ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2017.10.19 06:53
То може звідси гнати мову?
Достатньо буде – язика.
Де не послухаю розмову,
Те кожен п’ятий натяка…
Там заканючили мадяри –
Європі ви даремний груз.
На сході мокши-яничари
І митно-варварський союз.

Кристіан Грей
2017.10.19 02:26
А сьогодні у супермаркет
Я заскочив буквально на хвильку
Там за касою усміхалась
Неймовірна красуня просто
В неї зуби як білі перли
В неї губи червоні корали
Хай! - сказала і
Хав а ю? - запитала чарівна мене

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 20:03
Світло місяця веселе!
Вся затоплена оселя!
Що ж ти спати не даєш?
Сяйво щедро роздаєш?
Сни розвіялись, як мрії,
Плинуть, не спіймати, в вирій!
Світло темряву поглине,
Спів чарівний всюди лине!

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 19:38
На зустрічі сказала всім,
Що їй ще тільки двадцять сім,
Ні, двадцять вісім, так, мабуть
Долають цифри той маршрут
Років, ту відстань, крок за кроком.
Сягнути не вспіваєш оком,
Як зміняться вони в числі...
Та все пливуть, як на човні.

Ірина Вовк
2017.10.18 18:11
С.124 «По тривожних подіях 17 жовтня 1905 року, Марія Костянтинівна Заньковецька поїхала до Галичини, в трупу під керуванням Садовського, і ми з нею довго не бачилися. Звідти вона писала мені, як їй подобається Галичина, яким чужим і неприємним здається

Олександр Сушко
2017.10.18 16:47
Удячний владі за бордель,
Прилаштувався непогано.
Є хліб, картопля, вермішель -
Навіщо з неба каша манна?

На працю можу не іти -
Заплатять, наче тицьнуть дулю.
Я також дядько не святий,

Олександр Сушко
2017.10.18 16:35
за мотивами Тори. Первородним, звичайно, був Каїн У мене інша версія - правдива. Ну, майже правдива. А де взялися діти і онуки у братів, якщо окрім Єви ніяких жінок на землі не було - глибока таємниця. Але вони були.) Хоча тут не про це.)

Він - перворо

Маркіяна Рай
2017.10.18 13:00
Кришталем, дзвоном його невагомим,
З першим снігом розталим увійшовши у душі спогорда,
Порозкинули грані найтонші обіцянок і сподівань.
Наче зрілість і рань схрестилися парними генами,
Прищепились одне до одного серцевинами пагонів,
Сподівання й обіц

Маркіяна Рай
2017.10.18 12:48
Прикривши посмішкою лихо
Фарбуєш губи у червоний.
Здавалося - ступаєш тихо,
Здавалося - це оборонний,

А не завбачливо крикливий,
Не спраглий крові й поклоніння,
Й авжаж не пристрасно звабливий,

Іван Потьомкін
2017.10.18 12:46
Поки спите ви,
Стану осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари.
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам.
А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
День заспів

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 12:00
Ходять поміж тіней неформатні люди.
Шалики яскраві... погляди-сонця...
Перманентно - теми на плавучих блюдах.
Обирай хутенько більшу від пшонця.

Боротьба...
Смирення...
Пацифізм...

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 11:58
Плести рукавички... мовчати.
Це ліпше, ніж мудро - про все.
Матвій примиряє багатих.
Три пляцки Пандора несе.

Пошарово ріжеш проблеми.
Кривавиться війн мармелад.
В болоті замурзані ему

Ярослав Чорногуз
2017.10.18 08:47
Хай хуртовина хоч яка змага -
Допоки ти, допоки ти зі мною,
Моя дружино й музо дорога -
Не подола мою духовну зброю!

Ген сяє в небесах твоя зоря,
Під вечір опускає світлі вії.
Мій дух, мій шал поета-бунтаря

Олександр Жилко
2017.10.18 06:35
З-під душі вилітає камінь,
срібним ядром
вистрілює вгору.
І по небу ідуть кола,
ніби це риба
взяла й проковтнула
збитий неспокій,
недобиті печалі.

Володимир Бойко
2017.10.17 23:52
Любов прийшла нізвідки, як наснилась,
Немов дитя під серцем зародилось.
І потай, мов соромлячись на людях,
Шукало серце спокою у грудях.

Та почуття п'янке і заповітне
Ніколи не буває непомітним –
Воно зорить, виблискує, іскриться,

Олександр Сушко
2017.10.17 19:39
Слова - пусте ніщо. Важливі тільки вчинки.
Плескати язиком навчилися давно.
Поете! Зупинись! Брехня твої нетлінки!
Життя - це біль і кров! Не цирк, і не кіно.

Майстерний блудослов вив'язує печалі,
А поруч бій гримить, і падає солдат.
Його уже нем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Рибар (1959) / Поеми

 Синь і Вир

"Ей флояро, флояронько,
Бодайбись згоріла,
Коли м свого любонького
В косицях уздріла.

Коли м свого та й милого
Серцем всім пізнала.
Няньку, няньку, часу злого
Смерть нас роз‘єднала.

Чи не будеш добрий няньку,
Шуга банувати,
Що кохану твою доньку
Не будуть сватати,

Що ті сині мої очі
Потемніли з горя,
Що в сльозах я дні і ночі
Кличу свого Вира?

Вире, любий пастушеньку,
Баную і плачу.
Прилетіла дика качка
На воду та й кряче,

Прилетіла журавонька
По воді блукає,
Мою чорну головоньку
Чорний біль стискає.

Смеріченьки сестри милі,
Як на світі бути?
Без любові я безсила,
А час як отрута.

Коли ніч мені - як бритва,
Постіль - як могила.
Не буду без нього жити,
Бо й світ сей не милий…"

1

Граби слухали й смереки,
Плакала ліщина,
І з‘ячала десь далеко
У пітьмі пташина.

Вітер голосив над лісом,
Пригинав ялиці,
Проклинала чорні коси
Дівка білолиця.

- Течіть сльози, стечіть чисті,
Затопіть півсвіту,
Трави запашні, барвисті,
З ягодами й квітом…

"Ей флояро, флояронько,
Бодайбись згоріла,
Коли м свого любонького
В косицях уздріла.

Коли м свого та й милого
Серцем всім пізнала.
Няньку, няньку, часу злого
Смерть нас роз‘єднала..."


Пливе хмарка, пливе друга,
А за нею й третя,
Гудуть гуслі понад лугом,
Дівки тчуть верети.

На платинах розцвітають
Челлені косиці.
Сонце згори припікає,
В горах косовиця.

Діти рядна розстилають,
Хлопи коси точать,
А старі діди на печах,
Щось мудре пророчать.

Худобину лісом гонять
Пастушки веселі,
І долини в млаках тонуть,
Тонуть в млаках села.

Біля двору стали коні,
Бисаги скидають.
Слуги гнуться у поклоні
А пан повідає:
- Не далеко і не близько
У селі Воловім,
Продавало зле дівчисько
Ягоди тернові.
Продавало та й подало
Мені скуштувати.
Заплакало, заридало,
Стало примовляти:

- Не купуйте ту, червону
Сорочку для доні,
Бо біда вас зла догонить,
Бо ваш рід в прокльоні.
Бо була у роді вашім
Зрада чоловіча.
Їй останній стане першим.
Й відійдуть навічно.

- Я їй на те: з‘їж язика,
Не кажи дурного!
І по тому дівка зникла…
Нелегка дорога…

2

Пливе хмарка, пливе й друга,
І третя за нею,
День ізмерк над виднокругом,
Скреснув у недеях.

В ранню пору по стежині
Росяній, імлистій,
Скачуть жваво панські коні
По опалім листі.

А за паном та дівчина,
А за ними слуги.
Перейшли стрімку річину,
Берега, й за лугом

Подались углиб до хащі
По панських угіддях.
- Чи ліси тут не найкращі,
Як й моє поріддя? –

На доньку панок подивив
І змигнув очима.
А дівчина соромливо
Повела плечима.

Вже дістались лісорубів,
Пан круг обходжає,
А панничка поміж дубів
Батька дожидає.

В травах м‘ята і чорниці,
А он там поляна.
- Піду батьку по косиці.
Що отам погляну.

- Трави добрі, трави милі,
Дзвіночки, рум‘янки,
Як на мамчиній могилі
Пахтите - так п‘янко.
Я вас трохи потолочу,
Нарву до світлиці.
Не дивіться так пророчо
У мої очиці.

Ой, та що це, - і застигла -
Хто то на флоярі
Гуде в травах перестиглих?
Чия то отара?
Піду та й подивлю ближче,
Чий ти, хлопче будеш?
- Виром кличуть, ось там, нижче
Живу, там, де й люде.

Ані нянька я не маю,
Ані мамки зроду.
Все що маю - ось тримаю!
Як зовешся вродо?

- Синь – ім‘я моє.
- Ти гарна…
- Я така як інші.
- А струнка немов та сарна.
- Є за ня й файніші.
- Ще не бачив я ні в кого
Такі очі сині…
- Вже піду до батька свого…
- Стій. В мене в тайстрині
З верболози є сопілка -
Дам тобі на спомин.
Витесав з живої гілки.
Забери додому.
Як навчишся вигравати
На сопілці вправно,
Буду к тобі прибігати,
Бо ти дівка гарна.

Серце билося бентежно,
Щоки паленіли.
В очі Вир дивився ніжно,
Синь від того мліла.

Синь взяла дарунок Вира
За пасочком скрила.
- Вже піду. Ставайся з миром.
Й понеслась на крилах.

Лиш торкнувся ледь рукою
До руки дівчини…
Вже не знали більш спокою
Душі їх ні днини.

- Горе мені від багатства,
Від любові горе.
То було мені пророцтво…
Гори мої, гори.

І не знали як їм бути,
Як на вік побратись.
Відцвіла вже м’ята-рута,
Час врожай збирати.

Вир сватів заслав до пана,
Пан у гніві мовив:
- Чи не знаєте, що знаний
Рід мій, чи це змова
Проти мене, проти роду,
Проти світу всього?
Щоб убогая порода
Нам рівнялась? В ноги
Кланяйтесь і йдіть! Злидарі
Браття вам і сестри!-
І вказав сватам на двері
Пан вказівним перстом.

- Мила моя, люба, чиста
Косичко-волошко,
В край чужий зберусь до міста.
Почекаєш трошки?
Зароблю великих грошей,
Повернусь статечним.
Може стану їм хорошим…
- Та ж мені так лячно,

Так тривожно і печально…
- Не бануй кохана.
Будеш у вінку вінчальнім
Мужем тобі стану.

Вир тримав її в обіймах,
А вона, мов пташка
Тріпотіла, та не зримо
Плелось лихо нишком…

3

Полонини, як у гунях
У сніги вдягнуті.
Звори береги і груні
У морозах скуті.

Лиш верхів‘я смерекове
Вітровій колише.
Ліс карпатський у оковах
Важко-журно дише.

По колядках сніг потовщав
На плотах і стріхах.
Виє звіром чорна хаща
А в світлиці тихо.

Синь у вікна виглядає,
Вижидає Вира.
- Може сніг зійде, - гадає,-
Прийде Вир із миром?

Он вже й трави зелененькі…
- Любий, повертайся.
Повертайся мій миленький,
Більш не загуряйся.

Плаче молиться сердешна,
Та нема одвіту.
Коло каменя присіла,
Вже не бачить світу.

- Тут ми з милим зустрічались,
Тут клялись в любові...
Тут востаннє розлучались
З любим по Покровах...

Ось і ниньки дзвонять дзвони…-
Хреститься блаженно
Безталанна, безборонна,
Вира жде щоденно.

Тут і пан вже зажурився
Й до вигадок вдався,
Наче в світі Вир згубився,
Що з честю й не знався.

Що давно в чужинськім краю
Кості його згнили,
Що душа перед донькою
Його завинила.

Стала Синь із того часу
Наче тінь похмура.
І від Спаса та й до Спаса,
Танула від жури.

Плаче Синь і ллються сльози,
Камінь потопає.
А щасливий Вир в дорозі.
Додому вертає.

До села прийшов з прибутком,
А до нього люди:
- Ти ж загинув, як то, звідки?
Що з тобою буде?

- Люди добрі, що то з вами?
Вступіться з дороги!
Не сказати те словами.
Ось, принесли ноги.
Наречена де, не бачу?
- Челядь розступися!
- Синь твою мов хтось зурочив…
- Господи… спізнився…


- Там в смереках, глипнеш оком,
Камінь, а довкола
Звідкись озеро глибоке,
Й тиша чорна гола.

- Там на тебе Синь чекала
І в сльозах втопилась.
По весні оце все стало…
Озеро з‘явилось.

Потягнувся вир до хащі,
Знайшов ті смереки.
- Одтепер вже я пропащий!
Рідна і далека…
Я ж прийшов до тебе, мила!
Я ж хотів як краще…
Жити більш не маю сили.
Я тепер пропащий…

Коси твої гладять води,
Губоньки цілують.
В чорнім дні притисли груди
Сльози. Хай лютують
Душі злі, а ми з тобою
Будемо навіки.
Що ж, вінчайте нас водою -
Жінку й Чоловіка!

"Ей флояро, флояронько,
Бодайбись згоріла,
Коли м свого любонького
В косицях уздріла.

Коли м свого та й милого
Серцем всім пізнала.
Няньку, няньку, часу злого
Смерть нас роз‘єднала."
2014р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-11-21 22:34:00
Переглядів сторінки твору 672
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.954 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2016.08.01 22:20
Автор у цю хвилину відсутній