ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Із Редьярда Кіплінга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Редьярда Кіплінга
ІЗГОЇ
За те, що темні справи –
Єдиний наш урок;
Із-за дурної слави
Й гріховності думок,
Щоб не страждать до скону
Від Правосуддя пут, –
Втекли ми від Закону
І поселились тут.
Ні, нас не проводжали
Й не плакали нам вслід –
Рятунку ми шукали
Й заплутували слід.
Та це усе дрібниці,
Як строк прийде дать звіт:
Позаду – плач в’язниці,
Попереду – весь світ.
Із сиротами вдови,
Все втративши з-за нас,
Вистежують – й готові
Схопить нас повсякчас;
Гінців й за океани
Вже послано було –
Й це платять християни
Ось так добром за зло!
Та вдосталь, слава Богу,
На світі островів,
Куди знайти дорогу
Закон ще не зумів;
Де вистача роботи
Й, не дивлячись на гріх,
На дозволи і квоти,
Приймають радо всіх.
Хоч спека – нема спасу,
Й опівдні тиша там,
Лиш чутно: час від часу
Дзюркоче десь фонтан, –
Зрівнять з чим насолоду,
Як, освіжившись сном,
Відчуєм прохолоду
Вечірню за вікном!
Погода тут чарує
Й природа – справжній рай:
Синь неба нам дарує,
Спів птахів, трав розмай.
Й що ще більш звеселяє
Серед буденних справ –
Раз в місяць доставляє
Нам пошту пароплав.
То ж в барі ми стрічаєм
Вас, наших земляків,
І щедро пригощаєм,
Немов старих дружків.
Все ж не спішим піднятись
На борт – не дозволя
Межа, де слід остатись:
Англійська там земля!
Вночі ж, назло Закону,
Вже в Англії самі:
З князями Альбіону
Знайомим дочок ми;
Й дружин на танець лорди
Запрошують, й між тим
Ми походжаєм гордо, –
Та це лиш... поки спим.
О Боже! Хоч понюшку
Нам Англії подай:
Вузьку припливу смужку,
Той милий серцю край!
Як ліг туман над портом,
Відчуть би ще раз нам:
Як там старий Лорд-Ворден?
Як скелі Дувра там?
Альбіон – давньоримська назва Британських островів.
Лорд-Ворден – губернатор п’яти портів на узбережжі Ла-Маншу; традиційний почесний титул, що прирівнюється до звання адмірала
Дувр – англійський морський порт на південно-східному узбережжі Ла-Маншу.
ПІСНЯ АСТРОЛОГА
На небо не зайве
Поглянуть в цей час –
Планети там в сяйві,
Й прихильні до нас.
Невже з ворогами
Нам ради не дать,
Якщо разом з нами
Вся зоряна рать?
Всі думи й бажання,
Що зринули в нас –
Від неба сіяння,
Щоб жар їх не гас.
Наш дух, наше тіло,
І образ, і суть
Ту ж велич вмістили,
Щоб сильними буть.
Тому ж, хто небесну
Відкине могуть, –
Їх здатність чудесну
Уже не збагнуть:
Свободу, вважає,
Здобув цим взамін –
І знать не бажає
Свої втрати він.
Хитнуться враз гори –
Це наша Земля
З планетами в хорі
Творця прославля,
Що в акті Творіння
Являє лик свій –
Й дрож благоговіння
Не стримать вже їй.
Вода розіллється
Із рік і струмків,
До гір добереться
Й пустельних пісків.
Їй, що скрізь вирує,
Нема перепон,
Бо нею керує
Лиш Неба Закон.
Де прірви зіяють
Відчаю й надій –
Й твій жереб вплітають
У нитку подій.
Шануй же ту Пряху
В захмарнім краю,
Щоб ніс вже без страху
Ти ношу свою.
Хто ж страх не вгамує,
Тому б повторив:
Той тільки зруйнує,
Хто все це створив.
Він все прозріває –
Й це втішить хай вас:
В строк все дозріває,
Є всьому свій час.
Гнать сумнів подалі
Всевишній звелів;
Радій – без печалі
Хай лине твій спів:
Невже з ворогами
Нам ради не дать,
Якщо разом з нами
Вся зоряна рать?
За те, що темні справи –
Єдиний наш урок;
Із-за дурної слави
Й гріховності думок,
Щоб не страждать до скону
Від Правосуддя пут, –
Втекли ми від Закону
І поселились тут.
Ні, нас не проводжали
Й не плакали нам вслід –
Рятунку ми шукали
Й заплутували слід.
Та це усе дрібниці,
Як строк прийде дать звіт:
Позаду – плач в’язниці,
Попереду – весь світ.
Із сиротами вдови,
Все втративши з-за нас,
Вистежують – й готові
Схопить нас повсякчас;
Гінців й за океани
Вже послано було –
Й це платять християни
Ось так добром за зло!
Та вдосталь, слава Богу,
На світі островів,
Куди знайти дорогу
Закон ще не зумів;
Де вистача роботи
Й, не дивлячись на гріх,
На дозволи і квоти,
Приймають радо всіх.
Хоч спека – нема спасу,
Й опівдні тиша там,
Лиш чутно: час від часу
Дзюркоче десь фонтан, –
Зрівнять з чим насолоду,
Як, освіжившись сном,
Відчуєм прохолоду
Вечірню за вікном!
Погода тут чарує
Й природа – справжній рай:
Синь неба нам дарує,
Спів птахів, трав розмай.
Й що ще більш звеселяє
Серед буденних справ –
Раз в місяць доставляє
Нам пошту пароплав.
То ж в барі ми стрічаєм
Вас, наших земляків,
І щедро пригощаєм,
Немов старих дружків.
Все ж не спішим піднятись
На борт – не дозволя
Межа, де слід остатись:
Англійська там земля!
Вночі ж, назло Закону,
Вже в Англії самі:
З князями Альбіону
Знайомим дочок ми;
Й дружин на танець лорди
Запрошують, й між тим
Ми походжаєм гордо, –
Та це лиш... поки спим.
О Боже! Хоч понюшку
Нам Англії подай:
Вузьку припливу смужку,
Той милий серцю край!
Як ліг туман над портом,
Відчуть би ще раз нам:
Як там старий Лорд-Ворден?
Як скелі Дувра там?
Альбіон – давньоримська назва Британських островів.
Лорд-Ворден – губернатор п’яти портів на узбережжі Ла-Маншу; традиційний почесний титул, що прирівнюється до звання адмірала
Дувр – англійський морський порт на південно-східному узбережжі Ла-Маншу.
ПІСНЯ АСТРОЛОГА
На небо не зайве
Поглянуть в цей час –
Планети там в сяйві,
Й прихильні до нас.
Невже з ворогами
Нам ради не дать,
Якщо разом з нами
Вся зоряна рать?
Всі думи й бажання,
Що зринули в нас –
Від неба сіяння,
Щоб жар їх не гас.
Наш дух, наше тіло,
І образ, і суть
Ту ж велич вмістили,
Щоб сильними буть.
Тому ж, хто небесну
Відкине могуть, –
Їх здатність чудесну
Уже не збагнуть:
Свободу, вважає,
Здобув цим взамін –
І знать не бажає
Свої втрати він.
Хитнуться враз гори –
Це наша Земля
З планетами в хорі
Творця прославля,
Що в акті Творіння
Являє лик свій –
Й дрож благоговіння
Не стримать вже їй.
Вода розіллється
Із рік і струмків,
До гір добереться
Й пустельних пісків.
Їй, що скрізь вирує,
Нема перепон,
Бо нею керує
Лиш Неба Закон.
Де прірви зіяють
Відчаю й надій –
Й твій жереб вплітають
У нитку подій.
Шануй же ту Пряху
В захмарнім краю,
Щоб ніс вже без страху
Ти ношу свою.
Хто ж страх не вгамує,
Тому б повторив:
Той тільки зруйнує,
Хто все це створив.
Він все прозріває –
Й це втішить хай вас:
В строк все дозріває,
Є всьому свій час.
Гнать сумнів подалі
Всевишній звелів;
Радій – без печалі
Хай лине твій спів:
Невже з ворогами
Нам ради не дать,
Якщо разом з нами
Вся зоряна рать?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію