ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг La Nuite Blanche
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг La Nuite Blanche
Щоб публіці лиш догодити,
Поет всі сили віддає
Й у віршах, що йому, мов діти,
Життя своє розпродає.
Чи згоден з цим я – й ні, і так:
Гірку цю чару оспівав я –
То ж і її теж випивав я –
Із бідаками й сам бідак!
Бачив я, як на світанні, –
Тьмаривсь від безсоння зір –
Тара-Деві, вся в сіянні,
Пропливала серед гір.
В мерехтінні форм видіння
В тьмі неслись мені навстріч:
Землетрус то чи сп’яніння,
Судний день, кошмарна ніч?
Крізь ранкові млу й тремтіння
Бачивсь вже верблюд мені –
Ігноруючи тяжіння,
Йшов по стелі й по стіні.
Й зрів решітку з ним камінну,
Й п’явок сірих чув я спів,
Й мавпу, в говорі неспинну,
Що з одних сварливих слів.
На підлозі дику скачку
Влаштував червоний гном;
Говорили про гарячку
Й пить мені давали бром.
Та, як в нірку мене втиснув
Хтось до мишки, – звідав жах:
“Щоб на голову не тиснув, –
О, зніміть з будинку дах!”
Я благав, простерши руки, –
Був тут лікарем профан –
Що мене спасти від муки
Може тільки океан.
Й унизу вже хвилі плинуть
В білій піні, що мов сніг:
Трьом вдалось лиш мене вкинуть,
Бо звестися сам не міг.
В небесах, в їх блиску й громі
Я шампанським закружляв,
З шостого летів на сьоме
Й знов зворотний шлях долав;
Й лиш зоря, прибита косо,
Блимала, як все вляглось:
То ж ридав я стоголосо,
Що поправить не вдалось.
Й знов мовчання розкололось
Й дивних чисел довгий ряд
Вже диктує грізний голос, –
Й потім, збившись, невпопад
Щось на кшталт: “В її повторі
Сповіщав ти з моїх слів...”
Й місяць вже не там, де зорі, –
В голові моїй висів.
Й від сліпця, що сльози в горі
Лив і їх не витирав,
Градом сипались докори –
Нащо місяця я вкрав.
Й коли все в мені тремтіло,
Свист долинув з далини
Й шлях мені загородило
Чорне Місто Сатани.
Я тікав – мій біг роками
Із останніх сил тривав,
Морок же в віконній рамі
Зрушить з місця не давав.
Наростав шум – урагану
Ревом мертвого б збудив
Й затихав потім до стану,
Що в гудінні проводів.
Й потім в тиші, що запала,
Зірка блимала одна,
Кпилась з мене, глузувала
Й кликала сестер вона.
Ті ж, без тіні бузувірства,
Ждали, хто б мені поміг, –
Та від Всесвіту презирства
Врятуватись я не міг.
Й радість враз серед розпуки,
Як світанок днем вже став;
Зрозумів – скінчились муки,
Й Богу я молитву слав.
Всіх страждань моїх в ній вияв –
Й плакав я, немов дитя.
Й вітер вранішній навіяв
Сну блаженне забуття.
La Nuite Blanche (фр.) – безсонна ніч.
Тара-Деві – одне з імен дружини бога Шиви – третього (разом з Вішну і Брахмою) із головних індійських богів.
Поет всі сили віддає
Й у віршах, що йому, мов діти,
Життя своє розпродає.
Чи згоден з цим я – й ні, і так:
Гірку цю чару оспівав я –
То ж і її теж випивав я –
Із бідаками й сам бідак!
Бачив я, як на світанні, –
Тьмаривсь від безсоння зір –
Тара-Деві, вся в сіянні,
Пропливала серед гір.
В мерехтінні форм видіння
В тьмі неслись мені навстріч:
Землетрус то чи сп’яніння,
Судний день, кошмарна ніч?
Крізь ранкові млу й тремтіння
Бачивсь вже верблюд мені –
Ігноруючи тяжіння,
Йшов по стелі й по стіні.
Й зрів решітку з ним камінну,
Й п’явок сірих чув я спів,
Й мавпу, в говорі неспинну,
Що з одних сварливих слів.
На підлозі дику скачку
Влаштував червоний гном;
Говорили про гарячку
Й пить мені давали бром.
Та, як в нірку мене втиснув
Хтось до мишки, – звідав жах:
“Щоб на голову не тиснув, –
О, зніміть з будинку дах!”
Я благав, простерши руки, –
Був тут лікарем профан –
Що мене спасти від муки
Може тільки океан.
Й унизу вже хвилі плинуть
В білій піні, що мов сніг:
Трьом вдалось лиш мене вкинуть,
Бо звестися сам не міг.
В небесах, в їх блиску й громі
Я шампанським закружляв,
З шостого летів на сьоме
Й знов зворотний шлях долав;
Й лиш зоря, прибита косо,
Блимала, як все вляглось:
То ж ридав я стоголосо,
Що поправить не вдалось.
Й знов мовчання розкололось
Й дивних чисел довгий ряд
Вже диктує грізний голос, –
Й потім, збившись, невпопад
Щось на кшталт: “В її повторі
Сповіщав ти з моїх слів...”
Й місяць вже не там, де зорі, –
В голові моїй висів.
Й від сліпця, що сльози в горі
Лив і їх не витирав,
Градом сипались докори –
Нащо місяця я вкрав.
Й коли все в мені тремтіло,
Свист долинув з далини
Й шлях мені загородило
Чорне Місто Сатани.
Я тікав – мій біг роками
Із останніх сил тривав,
Морок же в віконній рамі
Зрушить з місця не давав.
Наростав шум – урагану
Ревом мертвого б збудив
Й затихав потім до стану,
Що в гудінні проводів.
Й потім в тиші, що запала,
Зірка блимала одна,
Кпилась з мене, глузувала
Й кликала сестер вона.
Ті ж, без тіні бузувірства,
Ждали, хто б мені поміг, –
Та від Всесвіту презирства
Врятуватись я не міг.
Й радість враз серед розпуки,
Як світанок днем вже став;
Зрозумів – скінчились муки,
Й Богу я молитву слав.
Всіх страждань моїх в ній вияв –
Й плакав я, немов дитя.
Й вітер вранішній навіяв
Сну блаженне забуття.
La Nuite Blanche (фр.) – безсонна ніч.
Тара-Деві – одне з імен дружини бога Шиви – третього (разом з Вішну і Брахмою) із головних індійських богів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію