ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздоллю римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздоллю римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Мандри в космосі 60.4. Булькові цепеліни – Микола Бояров… (вибрані тексти Поетичних Майстерень)
Мандри в космосі 60.4. Булькові цепеліни – Микола Бояров… (вибрані тексти Поетичних Майстерень)
(спроба абсурдної аналітики)
Частина третя: те саме… Тавтології, аналогії, синонімічні ряди…
… слово космос – мов змах крила, а слово текст бачиться немов глуха мурована стіна… слова-цеглини… Тут розширення та вдосконалення того формотворчого інструменту (слова) відбувається повільно та консервативно… якщо являється на обрії одне нове слово, то вростає в словниковий граніт одне старе слово, розширюючи тим синонімічний ряд…
Космічність та рухомість та безперервне розширення текстового простору можливе в душі-свідомості за наявності там живих рухомих змістових примар та сюжетних ліній-павутинок у голові, а вже слова використовуються, мов магічні заголовки-коди, для означення та оживлення дії у цьому непевному просторі (свідомості)… І в чому ж полягає безконечність простору космосу тексту? Все банально як олів’є – за певних маніпуляцій інгредієнтами досягається інший смаковий ефект – в українських образних реаліях варто б говорити про борщ…
Означення тексту як пародії, зрештою, зводиться до аналогічності ряду і… з тавтологічних міркувань являється це поняття (пародії) як ряд синонімічний. Ось:
Серго Сокольник
Як до зустрічі тягнеться час...
Як до зустрічі тягнеться час!..
Час, коли ти на зустріч чекаєш...
Ще коли вона буде не знаєш,
Та до неї в думках повсякчас,
Оминаючи долі припони,
Ти нестримно несешся думками,
Щоб відчути омріяний нами
Поцілунок на тілі солонім...
Прийде час, ми зустрінемось знов
Під безкраїм стозоряним небом...
І єднання одвічну потребу
Нам дарує безмежна любов...
© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114120411493
Микола Бояров
чекання поезії
"Як до зуcтрічі тягнеться чаc!..
Чac, коли ти на зустpіч чекaєш..."
http://maysterni.com/publication.php?id=105780
до спіткання волочиться час
час коли на спіткання чекаєш
і чи буде спіткання не знаєш
ти й про час у думках повсякчас
оминеш тавтологій притони
заваливши спіткання словами
майже в кожному чисто те ж саме
і у ньому поезія тоне
це повтори являються знов
як потвори за зорями й небом
тавтологій рішучу потребу
підкажи-но до Слова любов
05-12-14
… і, здавалось би, нічого з цим не поробиш, вагомі слова… вони консервативні та банальні , мов ті “тавтообри” (Сергій Гупало) , звучать мільйон разів синонімічними відголосками – здавалось би Шекспір сказав усе!
…сказати сказав, але кожен слухаючи своїх примар, роздивляється химерні танці власних персонажів у власній голові… навіть читаючи сотий раз власними губами “поцілунок на тілі солонім...” (Серго Сокольник) , здавалось би мацаної – перемацаної, уже давно не юної та все ж вічнокохановласної Джульєтти, “під безкраїм стозоряним небом...” (Серго Сокольник) , мов смакуючи, уже давно банальне, олів’є… тобто якусь мить тішачись неповторним смаком Джульєттиного борщу. Аж ось і сам борщ… Миколів… чи?.. щось з цими тавтообрами зовсім заблукав я в безмежних тавтообріях космосу тексту борщу… борщів… а! - спробуй з’їсти, на:
Борщі
"Навшпиньки став, щоб вищим бути,
І далі бачити навколо."
В.Кучерук
навшпиньки звівся вищим бути
їдальні маряться навколо
і крізь туман і сніжну сутінь
учую випари над полем
шлунковий сік бурчить в утробі
йому потрібні вуглеводи
не буде спокою суглоби
я йду по борщ і ви не проти … (Микола Бояров) , так – я не проти тої теми бо борщ то… то тобі не шпроти… коли в гостях у тещі хай буде здорова оглядаю чорноземи й рубаю дрова і Марусина корова дала молока тобто сметани а рано роса була така що кури як хотіли пилИ із подорожникового листка… а подорожник я хоч і ботанік чи вже чи ще не ботанічної структури тіла що має м'ясо і вагу і владу але уже сова у темному садУ – пу-гу і день позАду день тавтології борщу і дерева - металу - повітря і вогню але душа стоїть вже ню перед зазореними небесами знову… хоч начебто все як завжди – те саме слово!
11.05.2015
худ. Я. Саландяк – композиція “Тавтології” (фотошоп).
"ша-бу-да"
• Перейти на сторінку •
"Боже мій"
Частина третя: те саме… Тавтології, аналогії, синонімічні ряди…
… слово космос – мов змах крила, а слово текст бачиться немов глуха мурована стіна… слова-цеглини… Тут розширення та вдосконалення того формотворчого інструменту (слова) відбувається повільно та консервативно… якщо являється на обрії одне нове слово, то вростає в словниковий граніт одне старе слово, розширюючи тим синонімічний ряд…
Космічність та рухомість та безперервне розширення текстового простору можливе в душі-свідомості за наявності там живих рухомих змістових примар та сюжетних ліній-павутинок у голові, а вже слова використовуються, мов магічні заголовки-коди, для означення та оживлення дії у цьому непевному просторі (свідомості)… І в чому ж полягає безконечність простору космосу тексту? Все банально як олів’є – за певних маніпуляцій інгредієнтами досягається інший смаковий ефект – в українських образних реаліях варто б говорити про борщ…
Означення тексту як пародії, зрештою, зводиться до аналогічності ряду і… з тавтологічних міркувань являється це поняття (пародії) як ряд синонімічний. Ось:
Серго Сокольник
Як до зустрічі тягнеться час...
Як до зустрічі тягнеться час!..
Час, коли ти на зустріч чекаєш...
Ще коли вона буде не знаєш,
Та до неї в думках повсякчас,
Оминаючи долі припони,
Ти нестримно несешся думками,
Щоб відчути омріяний нами
Поцілунок на тілі солонім...
Прийде час, ми зустрінемось знов
Під безкраїм стозоряним небом...
І єднання одвічну потребу
Нам дарує безмежна любов...
© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114120411493
Микола Бояров
чекання поезії
"Як до зуcтрічі тягнеться чаc!..
Чac, коли ти на зустpіч чекaєш..."
http://maysterni.com/publication.php?id=105780
до спіткання волочиться час
час коли на спіткання чекаєш
і чи буде спіткання не знаєш
ти й про час у думках повсякчас
оминеш тавтологій притони
заваливши спіткання словами
майже в кожному чисто те ж саме
і у ньому поезія тоне
це повтори являються знов
як потвори за зорями й небом
тавтологій рішучу потребу
підкажи-но до Слова любов
05-12-14
… і, здавалось би, нічого з цим не поробиш, вагомі слова… вони консервативні та банальні , мов ті “тавтообри” (Сергій Гупало) , звучать мільйон разів синонімічними відголосками – здавалось би Шекспір сказав усе!
…сказати сказав, але кожен слухаючи своїх примар, роздивляється химерні танці власних персонажів у власній голові… навіть читаючи сотий раз власними губами “поцілунок на тілі солонім...” (Серго Сокольник) , здавалось би мацаної – перемацаної, уже давно не юної та все ж вічнокохановласної Джульєтти, “під безкраїм стозоряним небом...” (Серго Сокольник) , мов смакуючи, уже давно банальне, олів’є… тобто якусь мить тішачись неповторним смаком Джульєттиного борщу. Аж ось і сам борщ… Миколів… чи?.. щось з цими тавтообрами зовсім заблукав я в безмежних тавтообріях космосу тексту борщу… борщів… а! - спробуй з’їсти, на:
Борщі
"Навшпиньки став, щоб вищим бути,
І далі бачити навколо."
В.Кучерук
навшпиньки звівся вищим бути
їдальні маряться навколо
і крізь туман і сніжну сутінь
учую випари над полем
шлунковий сік бурчить в утробі
йому потрібні вуглеводи
не буде спокою суглоби
я йду по борщ і ви не проти … (Микола Бояров) , так – я не проти тої теми бо борщ то… то тобі не шпроти… коли в гостях у тещі хай буде здорова оглядаю чорноземи й рубаю дрова і Марусина корова дала молока тобто сметани а рано роса була така що кури як хотіли пилИ із подорожникового листка… а подорожник я хоч і ботанік чи вже чи ще не ботанічної структури тіла що має м'ясо і вагу і владу але уже сова у темному садУ – пу-гу і день позАду день тавтології борщу і дерева - металу - повітря і вогню але душа стоїть вже ню перед зазореними небесами знову… хоч начебто все як завжди – те саме слово!
11.05.2015
худ. Я. Саландяк – композиція “Тавтології” (фотошоп).
"ша-бу-да"
• Перейти на сторінку •
"Боже мій"
Про публікацію