ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іолана Тимочко (1991) /
Рецензії
Український самашедший: літературний герой чи історичний спадок для майбутніх поколінь?
Пані Костенко закидали (і закидають досі) віддалений від реальності образ головного героя, якого звинувачують як і в невідповідності його життя і характеру професії програміста, так і в маскуванні під його оболонкою самої авторки, уже літньої жінки. Окрім того, досі ведуться суперечки, чи варто вважати «Записки…» художньою літературою, чи краще примістити їх деінде.
Спробуємо розібратися, що ж таке «Записки…» і з чим їх можна їсти.
В анотаціях до роману доволі часто можна зустріти твердження, що записки являють собою насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Однак якщо спробувати визначити співвідношення між ними, то голос варто віддати у бік літописання. Адже саме літописання поєднує у собі й інші жанрові елементи, дає характеристику епохи не тільки на подієвому, але й на психологічному рівні. Манера ведення щоденника дозволяє зазирнути у внутрішній світ людини, яка живе в часи подій, описуваних в романі, простежити її почуття, викликані цими подіями, і відповідну реакцію на них. Окрім того, сюди вплітаються й стосунки між людьми, на яких теж залишили відбиток неспокійні пальці часу.
Свідченням літописання виступає всеохопність ситуації, яка панує в державі, у світі, в суспільстві, в окремій сім'ї, в голові людини. В романі подається широке полотно подій, які мають місце на початку третього тисячоліття, показаний хаос, викликаний цими подіями. Хаос на землі, хаос в Україні, хаос в голові головного героя. Усе навколо – хаос.
Окрім цілого списку вселенських катастроф, які звалюються на голову героя з газет і телебачення, він стає свідком і буденних трагедій, які стали звичними для цілого покоління. Підлітки із цигарками в зубах, наркомани, бомжі – така повсякденна картина тільки загострює апокаліптичну тенденцію занепаду.
Однак звернімося до образу головного героя – того самого багатостраждального 35-літнього програміста, на голову якого звалилося стільки нещадної критики.
Роман починається із коротенької біографії героя. Нічим не особлива, нічим не примітна, така, як і в більшості його сучасників, вона робить цього героя втіленням всього народу, оскільки такою біографією можуть похвалитися більшість українців. Народився тоді-то, навчався там-то, володіє такими-то спортивними розрядами – речі, які може сказати про себе кожен. Саме тому головний герой виступає узагальненим образом людини епохи, образом носія усіх почуттів, переживань і проблем, викликаних бурхливим потоком життя.
Однак є у образі героя і дещо неорганічне, штучне. Почуття патріотизму, переживання політичною ситуацією в країні гіпертрофоване, роздуте до розмірів слона, тоді як в реальності воно швидше нагадувало муху. Середньостатичний українець тих часів жив за принципом «моя хата скраю» і вважав що події, які відбуваються як на державній, так і світовій арені, не мають до нього жодного стосунку. Головний герой же, як ми бачимо, розчиняється у вирі цих подій, губиться в ньому, майже повністю втрачає себе.
Ще одну негативну оцінку варто поставити на користь (точніше, на шкоду) характеру героя. Ну де ж це бачено, щоб доволі таки молодий мужик тільки те й робив, що постійно ридав і тужив? Нехай, може, і не буквально, але всі його думки і почуття – це свого роду реквієм за нібито загубленим життям, при чому навіть не його життям, а життям держави і світу. Мотив вселенської туги полюбляли використовувати в літературі і раніше, але сьогодні він виглядає дещо вторинним і штучним. Так, зараз модно постійно скиглити й жалітися на життя. Так, ми уже звикли до твердження, що цивілізація розвинулася настільки, що життя стало абсурдним. Але таке ридання-хвилювання ми зазвичай чуємо з вуст школярів і підлітків. Навіть субкультури маємо відповідні.
Та повернімося до нашого героя. Ми пам’ятаємо, що йому все-таки 35 років і випаданнями з реальності в дитинство він теж начебто не страждає. Це якщо вірити психіатрові, до якого герой якось навідувався. Та й коли пан програміст був дитиною, маски вічного смутку й страждання ще не набули такої популярності, як у наші дні. Узагалі сумнівно, що вони тоді вже існували. Отже, у нас немає жодних причин сумніватися у компетентності психіатра.
Що ж послужило причиною змін у настрої героя, сказати важко. Напевно, йому просто стало нудно жити. Ця фраза, звичайно, нічого нам не пояснює, однак саме нею прийнято відмазуватися від питань, на які поки що немає відповіді.
З вищенаведеного можна зробити висновок, що роман має як переваги, так і недоліки. Його власне художню цінність знижує не надто реалістичний головний герой. Щодо історичної цінності, то тут «Запискам…» можна поставити майже відмінно і без жодних мук сумління піти спати. Адже саме в цьому аспекті роман проявив себе ледь не по максимуму, давши повноцінний зріз як і епохи, так і психології людини, породженої нею. Жаль тільки, що зріз цей (як у випадку з останньою) дещо гіпертрофований.
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український самашедший: літературний герой чи історичний спадок для майбутніх поколінь?
(Рецензія на роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого»)
Роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» побачив світ у грудні 2010 року і викликав доволі неоднозначні відгуки. Частина читацької аудиторії, як і окремі критики, взялися виспівувати авторці дифірамби, оскільки, на їх думку, твір можна вважати ледь не геніальним, тоді як інша частина нещадно розкритикувала твір, розбомбивши його в пух і прах.
Пані Костенко закидали (і закидають досі) віддалений від реальності образ головного героя, якого звинувачують як і в невідповідності його життя і характеру професії програміста, так і в маскуванні під його оболонкою самої авторки, уже літньої жінки. Окрім того, досі ведуться суперечки, чи варто вважати «Записки…» художньою літературою, чи краще примістити їх деінде.
Спробуємо розібратися, що ж таке «Записки…» і з чим їх можна їсти.
В анотаціях до роману доволі часто можна зустріти твердження, що записки являють собою насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Однак якщо спробувати визначити співвідношення між ними, то голос варто віддати у бік літописання. Адже саме літописання поєднує у собі й інші жанрові елементи, дає характеристику епохи не тільки на подієвому, але й на психологічному рівні. Манера ведення щоденника дозволяє зазирнути у внутрішній світ людини, яка живе в часи подій, описуваних в романі, простежити її почуття, викликані цими подіями, і відповідну реакцію на них. Окрім того, сюди вплітаються й стосунки між людьми, на яких теж залишили відбиток неспокійні пальці часу.
Свідченням літописання виступає всеохопність ситуації, яка панує в державі, у світі, в суспільстві, в окремій сім'ї, в голові людини. В романі подається широке полотно подій, які мають місце на початку третього тисячоліття, показаний хаос, викликаний цими подіями. Хаос на землі, хаос в Україні, хаос в голові головного героя. Усе навколо – хаос.
Окрім цілого списку вселенських катастроф, які звалюються на голову героя з газет і телебачення, він стає свідком і буденних трагедій, які стали звичними для цілого покоління. Підлітки із цигарками в зубах, наркомани, бомжі – така повсякденна картина тільки загострює апокаліптичну тенденцію занепаду.
Однак звернімося до образу головного героя – того самого багатостраждального 35-літнього програміста, на голову якого звалилося стільки нещадної критики.
Роман починається із коротенької біографії героя. Нічим не особлива, нічим не примітна, така, як і в більшості його сучасників, вона робить цього героя втіленням всього народу, оскільки такою біографією можуть похвалитися більшість українців. Народився тоді-то, навчався там-то, володіє такими-то спортивними розрядами – речі, які може сказати про себе кожен. Саме тому головний герой виступає узагальненим образом людини епохи, образом носія усіх почуттів, переживань і проблем, викликаних бурхливим потоком життя.
Однак є у образі героя і дещо неорганічне, штучне. Почуття патріотизму, переживання політичною ситуацією в країні гіпертрофоване, роздуте до розмірів слона, тоді як в реальності воно швидше нагадувало муху. Середньостатичний українець тих часів жив за принципом «моя хата скраю» і вважав що події, які відбуваються як на державній, так і світовій арені, не мають до нього жодного стосунку. Головний герой же, як ми бачимо, розчиняється у вирі цих подій, губиться в ньому, майже повністю втрачає себе.
Ще одну негативну оцінку варто поставити на користь (точніше, на шкоду) характеру героя. Ну де ж це бачено, щоб доволі таки молодий мужик тільки те й робив, що постійно ридав і тужив? Нехай, може, і не буквально, але всі його думки і почуття – це свого роду реквієм за нібито загубленим життям, при чому навіть не його життям, а життям держави і світу. Мотив вселенської туги полюбляли використовувати в літературі і раніше, але сьогодні він виглядає дещо вторинним і штучним. Так, зараз модно постійно скиглити й жалітися на життя. Так, ми уже звикли до твердження, що цивілізація розвинулася настільки, що життя стало абсурдним. Але таке ридання-хвилювання ми зазвичай чуємо з вуст школярів і підлітків. Навіть субкультури маємо відповідні.
Та повернімося до нашого героя. Ми пам’ятаємо, що йому все-таки 35 років і випаданнями з реальності в дитинство він теж начебто не страждає. Це якщо вірити психіатрові, до якого герой якось навідувався. Та й коли пан програміст був дитиною, маски вічного смутку й страждання ще не набули такої популярності, як у наші дні. Узагалі сумнівно, що вони тоді вже існували. Отже, у нас немає жодних причин сумніватися у компетентності психіатра.
Що ж послужило причиною змін у настрої героя, сказати важко. Напевно, йому просто стало нудно жити. Ця фраза, звичайно, нічого нам не пояснює, однак саме нею прийнято відмазуватися від питань, на які поки що немає відповіді.
З вищенаведеного можна зробити висновок, що роман має як переваги, так і недоліки. Його власне художню цінність знижує не надто реалістичний головний герой. Щодо історичної цінності, то тут «Запискам…» можна поставити майже відмінно і без жодних мук сумління піти спати. Адже саме в цьому аспекті роман проявив себе ледь не по максимуму, давши повноцінний зріз як і епохи, так і психології людини, породженої нею. Жаль тільки, що зріз цей (як у випадку з останньою) дещо гіпертрофований.
2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію