Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Бутоном вранішнього холоду…
Олексій Боричев (переклад із російської)
Бутоном вранішнього холоду
В осиках сонце розцвіло;
На сході хмар блискуче золото
Кришилось снігом, наче скло.
Пилком легким вкривало сонні ще
Дерева, трави й чагарі,
В душі засліплюючи сонмище
Моїх прудких летючих мрій…
Хатинка лісова прикрашена
Іскриться січнем й не згоря –
Ховає зблиски щастя нашого,
Щоб усміхалася зоря
В бутоні холоду досвітнього,
У тиші чистій, як алмаз,
Щоб гніву злого й безпросвітного
В мені не виявилось враз.
Щоб, світлом крижаним освічена,
Ти, в зблисках вся, аж золота,
Відчула: січень ґвалтівниче так
Тебе цілує у вуста.
Щоб ласка, сильна і нахраписта,
З морозно-льодовим вогнем,
Поставила між нас три крапочки…
І… щоб забула ти мене!
25 червня 2015 р.
Алексей Борычев
Бутоном утреннего холода...
Бутоном утреннего холода
В осинах солнце расцвело;
Востока облачное золото
Крошилось снегом, как стекло.
Пыльцой ложилось на дремотные
Деревья, травы и кусты,
Слепя воздушные, полётные,
Во мне живущие, мечты…
Избушка леса разукрашена
Огнистой краской января –
Хранит осколки счастья нашего,
Чтоб стала радостней заря
В бутоне холода рассветного,
В его алмазной тишине,
Чтоб чувства злого, безответного
Не обнаружилось во мне.
Чтоб светом льдистым, ослепительным
Сквозь блёстки кружев на кустах
Январь бесстыдно, упоительно
Поцеловал тебя в уста.
И чтобы этой лаской точною
В морозе льдистого огня
Январь поставил многоточие…
И... ты б забыла про меня!
Контекст : http://poezia.org/ua/id/42160/personnels
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)