ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Мазурак (1994) /
Проза
Історія Азадора Жахаючого - дракона що живе в замку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історія Азадора Жахаючого - дракона що живе в замку
День сьогодні видався плодовитим, хоча ранок починався доволі звично: я встав, обтрусив крила після міцного сну і поглянув крізь одну з бійниць в стіні. Погода була чудова, тож я вирішив провітритись. Так чудово літати на світанку, коли вітер пестить твою луску, а селяни навколо з галасом розбігаються по домівках. Ніхто з них не знає, що я насправді не такий сильний, яким видаюсь. Вони ж усі дивляться на мій страшний вигляд.
Повернувшись після чудового польоту до замку, я вирішив підточити кігті. Потрібно ж якось підтримувати жахаючий імідж. Ось тепер вони виглядатимуть значно краще, нехай навіть це триватиме не так вже і довго. З наточеними кігтями пора було б подумати і про сніданок, тому я нарвав гігантської папороті в саду і зварив суп. Кажуть динозаври харчувались папороттю, проте мені смородина більше до смаку. А особливо якщо вдасться зненацька застати якогось одинокого рибалку і вкрасти в нього якомога більше оселедця.
Та досить про те, про що можна говорити вічно. Поснідавши, я повернувся до себе в кабінет, який одночасно слугує вестибюлем мого дому. Кабінетом я його прозвав, бо люблю приймати в ньому гостей. Вам подобається така назва? Особисто мені — так. В кабінеті в мене багато цікавого хламу. Сьогодні я вирішив зіграти декілька партій в шашки. На третій партії мою гру перервали.
Почувши кроки за замковою брамою, я швидко сховав дошку під подерте шмаття, яке завжди було під лапою для таких випадків. Для автентичності обстановки, я зробив вигляд неначе сплю після полювання. За хвилину брама важко заскрипіла і впустила туди чергового гостя. Напустивши на себе грізного вигляду я розплющив повіки і загарчав:
- Хто посмів потривожити мій сон?!
- Це ти жахливий змій-людоїд, що тривожить наші міста? - промовив лицар, що був одягнутий в чудові обладунки.
- Так, це я! Чого прийшов? - коли я задав це питання з усією байдужістю, яку тільки міг з себе витиснути, чоловік злякався мого спокою. Саме так, як мені і потрібно.
- Я прийшов рятувати прекрасну принцесу Луїзу! Ти віддасиш її добровільно або після того, як я зітну голову з твоїх пліч!
- Перш ніж вступати в битву, я хотів би знати твоє ім’я, хоробрий лицарю!
- Мене звуть Едгар. Погано все ж, що ти не хочеш відпустити її сам. Для тебе звісно погано! - подібні слова зазвичай лицарі говорять з впевненістю, чи то нахабністю, якій можна позаздрити. Після цих слів вояка дістав меча і кинувся бігти до мене. Як і завжди — першим моїм кроком буде відволікання уваги:
- Стривай! Про неї мабуть говорять багато хорошого? - це питання зовсім спантеличило його і він зупинився відповісти:
- Ну, так... А яке тобі діло?!
- Та ніяке особливо... Просто цікаво: чому ти кидаєшся зараз на мене в бій...
- Як це чому?... Це ж принцеса! Та і тим більше: її батько пообіцяв віддати заміж за рятівника, от я і хочу врятувати її!
- То он воно як, - продовжував я відволікати недолугого лицаря, - заміж значить. Так, вона надзвичайно красива. Я б і сам з такою красунею одружився. Якби звісно був таким хоробрим і красивим юнаком як ти, а не страшнючим драконом! - коли клієнт чує комплімент від дракона, це збиває з пантелику ще дужче ніж розмова, - Але перш ніж одружуватись, я б подумав двічі: ти ж не знаєш який в неї характер! А раптом ви зовсім не підійдете одне одному?
- Що? Характер? - декілька секунд лицар шукав хорошої відповіді, - Я вважаю, що кохання може подолати всі негаразди з характером. Ми зможемо звикнути і полюбити всі недоліки одне одного!
- Ну-у-у-у, - з серйозним виглядом я затягнув те “ну” так, що ледь не забув до чого взагалі вів, - я б не поспішав, на твоєму місці, з висновками. Ти взагалі знаєш скільки пар розходяться після весілля?
- Мені відомо, що багато пар розходяться, але хіба це означає, що решта пар не повинні навіть спробувати? Як я і казав, кохання допоможе все подолати!
- Стривай! - вигукнув я, - Здається я збагнув твою проблему! Ти ж переконаний, що кохання у вас буде взаємним... - на мить я замовчав і тяжко зітхнув, аби нагнати більше драматичності, - Мені не хочеться тебе розчаровувати, але, швидше за все, в тебе нічого не вийде...
- Чому? - на обличчі в юнака чітко проглядалась новоспечена схвильованість.
- Вона тебе відшиє.
- Чому це вона мене відшиє?
- Та тому що ти вже з самого початку неправильно дієш! Тобі слід було надіслати їй листа перед тим як приходити. Я б передав його, чесне драконяче!
- Листа?
- Так, листа. Написати щось на зразок: “Привіт, я лицар який визволить тебе з полону цього страшнючого змія і ми будемо жити довго та щасливо. Але спершу скажи мені одну річ: як саме ти віддячиш мені за своє визволення? І я подумаю чи слід мені взагалі приходити”. Тобі слід було дати їй знати, що це ти їй потрібен, а не вона тобі!
- Досить! Я і так знаю, що вона порядна і достойно оцінить мій вчинок! Вона принцеса, а тому не може вчинити інакше! - тепер вже наполегливо намагався він переконати себе, але як виявилось в наступну хвилину — даремно.
- Чувак, що я чую?! “Не може, не буде”. Так, звісно! - саркастично відповів я йому, - Всі вони на словах чудові і прекрасні, а як до діла доходить! Ти ба! Наче ти ніколи не чув історій, як від хорошого хлопця, такого як ти, втікала наречена або й гірше — зраджувала дружина! І якби ще й вона зраджувала з якимось добрим, але ні! Стопудово це якийсь хамло, якому плювати на неї, якому лиш секс і розваги в голові!
Такого удару юнак не знайшов чим відбити і його уява вже почала вимальовувати яскраві картини зради дружини, яка ще не встигла набути офіційного статусу. По ньому явно було видно — хлопець впав в депресію. Для мене це означало одне — саме час переходити до кроку номер два: “Вирубай молодця!”. Поки він сидів на кам’яній підлозі в прострації, я стиснув лапу в кулак і зі всієї сили зацідив в щелепу.
За роки практики я зміг відточити все що тільки можна: джеби, хуки, аперкоти. Тож вкотре я переконуюсь, що сумніватись у хорошому результаті — гріх. Мій новий клієнт зліг на землю непритомним. Я відібрав у нього всю зброю і повісив на свій пояс. Потрібно було зачинити браму, після цього я потягнув його в коридор, що веде в підвали. Коли ж вже лицарів навчать, що з драконами слід битися, а не розмовляти?
Зайшовши в підвал, в якому десятки дверей з кімнатами, я спершу зайшов в найбільшу — скарбницю. На землі лежали обладунки, мішки з золотом, мечі та інший непотріб. Я кинув зброю на купу, після чого почав знімати обладунки з нашого героя, кидаючи їх туди ж. Пора вже подумати про те, щоб завести і собі печеру з драконячими скарбами. Залишивши лицаря лише в спідньому, я потягнув його назад в коридор.
Проходячи по ньому я постійно намагаюсь згадувати імена тих, хто зараз перебувають тут: Есмеральда, Фіона, Каріна... О, цю вже не пам’ятаю як звати. Добре що хоч додумався імена на дверях видряпувати. А ось схоже і Луїза! Завжди потрібно радувати їх такими новинами, тому я звернувся: “Луїзо, а сьогодні за тобою приходив цей юнак! Хороший такий, до речі. Будеш добре себе вести — дозволю поговорити якось”.
Дійшовши до кінця коридору, я відімкнув найбільш віддалені двері. Ну що ж, можна привітати нашого нового гостя в залі прекрасних принців! Він чудово доповнить мою колекцію. Один, два, три... П’ять, десять... Джонатан, Кайл, Гаррі... Ось і пуста кімнатка. Нарешті я закинув його всередину і замкнув. А це означає, що останній крок, “впіймати пташку”, виконано. Тепер і його ім’я прикрасить цей коридор. Можна спокійно повертатись до кабінету.
Та мене там чекала несподіванка, бо одразу як я повернувся, на мене там чекав ще один лицар. Щоправда тепер це була жінка. Побачивши мене, вона дістала стрілу і натягнула тятиву свого луку. Не спускаючи погляду, вона промовила:
- Я Катрін! І я прийшла сюди за полоненим принцом Вільямом!
- Вітаю, Катрін. А я Азадор Жахаючий. - передчуваючи врожайний день, я як кожен порядний дракон, перейшов до першого кроку — відволікання уваги: - Заспокійся, це ж не личить такій прекрасній дамі. Взагалі він сам повинен зробити перший крок. Ти перш за все жінка, а не лучник. Та і який з нього принц? Звичайна посередність! Ти варта більшого...
22 серпня 2015 року
Повернувшись після чудового польоту до замку, я вирішив підточити кігті. Потрібно ж якось підтримувати жахаючий імідж. Ось тепер вони виглядатимуть значно краще, нехай навіть це триватиме не так вже і довго. З наточеними кігтями пора було б подумати і про сніданок, тому я нарвав гігантської папороті в саду і зварив суп. Кажуть динозаври харчувались папороттю, проте мені смородина більше до смаку. А особливо якщо вдасться зненацька застати якогось одинокого рибалку і вкрасти в нього якомога більше оселедця.
Та досить про те, про що можна говорити вічно. Поснідавши, я повернувся до себе в кабінет, який одночасно слугує вестибюлем мого дому. Кабінетом я його прозвав, бо люблю приймати в ньому гостей. Вам подобається така назва? Особисто мені — так. В кабінеті в мене багато цікавого хламу. Сьогодні я вирішив зіграти декілька партій в шашки. На третій партії мою гру перервали.
Почувши кроки за замковою брамою, я швидко сховав дошку під подерте шмаття, яке завжди було під лапою для таких випадків. Для автентичності обстановки, я зробив вигляд неначе сплю після полювання. За хвилину брама важко заскрипіла і впустила туди чергового гостя. Напустивши на себе грізного вигляду я розплющив повіки і загарчав:
- Хто посмів потривожити мій сон?!
- Це ти жахливий змій-людоїд, що тривожить наші міста? - промовив лицар, що був одягнутий в чудові обладунки.
- Так, це я! Чого прийшов? - коли я задав це питання з усією байдужістю, яку тільки міг з себе витиснути, чоловік злякався мого спокою. Саме так, як мені і потрібно.
- Я прийшов рятувати прекрасну принцесу Луїзу! Ти віддасиш її добровільно або після того, як я зітну голову з твоїх пліч!
- Перш ніж вступати в битву, я хотів би знати твоє ім’я, хоробрий лицарю!
- Мене звуть Едгар. Погано все ж, що ти не хочеш відпустити її сам. Для тебе звісно погано! - подібні слова зазвичай лицарі говорять з впевненістю, чи то нахабністю, якій можна позаздрити. Після цих слів вояка дістав меча і кинувся бігти до мене. Як і завжди — першим моїм кроком буде відволікання уваги:
- Стривай! Про неї мабуть говорять багато хорошого? - це питання зовсім спантеличило його і він зупинився відповісти:
- Ну, так... А яке тобі діло?!
- Та ніяке особливо... Просто цікаво: чому ти кидаєшся зараз на мене в бій...
- Як це чому?... Це ж принцеса! Та і тим більше: її батько пообіцяв віддати заміж за рятівника, от я і хочу врятувати її!
- То он воно як, - продовжував я відволікати недолугого лицаря, - заміж значить. Так, вона надзвичайно красива. Я б і сам з такою красунею одружився. Якби звісно був таким хоробрим і красивим юнаком як ти, а не страшнючим драконом! - коли клієнт чує комплімент від дракона, це збиває з пантелику ще дужче ніж розмова, - Але перш ніж одружуватись, я б подумав двічі: ти ж не знаєш який в неї характер! А раптом ви зовсім не підійдете одне одному?
- Що? Характер? - декілька секунд лицар шукав хорошої відповіді, - Я вважаю, що кохання може подолати всі негаразди з характером. Ми зможемо звикнути і полюбити всі недоліки одне одного!
- Ну-у-у-у, - з серйозним виглядом я затягнув те “ну” так, що ледь не забув до чого взагалі вів, - я б не поспішав, на твоєму місці, з висновками. Ти взагалі знаєш скільки пар розходяться після весілля?
- Мені відомо, що багато пар розходяться, але хіба це означає, що решта пар не повинні навіть спробувати? Як я і казав, кохання допоможе все подолати!
- Стривай! - вигукнув я, - Здається я збагнув твою проблему! Ти ж переконаний, що кохання у вас буде взаємним... - на мить я замовчав і тяжко зітхнув, аби нагнати більше драматичності, - Мені не хочеться тебе розчаровувати, але, швидше за все, в тебе нічого не вийде...
- Чому? - на обличчі в юнака чітко проглядалась новоспечена схвильованість.
- Вона тебе відшиє.
- Чому це вона мене відшиє?
- Та тому що ти вже з самого початку неправильно дієш! Тобі слід було надіслати їй листа перед тим як приходити. Я б передав його, чесне драконяче!
- Листа?
- Так, листа. Написати щось на зразок: “Привіт, я лицар який визволить тебе з полону цього страшнючого змія і ми будемо жити довго та щасливо. Але спершу скажи мені одну річ: як саме ти віддячиш мені за своє визволення? І я подумаю чи слід мені взагалі приходити”. Тобі слід було дати їй знати, що це ти їй потрібен, а не вона тобі!
- Досить! Я і так знаю, що вона порядна і достойно оцінить мій вчинок! Вона принцеса, а тому не може вчинити інакше! - тепер вже наполегливо намагався він переконати себе, але як виявилось в наступну хвилину — даремно.
- Чувак, що я чую?! “Не може, не буде”. Так, звісно! - саркастично відповів я йому, - Всі вони на словах чудові і прекрасні, а як до діла доходить! Ти ба! Наче ти ніколи не чув історій, як від хорошого хлопця, такого як ти, втікала наречена або й гірше — зраджувала дружина! І якби ще й вона зраджувала з якимось добрим, але ні! Стопудово це якийсь хамло, якому плювати на неї, якому лиш секс і розваги в голові!
Такого удару юнак не знайшов чим відбити і його уява вже почала вимальовувати яскраві картини зради дружини, яка ще не встигла набути офіційного статусу. По ньому явно було видно — хлопець впав в депресію. Для мене це означало одне — саме час переходити до кроку номер два: “Вирубай молодця!”. Поки він сидів на кам’яній підлозі в прострації, я стиснув лапу в кулак і зі всієї сили зацідив в щелепу.
За роки практики я зміг відточити все що тільки можна: джеби, хуки, аперкоти. Тож вкотре я переконуюсь, що сумніватись у хорошому результаті — гріх. Мій новий клієнт зліг на землю непритомним. Я відібрав у нього всю зброю і повісив на свій пояс. Потрібно було зачинити браму, після цього я потягнув його в коридор, що веде в підвали. Коли ж вже лицарів навчать, що з драконами слід битися, а не розмовляти?
Зайшовши в підвал, в якому десятки дверей з кімнатами, я спершу зайшов в найбільшу — скарбницю. На землі лежали обладунки, мішки з золотом, мечі та інший непотріб. Я кинув зброю на купу, після чого почав знімати обладунки з нашого героя, кидаючи їх туди ж. Пора вже подумати про те, щоб завести і собі печеру з драконячими скарбами. Залишивши лицаря лише в спідньому, я потягнув його назад в коридор.
Проходячи по ньому я постійно намагаюсь згадувати імена тих, хто зараз перебувають тут: Есмеральда, Фіона, Каріна... О, цю вже не пам’ятаю як звати. Добре що хоч додумався імена на дверях видряпувати. А ось схоже і Луїза! Завжди потрібно радувати їх такими новинами, тому я звернувся: “Луїзо, а сьогодні за тобою приходив цей юнак! Хороший такий, до речі. Будеш добре себе вести — дозволю поговорити якось”.
Дійшовши до кінця коридору, я відімкнув найбільш віддалені двері. Ну що ж, можна привітати нашого нового гостя в залі прекрасних принців! Він чудово доповнить мою колекцію. Один, два, три... П’ять, десять... Джонатан, Кайл, Гаррі... Ось і пуста кімнатка. Нарешті я закинув його всередину і замкнув. А це означає, що останній крок, “впіймати пташку”, виконано. Тепер і його ім’я прикрасить цей коридор. Можна спокійно повертатись до кабінету.
Та мене там чекала несподіванка, бо одразу як я повернувся, на мене там чекав ще один лицар. Щоправда тепер це була жінка. Побачивши мене, вона дістала стрілу і натягнула тятиву свого луку. Не спускаючи погляду, вона промовила:
- Я Катрін! І я прийшла сюди за полоненим принцом Вільямом!
- Вітаю, Катрін. А я Азадор Жахаючий. - передчуваючи врожайний день, я як кожен порядний дракон, перейшов до першого кроку — відволікання уваги: - Заспокійся, це ж не личить такій прекрасній дамі. Взагалі він сам повинен зробити перший крок. Ти перш за все жінка, а не лучник. Та і який з нього принц? Звичайна посередність! Ти варта більшого...
22 серпня 2015 року
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію