ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Книга пилу
Споглядаючий
Комбат наказав отримати два АГС-17 і разом зі взводом їхати на бліндаж Махатма. Я спробував зобразити ображеного: «Ми ж артилеристи, ну, які ще АГС, ми ж не піхота. Нам би хоча б одну «Гвоздичку» для годиться…» Комбат якось дивно подивився на мене: «Сам знаєш – наказ є наказ. Важке озброєння відведене. Полізуть сепари – гатіть по них з АГС, полізуть з танками – викликайте вогонь на себе. Перший взвод уже там. Удачі!» Ех, не це ти хотів сказати, комбате… Не це! Напевно: «Прощай, смертнику! Почнеться м’ясорубка, доведеться тобі загинути зі своїм взводом, але мусиш триматися до кінця. Закінчиш кар’єру і буття як і належить чоловікові і офіцеру – маєш нагоду загинути з честю!» Не сказав, то не сказав.
Повантажили нас з АГСами в «шишарик» - старий, пошарпаний життям і втомлений до неможливості. Дорога була настільки всіяна вирвами від вибухів та ямами різного незрозумілого походження, що я думав «шишарик» наш розвалиться на запчастини. Я сидів (як і належить взводному) біля водія і думав про те, що якщо все піде шкереберть, то стрілятись доведеться мені – більше нікому. В усьому завжди винен взводний – щоб не сталося.
Коли «шишарик» черговий раз провалювався в яму і торохтів всіма своїми металевими суглобами, водій – стара сива людина – голосно кричав: «Маруся!» Я спочатку думав, що це якась мантра, а потім зрозумів, що так він називає машину і благає таким чином, щоб вона не зламалась. Якесь сентиментально-інтимне, навіть еротичне ставлення до машини.
Бліндаж Махатма виявився звичайнісіньким і банальним. Не знаю, хто придумав йому таку екзотичну і одухотворену назву. Три доби було тихо. Облаштовувались. Старшина метушився, даючи солдатам різні завдання, я (коли мене не смикало командування) читав Германа Гессе.Чомусь мене зачепила одна фраза і постійно потім звучала у свідомості: «… У нас немає нікого, хто би повів нас, єдиний провідник наш – це ностальгія по дому.» Саме так: ностальгія по нашому спільному мирному дому, ностальгія по нашій Вітчизні, яку негідники хочуть знищити, веде нас вперед, у вир вогню, іноді на смерть.
(Десь далеко почулися звуки перестрілки. Певно сепари обстрілювали когось із стрілецької зброї.)
Вийшовши з бліндажа я помітив солдата з першого взводу, що сидів на шматку зламаного дерева і дивився у нескінченність. На обличчі в нього застиг вираз глибокого спокою і байдужості. Він абсолютно не реагував на солдат, що метушилися в траншеях (хто зі збороєю, хто з лопатою), на далекі звуки перестрілки і на бджолу, що сіла йому на щоку. Я пригадав, що вчора бачив цього самого солдата на цьому ж самому місці з цим самим виразом обличчя. Мимо пробігав бородатий старшина нашої батареї і почав на цього солдата сваритися: «Він знову нічого не робить! Нічогісінько! І не реагує на мої слова! У нірвану, бачите, пішов!» Мені чомусь захотілось захистити цього солдата і я (чи то всерйоз, чи то жартома – сам не знаю) почав: «Людина не може нічого не робити. Якщо людина жива, вона дихає, мислить. Може зараз він здійснює роботу найважливішу з усіх на планеті Земля. Ми не знаємо, що відбувається у його свідомості. Може він осмислює суть і сенс буття людей, основу світобудови, першопочаток Всесвіту, суть простору і часу, свідомості. Може в результаті цих роздумів він принесе людству нову істину, вищу істину, сокровенну, що відчинить перед нещасним людством двері у новий світ.»
Раптом обличчя у солдата змінилося. Він зреагував на мої слова. Очі, що дивилися у нескінченність і не бачили нічого, раптом подивились на мене. Солдат сказав якимось незаперечним тоном: «Істину в світ приніс не я, а Ісус Христос!»
Тут несподівано тіло солдата стрепенулось, сіпнулось, ніби по ньому вдарили молотком. Я ще не встиг нічого зрозуміти, коли солдат раптом впав на бік, а потім на спину. Він лежав на піщаній розритій землі, а на грудях у нього розпливалася темна пляма. Коли я нахилився над його тілом, вон обуло вже мертвим – у нього влучила випадкова куля, а солдат був, як завжди, без бронежилета. Його дух вже почав чергову мандрівку по світах у нові перевтілення. Я так і не довідався, як того солдата звали – не зміг спитати про це. Не зміг…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Споглядаючий
«Ми випали з природи
І висимо в порожнечі.»
(Герман Гессе)
Підняли нас, як завжди, несподівано, ще на досвітках. Ранок був на диво холодний – навіть для нинішнього квітня-холодильника, занадто свіжим і пронизливим.Комбат наказав отримати два АГС-17 і разом зі взводом їхати на бліндаж Махатма. Я спробував зобразити ображеного: «Ми ж артилеристи, ну, які ще АГС, ми ж не піхота. Нам би хоча б одну «Гвоздичку» для годиться…» Комбат якось дивно подивився на мене: «Сам знаєш – наказ є наказ. Важке озброєння відведене. Полізуть сепари – гатіть по них з АГС, полізуть з танками – викликайте вогонь на себе. Перший взвод уже там. Удачі!» Ех, не це ти хотів сказати, комбате… Не це! Напевно: «Прощай, смертнику! Почнеться м’ясорубка, доведеться тобі загинути зі своїм взводом, але мусиш триматися до кінця. Закінчиш кар’єру і буття як і належить чоловікові і офіцеру – маєш нагоду загинути з честю!» Не сказав, то не сказав.
Повантажили нас з АГСами в «шишарик» - старий, пошарпаний життям і втомлений до неможливості. Дорога була настільки всіяна вирвами від вибухів та ямами різного незрозумілого походження, що я думав «шишарик» наш розвалиться на запчастини. Я сидів (як і належить взводному) біля водія і думав про те, що якщо все піде шкереберть, то стрілятись доведеться мені – більше нікому. В усьому завжди винен взводний – щоб не сталося.
Коли «шишарик» черговий раз провалювався в яму і торохтів всіма своїми металевими суглобами, водій – стара сива людина – голосно кричав: «Маруся!» Я спочатку думав, що це якась мантра, а потім зрозумів, що так він називає машину і благає таким чином, щоб вона не зламалась. Якесь сентиментально-інтимне, навіть еротичне ставлення до машини.
Бліндаж Махатма виявився звичайнісіньким і банальним. Не знаю, хто придумав йому таку екзотичну і одухотворену назву. Три доби було тихо. Облаштовувались. Старшина метушився, даючи солдатам різні завдання, я (коли мене не смикало командування) читав Германа Гессе.Чомусь мене зачепила одна фраза і постійно потім звучала у свідомості: «… У нас немає нікого, хто би повів нас, єдиний провідник наш – це ностальгія по дому.» Саме так: ностальгія по нашому спільному мирному дому, ностальгія по нашій Вітчизні, яку негідники хочуть знищити, веде нас вперед, у вир вогню, іноді на смерть.
(Десь далеко почулися звуки перестрілки. Певно сепари обстрілювали когось із стрілецької зброї.)
Вийшовши з бліндажа я помітив солдата з першого взводу, що сидів на шматку зламаного дерева і дивився у нескінченність. На обличчі в нього застиг вираз глибокого спокою і байдужості. Він абсолютно не реагував на солдат, що метушилися в траншеях (хто зі збороєю, хто з лопатою), на далекі звуки перестрілки і на бджолу, що сіла йому на щоку. Я пригадав, що вчора бачив цього самого солдата на цьому ж самому місці з цим самим виразом обличчя. Мимо пробігав бородатий старшина нашої батареї і почав на цього солдата сваритися: «Він знову нічого не робить! Нічогісінько! І не реагує на мої слова! У нірвану, бачите, пішов!» Мені чомусь захотілось захистити цього солдата і я (чи то всерйоз, чи то жартома – сам не знаю) почав: «Людина не може нічого не робити. Якщо людина жива, вона дихає, мислить. Може зараз він здійснює роботу найважливішу з усіх на планеті Земля. Ми не знаємо, що відбувається у його свідомості. Може він осмислює суть і сенс буття людей, основу світобудови, першопочаток Всесвіту, суть простору і часу, свідомості. Може в результаті цих роздумів він принесе людству нову істину, вищу істину, сокровенну, що відчинить перед нещасним людством двері у новий світ.»
Раптом обличчя у солдата змінилося. Він зреагував на мої слова. Очі, що дивилися у нескінченність і не бачили нічого, раптом подивились на мене. Солдат сказав якимось незаперечним тоном: «Істину в світ приніс не я, а Ісус Христос!»
Тут несподівано тіло солдата стрепенулось, сіпнулось, ніби по ньому вдарили молотком. Я ще не встиг нічого зрозуміти, коли солдат раптом впав на бік, а потім на спину. Він лежав на піщаній розритій землі, а на грудях у нього розпливалася темна пляма. Коли я нахилився над його тілом, вон обуло вже мертвим – у нього влучила випадкова куля, а солдат був, як завжди, без бронежилета. Його дух вже почав чергову мандрівку по світах у нові перевтілення. Я так і не довідався, як того солдата звали – не зміг спитати про це. Не зміг…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію