ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.06.28 19:06
В час, коли безрадісно і тяжко,
Аби порозвіяти біду,
Згадую я дівчину-ромашку,
Що цвіла в барвистому саду.

Квітів гарних я стрічав чимало,
В кожній квітці – дивна таїна,
Кожна неповторно чарувала,

Микола Соболь
2017.06.28 17:34
Воно то так, і сонце ніби світить,
І зелень ще не зникла на віки.
Батьків вбивають – сиротіють діти
Дітей уб'ють – у розпачі батьки.

Порочне коло! Нинішня епоха,
Нічим не краща за пройдешній вік.
Бо краплі крові крапають потрохи

Ірина Вовк
2017.06.28 14:13
Твори стародавньої шумерської літератури – це, мабуть, найцінніший внесок шумерів в історію людської культури. До різновидів літературної творчості належать гімни, молитви, епоси, плачі, а ще – прислів’я. Література Шумеру наскрізь поетична: вільний вірш

Ірина Вовк
2017.06.28 13:29
Сім 'ментів щастя,
сім коротких літ –
і ти, як тополиний пух, пропаща…

Лелечі гнізда, чуєте, я ваша! –

від хатніх мальв і листоносних віт,
я теж лелечо мислю о політ!

Олександр Сушко
2017.06.28 09:49
За пругом світла - темінь. Чорнота.
Фінал життя. Грудей останній подих.
Скінчаються відпущені літа
І скоро дух мій вийде на свободу.

Його колись сліпа впіймала плоть,
Вневолила, неначе звіра в кліті.
Вона для нього - кара, химородь,

Микола Соболь
2017.06.28 05:27
Життя у місті це суцільний жах!
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
І кожному до кожного – байдуже:
– Як твої справи? –
Тільки на словах.

Галопом жити – це є модний стиль!
Біжиш і ти, не до снаги є кволе,

Олександр Сушко
2017.06.28 05:02
Живе у роті довгий язичок
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.

У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -

Микола Дудар
2017.06.28 00:32
дозвольте з краєчку від вас
присісти й радісно мовчати?
можливо що місцевий «тасс»
почне про це розповідати…
нехай, нехай пройде півдня
а слідом й вічність, вже все рівно
життя завжди… дозвольте я
на вас дивитимусь як рівня

Іван Потьомкін
2017.06.27 21:40
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

Олександр Сушко
2017.06.27 20:57
Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.

Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,

Вітер Ночі
2017.06.27 14:50
На чорнім тлі краплина плоті
У світлотіні майбуття.
Смітник думок, якийсь непотріб
І в морок кинуте життя.

Що, майстре, відчуваєш знову,
Коли з сполук химерних мрій
Приходять непокірні слову

Петро Скоропис
2017.06.27 14:32
Як це, бува, не провінційно, я
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші обширів повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.

Микола Дудар
2017.06.27 13:25
під настрій впору - мамалиги
і щоб одному, осторонь
і загубитись серед книги
яку пишу з дитинства, о!
а ще щоб тиші, тихше думки
що хилить нас до самоти…
щоб вітерець обвіяв губи
коли мене торкнешся ти…

Микола Дудар
2017.06.27 10:55
а що там скажеш про вужів?
снують собі як в себе вдома
сюди - туди, спочатку в хлів
а після знову під солому…

ну, не стріляти ж в горобців
за їх несамовитий галас?
шпаки (дослівно… ) молодці

Ірина Вовк
2017.06.27 10:10
Переможене серце, відкинь забороло
на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
темна віхола болю стіка з порожнечі,
розсипає червоні пелюстки додолу.
Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
заголосять надривно смертельну утрату –
бо вже друг найдоро

Ірина Вовк
2017.06.27 10:03
На березі розлогої ріки,
у тих краях, де душі бродять звільна,
прибула тінь співає, божевільна,
бо, може, й тут живуть п о л і щ у к и –
на березі розлогої ріки...

У чорних косах сплутані стежки
жіночих доль, високих і трагічних –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16

Олександр Артамонов
2015.02.08

Діана Радь
2014.12.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Кримська (1964) / Публіцистика / Локальна війна державного масштабу

 Осколок нестерпного болю
Він загинув від підступного осколка. Беззвучний розрив снаряда у повітрі, кілька секунд і:
- Хлопці, мене, здається, ранило…
Експерти припускають, що тоді, як і в багатьох випадках смертей наших захисників, агресором була застосована заборонена зброя. Але хіба для того агресора є розуміння поняття «заборонено»?
А якби Василь Бондар не вийшов у ту мить із бліндажа? А якби чоловік після лікування поламаної ноги лишився вдома – мав на те повне право, і ніхто б не дорікнув? Адже дивом лишився живим тоді, і ще раніше, і ще раніше. Його бензовоз згорів. Проте Василь рвався назад, на передову, бо там його побратими. Тим паче й машини нові прислали. «Одна – моя!» - попередив він і поспішив повернутися у стрій, у гарячу зону під Дебальцеве.
Щоб ніхто раптом не затримав через недоліковану ногу, тільки-но почув від лікаря, що кістки зрослись (всього два тижні полежав вдома), рушив у дорогу. «Я обіцяв друзям повернутися. Я їх не кину».

Василь Бондар народився 7 листопада 1973 року і виріс на півдні України, на Одещині. Батьки рано померли, а хлопчика виховувала бабуся.
Одружився із нашою землячкою Наталією Фещенко із Барвінок. Жили і працювали в Києві. Звідти Василя й призвали 5 серпня 2014 року.
А вже 12 лютого 2015 року бійця не стало.
В останній день життя зранку Василь Бондар зателефонував дружині і незвично довго розмовляв з нею по телефону. Дивно, адже зі сходом постійно поганий зв’язок, а розмови завжди лаконічні й схожі. Хлопці казали так: «Хто там телефонує?» - «Дружина!» - «Якщо дружина, то у нас все добре, хай не переживає».
Однак Наталія переживала, тривожилася. І так втішно було зайву хвилину почути свого чоловіка: «Як там батьки? Що нового?.. Ти бережи себе, бережи дітей. Обнімай дітей…». Він наполегливо повторив цю настанову: бережися і бережи.
Більше жінка Василя не чула.
Того ж дня пізніше з чоловікового номера говорив його друг Сергій. Від нього Наталія дізналася, що Василь загинув. Почула й не повірила. Ще довго сподівалася, що то помилка.
Потім минали довгі тижні очікування – рідні не могли забрати тіло Василя. Бо це теж реалії цієї підступної війни. І лише 5 березня Наталія Бондар виїхала до Дніпропетровська, куди нарешті було доставлено тіло захисника. З допомогою добрих людей всі процедури оформлення документів минули за кілька годин. Отож дружина нарешті забрала свого чоловіка.
6 березня прибули до Києва. Вранці наступного дня з Василем прощалися сусіди по дому і побратими (багато хто з них приїхав і на поховання). А вже опівдні героя доставили на Малинщину – він хотів бути похованим на батьківщині дружини, бо йому подобалося, як тут дбають про пам’ять померлих, приходять в поминальні дні на могилки. Ні, він не збирався помирати, але він знав, що війна – це смерть.
Траурна процесія рушила з Барвінок до чоповицького кладовища. Василя прийшло проводжати кількасот земляків, у Чоповичах до процесії приєдналося ще кількасот. Уся людська увага й усі військові почесті були присвячені Василю Бондарю. Кожен присутній взяв крихту великого горя, щоб легше було нести його в серці. Але втрата героя-захисника однак легшою не стала.
Тому з таким болем звучали слова всіх прощальних промов. Тут поруч в акаціях аж заливалися щебетом пташки, на гілочках із бруньок повистромлювалися мережки першого листячка, сонце сяяло. Але всі посліпли від сліз.
Побратим Василя Сергій говорив крізь сльози, що не може підняти очей на дружину і дітей свого друга. Буцім, вони ж обіцяли, що виживуть. І от він тут стоїть – живий, а Василя – немає.
Важко зринали слова сільського голови Людмили Недашківської, голови Малинської РДА Володимира Литвиненка – за кожним словом підходила до горла давка болюча грудка.
З портрета дивився усміхнено й просто живий Василь. Фото зробили на тлі блакитного неба й хлібної ниви.
- Це Василя фотографували на новорічне свято, розповідає мама Наталії. – Він взяв торта до рук і попросив зняти його на фото. А це вже зараз переробили портрет із жовто-блакитним фоном.
І полилися дощем спогади тещі-мами, ще не старої жінки:
- Якби ж ви знали, який це був синочок! Приїде й кидається до всякої роботи. Яка це дитина золота була!
А Василеві донечка й синочок туляться до мами. Тато захистив їх і свою Україну.
Побратими повертаються назад – туди, де пекло. Вони не можуть не поїхати:
- Ми маємо стати поруч із необстріляними новобранцями. Ми повинні виконати свій обов’язок до кінця. Ми помстимося за Василя й усіх наших полеглих друзів.
Герої не вмирають! Вони на передовій і… в нашому серці.




Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-03-16 17:44:08
Переглядів сторінки твору 575
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.876 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.728 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2016.11.23 10:00
Автор у цю хвилину відсутній