ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Плата за невіру (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
Кара Господь за невіру не тільки невігласів, а й мудреців.
Так сталося й з рабі Хоні Гамеаґелем.
Скільки не намагався праведник збагнути суть вірша: «Коли повертав Господь з полону Сіон, нам здавалося, що то був сон» (Псалом 125:1).
«Чи ж можливе таке,- питав укотре рабі себе, щоб сімдесят літ брести уві сні?»
Подорожуючи, побачив якось праведник літнього чоловіка, що саджав рожкове дерево.
«Коли почне плодоносить?»- запитав рабі, поблагословивши садівника.
«Через сімдесят літ».
«І ти певен, що скуштуєш ?»
Не припиняючи роботу, замість відповісти садівник на те: «Бачиш, дитиною я застав рожкове дерево, бозна ким посаджене. Тому-то хочу, щоб і онуки мої й правнуки ласували плодами, як і я».
Тільки здвигнув плечима рабі тай присів обіч підобідати. Не зуздрився, як скліпило очі. Прокинувся, не відаючи скільки спав. Озирнувся і побачив чоловіка, схожого на того, з ким розмовляв до сну. Той збирав плоди з дерева. Для певності спитав:
«Це ти саджав?»
«Ні, то, мабуть, дід мій».
«Невже я так довго спав?»- подумав рабі.
Почав шукати віслюка, щоб добратись додому. Пам’ятав, як сідав їсти, що пустив його пастись. Був один він, а тепер – цілий табун...А його віслюка нема...
Добрів до своєї оселі тай питає незнайомого юнака:
«Син Хоні Гамеаґеля вдома?»
«Ні, він умер. А я його онук».
«А ти ким будеш, чоловіче добрий?»- спитала молодиця, зачувши голоси на подвір’ї.
«Я Хоні Гамеаґель».
«Іди собі з Богом, добродію!»- тільки й сказала жінка, повертаючись у господу.
Прийшов рабі в академію, де зажив слави мудреця, котрому підвладні були найскладніші питання ягадуту і чує крізь прочинені двері:
«Це тлумачення таке ж, як і за часів Хоні Гамеаґеля».
«Так це ж я !»- вигукнув рабі, переступивши поріг.
Вчені з подивом подивились на незнайомця і занурились в книги.
P.S.
Невдовзі рабі Хоні Гамеаґель помер.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Плата за невіру (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
Кара Господь за невіру не тільки невігласів, а й мудреців.
Так сталося й з рабі Хоні Гамеаґелем.
Скільки не намагався праведник збагнути суть вірша: «Коли повертав Господь з полону Сіон, нам здавалося, що то був сон» (Псалом 125:1).
«Чи ж можливе таке,- питав укотре рабі себе, щоб сімдесят літ брести уві сні?»
Подорожуючи, побачив якось праведник літнього чоловіка, що саджав рожкове дерево.
«Коли почне плодоносить?»- запитав рабі, поблагословивши садівника.
«Через сімдесят літ».
«І ти певен, що скуштуєш ?»
Не припиняючи роботу, замість відповісти садівник на те: «Бачиш, дитиною я застав рожкове дерево, бозна ким посаджене. Тому-то хочу, щоб і онуки мої й правнуки ласували плодами, як і я».
Тільки здвигнув плечима рабі тай присів обіч підобідати. Не зуздрився, як скліпило очі. Прокинувся, не відаючи скільки спав. Озирнувся і побачив чоловіка, схожого на того, з ким розмовляв до сну. Той збирав плоди з дерева. Для певності спитав:
«Це ти саджав?»
«Ні, то, мабуть, дід мій».
«Невже я так довго спав?»- подумав рабі.
Почав шукати віслюка, щоб добратись додому. Пам’ятав, як сідав їсти, що пустив його пастись. Був один він, а тепер – цілий табун...А його віслюка нема...
Добрів до своєї оселі тай питає незнайомого юнака:
«Син Хоні Гамеаґеля вдома?»
«Ні, він умер. А я його онук».
«А ти ким будеш, чоловіче добрий?»- спитала молодиця, зачувши голоси на подвір’ї.
«Я Хоні Гамеаґель».
«Іди собі з Богом, добродію!»- тільки й сказала жінка, повертаючись у господу.
Прийшов рабі в академію, де зажив слави мудреця, котрому підвладні були найскладніші питання ягадуту і чує крізь прочинені двері:
«Це тлумачення таке ж, як і за часів Хоні Гамеаґеля».
«Так це ж я !»- вигукнув рабі, переступивши поріг.
Вчені з подивом подивились на незнайомця і занурились в книги.
P.S.
Невдовзі рабі Хоні Гамеаґель помер.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію