ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Гупало
2018.06.22 21:11
Вгамуй себе, коли проходиш поруч.
Я більшого у тебе не прохав.
Ніщо твоя таємна непокора,
Бо знаю: скрізь незмигні очі ґав.

Навколо нас оземлено кружляє
Цей дивосвіт, де від початку ми.
І подорожником, і молочаєм

Іван Потьомкін
2018.06.22 18:56
Такого ще не знали в цьому краї...
З гори, що підпирала крайні хати.
Каміння покотилося... Поповз ядучий дим.
Ряднину начебто накинули на небо.
Впали люди на коліна непритомні...
І раптом гуркіт стих. Небо заясніло.
Настала тиша: гуркіт сердець лиш

Наталка Пілігрим
2018.06.22 12:43
Квадрат апельсинного сонця у рамі моєї кватирки
Сполохує тінь в зіницях, цяткує полотна щік,
І полудень згорда дивить, і вечір з-під лоба зирка,
А стіни, вуста і очі заляпав сонцевий сік.

Так липко і мляво-жовтаво стікає по тілу повітря,
Здається,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.22 10:50
Жертовна зона розрослась...
Тебе спонукують до вчинку.
Вовки - між тлустих вань та ась -
деруть сім шкур... одну овчинку.

За що загинули оті,
що мали б чистити картоплю -
десь у солдатському куті

Кристіан Грей
2018.06.22 09:06
Твоє тіло – наче пахлава медова,
Яку пропонують галасливі торговці на кримських пляжах.
Хоча я її ніколи так і не спробував.
Як і твоє тіло.
І ніколи вже не спробую, бо
Ти сказала: «Ти втратив свій шанс».
І вбила в мені віру, надію і любов.
Що д

Ярослав Чорногуз
2018.06.22 08:13
Неначе диво в Божім раю,
В гаю троянду я стрічаю...
Не відвести очей, та й годі!
Таку красу не бачив зроду!

Коханням серце зайнялося
І до троянди потяглося...
Душа, та й тіло, аж тремтіли.

Олександр Сушко
2018.06.22 07:28
Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,

Серго Сокольник
2018.06.21 23:49
Золотом сонця слід
Зблисками по воді.
Сколоте донце від
Чари минулих діб...

Світлом зоріє день.
Світло стіка у ніч.
Де відшукати, де

Микола Дудар
2018.06.21 18:23
Страшне видовище. Гроші на вітер…
Вкотре з граблями цілуємось лобом
Сонце нагадує кролячий клітер
У давнину підстрелили б дробом…
Обрій туманний, одні негативи
Хмари і ті, відсунулись, зникли
Чом ти, юначе… від чого ти сивий?..
Убий мене, Боже, нія

Олена Багрянцева
2018.06.21 17:09
Привіт, мала. Ну як твоє життя?
Чому втекла, ні слова не сказавши?
Я лиш хотів по-чесному, без фальші.
Я відганяв лихі передчуття.

Та спалахнула ця чужа війна.
І я пішов сумлінно і свідомо.
Бо не волів лишатися удома,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.21 17:04
Чистиш рибу зраночку -
сім котів...
Ліпиш забаганочку -
син хотів...

А на завтра толоки,
мармелад...
Снива, мрії - волоком.

Ігор Шоха
2018.06.21 13:03
Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.

Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі

Адель Станіславська
2018.06.21 11:25
Не суди
й незасудженим будеш, -
кажуть.
Та засудять тебе -
повір...
І гріхи нанесуть
чорнотою сажі
мастехіном

Маркіяна Рай
2018.06.21 11:04
Залиш собі мої присвяти.
Покинь на мене нашу вічність.
Ніхто не здатен подолати
Такої вирви часової.

Я навчена собі брехати -
Найнепомітніша погрішність.
Найдосконаліша поразка, -

Микола Соболь
2018.06.21 06:01
У поліклініці – «совок».
Гниє чи догнива система?
Бо черги це болюча тема.
Із неї (черги) – ні на крок!
Жінки зчепилися в дуелі
Словесні поки що шрапнелі…
Ось – рукопашного урок.
У хід пішла війна сумками

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Добко (1959) / Рецензії

 Весна чекань
Тетяна Добко. З Тобою і без Тебе: лірика. — К.: Темпора, 2011
Сьогодні в українському літературному процесі надзвичайно багатий поетичний ужинок. Він, як правило, малотиражний (з огляду на нерухомість книжкового ринку), зате кількістю назв видань переважає будь-які епохи. Це стосується як «метрополії», так і «діаспори». Є чимало розмаїтих шкіл, що сповідують найрізноманітніші стилі, — від архаїчного першовірша до класичного традиційного й сучасного модерного світовідчування.
Тетяна Добко ще з інститутської лави (Київський національний університет культури і мистецтв) добре обізнана з літературою вітчизняною і зарубіжною, сучасним та історичним контекстом. Відтак, могла б, беручись за поетичне перо, легко освоїтись у котромусь із популярних сьогодні модних стилів, й таким чином і швидше набути широкого визнання. Одначе вона, очевидно, через те, що має чималий запас знань, не вживається у чийсь, уже вибудуваний, світ, аби стати приймаком чи квартирантом, або й епігоном, а шукає своєї стежини, хоч як і нелегко це в густо переплетених ліанами надскладної метафорики сучасних поетичних джунглях. Чому ж у передмові до збірки Сергій І. Ткаченко зізнається в неви¬значеності першого враження: «Мені, вишколеному на зразках французького символізму, британського романтизму та українського неокласицизму, прості, майже буденні слова і приглушені ритми невідомої раніш київської поетеси здалися... прозаїчними... Бо, не вписувалися в жоден з відомих, звичних поетичних світів... А якщо так, то це не поезія... Хіба би її до прози?..» Таким чином, поетеса зуміла навіть досвідченому поетові, літературознавцю делікатно натякнути, що слово поетичне не закуте в межах відомих парадигм, а може розширювати своє буття поза межі... чи й у «межах» віднаходити необжиті терени.
От і оригінальність! «Не пишними словами» — а не проста!.. Тетяна Добко вдало уникає «згубних сюрреалістичних манівців» — і нічого не втрачає, залишаючись собою без навали барв розкішних, ніби й вічних, пластмасових квітів.
А причина, мабуть, у тому, що спочатку була Історія, а потім було Слово... Насамперед відбулося становлення Тетяни Добко як ученої-історика, а вже 1999 року — перша поетична збірка «Непрохане кохання»... Хоча душа, треба думати, й раніш бунтувала, все провокована Словом — і воно поступово брало у свій полон і вело туди, де «Видно тут Ангел душу розлив, // Ніжним крилом білосяйва накрив» (вірш «Біля сяйво», присвячений художникові І. Пилипенку). Власне, поетеса народжувалася не з амбіційної заохоти професіоналізуватися в літературі, а з «піни морської»... З квантів енергії, що іноді наче несподівано струменить з душі, коли вона опиняєть¬ся в певному потужно зарядженому стані, коли особа нічим іншим не спроможна оголосити про свою присутність на «карнавалі» життя, як тільки конкретним згустком метафоричного слова. Тільки таким, можна думати, чином відбувся запис у пам’яті серед метушні будня:
Про що я сьогодні співаю, хто знає?
Про те, що кохання минає,
Про те, що кохання є, —
Ось, бачиш, Сонце встає...
І далі — знову навала клопотів... провал у «білосяйві» енергетичного струмування... до наступного моменту. І так від спалаху до спалаху... аж поки не випишеться ціла збірка філософських і лірико-задушевних медитацій, як ось у випадку «З Тобою і без Тебе», де нема, як часто трапляється, виокремленого циклу «громадянської» лірики, патріотичної, відтак — на пробу власних спромог у справжній поезії — «інтимної» лірики. У Тетяни Добко вся книжка пронизана інтимом. Власне, інтимністю не у вузькому розумінні. У медитаціях про мистецтво чи Львів авторка висловлює насамперед найінтимніші переживання, що стосується не тільки кохання, а й «патріотизму» чи «громадянськості»… Бо поетеса не ставить перед собою конкретні завдання в поезії, а живе нею, що розбуджена в підсвідомості, проситься сама на папір. Як ось:
Осінь говорить зі мною мовою хризантем.
Літо говорить зі мною мовою троянд.
Весна говорить зі мною мовою пролісків.
Зима чекає, хто заговорить першим.
Інтелект, інтелігентність поетеси виявляється в тому, що вона в інтимних мотивах не обмежується вузько егоїстичними зітханнями, які нікого, крім ліричного героя, не цікавлять, а утверджує себе в стриманості, неординарному чи й жертовному поводженні в «екстремальній ситуації». Як у октаві «Весна чекань»:
Весна чекань переростає в осінь.
Весна чекань, — аж квіти побіліли,
Весна чекань чекає, а не просить...
Весну чекань з тобою ми зустріли.
Весна чекань обпалена вітрами,
Весна чекань, — злетіли голуби...
Весна чекань завжди хай буде з нами...
Весна чекань, ще трошечки завжди.
Без надміру метафор, що в деяких сучасних поетів неодмінно сягають Космосу, Тетяна Добко «простою» метафорикою, що випливає з природного руху думок, лише повтором народженого у збентеженій душі «глагола» «весна чекань» досягає максимальної напруги поетичного дійства. (Отже, дуже влучно автор передмови пише: «Повтори — не тільки лексично-граматичні, а й ритміко-інтонаційні та фонетико-артикуляційні, грають особливу роль у поетичних мініатюрах Тетяни Добко».)
Дуже добре, що поетеса не стає в позу мудреця, який підносить себе над читачем, виголошуючи крилаті афоризми, — адже короткі форми спонукають до афористичності.
У найкоротшій мініатюрі вона лише «мило усміхається»:
Вірші приходили вночі
Приходили по мою душу.
Або віртуозно малює:
Сходить осінь, повільно,
як сонце,
коли небо закохане в хмари...
Може, прискіпливий читач і натрапить на якусь недоладність чи незграбність в окремих віршах... але це аж ніяк не затьмарить загального добротного письма. «Повтори» беруть своє! Як от — у «Нічному блюзі»:
Відчуваю тебе без дотиків:
подихом дощу,
голосом вітру,
очима землі,
грою світла.
Відчуваю тебе на відстані.
Відчуваю тебе віддано.
Відчуваю тебе до відчаю...
Бо це — як знахідка. У кожному творі — більше чи менше відкриття за мінімального набору слів, яке стосується душевного зруху. Тому збірка «З Тобою і без Тебе» вирізняється як самодостатнє явище. Водночас чується генетичний зв’язок з національними праосновами. Деякі вірші настільки енергетично насичені, що звучать як народні заклинання, що мають лікувальну, очищувальну силу.
Нехай і надалі щастить поетесі Тетяні Добко в «магії» поетичного слова!
Левко Різник.

Різник Л. Весна чекань / Левко Різник // Літературна Україна. – 2012. – 5 квіт.
http://litukraina.kiev.ua/vesna-chekan






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-03-05 21:57:01
Переглядів сторінки твору 986
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.121 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.121 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2017.03.13 21:55
Автор у цю хвилину відсутній