ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Лазірко
2018.12.14 04:47
чи дорога змучена
кнайпами й хрестами
чи то смерть заручена
з холодом у храмі
я себе не впізнаю
мов слова молитву
бо так тихо як в раю
наче горлом бритва

Домінік Арфіст
2018.12.13 22:55
Біліє парус у блакиті
Туманній моря, сам один!..
Що він шукає в дальнім світі?
Що кинув у краю своїм?

Б’є хвиля – вітер завиває,
І щогла гнеться і скрипить…
О ні! Він щастя не шукає

Ярослав Чорногуз
2018.12.13 21:23
Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Микола Дудар
2018.12.13 18:19
Коли здається, що Правди-Бог далеко
Зв’язок нікчемний… кілька сот причин
Ти передай свій лист через лелеку
Лиш не прогав їх журавлиний плин…

2 - Коли твоїй вірі потрібен ще поштовх
З усіх ситуацій - це найглавніше
Згадай як в дитинстві ти бігав на

Марґо Ґейко
2018.12.13 17:07
Де голі дерева і дупла розкривши роти
Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
Де вени землі наполегливо риють кроти, –
Самотня хатина стоїть під оспалими липами.

Там духи пильнують того, хто обрав манівці.
Між ними і нами спадають незримі п

Олександр Олехо
2018.12.13 15:58
Я так не вмію… та пусте,
і поетичному взірцеві
не заздрю чорно. Біло теж.
Зате подякую творцеві,
що є душа, і слово є,
та їх єднання на папері.
Шаную вічне і своє –
ошатний вхід і будні двері.

Олексій Кацай
2018.12.13 13:37
Коли наближається швидкість
до світлового бар’єра,
то зникають зірки зо світлом
галактичного інтер’єра.

Їх вже по курсу не видно.
Не видно їх за кормою.
Я з безодні лечу в безодню,

Таміла Леськів
2018.12.13 11:53
Коли з очей спадає пелена
І бачиш ясно помилки життєві,
Робити щось запізно. Сивина
Внесла свої корекції суттєві:
Яке це має значення тепер,
Чому і хто паплюжив, нищив душу
І тіло, й волю? Дух мій ще не вмер.
За дні останні я боротись мушу.

Ігор Шоха
2018.12.13 11:37
Пригадую неопалиме.
Не досипаю ніччю.
Усе стоять перед очима
іконами обличчя.

То поділю своє на двоє,
то стулюю сюжети.
А від ліричного героя

Мирон Шагало
2018.12.13 10:33
Так дуже близько — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
проходять юрби туди і звідти —
турбот потоки
(це там, але не тут).

Сюди ж туристів давно не водять,

Маркіяна Рай
2018.12.13 09:53
В ніч на Андрія виводжу твоє ім'я
Білим по білому - випаде, чи забудеться?
Ось тобі мить призначена, ось тобі грішна я -
Він чи прийде у сни, чи вкотре уже заблудиться?
...
Білим по бі-
ло-му, -
ломить сліди йому.

Юрій Лазірко
2018.12.13 06:53
у чеканні відстані мовчать
а мовчанню є про що сказати
про любов до сили і меча
при нагоді світом панувати

про купання в золоті й пітьмі
де немає голоду для втіхи
і про тихий плач і дикий сміх

Микола Дудар
2018.12.13 00:10
В думи завія пролізла
Випнула спокій у двір
Вимкнуте світло, вже пізно
У буді бубликом звір…
А темінь - на десять кроків
Хропе й облизує сни…
Дитина воно до року
І ти милуєшся ним

Світлана Майя Залізняк
2018.12.12 23:11
Із лементу

- Можна кінуть на вєси... нє вапрос! -
дядько з ятки лементить. Малорос.

Ось автобус - до калюж підплива...
Дим усюди: з-під губи... з рукава...

Ігор Деркач
2018.12.12 21:20
Доживаю своє уві сні...
Не спішу до могили...
Але чується голос мені:
– пам’ятай мене, милий.

Пам’ятаю... та наче й не чув,
як, бувало, просила,
щоб і я написав, не забув :

Сонце Місяць
2018.12.12 19:35
рубається шляхта & маркіз
де сад кавує у шарантоні
доба мародерства у своїй повні
наполеон відбуває в круїз

босяцький ромео останній луї
підкидує на чуттєвій долоні
оперний моцарт ~ люди & коні в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Добко (1959) / Рецензії

 Весна чекань
Тетяна Добко. З Тобою і без Тебе: лірика. — К.: Темпора, 2011
Сьогодні в українському літературному процесі надзвичайно багатий поетичний ужинок. Він, як правило, малотиражний (з огляду на нерухомість книжкового ринку), зате кількістю назв видань переважає будь-які епохи. Це стосується як «метрополії», так і «діаспори». Є чимало розмаїтих шкіл, що сповідують найрізноманітніші стилі, — від архаїчного першовірша до класичного традиційного й сучасного модерного світовідчування.
Тетяна Добко ще з інститутської лави (Київський національний університет культури і мистецтв) добре обізнана з літературою вітчизняною і зарубіжною, сучасним та історичним контекстом. Відтак, могла б, беручись за поетичне перо, легко освоїтись у котромусь із популярних сьогодні модних стилів, й таким чином і швидше набути широкого визнання. Одначе вона, очевидно, через те, що має чималий запас знань, не вживається у чийсь, уже вибудуваний, світ, аби стати приймаком чи квартирантом, або й епігоном, а шукає своєї стежини, хоч як і нелегко це в густо переплетених ліанами надскладної метафорики сучасних поетичних джунглях. Чому ж у передмові до збірки Сергій І. Ткаченко зізнається в неви¬значеності першого враження: «Мені, вишколеному на зразках французького символізму, британського романтизму та українського неокласицизму, прості, майже буденні слова і приглушені ритми невідомої раніш київської поетеси здалися... прозаїчними... Бо, не вписувалися в жоден з відомих, звичних поетичних світів... А якщо так, то це не поезія... Хіба би її до прози?..» Таким чином, поетеса зуміла навіть досвідченому поетові, літературознавцю делікатно натякнути, що слово поетичне не закуте в межах відомих парадигм, а може розширювати своє буття поза межі... чи й у «межах» віднаходити необжиті терени.
От і оригінальність! «Не пишними словами» — а не проста!.. Тетяна Добко вдало уникає «згубних сюрреалістичних манівців» — і нічого не втрачає, залишаючись собою без навали барв розкішних, ніби й вічних, пластмасових квітів.
А причина, мабуть, у тому, що спочатку була Історія, а потім було Слово... Насамперед відбулося становлення Тетяни Добко як ученої-історика, а вже 1999 року — перша поетична збірка «Непрохане кохання»... Хоча душа, треба думати, й раніш бунтувала, все провокована Словом — і воно поступово брало у свій полон і вело туди, де «Видно тут Ангел душу розлив, // Ніжним крилом білосяйва накрив» (вірш «Біля сяйво», присвячений художникові І. Пилипенку). Власне, поетеса народжувалася не з амбіційної заохоти професіоналізуватися в літературі, а з «піни морської»... З квантів енергії, що іноді наче несподівано струменить з душі, коли вона опиняєть¬ся в певному потужно зарядженому стані, коли особа нічим іншим не спроможна оголосити про свою присутність на «карнавалі» життя, як тільки конкретним згустком метафоричного слова. Тільки таким, можна думати, чином відбувся запис у пам’яті серед метушні будня:
Про що я сьогодні співаю, хто знає?
Про те, що кохання минає,
Про те, що кохання є, —
Ось, бачиш, Сонце встає...
І далі — знову навала клопотів... провал у «білосяйві» енергетичного струмування... до наступного моменту. І так від спалаху до спалаху... аж поки не випишеться ціла збірка філософських і лірико-задушевних медитацій, як ось у випадку «З Тобою і без Тебе», де нема, як часто трапляється, виокремленого циклу «громадянської» лірики, патріотичної, відтак — на пробу власних спромог у справжній поезії — «інтимної» лірики. У Тетяни Добко вся книжка пронизана інтимом. Власне, інтимністю не у вузькому розумінні. У медитаціях про мистецтво чи Львів авторка висловлює насамперед найінтимніші переживання, що стосується не тільки кохання, а й «патріотизму» чи «громадянськості»… Бо поетеса не ставить перед собою конкретні завдання в поезії, а живе нею, що розбуджена в підсвідомості, проситься сама на папір. Як ось:
Осінь говорить зі мною мовою хризантем.
Літо говорить зі мною мовою троянд.
Весна говорить зі мною мовою пролісків.
Зима чекає, хто заговорить першим.
Інтелект, інтелігентність поетеси виявляється в тому, що вона в інтимних мотивах не обмежується вузько егоїстичними зітханнями, які нікого, крім ліричного героя, не цікавлять, а утверджує себе в стриманості, неординарному чи й жертовному поводженні в «екстремальній ситуації». Як у октаві «Весна чекань»:
Весна чекань переростає в осінь.
Весна чекань, — аж квіти побіліли,
Весна чекань чекає, а не просить...
Весну чекань з тобою ми зустріли.
Весна чекань обпалена вітрами,
Весна чекань, — злетіли голуби...
Весна чекань завжди хай буде з нами...
Весна чекань, ще трошечки завжди.
Без надміру метафор, що в деяких сучасних поетів неодмінно сягають Космосу, Тетяна Добко «простою» метафорикою, що випливає з природного руху думок, лише повтором народженого у збентеженій душі «глагола» «весна чекань» досягає максимальної напруги поетичного дійства. (Отже, дуже влучно автор передмови пише: «Повтори — не тільки лексично-граматичні, а й ритміко-інтонаційні та фонетико-артикуляційні, грають особливу роль у поетичних мініатюрах Тетяни Добко».)
Дуже добре, що поетеса не стає в позу мудреця, який підносить себе над читачем, виголошуючи крилаті афоризми, — адже короткі форми спонукають до афористичності.
У найкоротшій мініатюрі вона лише «мило усміхається»:
Вірші приходили вночі
Приходили по мою душу.
Або віртуозно малює:
Сходить осінь, повільно,
як сонце,
коли небо закохане в хмари...
Може, прискіпливий читач і натрапить на якусь недоладність чи незграбність в окремих віршах... але це аж ніяк не затьмарить загального добротного письма. «Повтори» беруть своє! Як от — у «Нічному блюзі»:
Відчуваю тебе без дотиків:
подихом дощу,
голосом вітру,
очима землі,
грою світла.
Відчуваю тебе на відстані.
Відчуваю тебе віддано.
Відчуваю тебе до відчаю...
Бо це — як знахідка. У кожному творі — більше чи менше відкриття за мінімального набору слів, яке стосується душевного зруху. Тому збірка «З Тобою і без Тебе» вирізняється як самодостатнє явище. Водночас чується генетичний зв’язок з національними праосновами. Деякі вірші настільки енергетично насичені, що звучать як народні заклинання, що мають лікувальну, очищувальну силу.
Нехай і надалі щастить поетесі Тетяні Добко в «магії» поетичного слова!
Левко Різник.

Різник Л. Весна чекань / Левко Різник // Літературна Україна. – 2012. – 5 квіт.
http://litukraina.kiev.ua/vesna-chekan






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-03-05 21:57:01
Переглядів сторінки твору 1039
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.121 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.121 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2017.03.13 21:55
Автор у цю хвилину відсутній