ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Із Редьярда Кіплінга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Редьярда Кіплінга
ГОЛУБІ РОЗИ
Рози білі й пурпурові
Я приніс своїй любові, –
Й лиш зітхнула та в журбі,
Бо хотіла голубі.
Й не знайшов такого квіту,
Хоч обнишпорив півсвіту:
Всіх питав, кого стрічав, –
Й сміх лиш в відповідь звучав.
Як вернувсь, була зима,
Й уже милої нема:
Розам вже із Смерті рук
Рада, вмерши від розпук.
Й, може, кращі там, де тлін,
Відшука земним взамін.
А для мене – і ці гарні:
Ждати інших – спроби марні.
ПЕРША ПІСНЯ
Жінка моя це була, що вкрав я в чужого племені;
Міцно вхопив і за собою повів серед темені;
Й погоня за нами була. Почуттів ще не знав її,
Та, сміх її чуючи в тьмі, ще більш покохав її.
Довгим був шлях до своїх, чужі ж не пробачили;
Й бігли ми – але враз потік перед собою побачили.
Син Моря гнівливий, бурлить він, здіймається й піниться.
Смерті чекали ми з жахом – викрадач і його спільниця.
Й перш ніж двобою списа мого із ворожим діждалася,
Стрибнула на колоду вона, що на хвилях гойдалася;
Шкуру, що за одяг їй була, вгору здійнявши, Бога
Вітру покликала – й не забарилася допомога.
Дерево ожило (чи ж не чудо – як слово вплинуло!)
Й видрою, від берега відчаливши, полинуло;
Й хмара списів ворожих зі сплеском позаду впала;
Зачарування і страх були в мені – вона ж заспівала.
Вгору здійнявшись, пливли вже між блакиті небесної
Й рівня Богів досягли, оселі їх – тверді чудесної;
Й ні слова, ні шепоту з уст, ні з’яв, ні тіней маєва;
Й бризнуло враз із глибини світло в наростанні сяєва.
Й потім Сам Він постав перед нами, мов Сонце, в сіянні,
Творець Всеблагий – і заклякли ми в зачаруванні;
Й на відстані милі від нас гігантську, мов зводи храму,
В сіянні сліпучім явив зору нашому Світу Браму.
Від сіяння й видінь таких як було не здригнутися;
Й потім Всевишній звелів дереву назад повернутися.
Й без страху назад попливли, щоб на берег зійти, ми,
Вбивць не лякаючись наших, бо були вже святими.
Й чоловіки, що за нами гнались, і жінки, що підоспіли,
Й діти – їм кості обіцяні наші – одразу всі затремтіли;
Й мимо схилених покірно голів під вигуки вітання
Вертались ми, жриця і пророк, у відблиску світання.
РОЗ’ЯСНЕННЯ
Смерть з Амуром примирилась,
Як в Корчмі Життя з ним стрілась;
Й кинули – вже добряки –
На траву сагайдаки.
Коли ж знов у путь збирались,
Стріли їх перемішались;
Й ті, не вникши до пуття,
Де любов, а де життя,
Поспіхом зібрали їх –
Й ось від чого стільки лих!
Грізні ті, що слала Смерть,
Вже любов’ю повні вщерть;
Тим же, де був шал кохання,
Вже нести відчай вмирання.
То ж заручники всі ми
Зустрічі їх в тій Корчмі:
Та чи ж відали й самі,
Що недбальством цим нас гублять:
Бо мруть юні, старі ж – люблять.
ДОРОГА ЧЕРЕЗ ЛІС
Закрили дорогу через ліс
Ще сімдесят років тому,
Дощем розмиту й вітрами биту, –
Й тепер не помітно ні в чому,
Що дорога вела через ліс:
Там дерева здіймають крони,
Діл же вдяг ризу з вересу й хмизу
Й лиш де-не-де – анемони.
Тільки сторож іще пам’ятає,
Що там, де борсука гулькне ніс,
Де горлиця із гнізда злітає,
Була колись дорога через ліс.
Та коли ти ввійдеш в цей ліс,
Як сутінки на землю спадають
Й тінь прохолоди лягла на води,
Й одна одну видри окликають
(Людьми вже їм не боязний ліс,
Адже являв так рідко їх), –
Долине звук, що копит в нім перестук,
Й одягу шурхіт, і сміх,
Ніби хтось із прогулянки вертає,
Що тут народивсь він і зріс,
Тому ще й досі пам’ятає
Колишню ту дорогу через ліс.
Але нема дороги через ліс!
Рози білі й пурпурові
Я приніс своїй любові, –
Й лиш зітхнула та в журбі,
Бо хотіла голубі.
Й не знайшов такого квіту,
Хоч обнишпорив півсвіту:
Всіх питав, кого стрічав, –
Й сміх лиш в відповідь звучав.
Як вернувсь, була зима,
Й уже милої нема:
Розам вже із Смерті рук
Рада, вмерши від розпук.
Й, може, кращі там, де тлін,
Відшука земним взамін.
А для мене – і ці гарні:
Ждати інших – спроби марні.
ПЕРША ПІСНЯ
Жінка моя це була, що вкрав я в чужого племені;
Міцно вхопив і за собою повів серед темені;
Й погоня за нами була. Почуттів ще не знав її,
Та, сміх її чуючи в тьмі, ще більш покохав її.
Довгим був шлях до своїх, чужі ж не пробачили;
Й бігли ми – але враз потік перед собою побачили.
Син Моря гнівливий, бурлить він, здіймається й піниться.
Смерті чекали ми з жахом – викрадач і його спільниця.
Й перш ніж двобою списа мого із ворожим діждалася,
Стрибнула на колоду вона, що на хвилях гойдалася;
Шкуру, що за одяг їй була, вгору здійнявши, Бога
Вітру покликала – й не забарилася допомога.
Дерево ожило (чи ж не чудо – як слово вплинуло!)
Й видрою, від берега відчаливши, полинуло;
Й хмара списів ворожих зі сплеском позаду впала;
Зачарування і страх були в мені – вона ж заспівала.
Вгору здійнявшись, пливли вже між блакиті небесної
Й рівня Богів досягли, оселі їх – тверді чудесної;
Й ні слова, ні шепоту з уст, ні з’яв, ні тіней маєва;
Й бризнуло враз із глибини світло в наростанні сяєва.
Й потім Сам Він постав перед нами, мов Сонце, в сіянні,
Творець Всеблагий – і заклякли ми в зачаруванні;
Й на відстані милі від нас гігантську, мов зводи храму,
В сіянні сліпучім явив зору нашому Світу Браму.
Від сіяння й видінь таких як було не здригнутися;
Й потім Всевишній звелів дереву назад повернутися.
Й без страху назад попливли, щоб на берег зійти, ми,
Вбивць не лякаючись наших, бо були вже святими.
Й чоловіки, що за нами гнались, і жінки, що підоспіли,
Й діти – їм кості обіцяні наші – одразу всі затремтіли;
Й мимо схилених покірно голів під вигуки вітання
Вертались ми, жриця і пророк, у відблиску світання.
РОЗ’ЯСНЕННЯ
Смерть з Амуром примирилась,
Як в Корчмі Життя з ним стрілась;
Й кинули – вже добряки –
На траву сагайдаки.
Коли ж знов у путь збирались,
Стріли їх перемішались;
Й ті, не вникши до пуття,
Де любов, а де життя,
Поспіхом зібрали їх –
Й ось від чого стільки лих!
Грізні ті, що слала Смерть,
Вже любов’ю повні вщерть;
Тим же, де був шал кохання,
Вже нести відчай вмирання.
То ж заручники всі ми
Зустрічі їх в тій Корчмі:
Та чи ж відали й самі,
Що недбальством цим нас гублять:
Бо мруть юні, старі ж – люблять.
ДОРОГА ЧЕРЕЗ ЛІС
Закрили дорогу через ліс
Ще сімдесят років тому,
Дощем розмиту й вітрами биту, –
Й тепер не помітно ні в чому,
Що дорога вела через ліс:
Там дерева здіймають крони,
Діл же вдяг ризу з вересу й хмизу
Й лиш де-не-де – анемони.
Тільки сторож іще пам’ятає,
Що там, де борсука гулькне ніс,
Де горлиця із гнізда злітає,
Була колись дорога через ліс.
Та коли ти ввійдеш в цей ліс,
Як сутінки на землю спадають
Й тінь прохолоди лягла на води,
Й одна одну видри окликають
(Людьми вже їм не боязний ліс,
Адже являв так рідко їх), –
Долине звук, що копит в нім перестук,
Й одягу шурхіт, і сміх,
Ніби хтось із прогулянки вертає,
Що тут народивсь він і зріс,
Тому ще й досі пам’ятає
Колишню ту дорогу через ліс.
Але нема дороги через ліс!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію