ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2018.05.23 23:37
Усе частіш у вікна заглядає
В зелених шатах весняна краса.
Усе частіше я себе питаю:
Чи ми ще вдвох чи я лишився сам?

Мовчання поміж нами затяглося,
Чекаємо, хто перший зробить крок…
Була любов чи просто нам здалося,

Вікторія Лимарівна
2018.05.23 22:33
Сонечко вийшло – пройшла непогода…
Гарна дівоча приваблива врода.
Як усміхнешся – сердЕнько співає!
Рідна онуко, тебе я вітаю!!!
Дзвоник останній - дороги безмежні
Світ відкривають - і ти незалежна!

Маєш життєві шляхи прокладати:

Анастасія Поліщук
2018.05.23 21:31
І все безперервно, по колу, невпинно:
Будинок, робота, кафе, може, ринок,
Дорога назад навмання.
Як не дивно, повернешся знову в будинок.
З почином!
Ти можеш іти на концерти, в театри,
На площі, до парку читати Петрарку,
До сотні речей можеш мати

Сонце Місяць
2018.05.23 15:44
всілякий ґречний героїзм
що живить наші жили кволі
жадаючи авжеж бо крові
її вампирський героїн

ві а зе чемп’єнз для мільйонів
виспівують безсмертні квін
а хто живий лишився він

Сергій Гупало
2018.05.23 13:36
Не бачиш виходу і гірший кожен день?
Тобі насмілилися долю поправляти?
Запам’ятай і знай. Анітелень!
Бо невідомо, де вовки, а де телята.

Усе простіше? То бери, бери тоді
Поли полин, і, звісно, давній щезне смуток.
Повірив у суттєве ходиш по

Анонім Я Саландяк
2018.05.23 11:21
як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...) Сниться... ... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за а

Петро Скоропис
2018.05.23 09:45
От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
обважнілим, перистим, рихлим, єдиним хлібом
душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
мене привітала свистом. Пройшло піввіку.

Барвінок і валун зі скулами у щетині
моху з тих пір ні з

Ночі Вітер
2018.05.23 09:07
Пополола, підгорнула, -
Бур’янюка знов росте.
Дощик крапає, зітхнула,
Віршик дряпаю про це.

В інтернеті погуляла
Та на грядку - пощипать.
Ні, піду я до спортзалу,

Олександр Сушко
2018.05.23 08:23
Не знав такої ще біди,
Став схожий на шамАна.
Щодня рука туди-сюди -
Хвороба нездоланна!

А жінка,мов гаряча піч,
Жадає чоловіка.
А я чорнилом день і ніч

Ігор Деркач
2018.05.23 06:16
              * * *
Я інший, я не Байрон, ні.
Я невідомий ще обранець,
Як він, гонимий світом бранець
З душею рідної землі.

Почав і скінчу я раптово.
Мої досягнення малі.

Маркіяна Рай
2018.05.22 18:22
Якби то з вашої вершини
Скотилась непідсильна брила
Так, наче розтрощило п'яти,
Так, наче вилетіло з шиби,
Так, наче визвірилось блиском
Під п'ятами несамовито
Холодне скло?

Іван Потьомкін
2018.05.22 17:26
– И ты не боишься ходить ночью? – спросил меня как-то один из новичков, когда я возвратился после очередного обхода огромнейшей территории школы-интерната. Было далеко заполночь. Триста девятнадцать воспитанников смотрели сны, а ему, самому младшему, поч

Володимир Бойко
2018.05.22 14:34
І коли навзаєм проклинали
В пристрасті, що душі розпекла,
Обидвоє ще не уявляли,
Як земля для нас обох мала,

Як то пам'ять зболена терзає,
Наче найлютіша із недуг,
І щоночі серденько питає:

Світлана Майя Залізняк
2018.05.22 09:49
чи винна вона, що привабило тіло,
а дзеркальце-свято "бери!" миготіло...
Ланцюг той підпиляний вітром по зливі.
Торочить у будень: "...сімейна... щаслива...
і кава у постіль... і срібла шкатула...".
Ті блискавки й зорі вогкі не забула!

Пустила

Олександр Сушко
2018.05.22 07:09
Прилетіли міна, куля та граната -
За "дарунки" дякую Кремлю.
Мова - окупанта, церква - окупанта:
Чим народ роз'єднаний зцілю?

Поруч ниє морда: - Что мнє ваша мова?
І вєздє похожіє попи...
В ліжку розляглася дівка чорноброва -

Сонце Місяць
2018.05.22 05:22
зовні старіючий вайлд
присвіши на лавці в парку
прикуривши безвісної марки
цигарку вдивляється вдаль

недалечко цвіте мигдаль
провокуючи розмисли марні
від кав’ярні до буцегарні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Фрайт
2018.05.20

Лія Олексієнко
2018.04.20

Володимир Дубровський
2018.03.23

Тамара Швець
2018.03.05

Человек Песок
2018.02.20

Афанасія Гудко
2018.02.19

Інеса Завялова
2018.02.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Геник (1982) / Проза

 Останній шанс
Ніхто не чекав сейріч, що напівсуха стара яблуня перед хатою Габораків так рясно налиється весняним соком. А вона взяла і густо-густо вкрилася дрібними пацьорками золотавих пуп’янків. Стара Габорачка з-під лоба зиркне то на яблуню, то на свого чоловіка, голосно прицмакне і квапиться геть. Не йме віри тій чудасії. Майже цілу зиму насідалася на благовірного, аби зрізав неладну деревину.
- Нащо нам трухлявини перед хатов, Іване?! Та бійсі Бога, йди зрубай тоту сушницю, най не стовбичит на сміх людям! - пиляла його не раз, недобре зиркаючи у вікно.
На щастя, не допиляла. І зараз їй самій дивно з тої оказії. Хоч не признається собі, та голка вини штрикає десь під лопаткою. І в грудях щось муляє. Ніби й нерозумно таке говорити, а бере жінку заздрість до яблуні. Була майже до тла суха, а як зазеленіла. То лиш Габорачці вже ніколи соком не налитися, аби скільки весен до хати зайшло.
Тим часом Іван усядеться собі на сінешні сходи, підіпре голову кулаком та й любується на свою садовинку, усміхаючись нишком у вуса. Бо ніхто вже цієї весни не чекав від неї цвіту, а він має надію ще й плоду діждати. Має одну таємницю. Знає - почула його деревинка, як докоряв за неродючість, за сухе гілля. Згадає про ту святвечірню розмову, самому то плакати, то сміятися охота. Ох і виґабзував тоді бідолашну! Запевнив, що не тільки зрубає її, непутящу, і на тонкі трісочки поколе, а й щодо єдиного корінчика викорчує та свиням кине, а землю, де вона росла витопче і Сіркову будку туди перетягне! На самкінець кілька разів потягнув буковим держаком по стовбурі: «Абись знала, негіднице! Абись добре знала, як мені усихати!».
З великої любові чинив так Іван, бо ще пагінцем бережно загортав благенькі яблуневі корінчики у пахучу земельку. З неменшої надії на Йордан, аби жінка не бачила, води свяченої виніс, рясно покропив задубіле гілля і вже лагідно попросив, аби збудилася з недоброго сну.
А вона взяла і почула його! Стрепенулася, забродила життям десь глибоко у своїх коренях, у своїх напіввисохлих жилах. Деревина, як і людина, мабуть, уміє чути, вміє відчувати. Як любов, так і ненависть.
То ж не стільки настрахала стару яблуньку гостра сокира у дровітні, злагоджена йти по її душу, скільки оживила віра доброго чоловіка. Тепер вона щодня тулиться своєю душею до старого Габорака, а той дивиться не надивиться на свіже пагіння. Тільки час від часу витирає зволожені очі та зводить їх до неба. Щиро дякує Богові, що не допустив жорстокості в серце. Стає моторошно від думки, що міг позбавити свою яблуньку останнього шансу.

Березень 2016 р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-04-23 11:14:34
Переглядів сторінки твору 721
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.032 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.068 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.813
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.05.09 11:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-04-23 14:53:38 ]
Колись і мене, Лесю, почула наша груша, - віддячує тепер щоосені плодами за те, що не позбавив її життя.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Геник (Л.П./М.К.) [ 2016-04-27 10:13:09 ]
У Вас теж добре серце...
Дякую :)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2016-04-23 22:03:16 ]
Гарна проза, Лесю. В класичних традиціях. Повіяло чимось таким болючим стефаниківським письмом. Але Ваша світла душа тут чується дуже ясно. Гарно. Пишіть іще. Так зболено написано!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Геник (Л.П./М.К.) [ 2016-04-27 10:14:19 ]
п. Ярославе, щиро дякую за коментар, за такі добрі слова. Прозу тільки пробую писати. І, якщо чесно, подекуди боязко... Але вона, як друге крило душі...
Ще раз дякую!