ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Музичук
2018.05.25 07:52
Зріє зело у городі.
Господи-Боже, єси.
Іскри роси на укропі,
наче веселка краси.

Вірую, вірю і знаю,
як, і коли, і чому
йду я стезею до раю,

Ночі Вітер
2018.05.24 11:29
Потреба в сповіді? Та храм згорів до тла.
Священник рясу кинув у багаття,
І хрест зів’яв, покорчило метал
Від сповідей і від химери щастя.

Не вірю я ні в біль в очах твоїх,
Ні в слово, що минулим пліснявіє,
Ні в праведне, ні в первородний гріх,

Тата Рівна
2018.05.24 09:24
Скрики скрипки
Скрипи ліжка
Хрипи втомленого тіла
Це – Великдень, – каже книжка.
Розговілись, як зуміли.

Ігор Деркач
2018.05.24 08:05
Коли, наповнений солодкою любов’ю,
Схиляв я голову свою перед тобою,
Моливсь на тебе, мила, думав: ти моя...
Ти знаєш, як відносився до слави я.
Ти знаєш світ, його падіння, злети -
Всю суєту, що докучає всім поетам.
Мене стомили бурі, я не відчув

Ігор Шоха
2018.05.24 07:25
Сиджу у темниці тісній і сирій.
За ґратами – воля. Орел молодий –
Мій вірний товариш махає крилом
І їжу криваву клює під вікном.

Клює тай киває мені у вікно,
Неначе зі мною задумав одно.
І зве мене поглядом, криком своїм,

Ярослав Чорногуз
2018.05.23 23:37
Усе частіш у вікна заглядає
В зелених шатах весняна краса.
Усе частіше я себе питаю:
Чи ми ще вдвох чи я лишився сам?

Мовчання поміж нами затяглося,
Чекаємо, хто перший зробить крок…
Була любов чи просто нам здалося,

Вікторія Лимарівна
2018.05.23 22:33
Сонечко вийшло – пройшла непогода…
Гарна дівоча приваблива врода.
Як усміхнешся – сердЕнько співає!
Рідна онуко, тебе я вітаю!!!
Дзвоник останній - дороги безмежні
Світ відкривають - і ти незалежна!

Маєш життєві шляхи прокладати:

Анастасія Поліщук
2018.05.23 21:31
І все безперервно, по колу, невпинно:
Будинок, робота, кафе, може, ринок,
Дорога назад навмання.
Як не дивно, повернешся знову в будинок.
З почином!
Ти можеш іти на концерти, в театри,
На площі, до парку читати Петрарку,
До сотні речей можеш мати

Сонце Місяць
2018.05.23 15:44
всілякий ґречний героїзм
що живить наші жили кволі
жадаючи авжеж бо крові
її вампирський героїн

ві а зе чемп’єнз для мільйонів
виспівують безсмертні квін
а хто живий лишився він

Сергій Гупало
2018.05.23 13:36
Не бачиш виходу і гірший кожен день?
Тобі насмілилися долю поправляти?
Запам’ятай і знай. Анітелень!
Бо невідомо, де вовки, а де телята.

Усе простіше? То бери, бери тоді
Поли полин, і, звісно, давній щезне смуток.
Повірив у суттєве ходиш по

Анонім Я Саландяк
2018.05.23 11:21
як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...) Сниться... ... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за а

Петро Скоропис
2018.05.23 09:45
От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
обважнілим, перистим, рихлим, єдиним хлібом
душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
мене привітала свистом. Збігло піввіку.

Барвінок і валун зі скулами у щетині
моху з тих пір ні з мі

Ночі Вітер
2018.05.23 09:07
Пополола, підгорнула, -
Бур’янюка знов росте.
Дощик крапає, зітхнула,
Віршик дряпаю про це.

В інтернеті погуляла
Та на грядку - пощипать.
Ні, піду я до спортзалу,

Олександр Сушко
2018.05.23 08:23
Не знав такої ще біди,
Став схожий на шамАна.
Щодня рука туди-сюди -
Хвороба нездоланна!

А жінка,мов гаряча піч,
Жадає чоловіка.
А я чорнилом день і ніч

Ігор Деркач
2018.05.23 06:16
Я інший, я не Байрон, ні.
Я невідомий як обранець,
Але – як гнаний світом бранець
З душею рідної землі.

Почав і кінчу я раптово.
Мої досягнення малі.
В моїй душі надії тонуть,

Маркіяна Рай
2018.05.22 18:22
Якби то з вашої вершини
Скотилась непідсильна брила
Так, наче розтрощило п'яти,
Так, наче вилетіло з шиби,
Так, наче визвірилось блиском
Під п'ятами несамовито
Холодне скло?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Рибар (1959) / Поеми

 Синь і Вир

"Ей флояро, флояронько,
Бодайбись згоріла,
Коли м свого любонького
В косицях уздріла.

Коли м свого та й милого
Серцем всім пізнала.
Няньку, няньку, часу злого
Смерть нас роз‘єднала.

Чи не будеш добрий няньку,
Шуга банувати,
Що кохану твою доньку
Не будуть сватати,

Що ті сині мої очі
Потемніли з горя,
Що в сльозах я дні і ночі
Кличу свого Вира?

Вире, любий пастушеньку,
Баную і плачу.
Прилетіла дика качка
На воду та й кряче,

Прилетіла журавонька
По воді блукає,
Мою чорну головоньку
Чорний біль стискає.

Смеріченьки сестри милі,
Як на світі бути?
Без любові я безсила,
А час як отрута.

Коли ніч мені - як бритва,
Постіль - як могила.
Не буду без нього жити,
Бо й світ сей не милий…"

1

Граби слухали й смереки,
Плакала ліщина,
І з‘ячала десь далеко
У пітьмі пташина.

Вітер голосив над лісом,
Пригинав ялиці,
Проклинала чорні коси
Дівка білолиця.

- Течіть сльози, стечіть чисті,
Затопіть півсвіту,
Трави запашні, барвисті,
З ягодами й квітом…

"Ей флояро, флояронько,
Бодайбись згоріла,
Коли м свого любонького
В косицях уздріла.

Коли м свого та й милого
Серцем всім пізнала.
Няньку, няньку, часу злого
Смерть нас роз‘єднала..."


Пливе хмарка, пливе друга,
А за нею й третя,
Гудуть гуслі понад лугом,
Дівки тчуть верети.

На платинах розцвітають
Челлені косиці.
Сонце згори припікає,
В горах косовиця.

Діти рядна розстилають,
Хлопи коси точать,
А старі діди на печах,
Щось мудре пророчать.

Худобину лісом гонять
Пастушки веселі,
І долини в млаках тонуть,
Тонуть в млаках села.

Біля двору стали коні,
Бисаги скидають.
Слуги гнуться у поклоні
А пан повідає:
- Не далеко і не близько
У селі Воловім,
Продавало зле дівчисько
Ягоди тернові.
Продавало та й подало
Мені скуштувати.
Заплакало, заридало,
Стало примовляти:

- Не купуйте ту, червону
Сорочку для доні,
Бо біда вас зла догонить,
Бо ваш рід в прокльоні.
Бо була у роді вашім
Зрада чоловіча.
Їй останній стане першим.
Й відійдуть навічно.

- Я їй на те: з‘їж язика,
Не кажи дурного!
І по тому дівка зникла…
Нелегка дорога…

2

Пливе хмарка, пливе й друга,
І третя за нею,
День ізмерк над виднокругом,
Скреснув у недеях.

В ранню пору по стежині
Росяній, імлистій,
Скачуть жваво панські коні
По опалім листі.

А за паном та дівчина,
А за ними слуги.
Перейшли стрімку річину,
Берега, й за лугом

Подались углиб до хащі
По панських угіддях.
- Чи ліси тут не найкращі,
Як й моє поріддя? –

На доньку панок подивив
І змигнув очима.
А дівчина соромливо
Повела плечима.

Вже дістались лісорубів,
Пан круг обходжає,
А панничка поміж дубів
Батька дожидає.

В травах м‘ята і чорниці,
А он там поляна.
- Піду батьку по косиці.
Що отам погляну.

- Трави добрі, трави милі,
Дзвіночки, рум‘янки,
Як на мамчиній могилі
Пахтите - так п‘янко.
Я вас трохи потолочу,
Нарву до світлиці.
Не дивіться так пророчо
У мої очиці.

Ой, та що це, - і застигла -
Хто то на флоярі
Гуде в травах перестиглих?
Чия то отара?
Піду та й подивлю ближче,
Чий ти, хлопче будеш?
- Виром кличуть, ось там, нижче
Живу, там, де й люде.

Ані нянька я не маю,
Ані мамки зроду.
Все що маю - ось тримаю!
Як зовешся вродо?

- Синь – ім‘я моє.
- Ти гарна…
- Я така як інші.
- А струнка немов та сарна.
- Є за ня й файніші.
- Ще не бачив я ні в кого
Такі очі сині…
- Вже піду до батька свого…
- Стій. В мене в тайстрині
З верболози є сопілка -
Дам тобі на спомин.
Витесав з живої гілки.
Забери додому.
Як навчишся вигравати
На сопілці вправно,
Буду к тобі прибігати,
Бо ти дівка гарна.

Серце билося бентежно,
Щоки паленіли.
В очі Вир дивився ніжно,
Синь від того мліла.

Синь взяла дарунок Вира
За пасочком скрила.
- Вже піду. Ставайся з миром.
Й понеслась на крилах.

Лиш торкнувся ледь рукою
До руки дівчини…
Вже не знали більш спокою
Душі їх ні днини.

- Горе мені від багатства,
Від любові горе.
То було мені пророцтво…
Гори мої, гори.

І не знали як їм бути,
Як на вік побратись.
Відцвіла вже м’ята-рута,
Час врожай збирати.

Вир сватів заслав до пана,
Пан у гніві мовив:
- Чи не знаєте, що знаний
Рід мій, чи це змова
Проти мене, проти роду,
Проти світу всього?
Щоб убогая порода
Нам рівнялась? В ноги
Кланяйтесь і йдіть! Злидарі
Браття вам і сестри!-
І вказав сватам на двері
Пан вказівним перстом.

- Мила моя, люба, чиста
Косичко-волошко,
В край чужий зберусь до міста.
Почекаєш трошки?
Зароблю великих грошей,
Повернусь статечним.
Може стану їм хорошим…
- Та ж мені так лячно,

Так тривожно і печально…
- Не бануй кохана.
Будеш у вінку вінчальнім
Мужем тобі стану.

Вир тримав її в обіймах,
А вона, мов пташка
Тріпотіла, та не зримо
Плелось лихо нишком…

3

Полонини, як у гунях
У сніги вдягнуті.
Звори береги і груні
У морозах скуті.

Лиш верхів‘я смерекове
Вітровій колише.
Ліс карпатський у оковах
Важко-журно дише.

По колядках сніг потовщав
На плотах і стріхах.
Виє звіром чорна хаща
А в світлиці тихо.

Синь у вікна виглядає,
Вижидає Вира.
- Може сніг зійде, - гадає,-
Прийде Вир із миром?

Он вже й трави зелененькі…
- Любий, повертайся.
Повертайся мій миленький,
Більш не загуряйся.

Плаче молиться сердешна,
Та нема одвіту.
Коло каменя присіла,
Вже не бачить світу.

- Тут ми з милим зустрічались,
Тут клялись в любові...
Тут востаннє розлучались
З любим по Покровах...

Ось і ниньки дзвонять дзвони…-
Хреститься блаженно
Безталанна, безборонна,
Вира жде щоденно.

Тут і пан вже зажурився
Й до вигадок вдався,
Наче в світі Вир згубився,
Що з честю й не знався.

Що давно в чужинськім краю
Кості його згнили,
Що душа перед донькою
Його завинила.

Стала Синь із того часу
Наче тінь похмура.
І від Спаса та й до Спаса,
Танула від жури.

Плаче Синь і ллються сльози,
Камінь потопає.
А щасливий Вир в дорозі.
Додому вертає.

До села прийшов з прибутком,
А до нього люди:
- Ти ж загинув, як то, звідки?
Що з тобою буде?

- Люди добрі, що то з вами?
Вступіться з дороги!
Не сказати те словами.
Ось, принесли ноги.
Наречена де, не бачу?
- Челядь розступися!
- Синь твою мов хтось зурочив…
- Господи… спізнився…


- Там в смереках, глипнеш оком,
Камінь, а довкола
Звідкись озеро глибоке,
Й тиша чорна гола.

- Там на тебе Синь чекала
І в сльозах втопилась.
По весні оце все стало…
Озеро з‘явилось.

Потягнувся вир до хащі,
Знайшов ті смереки.
- Одтепер вже я пропащий!
Рідна і далека…
Я ж прийшов до тебе, мила!
Я ж хотів як краще…
Жити більш не маю сили.
Я тепер пропащий…

Коси твої гладять води,
Губоньки цілують.
В чорнім дні притисли груди
Сльози. Хай лютують
Душі злі, а ми з тобою
Будемо навіки.
Що ж, вінчайте нас водою -
Жінку й Чоловіка!

"Ей флояро, флояронько,
Бодайбись згоріла,
Коли м свого любонького
В косицях уздріла.

Коли м свого та й милого
Серцем всім пізнала.
Няньку, няньку, часу злого
Смерть нас роз‘єднала."
2014р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-11-21 22:34:00
Переглядів сторінки твору 841
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.954 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2016.08.01 22:20
Автор у цю хвилину відсутній