ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.01.17 23:53
Леся Миронюк- Ви , напевно, за сандалями скучили... (з коменту під викладеним мною на Фейсбуці "літнім" фото)))

Поетам чоботи не до лиця.
Ми генерали іншого взірця.
Завжди розуті... Долею сприйняв,
Як босі душі ріже навмання
Брехні спокуса... Це

Василь Кузан
2018.01.17 23:29
Зима, як жінка, міняє позу,
Морочить душу, туманить розум.
То хоче глибше у сніг зарити
Вчорашніх вражень дереворити,
То хоче ззаду поцілувати,
Обводить пензлем важливі дати,
А то, як дівка у сні дволикім –
Її лякає раптова близькість.

Сергій Гупало
2018.01.17 20:39
Пора. Обіцянки забудь зачерствілі.
Тумани позаду, окутали горе.
Надія на чисті, стрімкі заметілі,
Що вибілять душу і ніченьку чорну.

Якось паралельно йде правдошукання,
І так популярні оті, що невинні…
І пнуться незграбно одні запитання –

Сонце Місяць
2018.01.17 20:36
П’єретти & коломбіни, офелії, саломеї
старанні, зухвалі пози
аргументи, резони, догми

За кавою або кейфом
на сепії чи пастелі
вітаючи сум & втому
фотелі й пустелі готельні

Вікторія Лимарівна
2018.01.17 20:30
Життя смугасте і мінливе.
Нема зупину, вороття.
Щасливе, іноді жахливе.
Грайливе, начебто дитя.

На зебру схоже – її смуги,
Чергуючись, ідуть до нас.
На що чекати: радість , тугу?

Іван Потьомкін
2018.01.17 17:40
Постаріла кішка. Хазяїв нема.
А голод триклятий вже кишки вийма.
Десь там у коморі жиріє мишва,
А вона на призьбі лежить ледь жива.
«Куди щезла молодість, а з нею і спритність?
А що залишилось – так це тільки хитрість.
Хай сміються миші. Я таке підс

Лілея Дністрова
2018.01.17 16:31
Лунарний блік нависнув повновидо,
Даруючи осяяність землі.
Розцвічення нічного колориту,
Соната світла у німій пітьмі.

Гігантський блік, припливи і відпливи...
У лабіринтах снів чи наяву,
Падінь і злетів диво-переливи,

Олександр Сушко
2018.01.17 15:53
Поламалась ліра,
Не цвітуть сади.
Наплодилось сіре -
Ти сюди не йди.

Золоті перлини
Вчавлено у бруд.
Урожай загинув,

Олександр Сушко
2018.01.17 10:42
Кацапоязичіє - це гріх.
Де воно - там розбрат, зрада, крівця.
Рідна ж мова - роду оберіг,
Захист від лукавого ординця.

На вустах огидні матюки,
Кожне слово, як сичання змія.
Зрадиш мову, смерде боязкий,-

Олена Багрянцева
2018.01.17 10:38
А я не сердита. Це просто настали морози.
Дме вітер суворо. Не клеїться наша розмова.
Вдягає метелиця вулицю в сукню махрову.
Не вірить зима у мої несподівані сльози…

А я не сердита. Це крига накрила озера.
Даремно двірник замітає дорогу похмуру.

Леся Геник
2018.01.17 09:33
І падає сніг, і знову розлючена вітром хуга
розказує змерзлим вікнам, що досі мовчати тут,
бо десь за Дніпром на Сході утратив хлопчина друга,
а дядько, такий товстенький, збрехав, що у нас все "ґут" .

І б'ється об дах пташина, сховатися у незм

Марґо Ґейко
2018.01.17 09:12
Ні! Ще можна спинитись, гальмуй передчасність смеркання!
Обійми ніжно-владно тендітність наядиних пліч.
Ще занадто жива, щоб у саван вдягати кохання,
«Вічну пам’ять» співати у чаді оплавлених свіч.

Закрути у спіралі чуттєвої пагоди злети.
Не дозвол

Ярослав Чорногуз
2018.01.16 23:52
Темноти навалився огром,
І небесна імла загуса.
Чарівливі вогні над Дніпром –
Дивовижна вечірня краса.

Вітер віти колише сумні,
Я милуюсь, милуюсь, іду…
Як же хороше, Боже, мені,

Серго Сокольник
2018.01.16 23:40
абсолютно новаторський еротичний вірш. Авторські знахідки***

Ми "розслабляємось" у ванні.
Я- скорпіон на полюванні.
-ах ти ж-бо гусене безкрила!
Твого оголення жагу я
Мисливським поглядом фіксую...
Як опиратися несила

Володимир Бойко
2018.01.16 21:34
Що ти по собі, друже, залишаєш
У цьому не найкращому з світів,
Коли душа у вирій відлітає,
Неначе ключ осінніх журавлів?

На кого залишаються турботи,
І версти недопройдених шляхів,
І вічна, недороблена робота,

Марта Январская
2018.01.16 21:07
И вот повалил, тот который меня вдохновляет.
Хоть тот и не валит – он тихо и робко идет.
Как чёрными чайки порой на лимане бывают -
Январской вороне стать белой везде повезёт.

Всей сажи не хватит, чтоб вымазать каждые двери.
И только снежинок у бог
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Добко (1959) / Рецензії

 Весна чекань
Тетяна Добко. З Тобою і без Тебе: лірика. — К.: Темпора, 2011
Сьогодні в українському літературному процесі надзвичайно багатий поетичний ужинок. Він, як правило, малотиражний (з огляду на нерухомість книжкового ринку), зате кількістю назв видань переважає будь-які епохи. Це стосується як «метрополії», так і «діаспори». Є чимало розмаїтих шкіл, що сповідують найрізноманітніші стилі, — від архаїчного першовірша до класичного традиційного й сучасного модерного світовідчування.
Тетяна Добко ще з інститутської лави (Київський національний університет культури і мистецтв) добре обізнана з літературою вітчизняною і зарубіжною, сучасним та історичним контекстом. Відтак, могла б, беручись за поетичне перо, легко освоїтись у котромусь із популярних сьогодні модних стилів, й таким чином і швидше набути широкого визнання. Одначе вона, очевидно, через те, що має чималий запас знань, не вживається у чийсь, уже вибудуваний, світ, аби стати приймаком чи квартирантом, або й епігоном, а шукає своєї стежини, хоч як і нелегко це в густо переплетених ліанами надскладної метафорики сучасних поетичних джунглях. Чому ж у передмові до збірки Сергій І. Ткаченко зізнається в неви¬значеності першого враження: «Мені, вишколеному на зразках французького символізму, британського романтизму та українського неокласицизму, прості, майже буденні слова і приглушені ритми невідомої раніш київської поетеси здалися... прозаїчними... Бо, не вписувалися в жоден з відомих, звичних поетичних світів... А якщо так, то це не поезія... Хіба би її до прози?..» Таким чином, поетеса зуміла навіть досвідченому поетові, літературознавцю делікатно натякнути, що слово поетичне не закуте в межах відомих парадигм, а може розширювати своє буття поза межі... чи й у «межах» віднаходити необжиті терени.
От і оригінальність! «Не пишними словами» — а не проста!.. Тетяна Добко вдало уникає «згубних сюрреалістичних манівців» — і нічого не втрачає, залишаючись собою без навали барв розкішних, ніби й вічних, пластмасових квітів.
А причина, мабуть, у тому, що спочатку була Історія, а потім було Слово... Насамперед відбулося становлення Тетяни Добко як ученої-історика, а вже 1999 року — перша поетична збірка «Непрохане кохання»... Хоча душа, треба думати, й раніш бунтувала, все провокована Словом — і воно поступово брало у свій полон і вело туди, де «Видно тут Ангел душу розлив, // Ніжним крилом білосяйва накрив» (вірш «Біля сяйво», присвячений художникові І. Пилипенку). Власне, поетеса народжувалася не з амбіційної заохоти професіоналізуватися в літературі, а з «піни морської»... З квантів енергії, що іноді наче несподівано струменить з душі, коли вона опиняєть¬ся в певному потужно зарядженому стані, коли особа нічим іншим не спроможна оголосити про свою присутність на «карнавалі» життя, як тільки конкретним згустком метафоричного слова. Тільки таким, можна думати, чином відбувся запис у пам’яті серед метушні будня:
Про що я сьогодні співаю, хто знає?
Про те, що кохання минає,
Про те, що кохання є, —
Ось, бачиш, Сонце встає...
І далі — знову навала клопотів... провал у «білосяйві» енергетичного струмування... до наступного моменту. І так від спалаху до спалаху... аж поки не випишеться ціла збірка філософських і лірико-задушевних медитацій, як ось у випадку «З Тобою і без Тебе», де нема, як часто трапляється, виокремленого циклу «громадянської» лірики, патріотичної, відтак — на пробу власних спромог у справжній поезії — «інтимної» лірики. У Тетяни Добко вся книжка пронизана інтимом. Власне, інтимністю не у вузькому розумінні. У медитаціях про мистецтво чи Львів авторка висловлює насамперед найінтимніші переживання, що стосується не тільки кохання, а й «патріотизму» чи «громадянськості»… Бо поетеса не ставить перед собою конкретні завдання в поезії, а живе нею, що розбуджена в підсвідомості, проситься сама на папір. Як ось:
Осінь говорить зі мною мовою хризантем.
Літо говорить зі мною мовою троянд.
Весна говорить зі мною мовою пролісків.
Зима чекає, хто заговорить першим.
Інтелект, інтелігентність поетеси виявляється в тому, що вона в інтимних мотивах не обмежується вузько егоїстичними зітханнями, які нікого, крім ліричного героя, не цікавлять, а утверджує себе в стриманості, неординарному чи й жертовному поводженні в «екстремальній ситуації». Як у октаві «Весна чекань»:
Весна чекань переростає в осінь.
Весна чекань, — аж квіти побіліли,
Весна чекань чекає, а не просить...
Весну чекань з тобою ми зустріли.
Весна чекань обпалена вітрами,
Весна чекань, — злетіли голуби...
Весна чекань завжди хай буде з нами...
Весна чекань, ще трошечки завжди.
Без надміру метафор, що в деяких сучасних поетів неодмінно сягають Космосу, Тетяна Добко «простою» метафорикою, що випливає з природного руху думок, лише повтором народженого у збентеженій душі «глагола» «весна чекань» досягає максимальної напруги поетичного дійства. (Отже, дуже влучно автор передмови пише: «Повтори — не тільки лексично-граматичні, а й ритміко-інтонаційні та фонетико-артикуляційні, грають особливу роль у поетичних мініатюрах Тетяни Добко».)
Дуже добре, що поетеса не стає в позу мудреця, який підносить себе над читачем, виголошуючи крилаті афоризми, — адже короткі форми спонукають до афористичності.
У найкоротшій мініатюрі вона лише «мило усміхається»:
Вірші приходили вночі
Приходили по мою душу.
Або віртуозно малює:
Сходить осінь, повільно,
як сонце,
коли небо закохане в хмари...
Може, прискіпливий читач і натрапить на якусь недоладність чи незграбність в окремих віршах... але це аж ніяк не затьмарить загального добротного письма. «Повтори» беруть своє! Як от — у «Нічному блюзі»:
Відчуваю тебе без дотиків:
подихом дощу,
голосом вітру,
очима землі,
грою світла.
Відчуваю тебе на відстані.
Відчуваю тебе віддано.
Відчуваю тебе до відчаю...
Бо це — як знахідка. У кожному творі — більше чи менше відкриття за мінімального набору слів, яке стосується душевного зруху. Тому збірка «З Тобою і без Тебе» вирізняється як самодостатнє явище. Водночас чується генетичний зв’язок з національними праосновами. Деякі вірші настільки енергетично насичені, що звучать як народні заклинання, що мають лікувальну, очищувальну силу.
Нехай і надалі щастить поетесі Тетяні Добко в «магії» поетичного слова!
Левко Різник.

Різник Л. Весна чекань / Левко Різник // Літературна Україна. – 2012. – 5 квіт.
http://litukraina.kiev.ua/vesna-chekan






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-03-05 21:57:01
Переглядів сторінки твору 929
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.121 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.121 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2017.03.13 21:55
Автор у цю хвилину відсутній