ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
враження одного вечора
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
враження одного вечора
06 березня 2014 року.
Ви коли-небудь пробували донести свічку з церкви так, щоб полум’я не загасив вітер? Зазвичай це буває на ніч величної Пасхи. Проте сьогодні я саме так несла свої враження від чудового вечора, який організувала моя подруга Оксанка, за що я їй вдячна.
Домовились вдень, коротко, прислала коротке повідомлення змісту «хочу духовної їжі» й посилання як варіант. Вона шукала компанію, а я недовго думаючи зголосилась.
Вечір видався навдивовижу цікавий, ми трохи спізнились, проте виконання на тексти видатного Кобзаря не пропустили. На сцені якраз зачаровував слухачів славний муж з Черкащини А.Коваль (прошу пробачення, якщо неправильно вказала ініціали), до речі, він був так схожий на Тараса Шевченка, що на залу дивились аж два кобзаря. Виконавець перебирав струни кобзи, лунала пісня, справжня, українська, щира, виплекана багатостраждальним народом, а черкащанин ніс звістку кожному, стукав у серця поглядом, інтонацією, словами.
Програма продовжувалась. Під звуки ліри звучали канти в честь Богородиці. Середньовічний інструмент, що породжує незабутні звуки. Виконував пісні гість вечора з Волині чи Рівненщини (даруйте, захоплено слухала, не спитала прізвище виконавця…).
А далі…титанічний Тарас Компаніченко, саме такий, глиба, моноліт. З творчістю Тараса мені пощастило познайомитись ще у 2010, якщо не раніше. Тоді Оксана Яблонська (СЕВАМА) організовувала фестиваль сучасної української поезії, а я була люб’язно запрошена господинею вечора. Козацькі пісні, незвичне виконання, енергетика – це все вже тоді сколихнуло душу.
Сьогодні переді мною стояв той самий неповторний Тарас, виконував, говорив, а я слухала з широко розплющеними очима й намагалась не пропустити ні слова, ні відтінку. Потім співали дітки, припросили залу допомогти юним виконавцям. Долучився співу хор, який репетиції проводить в музеї. А я… я настільки проникнулась атмосферою вечора, що із задоволенням допомагала хорові, вела свою партію перших голосів. Лунали «Реве та стогне Дніпр широкий», «Заповіт» та інші невмирущі тексти Тараса Шевченка.Чудовий вечір з нагоди 200 річниці з Дня народження, що був вдало проведений у будинку-музеї Івана Гончара, а картини й рушники на стінах зали, де відбувалось дійство, доповнювали національний колорит. Потім у тендітної Оксанки – співробітниці музею, а на даний час заступника директора, яка люб’язно відповідала на всі поставлені мною питання, я мала змогу дізнатися про ще багато цікавинок, які пропонує будинок Івана Макаровича – етнографа, колекціонера, про якого я випадково почула на українському радіо.
Потім, розглядаючи картини, мені пощастило познайомитися з пані Валентиною, яка досліджує давню віру українського народу; художницею з Львівщини, яка мешкає тепер у Києві, але поїздила по світові й жила за кордоном; кравчинею, яка планує для підтримки національних традицій вести гурток крою українського національного одягу. Всі вони непересічні особистості. Ми з Оксанкою вийшли із зали останніми, у пречудовому настрої, натхненні, молоді. Нас ніби хтось взяв й стряхнув, вдихнув ковток свіжого повітря.
Потім був чай з мелісою й пиріжок з малиною. Привітна продавчиня. Розмова українською. Ще один вечірній гість крамнички, де ми вирішили трішки зігрітися й підкріпитися, бо були зголоднілі. Я дивилась на цього нового співрозмовника, який, до речі, виявився цікавим молодим чоловіком. Ми говорили про дисидентів, сучасні події, Жванецького. А я у душі просто раділа, що не перевелись інтелектуально розвинуті люди. Ми мали їхати додому. Мистецький арсенал до 200 річниці приготував також цікавинки, про що говорили величезні рекламні банери.
І коли вже в метро ми їхали додому, я, задоволена й щаслива, дивилась на людей, які були таки ми ж, як і ми, пасажирами потягу на ймення життя. Хтось від втоми куняв, дві парочки неподалік давали зрозуміти, що уже весна, напроти чоловік у помаранчевій куртці вивчав ландшафтний дизайн…а я…згадувала й смакувала враження вечора.
Ви коли-небудь пробували донести свічку з церкви так, щоб полум’я не загасив вітер? Зазвичай це буває на ніч величної Пасхи. Проте сьогодні я саме так несла свої враження від чудового вечора, який організувала моя подруга Оксанка, за що я їй вдячна.
Домовились вдень, коротко, прислала коротке повідомлення змісту «хочу духовної їжі» й посилання як варіант. Вона шукала компанію, а я недовго думаючи зголосилась.
Вечір видався навдивовижу цікавий, ми трохи спізнились, проте виконання на тексти видатного Кобзаря не пропустили. На сцені якраз зачаровував слухачів славний муж з Черкащини А.Коваль (прошу пробачення, якщо неправильно вказала ініціали), до речі, він був так схожий на Тараса Шевченка, що на залу дивились аж два кобзаря. Виконавець перебирав струни кобзи, лунала пісня, справжня, українська, щира, виплекана багатостраждальним народом, а черкащанин ніс звістку кожному, стукав у серця поглядом, інтонацією, словами.
Програма продовжувалась. Під звуки ліри звучали канти в честь Богородиці. Середньовічний інструмент, що породжує незабутні звуки. Виконував пісні гість вечора з Волині чи Рівненщини (даруйте, захоплено слухала, не спитала прізвище виконавця…).
А далі…титанічний Тарас Компаніченко, саме такий, глиба, моноліт. З творчістю Тараса мені пощастило познайомитись ще у 2010, якщо не раніше. Тоді Оксана Яблонська (СЕВАМА) організовувала фестиваль сучасної української поезії, а я була люб’язно запрошена господинею вечора. Козацькі пісні, незвичне виконання, енергетика – це все вже тоді сколихнуло душу.
Сьогодні переді мною стояв той самий неповторний Тарас, виконував, говорив, а я слухала з широко розплющеними очима й намагалась не пропустити ні слова, ні відтінку. Потім співали дітки, припросили залу допомогти юним виконавцям. Долучився співу хор, який репетиції проводить в музеї. А я… я настільки проникнулась атмосферою вечора, що із задоволенням допомагала хорові, вела свою партію перших голосів. Лунали «Реве та стогне Дніпр широкий», «Заповіт» та інші невмирущі тексти Тараса Шевченка.Чудовий вечір з нагоди 200 річниці з Дня народження, що був вдало проведений у будинку-музеї Івана Гончара, а картини й рушники на стінах зали, де відбувалось дійство, доповнювали національний колорит. Потім у тендітної Оксанки – співробітниці музею, а на даний час заступника директора, яка люб’язно відповідала на всі поставлені мною питання, я мала змогу дізнатися про ще багато цікавинок, які пропонує будинок Івана Макаровича – етнографа, колекціонера, про якого я випадково почула на українському радіо.
Потім, розглядаючи картини, мені пощастило познайомитися з пані Валентиною, яка досліджує давню віру українського народу; художницею з Львівщини, яка мешкає тепер у Києві, але поїздила по світові й жила за кордоном; кравчинею, яка планує для підтримки національних традицій вести гурток крою українського національного одягу. Всі вони непересічні особистості. Ми з Оксанкою вийшли із зали останніми, у пречудовому настрої, натхненні, молоді. Нас ніби хтось взяв й стряхнув, вдихнув ковток свіжого повітря.
Потім був чай з мелісою й пиріжок з малиною. Привітна продавчиня. Розмова українською. Ще один вечірній гість крамнички, де ми вирішили трішки зігрітися й підкріпитися, бо були зголоднілі. Я дивилась на цього нового співрозмовника, який, до речі, виявився цікавим молодим чоловіком. Ми говорили про дисидентів, сучасні події, Жванецького. А я у душі просто раділа, що не перевелись інтелектуально розвинуті люди. Ми мали їхати додому. Мистецький арсенал до 200 річниці приготував також цікавинки, про що говорили величезні рекламні банери.
І коли вже в метро ми їхали додому, я, задоволена й щаслива, дивилась на людей, які були таки ми ж, як і ми, пасажирами потягу на ймення життя. Хтось від втоми куняв, дві парочки неподалік давали зрозуміти, що уже весна, напроти чоловік у помаранчевій куртці вивчав ландшафтний дизайн…а я…згадувала й смакувала враження вечора.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію