіба що лиш вночі,
Бо впевнені в Сіоні --
Що святість вся у нім --
Й вартують у Сіоні,
Й жартують у Сіоні,
Й фліртують у Сіоні
Вони на втіху всім.
А вартові Ваала
Пильнують кожну мить,
Й за муку служба стала --
Дратує їх і злить,
Бо вже раби Ваала,
Хоч жертви ці й дарма:
Згадають про Ваала --
Й страждають з-за Ваала,
Й ридають з-за Ваала,
І втіхи їм нема.
Підемо ж до Сіону:
Наш вибір це -- не страх!
Живі, шикуйсь в колону!
Візьмім і мертвих прах,
Бо дружби дух в Сіоні --
Й кому б він був не люб:
Присісти у Сіоні,
Й поїсти у Сіоні,
Й піднести у Сіоні
Ще й келишок до губ!
* * *
Як з тюбиків останні краплі фарб на земне тло упадуть,
Як зблякнуть кольори і древні, а критики, і юні, вмруть, --
Ми ще спочинем -- це не зайве -- принаймні еру або дві,
Аж поки Майстер не звеліє дать світу обриси нові.
Й щасливі праведники будуть, розсівшись в кріслах золотих:
В десятки льє полотна їхні, з комет хвостатих пензлі в них;
Петро, Павло і Магдалина святі їм будуть позувать;
Й трудитись хоч не менш епохи -- але не будем втоми знать.
Й лиш Майстер може похвалить нас, і Він лиш може дорікнуть;
Труд кожного не ради слави чи щоб борги комусь вернуть,
А із-за радості Творіння, щоб найповніше він розкрив,
Як бачить сам те все, що й Майстер натхненно так колись творив.
ПРОХАННЯ
Якщо хоч в чомусь вам поміг
Тим, що в житті створив, --
В цю ніч я б спать спокійно ліг
Й вже б вічний сон зморив.
Коли ж, як час якийсь мине,
Вам в спомині б ожив, --
Запитуйте вже про мене
Лиш в книг, що залишив.
Якщо спокійний ти, коли в тривозі --
Й за це тебе ще й ганять -- всі навкруг;
Як певен ти в собі, хоча не в змозі
В тебе повірить і найближчий друг;
Якщо, ждучи, терпіння не втрачаєш,
Й брехню брехнею не змагав щораз,
Й ненавистю ненависть не стрічаєш,
Й це без позерства все й без мудрих фраз; --
Якщо, мрій повен, бранцем їх не став ще
Й, постійно в думах, їх не взяв за ціль;
Якщо, і успіх, і невдачу знавши,
Однаково сприймав і втіху, й біль;
Якщо змовчать вмів, як правдивим словом
Твоїм морочив шельма простаків;
Чи, втративши, міг відновити знову
Все, що збиралось протягом років; --
Якщо ти можеш в радісній надії
На карту все поставить в одну мить
Й, програвши, буть готовим знов до дії,
Й про втрачене ніколи не жаліть;
Якщо ти здатен серце, нерви, тіло
Служить собі заставить і тоді,
Як згасло в грудях й те, що ледве тліло,
Й ще тільки Воля спонукає: "Йди!"; --
Якщо буть чесним можеш із юрбою
І, з королями стрівшись, не лестить;
І другу й ворогу, самим собою
Лишившись, про помилки їх звістить;
Якщо ти можеш кожну мить в хвилині
Потратить для досягнення мети, --
Земля й на ній все -- вже твої віднині
Й, більш того, сину мій -- Людина ти!
* * *
Трони, й міста, й держави
В Часу очах
Майже те саме, що й трави:
День ще -- й вже прах.
Травам знов колихатись
На радість нам;
З тліну й руїн здійматись
Так же й містам.
Чи ж, розцвівши сьогодні,
Знає нарцис
Про зим вітри холодні,
Як в сяйві вись?
Ні, бо й зріть не бажає
В природі змін:
Сім своїх днів вважає
Вічністю він.
Час потурає людям,
Землі синам:
В славі безсмертні будем --
Мариться нам.
Й біля могил, де тлінню
Йде уже лік,
Хваляться тінь із тінню:
"Труд наш -- навік!"
СІОН
Сторожові Сіону
Не завжди при мечі --
Йдуть з ним на охорону
Хіба що лиш вночі,
Бо впевнені в Сіоні --
Що святість вся у нім --
Й вартують у Сіоні,
Й жартують у Сіоні,
Й фліртують у Сіоні
Вони на втіху всім.
А вартові Ваала
Пильнують кожну мить,
Й за муку служба стала --
Дратує їх і злить,
Бо вже раби Ваала,
Хоч жертви ці й дарма:
Згадають про Ваала --
Й страждають з-за Ваала,
Й ридають з-за Ваала,
І втіхи їм нема.
Підемо ж до Сіону:
Наш вибір це -- не страх!
Живі, шикуйсь в колону!
Візьмім і мертвих прах,
Бо дружби дух в Сіоні --
Й кому б він був не люб:
Присісти у Сіоні,
Й поїсти у Сіоні,
Й піднести у Сіоні
Ще й келишок до губ!
* * *
Як з тюбиків останні краплі фарб на земне тло упадуть,
Як зблякнуть кольори і древні, а критики, і юні, вмруть, --
Ми ще спочинем -- це не зайве -- принаймні еру або дві,
Аж поки Майстер не звеліє дать світу обриси нові.
Й щасливі праведники будуть, розсівшись в кріслах золотих:
В десятки льє полотна їхні, з комет хвостатих пензлі в них;
Петро, Павло і Магдалина святі їм будуть позувать;
Й трудитись хоч не менш епохи -- але не будем втоми знать.
Й лиш Майстер може похвалить нас, і Він лиш може дорікнуть;
Труд кожного не ради слави чи щоб борги комусь вернуть,
А із-за радості Творіння, щоб найповніше він розкрив,
Як бачить сам те все, що й Майстер натхненно так колись творив.
ПРОХАННЯ
Якщо хоч в чомусь вам поміг
Тим, що в житті створив, --
В цю ніч я б спать спокійно ліг
Й вже б вічний сон зморив.
Коли ж, як час якийсь мине,
Вам в спомині б ожив, --
Запитуйте вже про мене
Лиш в книг, що залишив.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію