ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Український борщ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український борщ
Світанок зачепився за вікно їхнього вагончика – тихцем, лагідно, як та пір’їнка, підхоплена і згодом покинута вітром, колихався на їхніх очах, широко розплющених після сну. Вони нікуди не їхали, тільки в пам’яті миготіли тисячі будинків, дорожних знаків і запалених у нічну пору ліхтарів. Пам’ять зблискувала спіралеподібно, бо знову і знову вихоплювала з простору домівку кожного, про що призналися один одному, піддавшись ліричному настрою.
- Чух-чух, - пожартував старший, сивиною відмежований од молодих чоловік, ворухнувши вухами на нерухомій голові, - куди їдемо, салаго?
Молодший удвічі співмешканець у житловому вагончику не відповів одразу: з подивом, удруге після поселення, оглянув душову кабінку, туалет, кухню з електроприладами й безліччю посуду.
- Чух-чух, - передразнив старшого, ще краще вдаючи звуки потягу.
Одночасно сіли за стіл, накритий звечора, коли завітав до них поляк-роботодавець, власник цього незвичного житла пан Чіхо. Тоді погодили все, починаючи із зарплатні, випили за знайомство й години дві перекидалися в карти. Почергово програвали полякові, зумисне, за порадою хлопців-земляків, котрих тимчасово замінили в панському господарстві: розчулений перемогами в улюбленій грі пан розщедриться на аванс, лишень натякни на брак злотих у кишені.
-Чух-чух, - старшому згадалось популярне в Галичині «чухати» в значенні поспішно йти, дуже доречне в їхній ситуації.
Проковтнули залишки вечері, нашвидкуруч прибрали зі столу і в робочому одязі - на будівництво ферми. Години виснажливої праці тягарцями лягли на плечі, повисли на руках та ногах. Старший поглянув на небо.
- З півночі дощ наближається.
- А ближче до нас спогодилось, хай йому грець! - зітхнув молодший.
Посміхнулися, побрели до гурту з канапками – обідня перерва.
- Гербати?* Кави? – метушився біля них син роботодавця, десятилітній хлопчина з рудою чуприною й обличчям у ластовинні.
- Борщу, нашого українського, - пам’ять старшого зробила такий віраж, що навіть ударив йому в ніздрі приємний запах.
- Цо то? – ластовиння на обличчі хлопчини подалося вверх, розширилося, але хутко повернулося на місце.
- О, то казка, хлопче, - загомонів старший, - казка, яку можна зачерпнути ложкою й зачаруватися, бо живе вона спочатку в землі, а потім торкаються її руками, вкладають у неї частку душі – найсвітлішу, не споганену злобою, лихослів’ям чи іншою марою. Посмакуєш тією казкою – хочеться в інші казки повірити...
- Ніби й так... – сподобалось почуте молодшому.
З роботи повертались через містечко: туди у справі потрібно було шоферові. Зупинилися біля «Бедрьонки», магазину популярної в Польщі торгівельної мережі. Молодший нагадав старшому.
- Не мовити гучно в приміщенні – присоромлять... Культура!
- Басую.
- Пошепки басувати!
Ходили між продуктовими рядами, наповнили корзину делікатесами, порівняли співвідношення зарплат і цін в державі Євросоюзу та своїй рідній, похитали головами.
- Коли вже доєднаємося...
Натрапили на секцію з овочами.
- Приготую борщ! - вигукнув старший, жонглюючи червоним бурячком.
- Не галасуй! – застереження молодшого привернуло увагу гурту молодиків.
- Галасуй, галасуй, тут усі свої, - відчеканив хтось у шкірянці та джинсових штанах.
Спохопилися: як могли не помітити раніше земляків у типовому для них одязі, мімікою «то хмари, то сонечко», ходою «козак довго їхав верхи на коні». Таких не менше п’яти десятків у магазині, а поляків по закутках – кіт наплакав.
Повернулися у вагончик, насвистували знайомі мелодії: обидва з дитинства мали неабияку здібність до художнього свисту, та жоден не спробував сценічної долі. Котрась із мелодій розбурхала апетит менш досвідченого свистуна.
- Хочу трускавок, - проспівав.
- Себто полуниць, - донеслося з сусіднього ліжка.
- Так, панове поле поблизу – піду назбираю.
- Облиш, пан розсердиться, бо лишень достигають – червоних катма, - здалося, що ця репліка, закутана в бас, задзеленчала шибками.
- А мусить знати? – молодший гайнув за двері.
За чверть години миска з полуницями прикрашала їхніх стіл.
- Залий сметаною, розімни, - у басі з’явилися лагідні нотки.
- Слухаюсь! – козирнув спритник, - а декому варто пильнувати, щоб на гарячому... пан чи пані...
Старший зайняв пост знадвору під вікном, викурив цигарку, полюбувався березами, між якими прозорилася теплиця, парою породистих коней у загородці, виплеканих українцями для розваг господарів, і бігцем у вагончик.
- Ніхто не зайде, – всівся за стіл.
Полунична страва сповнила вагончик божественним ароматом, чоловіки взялися за ложки й оніміли – на порозі рекламувало весну обличчя в ластовинні, знайоме «цо то» бабахнуло, як бомба.
- Та то... український борщ, - вуха старшого ворухнулися так помітно, що хлопчина, реготнувши, забув, чим цікавився, але вже в наступну мить випалив.
- Дайте спробувати.
Їсти казку ложкою. В голові хлопчини ця химерна фраза вертілася безупинно, смішила й розважала, і тільки тепер, вечеряючи в українців, повірив у таку дивину, та так повірив, що побіг, попрощавшись, розповісти про неї матері.
- Чух-чух, - торкнувся старший потилиці молодшого, - влипли?
- Хтозна... Поляки полуниць зі сметаною та цукром не розмішують, в цій місцевості, принаймні.
Спочатку господиня рецепт українського борщу в них випрошувала, за якихось два-три дні вимагала в кожного зокрема наодинці, тицяючи в руки гроші. Відмовляли, а спокою не було й не було. Допоміг Стівенсон, відомий поет і прозаїк, дарма, що покійний: саме його непоступливі пикти, які забрали з собою в могилу таїну вересового меду, переконали безмежно добру, але настирливу полячку відстати від заробітчан і проникнутися повагою до їхньої життєвої позиції. Старший нестямно радів, що хоча б раз пригодився йому на заробітках фах учителя зарубіжної літератури...
*Чай.
2015р.
- Чух-чух, - пожартував старший, сивиною відмежований од молодих чоловік, ворухнувши вухами на нерухомій голові, - куди їдемо, салаго?
Молодший удвічі співмешканець у житловому вагончику не відповів одразу: з подивом, удруге після поселення, оглянув душову кабінку, туалет, кухню з електроприладами й безліччю посуду.
- Чух-чух, - передразнив старшого, ще краще вдаючи звуки потягу.
Одночасно сіли за стіл, накритий звечора, коли завітав до них поляк-роботодавець, власник цього незвичного житла пан Чіхо. Тоді погодили все, починаючи із зарплатні, випили за знайомство й години дві перекидалися в карти. Почергово програвали полякові, зумисне, за порадою хлопців-земляків, котрих тимчасово замінили в панському господарстві: розчулений перемогами в улюбленій грі пан розщедриться на аванс, лишень натякни на брак злотих у кишені.
-Чух-чух, - старшому згадалось популярне в Галичині «чухати» в значенні поспішно йти, дуже доречне в їхній ситуації.
Проковтнули залишки вечері, нашвидкуруч прибрали зі столу і в робочому одязі - на будівництво ферми. Години виснажливої праці тягарцями лягли на плечі, повисли на руках та ногах. Старший поглянув на небо.
- З півночі дощ наближається.
- А ближче до нас спогодилось, хай йому грець! - зітхнув молодший.
Посміхнулися, побрели до гурту з канапками – обідня перерва.
- Гербати?* Кави? – метушився біля них син роботодавця, десятилітній хлопчина з рудою чуприною й обличчям у ластовинні.
- Борщу, нашого українського, - пам’ять старшого зробила такий віраж, що навіть ударив йому в ніздрі приємний запах.
- Цо то? – ластовиння на обличчі хлопчини подалося вверх, розширилося, але хутко повернулося на місце.
- О, то казка, хлопче, - загомонів старший, - казка, яку можна зачерпнути ложкою й зачаруватися, бо живе вона спочатку в землі, а потім торкаються її руками, вкладають у неї частку душі – найсвітлішу, не споганену злобою, лихослів’ям чи іншою марою. Посмакуєш тією казкою – хочеться в інші казки повірити...
- Ніби й так... – сподобалось почуте молодшому.
З роботи повертались через містечко: туди у справі потрібно було шоферові. Зупинилися біля «Бедрьонки», магазину популярної в Польщі торгівельної мережі. Молодший нагадав старшому.
- Не мовити гучно в приміщенні – присоромлять... Культура!
- Басую.
- Пошепки басувати!
Ходили між продуктовими рядами, наповнили корзину делікатесами, порівняли співвідношення зарплат і цін в державі Євросоюзу та своїй рідній, похитали головами.
- Коли вже доєднаємося...
Натрапили на секцію з овочами.
- Приготую борщ! - вигукнув старший, жонглюючи червоним бурячком.
- Не галасуй! – застереження молодшого привернуло увагу гурту молодиків.
- Галасуй, галасуй, тут усі свої, - відчеканив хтось у шкірянці та джинсових штанах.
Спохопилися: як могли не помітити раніше земляків у типовому для них одязі, мімікою «то хмари, то сонечко», ходою «козак довго їхав верхи на коні». Таких не менше п’яти десятків у магазині, а поляків по закутках – кіт наплакав.
Повернулися у вагончик, насвистували знайомі мелодії: обидва з дитинства мали неабияку здібність до художнього свисту, та жоден не спробував сценічної долі. Котрась із мелодій розбурхала апетит менш досвідченого свистуна.
- Хочу трускавок, - проспівав.
- Себто полуниць, - донеслося з сусіднього ліжка.
- Так, панове поле поблизу – піду назбираю.
- Облиш, пан розсердиться, бо лишень достигають – червоних катма, - здалося, що ця репліка, закутана в бас, задзеленчала шибками.
- А мусить знати? – молодший гайнув за двері.
За чверть години миска з полуницями прикрашала їхніх стіл.
- Залий сметаною, розімни, - у басі з’явилися лагідні нотки.
- Слухаюсь! – козирнув спритник, - а декому варто пильнувати, щоб на гарячому... пан чи пані...
Старший зайняв пост знадвору під вікном, викурив цигарку, полюбувався березами, між якими прозорилася теплиця, парою породистих коней у загородці, виплеканих українцями для розваг господарів, і бігцем у вагончик.
- Ніхто не зайде, – всівся за стіл.
Полунична страва сповнила вагончик божественним ароматом, чоловіки взялися за ложки й оніміли – на порозі рекламувало весну обличчя в ластовинні, знайоме «цо то» бабахнуло, як бомба.
- Та то... український борщ, - вуха старшого ворухнулися так помітно, що хлопчина, реготнувши, забув, чим цікавився, але вже в наступну мить випалив.
- Дайте спробувати.
Їсти казку ложкою. В голові хлопчини ця химерна фраза вертілася безупинно, смішила й розважала, і тільки тепер, вечеряючи в українців, повірив у таку дивину, та так повірив, що побіг, попрощавшись, розповісти про неї матері.
- Чух-чух, - торкнувся старший потилиці молодшого, - влипли?
- Хтозна... Поляки полуниць зі сметаною та цукром не розмішують, в цій місцевості, принаймні.
Спочатку господиня рецепт українського борщу в них випрошувала, за якихось два-три дні вимагала в кожного зокрема наодинці, тицяючи в руки гроші. Відмовляли, а спокою не було й не було. Допоміг Стівенсон, відомий поет і прозаїк, дарма, що покійний: саме його непоступливі пикти, які забрали з собою в могилу таїну вересового меду, переконали безмежно добру, але настирливу полячку відстати від заробітчан і проникнутися повагою до їхньої життєвої позиції. Старший нестямно радів, що хоча б раз пригодився йому на заробітках фах учителя зарубіжної літератури...
*Чай.
2015р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію