ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Мандри в космосі 60. “Дума про непоетичне кредо” Ігор Шоха, та не поетичне кредо Ярослава Аноніма. (
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 60. “Дума про непоетичне кредо” Ігор Шоха, та не поетичне кредо Ярослава Аноніма. (
Ярослав Саландяк
Аз єсьм - Ах!
(спроба абсурдної аналітики)
І як тільки побачила Анонімова душенька-свідомість на сторінці Ігора Шоха цей симетричний текст… Ах! Яка гармонія – і я так хочу! І це Анонімове - ах! спочатку стосувалося самої форми Шохової “Думи про непоетичне кредо” … Щось подібне, за формою, Анонім на сторінках П М теж виставляв, але досягав такої симетрії у фотошопі, а не з допомогою текстового коректора технічної сторінки П М - як мені здається, так зробив Ігор в даному випаду… Мені ж доведеться схитрувати, бо не уявляю як то так, симетрично, можна буде вставити Шохів оригінал у свою публікацію... але ідея є…
Назва ”Дума про непоетичне кредо”, чи то, власне, є - поетична дума про непоетичне кредо, чи краще – римована дума про непоетичне кредо? Найкраще, мені, було б просто - римований текст, аби не торкатись рівня поетичності викладу непоетичного змісту самого твору заздалегідь задекларованого Ігорем у назві як “непоетичне кредо”, але розмішеному на П М в розділі “Інша поезія”… і до котрого (рівня поетичності) у мене претензій немає.
Отже – Анонімова не поетичність! Грубо кажучи – текст – фарба та папір… Привид поезії витає деінде, він, сяючий та романтичний, десь там над “шеломъянем єси” (цитата з “ Слова о полку Ігоревім” вжита Ігорем Шоха, восьмий рядок - “Дума про непоетичне кредо”). Отой надихаючий дух поезії піднімається над матеріальний пагорб (шеломя) паперу й фарби, а нині - понад дещо химерніше узвишшя пікселів та спроможності комп’ютерних технологій і сайту П М.
Анонімові не поетичні переконання саме в тому пагорбі перебувають… і щоб це була не купа гною, і не муха на зразок “українофоба і русофіла бузини” (Ігор Шоха) над нею літала, а мух різних багато… але, і щоб трохи й “гною” на поживу для квіток, що їх так полюбляють бджілки, котрі там шукають поетичного меду… і той мед… А присмак того меду з примарними та ледь вловимими присмаками та відтінками… і хто справи з гноєм не мав ніколи... думає, що начебто бджілки десь собі там, на небесних квітниках, пасуться, і таки там таки й пасуться, як на моє глибоке переконання, залітаючи час від часу й до квіточок, “на купу гною” в село, невідомо як тепер воно зветься, а колись - Шеломя десь коло Переяслава*
*Шеломя — давньоруський топографічний термін, котрий слід тлумачити як - пагорб, узвишшя… А ще Шеломя - посилаючись на В. Н. Татіщєва — «русское село в области Переяславской на границе к половцам лежащее близь реки Ольты» …
Отже хитруємо: класичний текст симетричної форми не передбачає і в цьому є певний резонно-розумний мотив. Відштовхуючись від лівого краю листка, котрий вважається, в суспільній думці, певним символом матеріальності… і далі текст традиційно рухається до “ідеалістичного” краю листка - вправо… От нате вам таку інтерпретацію:
Ігор Шоха / Інша поезія
Дума про непоетичне кредо
« Я не шию, а виливаю...»
« Одним ударом аж сімох...»
Хоробрий кравчик
зачин
не лєпо лі ни
братія
почати
елегію піїтики без ком
і побажати
метрові лікнепу
удачі за шеломъянем єси
якщо у себе тісно
неофіту
бряцати бяше задуми свої
билинами бояна і беринди
донині прісно
на усі
віки
І
«і начаті же ся той пєсні»
авторитетної лози
устами українофоба
і русофіла бузини
не те щоб мислію по древу
чи сірим вуйком по землі
а просто шпалою прямою
у лютій щирості своїй
«та цур йому нащо́ чіпати»
шерше
немає
то пишу́
аби оскомину набити
апологетові кліше
радійте епігони форми
і норми
тої що нема
у цій пародії на байку
якщо вони такі смішні
що аж заплакати охота
аби
уби-
ти наповал
цей еталон аполінера
кумира віщого пера
ура
штампуючому крезу
і ворогу що робить честь
мені
коли протиставляє
моєму грішному елге
якесь опудало у рясі
беру на себе цю вину
але немає пієтету
до ката слова і душі
що мужньо кропає дурниці
і веселиться
заодно
коли читач не розуміє
«казнить нельзя помиловать»
ІІ
а ми усе ще пнемось у багет*
клепаючи і що і як попало
і меломани сюру негліже
і ментори поезії у прозі
оракули у оргії базік
і безробітні неуки сексоти
оплакуючі партію й союз
охайники петлюри
і бандери
ушуйники парафії кремля
із похоронного бюро культури
макулатури
і номенклатури
нена́ситні вожді-пролетарі
і графомани квадратури круга
шумахери у музи напрокат
уписуються у ліричне раллі
де кралі
оп’янілі від поез
червоне імітують як зелене
де збіги між шиплячими окей
але зате у голові прозоро
і мовної аварії нема
якщо правопис хором
за бордюром
обілюємо вірші догола
оголюємо біле і заумне
коли така інерція ума
що модернове майже зрозуміле
літаємо й качаємо права
які там забобони
синтаксичні
аби оволодіти язиком
що вихолостила ще катерина
із чотирма помилками в «ещё»
коли забороняла титул мови
якою подавились москалі
і заслані із раші козачки
літературної
новоросії
ІІІ
о деміурги я нічо’ не хо’
та пам’ятайте що і вас читає
наївне і до болю нетямуще
та язикате плем’я молоде
оте
що научається чужому
коли усім нав’язує своє
опудало у ризі корифея
зразком тупого несмаку і ліри
урізаної геніями тла
ваяйте
футуріючи кубійте
але якщо охота виливати
то чом би не піти у металурги
підсобниками васі
кочегара
помічниками
гравера тараса
дослідниками ядерної зони
напохваті у поетеси ліни
опорою театрові абсурду
алхіміками каменя сізіфа
кастраторами магії у слові
філософа григорія скитальця
забудемо і ямби і хореї
залишимо одні ази і буки
і рими де нема душі і раю
як хоче найсучасніший «маестро»
війну завуалюємо пейзажем
і будемо заочно воювати
бойовиками у новоросії
а можна і бойцицьками у бєса
і душу заарканивши
у пафос
і тіло заекранивши
залізом
нічого навкруги не помічати
і почивати
нехотя на лаврах
любителю ліричної репрізи
читцю неемоційних декламацій
що намалює білою гуашшю
сам винахідник чорного квадрата
о словоблуди
обрані судити
садити у калюжі
обмовляти
ви ерудити
пліснявого нео
яким писали ще у неоліті
наскільки далі вас
сягали
смерди
що берестя́ні грамоти писали
без голосної літери у слові
але по мініморуму прозоро
о словотворці фабули
раби
митці недоотесаної форми
і чукчі що уміючи писати
і не читають ці свої шаради
аби
не жартома
а усерйоз
шукати
найсучаснішої форми
для того змісту
що в душі
нема
СЛАВОСЛОВІЄ
як подобає думі
у кінці
співаємо осанну
і абетці
і буквиці
і азбуці і римі
і навіть поетичному рядку
у пантомімі
вижатої мови
із титлом
наголошеного
АЗ
18.2015
* – тут і далі крупним курсивом виділені цитати із поезій Ліни Костенко
Але налюбувавшись досконалістю форми тексту взявся Анонім до змісту - стосовно ком і крапок:
“коли читач не розуміє
«казнить нельзя помиловать» ” (Ігор Шоха “Дума про непоетичне кредо”, завершальні рядки І розділу) , і… категорично став на сторону того читача, котрий байдужий щодо “ката слова і душі” і знака розділового вмисно ставити не буде, хоч його убий, в надуманому логічному ряду: убити неможна не убити, - а що я Бог?! Та й справжнє життя, на його думку, подібні питання ставить інакше – уже заздалегідь з комами та крапками… а то й з самого спочатку ставить знаки розділові поміж добра і зла, і вже потім добирає потрібні слова, а сам Бог формулює свої “вироки” – ба! – навіть і без слів… І таке “по за поетичне переконання”, на думку Аноніма, має бути готовим будь якої миті набути, і навіть більше – потребує повсякчас високого поетичного вирішення…
- А як же ж, Славуню - граматика?
- А що я їй, граматиці, слуга?!
- Та ж ні - вона б тобі служила, як би ти її пошанував!
- Та!Що мені той пошанівок – іншу я люблю, оту котра – ревнива Муза…
- І що ти йому скажеш? Та якщо вже й справді Муза кого любить, то правда - розділові знаки коректорка, що їй Граматика за музу служить, загрузить, ані – то буде просто купа слова…
- Ну… Якщо до читача Муза не прийде, однако буде купа… макулатури!
- Тю! Навіжений!..
А коли знайшов Анонім у Шоховім переліку тих, що пруться в золочену рамку - “пнуться у багет”:
…і графомани квадратури круга
шумахери у музи напрокат
уписуються у ліричне раллі
де кралі
оп’янілі від поез
червоне імітують як зелене…
- О! Диви – то Шоха тут вже про твоє непоетично-кольорове кредо каже!
- Га! Що-де-коли? - То не про мене!
- А теорія Зеленої Єви... в багрянім полі сіро-кольорових спекуляцій - “…бо окрім отримання зеленого способом змішування фізичних синього та жовтого кольорів, я спостерігав утворення зеленої барви іншим - незбагненним чином…” - хіба не ти казав?
- Та ну! Ти думаєш що Ігор Шоха цю мою маячню читав? Це ж про якихсь дівчат. Що “кралі оп’янілі від поез”, а що є я?!
- Ну а твоя Зелена Єва чим не “краля”?!
- Якби то так… я був би радий.
- Або читай осьо:
читцю неемоційних декламацій
що намалює білою гуашшю
сам винахідник чорного квадрата
- І що там той “винахідник… намалює”?
- Та ж твій портрет на сірому тлі чорного квадрата… чи вже забув ти, як пафосно, ти ж, промовляв, що мовляв чорне то сіре, але дуже і дуже… сіре?
- Було – казав, але ж не “винахідник чорного квадрата” – куди мені… – це не те!
- І не приймаєш жодного пункту з переліку Шохового на свою адресу?
- Хіба одну… чи дві поради, - іти “помічником гравера тараса” Григоровича, якщо це про Шевченка та учнем до “філософа григорія скитальця” котрий Сковорода… та ще… схилити голову перед Ліною… в пошані і перед… але перелік пошанованих великих вельми великий.
- А ти не ухиляйся від прямої відповіді на Шохів закид:
не жартома
а усерйоз
шукати
найсучаснішої форми
для того змісту
що в душі
нема
- Сам такий!
- Хто? Шоха?
- Та ні ж бо! Ти Славуню!
- А що ж! І не ховаю своїх спроб надути свою бульку... бо що є зміст без форми?
- І те, що булька є порожня…
- Цілком мене влаштовує! Ця мить коротка… така є поетична…
- Та тю на тебе! А філософія? А Кант: “судження-думки без змісту порожні, а споглядання без понять сліпі”?!
- То ж я й кажу: булька… найкраще з того, що може створити людський розум! Аз єсьм Ах!
- Ау-у-у!..
21.03.2015
худ. Я. Саландяк – композиція “Славословіє”. (фотошоп)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Аз єсьм - Ах!
(спроба абсурдної аналітики)
І як тільки побачила Анонімова душенька-свідомість на сторінці Ігора Шоха цей симетричний текст… Ах! Яка гармонія – і я так хочу! І це Анонімове - ах! спочатку стосувалося самої форми Шохової “Думи про непоетичне кредо” … Щось подібне, за формою, Анонім на сторінках П М теж виставляв, але досягав такої симетрії у фотошопі, а не з допомогою текстового коректора технічної сторінки П М - як мені здається, так зробив Ігор в даному випаду… Мені ж доведеться схитрувати, бо не уявляю як то так, симетрично, можна буде вставити Шохів оригінал у свою публікацію... але ідея є…
Назва ”Дума про непоетичне кредо”, чи то, власне, є - поетична дума про непоетичне кредо, чи краще – римована дума про непоетичне кредо? Найкраще, мені, було б просто - римований текст, аби не торкатись рівня поетичності викладу непоетичного змісту самого твору заздалегідь задекларованого Ігорем у назві як “непоетичне кредо”, але розмішеному на П М в розділі “Інша поезія”… і до котрого (рівня поетичності) у мене претензій немає.
Отже – Анонімова не поетичність! Грубо кажучи – текст – фарба та папір… Привид поезії витає деінде, він, сяючий та романтичний, десь там над “шеломъянем єси” (цитата з “ Слова о полку Ігоревім” вжита Ігорем Шоха, восьмий рядок - “Дума про непоетичне кредо”). Отой надихаючий дух поезії піднімається над матеріальний пагорб (шеломя) паперу й фарби, а нині - понад дещо химерніше узвишшя пікселів та спроможності комп’ютерних технологій і сайту П М.
Анонімові не поетичні переконання саме в тому пагорбі перебувають… і щоб це була не купа гною, і не муха на зразок “українофоба і русофіла бузини” (Ігор Шоха) над нею літала, а мух різних багато… але, і щоб трохи й “гною” на поживу для квіток, що їх так полюбляють бджілки, котрі там шукають поетичного меду… і той мед… А присмак того меду з примарними та ледь вловимими присмаками та відтінками… і хто справи з гноєм не мав ніколи... думає, що начебто бджілки десь собі там, на небесних квітниках, пасуться, і таки там таки й пасуться, як на моє глибоке переконання, залітаючи час від часу й до квіточок, “на купу гною” в село, невідомо як тепер воно зветься, а колись - Шеломя десь коло Переяслава*
*Шеломя — давньоруський топографічний термін, котрий слід тлумачити як - пагорб, узвишшя… А ще Шеломя - посилаючись на В. Н. Татіщєва — «русское село в области Переяславской на границе к половцам лежащее близь реки Ольты» …
Отже хитруємо: класичний текст симетричної форми не передбачає і в цьому є певний резонно-розумний мотив. Відштовхуючись від лівого краю листка, котрий вважається, в суспільній думці, певним символом матеріальності… і далі текст традиційно рухається до “ідеалістичного” краю листка - вправо… От нате вам таку інтерпретацію:
Ігор Шоха / Інша поезія
Дума про непоетичне кредо
« Я не шию, а виливаю...»
« Одним ударом аж сімох...»
Хоробрий кравчик
зачин
не лєпо лі ни
братія
почати
елегію піїтики без ком
і побажати
метрові лікнепу
удачі за шеломъянем єси
якщо у себе тісно
неофіту
бряцати бяше задуми свої
билинами бояна і беринди
донині прісно
на усі
віки
І
«і начаті же ся той пєсні»
авторитетної лози
устами українофоба
і русофіла бузини
не те щоб мислію по древу
чи сірим вуйком по землі
а просто шпалою прямою
у лютій щирості своїй
«та цур йому нащо́ чіпати»
шерше
немає
то пишу́
аби оскомину набити
апологетові кліше
радійте епігони форми
і норми
тої що нема
у цій пародії на байку
якщо вони такі смішні
що аж заплакати охота
аби
уби-
ти наповал
цей еталон аполінера
кумира віщого пера
ура
штампуючому крезу
і ворогу що робить честь
мені
коли протиставляє
моєму грішному елге
якесь опудало у рясі
беру на себе цю вину
але немає пієтету
до ката слова і душі
що мужньо кропає дурниці
і веселиться
заодно
коли читач не розуміє
«казнить нельзя помиловать»
ІІ
а ми усе ще пнемось у багет*
клепаючи і що і як попало
і меломани сюру негліже
і ментори поезії у прозі
оракули у оргії базік
і безробітні неуки сексоти
оплакуючі партію й союз
охайники петлюри
і бандери
ушуйники парафії кремля
із похоронного бюро культури
макулатури
і номенклатури
нена́ситні вожді-пролетарі
і графомани квадратури круга
шумахери у музи напрокат
уписуються у ліричне раллі
де кралі
оп’янілі від поез
червоне імітують як зелене
де збіги між шиплячими окей
але зате у голові прозоро
і мовної аварії нема
якщо правопис хором
за бордюром
обілюємо вірші догола
оголюємо біле і заумне
коли така інерція ума
що модернове майже зрозуміле
літаємо й качаємо права
які там забобони
синтаксичні
аби оволодіти язиком
що вихолостила ще катерина
із чотирма помилками в «ещё»
коли забороняла титул мови
якою подавились москалі
і заслані із раші козачки
літературної
новоросії
ІІІ
о деміурги я нічо’ не хо’
та пам’ятайте що і вас читає
наївне і до болю нетямуще
та язикате плем’я молоде
оте
що научається чужому
коли усім нав’язує своє
опудало у ризі корифея
зразком тупого несмаку і ліри
урізаної геніями тла
ваяйте
футуріючи кубійте
але якщо охота виливати
то чом би не піти у металурги
підсобниками васі
кочегара
помічниками
гравера тараса
дослідниками ядерної зони
напохваті у поетеси ліни
опорою театрові абсурду
алхіміками каменя сізіфа
кастраторами магії у слові
філософа григорія скитальця
забудемо і ямби і хореї
залишимо одні ази і буки
і рими де нема душі і раю
як хоче найсучасніший «маестро»
війну завуалюємо пейзажем
і будемо заочно воювати
бойовиками у новоросії
а можна і бойцицьками у бєса
і душу заарканивши
у пафос
і тіло заекранивши
залізом
нічого навкруги не помічати
і почивати
нехотя на лаврах
любителю ліричної репрізи
читцю неемоційних декламацій
що намалює білою гуашшю
сам винахідник чорного квадрата
о словоблуди
обрані судити
садити у калюжі
обмовляти
ви ерудити
пліснявого нео
яким писали ще у неоліті
наскільки далі вас
сягали
смерди
що берестя́ні грамоти писали
без голосної літери у слові
але по мініморуму прозоро
о словотворці фабули
раби
митці недоотесаної форми
і чукчі що уміючи писати
і не читають ці свої шаради
аби
не жартома
а усерйоз
шукати
найсучаснішої форми
для того змісту
що в душі
нема
СЛАВОСЛОВІЄ
як подобає думі
у кінці
співаємо осанну
і абетці
і буквиці
і азбуці і римі
і навіть поетичному рядку
у пантомімі
вижатої мови
із титлом
наголошеного
АЗ
18.2015
* – тут і далі крупним курсивом виділені цитати із поезій Ліни Костенко
Але налюбувавшись досконалістю форми тексту взявся Анонім до змісту - стосовно ком і крапок:
“коли читач не розуміє
«казнить нельзя помиловать» ” (Ігор Шоха “Дума про непоетичне кредо”, завершальні рядки І розділу) , і… категорично став на сторону того читача, котрий байдужий щодо “ката слова і душі” і знака розділового вмисно ставити не буде, хоч його убий, в надуманому логічному ряду: убити неможна не убити, - а що я Бог?! Та й справжнє життя, на його думку, подібні питання ставить інакше – уже заздалегідь з комами та крапками… а то й з самого спочатку ставить знаки розділові поміж добра і зла, і вже потім добирає потрібні слова, а сам Бог формулює свої “вироки” – ба! – навіть і без слів… І таке “по за поетичне переконання”, на думку Аноніма, має бути готовим будь якої миті набути, і навіть більше – потребує повсякчас високого поетичного вирішення…
- А як же ж, Славуню - граматика?
- А що я їй, граматиці, слуга?!
- Та ж ні - вона б тобі служила, як би ти її пошанував!
- Та!Що мені той пошанівок – іншу я люблю, оту котра – ревнива Муза…
- І що ти йому скажеш? Та якщо вже й справді Муза кого любить, то правда - розділові знаки коректорка, що їй Граматика за музу служить, загрузить, ані – то буде просто купа слова…
- Ну… Якщо до читача Муза не прийде, однако буде купа… макулатури!
- Тю! Навіжений!..
А коли знайшов Анонім у Шоховім переліку тих, що пруться в золочену рамку - “пнуться у багет”:
…і графомани квадратури круга
шумахери у музи напрокат
уписуються у ліричне раллі
де кралі
оп’янілі від поез
червоне імітують як зелене…
- О! Диви – то Шоха тут вже про твоє непоетично-кольорове кредо каже!
- Га! Що-де-коли? - То не про мене!
- А теорія Зеленої Єви... в багрянім полі сіро-кольорових спекуляцій - “…бо окрім отримання зеленого способом змішування фізичних синього та жовтого кольорів, я спостерігав утворення зеленої барви іншим - незбагненним чином…” - хіба не ти казав?
- Та ну! Ти думаєш що Ігор Шоха цю мою маячню читав? Це ж про якихсь дівчат. Що “кралі оп’янілі від поез”, а що є я?!
- Ну а твоя Зелена Єва чим не “краля”?!
- Якби то так… я був би радий.
- Або читай осьо:
читцю неемоційних декламацій
що намалює білою гуашшю
сам винахідник чорного квадрата
- І що там той “винахідник… намалює”?
- Та ж твій портрет на сірому тлі чорного квадрата… чи вже забув ти, як пафосно, ти ж, промовляв, що мовляв чорне то сіре, але дуже і дуже… сіре?
- Було – казав, але ж не “винахідник чорного квадрата” – куди мені… – це не те!
- І не приймаєш жодного пункту з переліку Шохового на свою адресу?
- Хіба одну… чи дві поради, - іти “помічником гравера тараса” Григоровича, якщо це про Шевченка та учнем до “філософа григорія скитальця” котрий Сковорода… та ще… схилити голову перед Ліною… в пошані і перед… але перелік пошанованих великих вельми великий.
- А ти не ухиляйся від прямої відповіді на Шохів закид:
не жартома
а усерйоз
шукати
найсучаснішої форми
для того змісту
що в душі
нема
- Сам такий!
- Хто? Шоха?
- Та ні ж бо! Ти Славуню!
- А що ж! І не ховаю своїх спроб надути свою бульку... бо що є зміст без форми?
- І те, що булька є порожня…
- Цілком мене влаштовує! Ця мить коротка… така є поетична…
- Та тю на тебе! А філософія? А Кант: “судження-думки без змісту порожні, а споглядання без понять сліпі”?!
- То ж я й кажу: булька… найкраще з того, що може створити людський розум! Аз єсьм Ах!
- Ау-у-у!..
21.03.2015
худ. Я. Саландяк – композиція “Славословіє”. (фотошоп)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Любовний дурдом"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 59. 12. Трансцендентальне вчення про елементи… про логіку… "
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 59. 12. Трансцендентальне вчення про елементи… про логіку… "
Про публікацію