ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Кацай (1954) /
Вірші
Моя світлонавтика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моя світлонавтика
Інопоетянин
Під княжим сонцем, над старим Дніпром,
посеред скіфських баб, антен та квітів,
хотілося найкращий космодром,
з усіх, що є в міжзоряному світі,
мені побудувати для землян.
Але, не той, що геть бетоном вкритий,
аж злітні смуги й пусковий майдан
з планетою хитає на орбіті
від ваготи тупезних арматур,
а той, що в космос кидає зі споду
циклонів, без пихатих партитур
пісень вогню, не одинців – народи,
могуттю світла так, що в НЛО
сплітає парадокси дум і роду,
коли фантазій квантова природа
стає майбутнім, що уже було.
Кий
Мчить НЛО, як з гілки збитий плід…
Як огняний болід крізь глупу ніч…
Лиш бігають інстинктів жовна під
обпеченою шкірою облич,
коли мій відчайдушний екіпаж
в фотони перетворюється, пріч
думок і почуттів, що у віраж
закручують прямий канал сторіч
і відстані стискають до нуля.
Все більше… більше… Їх уже нема.
Є лиш планета з назвою Земля
і променя міжзоряна пряма,
з якої ми викрешуємось, як
три спалахи. І дивним самоцвітом
згасає перламутровий кістяк.
А світло навкруги твердіє світом.
Щек
Уранці струностеблий очерет
мембрани хмар пронизує собою,
а різночасність наших двох планет
під пагорбами зрощена рікою,
яка ще не оговталась від зір,
що цілу ніч у хвилях відбивались.
І зараз ми – я, Хорив, командир –
йдемо до тих, що біля них зібрались
своїм нічним страхам наперекір
і всупереч всім небезпекам дня
незвіданого. Йдуть вони з усюди, –
слов’яни, русини, земляни, люди –
моя далекозоряна рідня,
яка, немов відчувши клич орбіт,
протягує не зброю нам – долоні.
Й краплини слів крізь галактичний гомін
продзьобуються з атмосфери в світ.
Хорив
Як завжди, контактуємо з нуля!..
Та те, що зустрічає нас не ворог,
все ж маю першим визначати я.
Не командир, не фізик, а ксенолог –
з космічного життя спеціаліст.
Втім, тут воно космічне достеменно:
не дивлячись на те, що в землю вріс
мур дерев’яний городища, вени
гілок вкривають небеса над ним,
так випнувшись, неначе чиїсь руки
щосили тягнуть перший-ліпший дім
чи терем, чи бурдей, крізь огнищ дим
до полум’я майбутнього з багнюки
минулого. І зараз головне
процесом цим коріння не порвати.
Бо в нуртині сил галактичних не
країну – Землю всю йому тримати
так, щоб не обірвалася вона
у чорних дір безвимірні безодні,
там, де саму себе жере пітьма.
Але, це буде завтра, а сьогодні
ми почнемо, немов зернятка – лан,
навчати світлонавтиці землян.
Світлонавт
Позбудьтесь вен, волокон чи дротів.
Бо для Землі, що розумом розквітла, –
людина просто алгоритм світла
в рівняннях еволюції світів.
Але, щоб стати променем вночі,
зв’язавши ним зірки поміж собою,
прохав я: світлонавтиці навчи
мене Чумацький Шлях, коли пітьмою
вагітна прірва часу і надій
згасають в ній ранкові метеори!
Де світлонавти Хорив, Щек та Кий?!
Невже вони лише конкістадори,
як вчили нас державці і жерці
в гримкі часи крицевої навали?..
Тоді іржею напхані сліпці
ненависті собори будували,
замісто таємничих НЛО…
Й на ці собори схожі зорельоти,
які лиш Ближній Космос на крило
покласти можуть, хоч Землі турбота –
до дідька знести світловий бар’єр,
речовину перетворивши в світло!
Не у вогонь озброєних химер,
а в сяєво і сонячного вітру
мисливий вихор, подув, струмінь, трек,
якого чорним дірам не збороти,
як і навчали Хорив, Кий та Щек –
інопланетні світлові пілоти,
чиї слова до того призвели,
що обернулись мрії України
на генетичну місію Землі.
І от він, старт!.. Вже обрисом людини
протуберанець сам себе зловив
і сяйвом нетерплячим затремтів,
бо й досі у небес високій глибі,
в сузір’ї Лебедя планета Либідь
жде з зірки Сонце виучеників.
Тому фантастики не лусне нить,
адже у ритмі Всесвіту биття
теперішнє моїх землян зорить
з минулого у майбуття.
В життя.
2016
Під княжим сонцем, над старим Дніпром,
посеред скіфських баб, антен та квітів,
хотілося найкращий космодром,
з усіх, що є в міжзоряному світі,
мені побудувати для землян.
Але, не той, що геть бетоном вкритий,
аж злітні смуги й пусковий майдан
з планетою хитає на орбіті
від ваготи тупезних арматур,
а той, що в космос кидає зі споду
циклонів, без пихатих партитур
пісень вогню, не одинців – народи,
могуттю світла так, що в НЛО
сплітає парадокси дум і роду,
коли фантазій квантова природа
стає майбутнім, що уже було.
Кий
Мчить НЛО, як з гілки збитий плід…
Як огняний болід крізь глупу ніч…
Лиш бігають інстинктів жовна під
обпеченою шкірою облич,
коли мій відчайдушний екіпаж
в фотони перетворюється, пріч
думок і почуттів, що у віраж
закручують прямий канал сторіч
і відстані стискають до нуля.
Все більше… більше… Їх уже нема.
Є лиш планета з назвою Земля
і променя міжзоряна пряма,
з якої ми викрешуємось, як
три спалахи. І дивним самоцвітом
згасає перламутровий кістяк.
А світло навкруги твердіє світом.
Щек
Уранці струностеблий очерет
мембрани хмар пронизує собою,
а різночасність наших двох планет
під пагорбами зрощена рікою,
яка ще не оговталась від зір,
що цілу ніч у хвилях відбивались.
І зараз ми – я, Хорив, командир –
йдемо до тих, що біля них зібрались
своїм нічним страхам наперекір
і всупереч всім небезпекам дня
незвіданого. Йдуть вони з усюди, –
слов’яни, русини, земляни, люди –
моя далекозоряна рідня,
яка, немов відчувши клич орбіт,
протягує не зброю нам – долоні.
Й краплини слів крізь галактичний гомін
продзьобуються з атмосфери в світ.
Хорив
Як завжди, контактуємо з нуля!..
Та те, що зустрічає нас не ворог,
все ж маю першим визначати я.
Не командир, не фізик, а ксенолог –
з космічного життя спеціаліст.
Втім, тут воно космічне достеменно:
не дивлячись на те, що в землю вріс
мур дерев’яний городища, вени
гілок вкривають небеса над ним,
так випнувшись, неначе чиїсь руки
щосили тягнуть перший-ліпший дім
чи терем, чи бурдей, крізь огнищ дим
до полум’я майбутнього з багнюки
минулого. І зараз головне
процесом цим коріння не порвати.
Бо в нуртині сил галактичних не
країну – Землю всю йому тримати
так, щоб не обірвалася вона
у чорних дір безвимірні безодні,
там, де саму себе жере пітьма.
Але, це буде завтра, а сьогодні
ми почнемо, немов зернятка – лан,
навчати світлонавтиці землян.
Світлонавт
Позбудьтесь вен, волокон чи дротів.
Бо для Землі, що розумом розквітла, –
людина просто алгоритм світла
в рівняннях еволюції світів.
Але, щоб стати променем вночі,
зв’язавши ним зірки поміж собою,
прохав я: світлонавтиці навчи
мене Чумацький Шлях, коли пітьмою
вагітна прірва часу і надій
згасають в ній ранкові метеори!
Де світлонавти Хорив, Щек та Кий?!
Невже вони лише конкістадори,
як вчили нас державці і жерці
в гримкі часи крицевої навали?..
Тоді іржею напхані сліпці
ненависті собори будували,
замісто таємничих НЛО…
Й на ці собори схожі зорельоти,
які лиш Ближній Космос на крило
покласти можуть, хоч Землі турбота –
до дідька знести світловий бар’єр,
речовину перетворивши в світло!
Не у вогонь озброєних химер,
а в сяєво і сонячного вітру
мисливий вихор, подув, струмінь, трек,
якого чорним дірам не збороти,
як і навчали Хорив, Кий та Щек –
інопланетні світлові пілоти,
чиї слова до того призвели,
що обернулись мрії України
на генетичну місію Землі.
І от він, старт!.. Вже обрисом людини
протуберанець сам себе зловив
і сяйвом нетерплячим затремтів,
бо й досі у небес високій глибі,
в сузір’ї Лебедя планета Либідь
жде з зірки Сонце виучеників.
Тому фантастики не лусне нить,
адже у ритмі Всесвіту биття
теперішнє моїх землян зорить
з минулого у майбуття.
В життя.
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію