ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
13:39
Єдина річ у Всесвіті,
яку ми дійсно можемо контролювати -
це наші думки.
У космосі нічого не пропадає.
Шлях до зірок веде багаторічне ув’язнення.
Астронавтика пахнет в’язницею.
Та й взагалі космос потрібно любити,
хоча б за те, що дарує почуття
яку ми дійсно можемо контролювати -
це наші думки.
У космосі нічого не пропадає.
Шлях до зірок веде багаторічне ув’язнення.
Астронавтика пахнет в’язницею.
Та й взагалі космос потрібно любити,
хоча б за те, що дарує почуття
2024.03.29
13:37
уява - спогади
з минулого та майбутнього
вашого втілення.
Це спогади та бачення нами
лише іншими очима.
Я часто згадую, ті дні важкі,
і з щастям розумію,
з минулого та майбутнього
вашого втілення.
Це спогади та бачення нами
лише іншими очима.
Я часто згадую, ті дні важкі,
і з щастям розумію,
2024.03.29
13:35
Заяложені слова
Дуду спішить образити тебе
І кожну хвилину шукає привід,
Щоб сказати тобі заяложені слова…
Не думаючи, що каже, що робить
Бруднить себе і всіх навколо
Набридла всім дуду брехня,
Дуду спішить образити тебе
І кожну хвилину шукає привід,
Щоб сказати тобі заяложені слова…
Не думаючи, що каже, що робить
Бруднить себе і всіх навколо
Набридла всім дуду брехня,
2024.03.29
13:35
я до серця ключ шукала.
у тому світі, де живе кохання,
але світ той був у душі закритий
і ключ знайти я не могла...
Наївність і довіра до всіх живе в мені
з'явився момент поранити і поранили мене
поки що... не зустріла тебе.
знайти шлях до серця т
у тому світі, де живе кохання,
але світ той був у душі закритий
і ключ знайти я не могла...
Наївність і довіра до всіх живе в мені
з'явився момент поранити і поранили мене
поки що... не зустріла тебе.
знайти шлях до серця т
2024.03.29
13:33
я уявила образ,
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
2024.03.29
13:33
Стародавній текст зашифрований
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
2024.03.29
13:32
Міріади частинок я розсиплю,
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
2024.03.29
13:30
Ви знаєте, я завжди думала: "Чого я хочу?"
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
2024.03.29
13:29
Гарних слів вплітаючи міріади
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
2024.03.29
13:27
А люди кажуть: «сильний народ і Україна»
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
2024.03.29
13:25
Мій світ - моя уява малює образи,
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
2024.03.29
13:09
Запальничка стихла без добавки…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
2024.03.29
13:05
Ніяк собі, о вибач, не втокмачиш,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
2024.03.29
12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Критика | Аналітика
Як назвати Україну або Пояснення тризуба Велесовою книгою
Чим вимірюється вік нації? Далеко не тільки державністю, як дехто думає. І не лише часовою тяглістю домінуючих рис характеру. У нас це такі якості, як співучість, здатність опоетизовувати природу, глибокий зв’язок із землеробством, сердечність, лагідність, повага до внутрішнього світу людини та інші. Це – душа народу. А вік нації вимірюється її духовною основою. І записується, нині то вже достеменно відомо – у людських генах.
Тим, хто сумнівається у тому, чи є у нинішніх українських генах колишні трипільці-арійці чи анти, не кажучи вже про батьків-русичів, на чийому обійсті ми народилися, раджу подивитися обидві частини науково-публіцистичного фільму «ДНК – портрет нації», його легко можна знайти в Інтернеті. Для цікавих скажу наперед – так, всі ці історичні реалії є записаними у генах українців.
Вік нації також записаний у її мові. Тому мова є однією із перших національних цінностей.
Але що ми розуміємо під духовною основою нації? Духовна основа – це рушійна сила інформації, закладеної у свідомість людей, яка спрямовує їх до виконання життєвої програми. І допомагає вирішити питання «Для чого ми живемо? Яке завдання від Бога виконуємо?». А для однієї особи – «Для чого я живу? Що собою значу?». Це питання менше чи більше усвідомлене зокрема як для кожної людини, так і для кожного визначального періоду етносу. А ці періоди формують націю у її нинішньому духовному вимірі. Можуть розпадатися чи утворюватися держави, зливатися чи, навпаки, виокремлюватися племена, одначе духовними спадкоємцями є ті, хто несе у своєму світогляді, у своїй вірі (не плутати з релігією) основні риси духовних установок предків.
Прихід християнства на руську землю, без сумніву, був дуже позитивним явищем. Одначе, треба розуміти, що, поширюючи християнство, Візантійська імперія при цьому переслідувала і свої політичні інтереси. Тому при запровадженні християнства масово спалювали всі рукописи руської і давнішої пори як книги язичеські. І хоча давньоруська язичеська віра була ближчою до постулатів Христа, ніж віра найслабших у духовному відношенні християнських країн, все ж ця мотивація дозволила забрати у русинів головні матеріальні свідчення духовної моці народу. На вогнищах горіли і книги магії, і книги величезної цінності духовної та історичної. Так непоправно було втрачено більше дев’яноста відсотків (!) культурних писемних надбань дохристиянських часів на території нинішньої України.
Очевидно, саме візантійською імперською політикою пояснюється і той факт, що Біблія не була перекладена на руську мову, а чернець Кирило взяв її готовим текстом з Болгарії, яка прийняла християнство раніше, і яка була лояльнішою до імперії. Треба сказати, що тодішня болгарська, як слов’янська мова, була подібною до руської.
Руське письмо дохристиянської доби відкрила нам Велесова книга – оригінальна писемна пам’ятка України-Русі ІХ ст., безцінна національна реліквія (початок написання цієї книги може бути ранішим за часом, а знайдені дощечки – списком із попередніх записів). Написана вона, за дослідженням згадуваних у ній топонімів, у районі Західного Полісся. Нині це – Берестейська область Білорусі, Підляське і Люблінське воєводства Польщі, Волинська і Рівненська області України. Корінне населення на всій цій місцевості розмовляє західно-поліським діалектом української мови.
Велесова книга охоплює самоусвідомлення народу періоду антів (початок історії антів на нашій землі відносять до ІV-V ст. після н. Хр.), тобто на стику з Київською Руссю. Це були ті ж самі люди, просто взяли іншу назву, бо у їхньому житті почався якісно інший період. Одначе в книзі йдеться не лише про антів, у ній охоплюється весь обшир взаємодії слов’янства і не тільки його.
Польський історик XV ст. Ян Длугош стверджував, що існувала слов’янська країна Склавінія. Очевидно, державне утворення, що об’єднало протослов’янські племена мусило бути. Але основний духовний поштовх слов’яни, а особливо українці, отримали ще раніше – від Трипільської Аратти – це приблизно від 7,5 тисяч років до 4,5 тисячі років тому. Центром її формування була нинішня територія України, а сфера впливу – від Балтійського моря до Волги, яка тоді впадала у Азовське море. Саме від жителів Трипільської Аратти і почала поширюватися наша прадавня культура в Індію, Месопотамію, Єгипет. Арії там частково асимілізувалися з місцевим населенням, частково великими групами поверталися назад і, вливаючись у «материнське» етнічне населення, породжували новий спалах культури.
Те, що арійська культура є нашою прадавньою бачимо, протягуючи ниточку духовного зв’язку від початків нашого етносу до нинішніх днів (точніше майже початків, бо генетики засвідчують величезну спільність українців у ще давнішому об’єднанні, очевидно, культурі прадавньої Борії). Зовнішньо ця цілісність проявляється через особливості символіки вишивки, писанок, навіть через чоловічу зачіску – оселедець, яку носили наші предки, зокрема, і 3,5 тисячі років тому. А особливо через державну символіку – прапор і герб. Дослідження показують, що нинішній тризуб як герб на нашій території був поширеним не тільки за Київської Русі, а й набагато раніше від неї.
Хто з нас не пригадує Шевченківське «Славних прадідів великих правнуки погані»? Йдеться, в першу чергу, про арійську державу і людей, які формували її устрій. Саме там у середині VI тисячоліття до народження Христа сформувалися чотири соціальні фракції ідеального суспільства: брахмани – духовні люди, кшатрії – люди влади, вайш’ї – господарі і шудри – виконавці. До речі, саме арії витворили, чи отримали в спадок і санскрит – священну прамову. Найвищою верстою суспільства були брахмани, які вели високодуховний спосіб життя, щоби бути постійно відкритими до Божої мудрості і передавати свої знання людям. Тобто суспільство вели в першу чергу брахмани, які керувалися Божими настановами і давали вказівки кшатріям.
В українській мові з часів Трипільської Аратти і нині залишилося слово «врахман» чи «рахман». (Див.: Ігор Каганець. Арійський стандарт, ст. 197.) У словнику Бориса Грінченка це слово пояснюється як «праведний християнин». Залишилися і приказки: «Постимося, як рахмани», «Рахманський великдень», «рахманна земля». Рахманний – значить спокійний, сумирний, тихий, благодатний.
У літописі «Повість врем’яних літ» пишеться: «Закон же у іукриян, яких ще називають врахманами і осторовитами, від прадідів за приклад і благочестя взятий, під страхом великим не їсти м’яса, не пити вина, блуду не творити і ніякої злоби.»
Нам особливо цікава назва народності – іукрияни, тому що там є корінь -ук, який вказаний у назві нашої країни. Дослідники стверджують спільність іуктриян і українців як продовження у часі. Зі санскриту «ук» – «слово», мається на увазі слово духовне, від Бога. Суфікс «тр» означає діяльність, тобто уктри – ті, що діють за Словом Бога. В українській мові зберігся суфікс -ук для позначення знань: на-ука, не-ук. Слово «іуктрияни» має закінчення -яни. Що означає це закінчення? Можна інтерпретувати «ян» як «новий». Але це закінчення є типовим. Згадаймо міфічну країну Аріяну чи Оріяну, яка, правдоподібно, теж знаходилася на нашій території. Можливо, це і є друга назва Аратти. До слова, у Велесовій книзі вказане ім’я батька відомих нам братів Кия, Щека і Хорива, кожен із яких започаткував нову народність: Кий – русичів, Щек – чехів, Хорив – хорватів. Їх батько звався Ор.
Слово «райяна» перекладається як «двері до раю» чи «брама до раю». Звідси «яна» – те, що дозволяє входження до чогось. У нашому випадку «іуктріяни» – ті, які несуть у світ життя за Божим Словом.
«Україна» – Ук-рай-на. «Ук» – Слово Боже, «рай» – рай. Закінчення -на, зазвичай, підтверджує якусь якість. Для прикладу: Світла-на, вір-на, спір-на, збір-на, віль-на і так далі. Та, що має у собі благодатне Боже духовне Слово – приблизно так перекладається «Украйна». Знаємо, що біблійна Книга Життя знаходиться у самій людині.
Це означає, що назва Україна не є випадковою, а є точною. Лише трошки змінена фонетика. Украйна – саме така назва зустрічається в одному із віршів нашого Кобзаря. Отож, коли постане питання зміни сьогоднішньої назви країни, то чи варто нам буде повертатися назад до «Русі» лише для того, щоби повернути вкрадену назву? – Думаю, не варто. Нам варто йти вперед, лишивши крадія біля розбитого корита. Тому пропоную замість зміни назви «Україна» на «Русь» лишити «Україна», лише трохи інтерпретувавши її як «Украйяна» – Ук-рай-яна. Ми не відкидаємо старе, а продовжуємо його, оновлюючи і підносячи на якісно вищий рівень, робимо чітким, прозорим, видимим. Украйяна – це шлях у рай через прийняття Божого Слова.
Питання має дискутуватися. Поширеним коренем у назвах народностей наших пращурів був рас-. У перекладі, очевидно, «чистий». Ймовірно, похідними від нього були корені спочатку рос-, а потім – рус- (зі спаданням якості ознаки). Оскільки на завершенні певного циклу у житті етносу йде відродження у високому, якісно новому вимірі духу, то звідси як можлива назва нинішньої України – ук-рас-і-яна, Украсіяна.
А тепер повернімося до нашого прапора і герба, які ще донедавна були заборонені радянською імперією заледве не під страхом смерті (за знайдений у селянина тризуб засилали у сибірські тюрми). А за Польщі до 1939 року польський поліцай, побачивши на українцеві прикріпленого до одягу тризуба, зірвав його і вдарив людину, яка осмілилася його носити. (Це свідчення за реальним випадком). Кожен окупант хотів подавити в українцеві його дух, але ідеологія сусідів з півночі вирізнялася особливою жорстокістю.
У Велесовій книзі на дощечці 38 б пише: «Дажбог на струзі своєму був у сварзі премудрій, яка синя. А струг той сяє і виграє, як золото, – Огнебогом розпалений.» Перекладемо: «Бог, який обдаровує людину, на човні своєму був у небі премудрому, яке синє. А човен той сяє і виграє, як золото, вогнем Бога розпалений.» За езотеричними (прихованими) даними – знанням і розумінню відповідає саме синій колір. Золото для наших предків – Боже слово. Жовтий – колір вчительства, золотий – Божої благодаті, чи самого Бога.
Чи не від цього символу і давній жовто-блакитний прапор? Бог – жовтий чи золотий колір – зверху, блакитне небо як вмістилище Бога – знизу. Може бути варіант: на синьому тлі золотий круг (куля). А ще синій колір – символ «вод», які відмежовують світ чи «твердь» вищого духовного порядку від нижчого (за книгою Буття, 1).
Український герб – тризуб, його інша призабута назва – Трисуття. Символіку нашого герба вивели, очевидно, ще арії, або до них. Символ Трисуття – це неподільність Нави, Прави і Яви. Нав – із староукраїнської мови – перший, первинний у своєму роді, зразок, яким є Бог. Його символізує центральна гілка тризуба. Дві інші – Ява і Права. Права – символ правдивих Божих законів, Ява – реальність життя існуючого, вона ставиться поряд із Правою, порівнюється з нею, тому вони симетричні. Розшифровування українського герба як цілісність Пресвятої Тройці теж має зміст. Трисуття – це земне відображення Пресвятої Тройці, яка є у божественній трансцендентності.
До речі, у нинішній українській мові нава – це основний об’єм тяглості храму від дверей до вівтаря, обмежений колонами. Українські храми зазвичай трьохнавні або однонавні.
Саме словом про Трисуття велично починається Велесова книга, цитую:
«Даремно згадали доблесні наші старі часи,
бо йдемо куди – невідомо.
А так оглядаємось назад і говоримо,
що соромимося Наву, Праву і Яву знати
й обаполи тирла відати і думати.
Се бо Дажбо створив нам Яйце,
ту Світ-Зорю, яка нам сяє.
І в тій Безодні повісив Дажбо Землю нашу.
Аби тая удержана була –
так се душі пращурів суть.
І ті світять зорями нам од Іру…»
Розшифруємо:
«Даремно пам’ятаємо про доблесні наші старі часи,
бо нині не знаємо, куди йдемо.
А тільки оглядаємося на те, що було в минулому, і кажемо,
що вже соромно нам відати про закони створеного світу,
й одночасно у минуле й майбутнє дивитися, знати і розуміти.
Бо Господь, який обдаровує людину, створив нам Всесвіт,
ту світ-Зорю, що нам сяє.
І в тій Безодні повісив Господь Землю нашу.
Аби її духовно утримували
праведні душі пращурів наших.
Вони ж бо світять зорями нам із Раю…»
Яка особлива глибина знань і мудрості пронизує всі ці рядки, яка краса слова, опоетизованість мови! І це – наша дохристиянська релігія. Додам, що за цією релігією людських жертв не приносили, а тільки суру – настояний на сонці напій із трав, який пили, славлячи Бога, п’ять разів на добу. (Ця інформація – з тексту Велесової книги.)
Продовжую далі цитувати початок цієї величної писемної пам’ятки:
«Права бо є невідомо уложена Дажбогом,
А по ній, як пряжа, тече Ява,
і та створила життя наше.
А тоді, коли одійде, смерть наступає.
Ява тече і твориться в Праві.
Нава бо є після них.
Доти є Нава, і по тому є Нава,
а в Праві ж є Ява.
Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є те наше,
яко се бо вже найшло на коло нам.
Творящу Богом силу се узріли в собі,
бо то дано дар Богів,
І не потребуємо бо се напраснити.
Се душі пращурів наших од Іру зрять на нас
І там в жалю плачуть і виказують нам,
що не берегли ми Праву, Наву І Яву,
не берегли того, а ще й глузували.
Істинно, що не достойні бути Дажбожими внуками.
Отож, молячись Богам, матимемо чисті душі і тіла наші,
та й життя з праотцями нашими,
які в Богах злилися воєдино.
Правда така, що ми Дажбожі внуки (тобто руси) в умі.
А Ум Великий Божий є єдиний з нами,
І тому творимо і говоримо з Богами воєдино.»
А ось так цей текст записується сучасними словами:
«Духовне Буття Божими законами є незвідано для нас укладене Вседержителем,
а по ньому тече Проявлене, як пряжа, переплітаючись із ним,
і Проявлене Буття створило життя наше.
А тоді, коли воно відійде, смерть наступає.
Проявлене тече і твориться у Духовному Бутті.
Божа Сутність є після них обох.
До них є Божа Сутність і після них є Божа Сутність,
а у Бутті Духовному, невидимому, міститься Проявлене Буття.
Осягнувши це старовинне знання, зануримо душі наші у нього, бо воно нам потрібне, раз вже ми підійшли до того, щоби сприймати його і розуміти.
Силу, яка твориться Богом, побачили у собі,
вона – дар Божий,
і не можемо її даремно занапастити.
Бо душі предків наших з Раю дивляться на нас
І в жалю плачуть і виказують нам,
що не берегли ми (як вони) даних нам від Бога знань, які є великою цінністю.
Не берегли їх, ще й глузували,
що, по правді не гідні ми бути спадкоємцями Бога.
Але, молячись Богові, матимемо чисті душі і здорові тіла наші,
та й життя з праотцями нашими,
які на Божому обійсті злилися воєдино.
Бо насправді за Божими записами ми вже є спадкоємцями Бога.
І перебуваємо у єдності з Великим Божим Розумом (ноосферою),
а тому творимо і говоримо за задумом Бога.»
Написати це могла тільки духовна людина, з глибокими духовними знаннями, навіть і для сьогоднішнього часу. Ніхто, жоден історик не міг би зробити подібну підробку!
Ці слова є посланням і для нас, сьогоднішніх українців.
Ми надто довго не вірили у свої сили, і нині бути неактивним, бездіяльним щодо творення оновленої країни є не тільки ганебним, а і злочинним стосовно наших часто невинно убієнних предків. Пора нам нарешті зрозуміти хто ми, чиї правнуки й онуки і зачати діяти відповідно до того, хто ми є насправді.
Саме зачати, щоби породити справжню Украйяну – країну, яка стане дверима до Божого Царства у Слові, яким є Христос.
2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як назвати Україну або Пояснення тризуба Велесовою книгою
(Популярно про непопулярне)
Нинішній час для українців – це час повернення історичної справедливості, заповнення часових пропусків у історії нашої нації і нашого етносу. Це час відкриття для себе правди для того, щоби усвідомити її і вийти на якісно новий рівень духу.
Чим вимірюється вік нації? Далеко не тільки державністю, як дехто думає. І не лише часовою тяглістю домінуючих рис характеру. У нас це такі якості, як співучість, здатність опоетизовувати природу, глибокий зв’язок із землеробством, сердечність, лагідність, повага до внутрішнього світу людини та інші. Це – душа народу. А вік нації вимірюється її духовною основою. І записується, нині то вже достеменно відомо – у людських генах.
Тим, хто сумнівається у тому, чи є у нинішніх українських генах колишні трипільці-арійці чи анти, не кажучи вже про батьків-русичів, на чийому обійсті ми народилися, раджу подивитися обидві частини науково-публіцистичного фільму «ДНК – портрет нації», його легко можна знайти в Інтернеті. Для цікавих скажу наперед – так, всі ці історичні реалії є записаними у генах українців.
Вік нації також записаний у її мові. Тому мова є однією із перших національних цінностей.
Але що ми розуміємо під духовною основою нації? Духовна основа – це рушійна сила інформації, закладеної у свідомість людей, яка спрямовує їх до виконання життєвої програми. І допомагає вирішити питання «Для чого ми живемо? Яке завдання від Бога виконуємо?». А для однієї особи – «Для чого я живу? Що собою значу?». Це питання менше чи більше усвідомлене зокрема як для кожної людини, так і для кожного визначального періоду етносу. А ці періоди формують націю у її нинішньому духовному вимірі. Можуть розпадатися чи утворюватися держави, зливатися чи, навпаки, виокремлюватися племена, одначе духовними спадкоємцями є ті, хто несе у своєму світогляді, у своїй вірі (не плутати з релігією) основні риси духовних установок предків.
Прихід християнства на руську землю, без сумніву, був дуже позитивним явищем. Одначе, треба розуміти, що, поширюючи християнство, Візантійська імперія при цьому переслідувала і свої політичні інтереси. Тому при запровадженні християнства масово спалювали всі рукописи руської і давнішої пори як книги язичеські. І хоча давньоруська язичеська віра була ближчою до постулатів Христа, ніж віра найслабших у духовному відношенні християнських країн, все ж ця мотивація дозволила забрати у русинів головні матеріальні свідчення духовної моці народу. На вогнищах горіли і книги магії, і книги величезної цінності духовної та історичної. Так непоправно було втрачено більше дев’яноста відсотків (!) культурних писемних надбань дохристиянських часів на території нинішньої України.
Очевидно, саме візантійською імперською політикою пояснюється і той факт, що Біблія не була перекладена на руську мову, а чернець Кирило взяв її готовим текстом з Болгарії, яка прийняла християнство раніше, і яка була лояльнішою до імперії. Треба сказати, що тодішня болгарська, як слов’янська мова, була подібною до руської.
Руське письмо дохристиянської доби відкрила нам Велесова книга – оригінальна писемна пам’ятка України-Русі ІХ ст., безцінна національна реліквія (початок написання цієї книги може бути ранішим за часом, а знайдені дощечки – списком із попередніх записів). Написана вона, за дослідженням згадуваних у ній топонімів, у районі Західного Полісся. Нині це – Берестейська область Білорусі, Підляське і Люблінське воєводства Польщі, Волинська і Рівненська області України. Корінне населення на всій цій місцевості розмовляє західно-поліським діалектом української мови.
Велесова книга охоплює самоусвідомлення народу періоду антів (початок історії антів на нашій землі відносять до ІV-V ст. після н. Хр.), тобто на стику з Київською Руссю. Це були ті ж самі люди, просто взяли іншу назву, бо у їхньому житті почався якісно інший період. Одначе в книзі йдеться не лише про антів, у ній охоплюється весь обшир взаємодії слов’янства і не тільки його.
Польський історик XV ст. Ян Длугош стверджував, що існувала слов’янська країна Склавінія. Очевидно, державне утворення, що об’єднало протослов’янські племена мусило бути. Але основний духовний поштовх слов’яни, а особливо українці, отримали ще раніше – від Трипільської Аратти – це приблизно від 7,5 тисяч років до 4,5 тисячі років тому. Центром її формування була нинішня територія України, а сфера впливу – від Балтійського моря до Волги, яка тоді впадала у Азовське море. Саме від жителів Трипільської Аратти і почала поширюватися наша прадавня культура в Індію, Месопотамію, Єгипет. Арії там частково асимілізувалися з місцевим населенням, частково великими групами поверталися назад і, вливаючись у «материнське» етнічне населення, породжували новий спалах культури.
Те, що арійська культура є нашою прадавньою бачимо, протягуючи ниточку духовного зв’язку від початків нашого етносу до нинішніх днів (точніше майже початків, бо генетики засвідчують величезну спільність українців у ще давнішому об’єднанні, очевидно, культурі прадавньої Борії). Зовнішньо ця цілісність проявляється через особливості символіки вишивки, писанок, навіть через чоловічу зачіску – оселедець, яку носили наші предки, зокрема, і 3,5 тисячі років тому. А особливо через державну символіку – прапор і герб. Дослідження показують, що нинішній тризуб як герб на нашій території був поширеним не тільки за Київської Русі, а й набагато раніше від неї.
Хто з нас не пригадує Шевченківське «Славних прадідів великих правнуки погані»? Йдеться, в першу чергу, про арійську державу і людей, які формували її устрій. Саме там у середині VI тисячоліття до народження Христа сформувалися чотири соціальні фракції ідеального суспільства: брахмани – духовні люди, кшатрії – люди влади, вайш’ї – господарі і шудри – виконавці. До речі, саме арії витворили, чи отримали в спадок і санскрит – священну прамову. Найвищою верстою суспільства були брахмани, які вели високодуховний спосіб життя, щоби бути постійно відкритими до Божої мудрості і передавати свої знання людям. Тобто суспільство вели в першу чергу брахмани, які керувалися Божими настановами і давали вказівки кшатріям.
В українській мові з часів Трипільської Аратти і нині залишилося слово «врахман» чи «рахман». (Див.: Ігор Каганець. Арійський стандарт, ст. 197.) У словнику Бориса Грінченка це слово пояснюється як «праведний християнин». Залишилися і приказки: «Постимося, як рахмани», «Рахманський великдень», «рахманна земля». Рахманний – значить спокійний, сумирний, тихий, благодатний.
У літописі «Повість врем’яних літ» пишеться: «Закон же у іукриян, яких ще називають врахманами і осторовитами, від прадідів за приклад і благочестя взятий, під страхом великим не їсти м’яса, не пити вина, блуду не творити і ніякої злоби.»
Нам особливо цікава назва народності – іукрияни, тому що там є корінь -ук, який вказаний у назві нашої країни. Дослідники стверджують спільність іуктриян і українців як продовження у часі. Зі санскриту «ук» – «слово», мається на увазі слово духовне, від Бога. Суфікс «тр» означає діяльність, тобто уктри – ті, що діють за Словом Бога. В українській мові зберігся суфікс -ук для позначення знань: на-ука, не-ук. Слово «іуктрияни» має закінчення -яни. Що означає це закінчення? Можна інтерпретувати «ян» як «новий». Але це закінчення є типовим. Згадаймо міфічну країну Аріяну чи Оріяну, яка, правдоподібно, теж знаходилася на нашій території. Можливо, це і є друга назва Аратти. До слова, у Велесовій книзі вказане ім’я батька відомих нам братів Кия, Щека і Хорива, кожен із яких започаткував нову народність: Кий – русичів, Щек – чехів, Хорив – хорватів. Їх батько звався Ор.
Слово «райяна» перекладається як «двері до раю» чи «брама до раю». Звідси «яна» – те, що дозволяє входження до чогось. У нашому випадку «іуктріяни» – ті, які несуть у світ життя за Божим Словом.
«Україна» – Ук-рай-на. «Ук» – Слово Боже, «рай» – рай. Закінчення -на, зазвичай, підтверджує якусь якість. Для прикладу: Світла-на, вір-на, спір-на, збір-на, віль-на і так далі. Та, що має у собі благодатне Боже духовне Слово – приблизно так перекладається «Украйна». Знаємо, що біблійна Книга Життя знаходиться у самій людині.
Це означає, що назва Україна не є випадковою, а є точною. Лише трошки змінена фонетика. Украйна – саме така назва зустрічається в одному із віршів нашого Кобзаря. Отож, коли постане питання зміни сьогоднішньої назви країни, то чи варто нам буде повертатися назад до «Русі» лише для того, щоби повернути вкрадену назву? – Думаю, не варто. Нам варто йти вперед, лишивши крадія біля розбитого корита. Тому пропоную замість зміни назви «Україна» на «Русь» лишити «Україна», лише трохи інтерпретувавши її як «Украйяна» – Ук-рай-яна. Ми не відкидаємо старе, а продовжуємо його, оновлюючи і підносячи на якісно вищий рівень, робимо чітким, прозорим, видимим. Украйяна – це шлях у рай через прийняття Божого Слова.
Питання має дискутуватися. Поширеним коренем у назвах народностей наших пращурів був рас-. У перекладі, очевидно, «чистий». Ймовірно, похідними від нього були корені спочатку рос-, а потім – рус- (зі спаданням якості ознаки). Оскільки на завершенні певного циклу у житті етносу йде відродження у високому, якісно новому вимірі духу, то звідси як можлива назва нинішньої України – ук-рас-і-яна, Украсіяна.
А тепер повернімося до нашого прапора і герба, які ще донедавна були заборонені радянською імперією заледве не під страхом смерті (за знайдений у селянина тризуб засилали у сибірські тюрми). А за Польщі до 1939 року польський поліцай, побачивши на українцеві прикріпленого до одягу тризуба, зірвав його і вдарив людину, яка осмілилася його носити. (Це свідчення за реальним випадком). Кожен окупант хотів подавити в українцеві його дух, але ідеологія сусідів з півночі вирізнялася особливою жорстокістю.
У Велесовій книзі на дощечці 38 б пише: «Дажбог на струзі своєму був у сварзі премудрій, яка синя. А струг той сяє і виграє, як золото, – Огнебогом розпалений.» Перекладемо: «Бог, який обдаровує людину, на човні своєму був у небі премудрому, яке синє. А човен той сяє і виграє, як золото, вогнем Бога розпалений.» За езотеричними (прихованими) даними – знанням і розумінню відповідає саме синій колір. Золото для наших предків – Боже слово. Жовтий – колір вчительства, золотий – Божої благодаті, чи самого Бога.
Чи не від цього символу і давній жовто-блакитний прапор? Бог – жовтий чи золотий колір – зверху, блакитне небо як вмістилище Бога – знизу. Може бути варіант: на синьому тлі золотий круг (куля). А ще синій колір – символ «вод», які відмежовують світ чи «твердь» вищого духовного порядку від нижчого (за книгою Буття, 1).
Український герб – тризуб, його інша призабута назва – Трисуття. Символіку нашого герба вивели, очевидно, ще арії, або до них. Символ Трисуття – це неподільність Нави, Прави і Яви. Нав – із староукраїнської мови – перший, первинний у своєму роді, зразок, яким є Бог. Його символізує центральна гілка тризуба. Дві інші – Ява і Права. Права – символ правдивих Божих законів, Ява – реальність життя існуючого, вона ставиться поряд із Правою, порівнюється з нею, тому вони симетричні. Розшифровування українського герба як цілісність Пресвятої Тройці теж має зміст. Трисуття – це земне відображення Пресвятої Тройці, яка є у божественній трансцендентності.
До речі, у нинішній українській мові нава – це основний об’єм тяглості храму від дверей до вівтаря, обмежений колонами. Українські храми зазвичай трьохнавні або однонавні.
Саме словом про Трисуття велично починається Велесова книга, цитую:
«Даремно згадали доблесні наші старі часи,
бо йдемо куди – невідомо.
А так оглядаємось назад і говоримо,
що соромимося Наву, Праву і Яву знати
й обаполи тирла відати і думати.
Се бо Дажбо створив нам Яйце,
ту Світ-Зорю, яка нам сяє.
І в тій Безодні повісив Дажбо Землю нашу.
Аби тая удержана була –
так се душі пращурів суть.
І ті світять зорями нам од Іру…»
Розшифруємо:
«Даремно пам’ятаємо про доблесні наші старі часи,
бо нині не знаємо, куди йдемо.
А тільки оглядаємося на те, що було в минулому, і кажемо,
що вже соромно нам відати про закони створеного світу,
й одночасно у минуле й майбутнє дивитися, знати і розуміти.
Бо Господь, який обдаровує людину, створив нам Всесвіт,
ту світ-Зорю, що нам сяє.
І в тій Безодні повісив Господь Землю нашу.
Аби її духовно утримували
праведні душі пращурів наших.
Вони ж бо світять зорями нам із Раю…»
Яка особлива глибина знань і мудрості пронизує всі ці рядки, яка краса слова, опоетизованість мови! І це – наша дохристиянська релігія. Додам, що за цією релігією людських жертв не приносили, а тільки суру – настояний на сонці напій із трав, який пили, славлячи Бога, п’ять разів на добу. (Ця інформація – з тексту Велесової книги.)
Продовжую далі цитувати початок цієї величної писемної пам’ятки:
«Права бо є невідомо уложена Дажбогом,
А по ній, як пряжа, тече Ява,
і та створила життя наше.
А тоді, коли одійде, смерть наступає.
Ява тече і твориться в Праві.
Нава бо є після них.
Доти є Нава, і по тому є Нава,
а в Праві ж є Ява.
Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є те наше,
яко се бо вже найшло на коло нам.
Творящу Богом силу се узріли в собі,
бо то дано дар Богів,
І не потребуємо бо се напраснити.
Се душі пращурів наших од Іру зрять на нас
І там в жалю плачуть і виказують нам,
що не берегли ми Праву, Наву І Яву,
не берегли того, а ще й глузували.
Істинно, що не достойні бути Дажбожими внуками.
Отож, молячись Богам, матимемо чисті душі і тіла наші,
та й життя з праотцями нашими,
які в Богах злилися воєдино.
Правда така, що ми Дажбожі внуки (тобто руси) в умі.
А Ум Великий Божий є єдиний з нами,
І тому творимо і говоримо з Богами воєдино.»
А ось так цей текст записується сучасними словами:
«Духовне Буття Божими законами є незвідано для нас укладене Вседержителем,
а по ньому тече Проявлене, як пряжа, переплітаючись із ним,
і Проявлене Буття створило життя наше.
А тоді, коли воно відійде, смерть наступає.
Проявлене тече і твориться у Духовному Бутті.
Божа Сутність є після них обох.
До них є Божа Сутність і після них є Божа Сутність,
а у Бутті Духовному, невидимому, міститься Проявлене Буття.
Осягнувши це старовинне знання, зануримо душі наші у нього, бо воно нам потрібне, раз вже ми підійшли до того, щоби сприймати його і розуміти.
Силу, яка твориться Богом, побачили у собі,
вона – дар Божий,
і не можемо її даремно занапастити.
Бо душі предків наших з Раю дивляться на нас
І в жалю плачуть і виказують нам,
що не берегли ми (як вони) даних нам від Бога знань, які є великою цінністю.
Не берегли їх, ще й глузували,
що, по правді не гідні ми бути спадкоємцями Бога.
Але, молячись Богові, матимемо чисті душі і здорові тіла наші,
та й життя з праотцями нашими,
які на Божому обійсті злилися воєдино.
Бо насправді за Божими записами ми вже є спадкоємцями Бога.
І перебуваємо у єдності з Великим Божим Розумом (ноосферою),
а тому творимо і говоримо за задумом Бога.»
Написати це могла тільки духовна людина, з глибокими духовними знаннями, навіть і для сьогоднішнього часу. Ніхто, жоден історик не міг би зробити подібну підробку!
Ці слова є посланням і для нас, сьогоднішніх українців.
Ми надто довго не вірили у свої сили, і нині бути неактивним, бездіяльним щодо творення оновленої країни є не тільки ганебним, а і злочинним стосовно наших часто невинно убієнних предків. Пора нам нарешті зрозуміти хто ми, чиї правнуки й онуки і зачати діяти відповідно до того, хто ми є насправді.
Саме зачати, щоби породити справжню Украйяну – країну, яка стане дверима до Божого Царства у Слові, яким є Христос.
2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію