ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Мандри в космосі 60.2 Булькові цепеліни - Марися Лавра… (вибрані тексти Поетичних Майстерень)
Мандри в космосі 60.2 Булькові цепеліни - Марися Лавра… (вибрані тексти Поетичних Майстерень)
Булькові цепеліни *
(спроба абсурдної аналітики)
Частина перша: моносоціум
Булька…
…цей, безсумнівно, проблематичний об’єкт, своєю природою - очевидна матеріальність та виразно усвідомлювана порожнеча – щось блискуче мов дзеркало, але легке мов повітря – викликає, здебільшого, віддалено-матеріальні і, - переважно іронічні тлумачення – дути бульку!
Якусь коротку мить булька живе, але… ти встигаєш усвідомити – в середині порожньо, все на її поверхні - ввесь світ і… твоя здивована фізіономія... відзеркалилися.
Текст…
…а цей, начебто набагато серйозніший, але не менш феноменальний об’єкт з’явився на горизонті значно пізніше бульки. Здавалось би матеріальність тексту очевидніша – папір та фарба не збираються будь якої миті луснути, хоч непогано горять, але добре множаться… на соцпотреби.
Відзеркалюючого ефекту текст досягає в наповненій химер людській свідомості – здавалось би поза самим папером та фарбою, але за мовчазної їх присутності (нині уже й папір з фарбою є химерними в просторі Word і немовчазними в сomputer та іnternet ), та все ж… коли свідомість порожня тих химер, то хоч ти їж папір, хоч гризи комп’ютер... ніяких тобі там химер. Отже сам процес – маючи природу схожу бульці – видива котрі виникають подібні тим, які відзеркалюються на бульковій поверхні… ті химери, мелькаючи в свідомості, мов беззвучно літаючі та повсякчас лопаючі бульки… творять невиразний сон про ніщо (тобто проусеразомводночас) і спочатку найочевиднішими є папір та фарба, потім правопис, орфографія, морфологія, фразеологія… потім, не знати звідки, виринають в свідомості зображення-сюжети-кольори-запахи… мурашки по тілу.
Найпершим в свідомості проступає начебто образ автора, тобто видиво химер його свідомості, котре намірено рухається в соціум… зрештою… виявиться, що то є рух у твою сторону і… що ті химери таки твої, у твоїй голові… а ця дія, хоч би ти навіть перебував, на ту мить, у тісних фізичних обіймах автора, а чи знаходився у самому серці соцмереж, куди автор посилає повсякчас свої мessage - ця дія завжди є монодією. Ось:
Марися Лавра (1984)
Монодія
поїхав шапіто
одиноку самотність межи очі кинув
невідворотність покинутої ляльки
останню насмішливу посмішку
самими кутиками губ обкусаних у кров
у спадок лишивши по собі
лялечко безтурботно щаслива колись
як житимеш далі
у далині відблиски вечірніх свічок міста
відбивають сяйво діамантових крапельок
галактики твоєї монодичної
молю не зрони коштовність душі
не дай розбитися і розлитися потопом собі
тримайся дівчинко
я у тобі з тобою
я
ти
єдине ціле
ми
2015
… “поїхав шапіто” (М. Лавра) … і ти, мов “лялечка” (М. Лавра) , вислизаєш, ” щаслива колись” (М. Лавра) , із тісних обіймів коханої… атмосфери кокона соціообману в реальний моносвіт… уже одиноким метеликом… чи це монодрама – чи монокомедія, але це є ти, методично самотній – "монодичний" (М. Лавра)… і от знаходиш для себе цікавий вихід, тобто вхід, у химерний, але все ж таки соціум завідомо одинокої свідомості, будуючи піраміду свого я. Ось Марися Лавра каже :
я у тобі з тобою
я
ти
єдине ціле
ми
*Ідею подав Микола Бояров.
24.04.2015
Продовження буде...
худ. Я. Саландяк – “Піраміда я”.
"Мандри в космосі 60.3. Булькові цепеліни - Марися Лавра, продовження… (вибрані тексти Поетичних Майс"
• Перейти на сторінку •
"Пост-ріляйний синдром…"
(спроба абсурдної аналітики)
Частина перша: моносоціум
Булька…
…цей, безсумнівно, проблематичний об’єкт, своєю природою - очевидна матеріальність та виразно усвідомлювана порожнеча – щось блискуче мов дзеркало, але легке мов повітря – викликає, здебільшого, віддалено-матеріальні і, - переважно іронічні тлумачення – дути бульку!
Якусь коротку мить булька живе, але… ти встигаєш усвідомити – в середині порожньо, все на її поверхні - ввесь світ і… твоя здивована фізіономія... відзеркалилися.
Текст…
…а цей, начебто набагато серйозніший, але не менш феноменальний об’єкт з’явився на горизонті значно пізніше бульки. Здавалось би матеріальність тексту очевидніша – папір та фарба не збираються будь якої миті луснути, хоч непогано горять, але добре множаться… на соцпотреби.
Відзеркалюючого ефекту текст досягає в наповненій химер людській свідомості – здавалось би поза самим папером та фарбою, але за мовчазної їх присутності (нині уже й папір з фарбою є химерними в просторі Word і немовчазними в сomputer та іnternet ), та все ж… коли свідомість порожня тих химер, то хоч ти їж папір, хоч гризи комп’ютер... ніяких тобі там химер. Отже сам процес – маючи природу схожу бульці – видива котрі виникають подібні тим, які відзеркалюються на бульковій поверхні… ті химери, мелькаючи в свідомості, мов беззвучно літаючі та повсякчас лопаючі бульки… творять невиразний сон про ніщо (тобто проусеразомводночас) і спочатку найочевиднішими є папір та фарба, потім правопис, орфографія, морфологія, фразеологія… потім, не знати звідки, виринають в свідомості зображення-сюжети-кольори-запахи… мурашки по тілу.
Найпершим в свідомості проступає начебто образ автора, тобто видиво химер його свідомості, котре намірено рухається в соціум… зрештою… виявиться, що то є рух у твою сторону і… що ті химери таки твої, у твоїй голові… а ця дія, хоч би ти навіть перебував, на ту мить, у тісних фізичних обіймах автора, а чи знаходився у самому серці соцмереж, куди автор посилає повсякчас свої мessage - ця дія завжди є монодією. Ось:
Марися Лавра (1984)
Монодія
поїхав шапіто
одиноку самотність межи очі кинув
невідворотність покинутої ляльки
останню насмішливу посмішку
самими кутиками губ обкусаних у кров
у спадок лишивши по собі
лялечко безтурботно щаслива колись
як житимеш далі
у далині відблиски вечірніх свічок міста
відбивають сяйво діамантових крапельок
галактики твоєї монодичної
молю не зрони коштовність душі
не дай розбитися і розлитися потопом собі
тримайся дівчинко
я у тобі з тобою
я
ти
єдине ціле
ми
2015
… “поїхав шапіто” (М. Лавра) … і ти, мов “лялечка” (М. Лавра) , вислизаєш, ” щаслива колись” (М. Лавра) , із тісних обіймів коханої… атмосфери кокона соціообману в реальний моносвіт… уже одиноким метеликом… чи це монодрама – чи монокомедія, але це є ти, методично самотній – "монодичний" (М. Лавра)… і от знаходиш для себе цікавий вихід, тобто вхід, у химерний, але все ж таки соціум завідомо одинокої свідомості, будуючи піраміду свого я. Ось Марися Лавра каже :
я у тобі з тобою
я
ти
єдине ціле
ми
*Ідею подав Микола Бояров.
24.04.2015
Продовження буде...
худ. Я. Саландяк – “Піраміда я”.
"Мандри в космосі 60.3. Булькові цепеліни - Марися Лавра, продовження… (вибрані тексти Поетичних Майс"
• Перейти на сторінку •
"Пост-ріляйний синдром…"
Про публікацію