ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Сахно (1964) /
Вірші
/
гумор та сатира
-Раптом що, так ти заходь! (за мотивами української народної казки «Сірко»)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
-Раптом що, так ти заходь! (за мотивами української народної казки «Сірко»)
Жив в селі Сірко, собака,
служив літ дуже багато,
у господаря в дворі
було місце й сухарі.
Іноді біля комори
хапав злодія за ноги,
залишав на дупі мітку,
гнав лихого аж за хвіртку.
За свою собачу службу
мав з господарем він дружбу,
господиня догоджала –
смачну кісточку давала.
Наш Сірко не знає бід:
був завжди в нього обід,
вигрівав на сонці боки,
докучали лихе блохи.
Пролітали рік за роком
і Сірко старів потроху,
було й злодія проспить-
гарні сняться сни в ту мить.
Ось волоче сірий цепа
й господиню перечепе.
Все! Тепер вже не зівай,
швидше в будку залізай.
Та господар добрим дрином
виганяє Сірка в спину.
Скільки не носи вінець-
його знімуть на кінець.
Забігає Сірко в ліс,
наче в нього вдерся біс.
Биті боки, бита спина
ледве дихає наш псина.
Так просидів ніч і день,
замість будки в нього пень,
з голоду живіт бурчить,
виє сірий та скавчить.
Сил не стало вже терпіти,
Сірка нікому жаліти,
бо навколо – ні душі,
раптом Вовк повзе з кущів.
- Бог у поміч, сірий друже,
що ти тут так гірко тужиш?
Тебе вигнали із дому?
Непотрібний вже нікому?
Хоч з тобою мав мороку
не раз дер мені ти боки,
все ж тобі допоможу,
вихід з лиха підкажу.
Тож Сірко з Вовком на пару
вже до ранку мали плани,
обсудивши «за» і «проти»,
приступили до роботи.
На узліссі причаїлись
і з цікавістю дивились,
як, лиш почалася днина,
в полі вся була родина.
Вийшли в поле – жито жали,
потім ще снопи в`язали,
у снопах поклали сина
та й забули про дитину.
А малюк заївсь по вуха,
намагавсь прогнати муху,
чим Вовчисько скористався,
вмить до хлопчика дістався.
Чи господарям здалося,
чи то справді відбулося,
стало все волосся дибом,
на очах здійснилось диво:
ось Сірко біжить щодуху ,
злодія хапа за вуха,
покотилися клубком –
все в порядку з малюком.
А Сірко не зупинився,
на Вовка він навалився,
молоді згадавши роки,
добре потягав за боки.
-Ну, то як, мій сірий друже,
я поскуб тебе не дуже?
Ти того, вже пробачай,
так буває за звичай!
І коли летіли вила ,
десь взялась у Вовка сила,
він чимдуж помчав у ліс,
наче вітер йог ніс.
Ось так друга виручати
можна й голову втрачати.
А Сірко, так, мимоходом:
-Раптом що, так щоб заходив!
…Знову наш Сірко удома,
спить на сіні та соломі,
кісточку щодня він має
й зовсім горя вже не знає.
Так пройшло уже півроку,
настав час Нового року,
у господаря дозвілля,
всі гуляють на весіллі.
У весілля самий пік:
вже напав на когось «ік»,
гості голосно сміються,
в когось вже чуби скубуться,
хтось нарешті сказав «Гірко!»,
замість чарки взяв тарілку,
самогон рікою ллється,
від наїдків стіл аж гнеться.
За столом повно народу,
у Сірка була нагода:
він розлігся під столом
поряд з Мурчиком, котом.
Ось настала гарна мить,
є поїсти і попить:
дехто впустить шматок м`яса,
пиріжок чи то ковбаси.
Серед гамеру такого
чує пес голос знайомий,
вмить Сірка вже підняло –
виє Вовчик за селом.
Не пройшло і півгодини,
Вовк уже , як член родини,
із друзякою Сірком
теж пирує під столом.
А Сірко все запихає,
Вовк лиш пащу роззявляє,
є закуска тут уся,
качка , гуска й порося.
Лиш встига собі ковтати,
час вже й пісню заспівати,
самогончиком запив
й раптом голосно завив…
Все весілля затихає:
із страху жених гикає,
з переляку кум хрестився ,
на столі хтось опинився.
Та є хлопці – молодці,
знову вила у руці.
Ой, пропала вовча шкура,
треба рятувати друга!
Вмить Сірко героя вдав,
за поріг Вовка погнав,
ледве перескочив тин,
бо летів у спину дрин.
Знову гості п`ють, гуляють,
а Сірко з Вовком гикають,
вже пробігли село й стави
та гикать не перестали.
Добре , що лише страхом
відбулися із Вовком,
знову врятував Господь:
- Раптом що, так ти заходь!
2016
служив літ дуже багато,
у господаря в дворі
було місце й сухарі.
Іноді біля комори
хапав злодія за ноги,
залишав на дупі мітку,
гнав лихого аж за хвіртку.
За свою собачу службу
мав з господарем він дружбу,
господиня догоджала –
смачну кісточку давала.
Наш Сірко не знає бід:
був завжди в нього обід,
вигрівав на сонці боки,
докучали лихе блохи.
Пролітали рік за роком
і Сірко старів потроху,
було й злодія проспить-
гарні сняться сни в ту мить.
Ось волоче сірий цепа
й господиню перечепе.
Все! Тепер вже не зівай,
швидше в будку залізай.
Та господар добрим дрином
виганяє Сірка в спину.
Скільки не носи вінець-
його знімуть на кінець.
Забігає Сірко в ліс,
наче в нього вдерся біс.
Биті боки, бита спина
ледве дихає наш псина.
Так просидів ніч і день,
замість будки в нього пень,
з голоду живіт бурчить,
виє сірий та скавчить.
Сил не стало вже терпіти,
Сірка нікому жаліти,
бо навколо – ні душі,
раптом Вовк повзе з кущів.
- Бог у поміч, сірий друже,
що ти тут так гірко тужиш?
Тебе вигнали із дому?
Непотрібний вже нікому?
Хоч з тобою мав мороку
не раз дер мені ти боки,
все ж тобі допоможу,
вихід з лиха підкажу.
Тож Сірко з Вовком на пару
вже до ранку мали плани,
обсудивши «за» і «проти»,
приступили до роботи.
На узліссі причаїлись
і з цікавістю дивились,
як, лиш почалася днина,
в полі вся була родина.
Вийшли в поле – жито жали,
потім ще снопи в`язали,
у снопах поклали сина
та й забули про дитину.
А малюк заївсь по вуха,
намагавсь прогнати муху,
чим Вовчисько скористався,
вмить до хлопчика дістався.
Чи господарям здалося,
чи то справді відбулося,
стало все волосся дибом,
на очах здійснилось диво:
ось Сірко біжить щодуху ,
злодія хапа за вуха,
покотилися клубком –
все в порядку з малюком.
А Сірко не зупинився,
на Вовка він навалився,
молоді згадавши роки,
добре потягав за боки.
-Ну, то як, мій сірий друже,
я поскуб тебе не дуже?
Ти того, вже пробачай,
так буває за звичай!
І коли летіли вила ,
десь взялась у Вовка сила,
він чимдуж помчав у ліс,
наче вітер йог ніс.
Ось так друга виручати
можна й голову втрачати.
А Сірко, так, мимоходом:
-Раптом що, так щоб заходив!
…Знову наш Сірко удома,
спить на сіні та соломі,
кісточку щодня він має
й зовсім горя вже не знає.
Так пройшло уже півроку,
настав час Нового року,
у господаря дозвілля,
всі гуляють на весіллі.
У весілля самий пік:
вже напав на когось «ік»,
гості голосно сміються,
в когось вже чуби скубуться,
хтось нарешті сказав «Гірко!»,
замість чарки взяв тарілку,
самогон рікою ллється,
від наїдків стіл аж гнеться.
За столом повно народу,
у Сірка була нагода:
він розлігся під столом
поряд з Мурчиком, котом.
Ось настала гарна мить,
є поїсти і попить:
дехто впустить шматок м`яса,
пиріжок чи то ковбаси.
Серед гамеру такого
чує пес голос знайомий,
вмить Сірка вже підняло –
виє Вовчик за селом.
Не пройшло і півгодини,
Вовк уже , як член родини,
із друзякою Сірком
теж пирує під столом.
А Сірко все запихає,
Вовк лиш пащу роззявляє,
є закуска тут уся,
качка , гуска й порося.
Лиш встига собі ковтати,
час вже й пісню заспівати,
самогончиком запив
й раптом голосно завив…
Все весілля затихає:
із страху жених гикає,
з переляку кум хрестився ,
на столі хтось опинився.
Та є хлопці – молодці,
знову вила у руці.
Ой, пропала вовча шкура,
треба рятувати друга!
Вмить Сірко героя вдав,
за поріг Вовка погнав,
ледве перескочив тин,
бо летів у спину дрин.
Знову гості п`ють, гуляють,
а Сірко з Вовком гикають,
вже пробігли село й стави
та гикать не перестали.
Добре , що лише страхом
відбулися із Вовком,
знову врятував Господь:
- Раптом що, так ти заходь!
2016
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію