ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Майстерень Адміністрація /
Критика | Аналітика
В. Гонський. Мова як чинник формування людини і нації
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В. Гонський. Мова як чинник формування людини і нації
В. Гонський. Мова як чинник формування людини і нації.
• Артем Денікін. Розслідування: В Київській Русі матюкалися виключно московити
У гуманітарних дискусіях і політичних "прєніях" про мову зациклилися тільки на єдиній її функції — комунікативній (мова як засіб спілкування).
Мовляв, говори "как удобнєє", лише б тебе розуміли. Якби це було так просто, то, напевне, за десятки тисяч років своєї еволюції людство давно вже перейшло б на якусь "общепонятну", "удобну" мову.
Наприклад, есперанто чи, ідеально, — мову Морзе (не треба навіть голосові зв'язки напружувати).
Це жарт. Але такій дійсно смішній побутовій методологічній доктрині байдужих до мови свого народу обивателів штатні агітатори змогли протиставити, по суті, ще менш переконливу — про вищевказані багатство та "солов'їність" української мови.
Чому аргументи не спрацювали і російськомовні українці масово не повернулися до мови своїх батьків (дідів)?
По-перше, тому, що російська мова — також не бідна і по-своєму мелодійна.
По-друге, тому, що з комунікативної точки зору, російськомовний українець не бачить помітної різниці в обміні інформацією тією чи іншою мовами.
Тож чому кожній успішній нації і кожній нормальній людині зокрема дано так свято берегти свою мову, — на рівні свідомості і підсвідомості, на рівні особистої та колективної моралі, на рівні звичаєвого і державного права, на інстинктивно-рефлекторному рівні тощо?
Які причини? І, головне, — доцільність?
Відповідь на ці запитання є складовою, а, можливо, й основою відповіді на інше, напевно, найуніверсальніше: про доцільність існування людини і людства, про їхнє призначення.
Геніально коротко і точно на нього відповів Микола Реріх: "Людина та людство існують у світі для того, щоб співпрацювати з еволюцією".
І роль мови в житті людини та спільноти, а отже, і в цьому глобальному співробітництві людей і націй визначається дуже конкретними функціями.
По-перше, крім комунікативної, мова виконує ще: гносеологічну (пізнавальну); експресивну (енергетично-почуттєво-емоційну); творчу, зокрема мислетворчу; номінативну (називну); ідентифікаційну (націєтвірну), культурогенеративну, естетичну функції.
А по-друге, в названих функціях мови, власне, і втілені найважливіші психоемоційні, когнітивні (пов’язані зі свідомістю) механізми розвитку людини та нації.
Уявімо собі вірменина, який вирішив, що йому "удобнєє" розмовляти в'єтнамською мовою, і на рідній землі, серед рідного народу — "в'єтнамізувати" своїх дітей. Чи може така, чужонаціональна, мова повноцінно виконувати свою пізнавальну функцію?
Ні. Бо пізнання нового завжди ґрунтується на вже пізнаному. А воно повноцінно може конденсуватися саме в національних традиціях (зокрема, освітніх), культурі, народному досвіді і знаннях тощо, які, власне, відображені в національній мові.
Доктор Пархонюк дійшла висновку, що вплив постійного оперування людини нерідною національною мовою несприятливий у пізнавальному, а найбільше — в морально-етичному плані як на народ, так і на особистість.
Така мова не може повністю виконувати і експресивну функцію. Бо національний характер, біоенергетика, темперамент, психоемоційний спектр є унікальними для кожного народу і, знову ж, втілені в його — і тільки його — мові.
Будь-яка інша мова, крім ріднонаціональної, навіть найспорідненіша, дисбалансує зі вказаними сферами людської сутності, що так чи інакше негативно позначається на індивідуальному розвиткові людини.
Творча і культурогенеративна функції. Мови — "суть засоби перетворення початкових домовних елементів думки і тому можуть бути названі засобами створення думки", — визначив видатний мовознавець Потебня ("Мова і народність").
Але мова творить не тільки думку. Вона творить культуру народу і сам народ. Наш народ дуже талановитий, — люблять пафосно прорікати наші політики. Але талант, як і розум, — тільки передумова творчості.
Шлях від таланту, розуму, духовних сил людини до цілісного акту творення веде через дуже складну систему факторів свідомості та підсвідомості, мислення, емоцій, почуттів, волі тощо.
Системоутворюючим чинником і тим універсальним психокодом, який приводить в дію цю складну систему, є мова.
Якщо мова, якою розмовляє і творить людина, відповідає її етногенетичній, етнопсихологічній, етноекспресивній сутності, тобто, простіше кажучи, якщо це мова її народу, то така людина (і такий народ!) є повноцінною творчою та культурогенеративною одиницею.
А якщо ні? "Кожна особа є національна, — дуже жорстко висловився з цього приводу Джілас, — інакше вона ущербна. Кожен національний рух є національним, інакше він наслідуваний".
Отже, та частина будь-якого народу, якій не все одно і не "какая разніца", є і буде культуротворчою базою суспільства.
Які докази? – Чинна реальність! Найкращі вчені, композитори, письменники та інші творчі особистості? Це, як правило, люди, сформовані в органічному для них рідномовному середовищі.
Тому ми, українці, будемо завжди цікаві (і потрібні!) людству (та й самі собі) саме як українці, а не "недороссіянє", як люблять нас називати деякі російські шовіністи.
Ідентифікаційна (націєтвірна) функція. Втрачаючи мову свого народу, людина значною мірою втрачає для себе і свій народ, а її народ втрачає таку людину. І не тільки з точки зору ідентифікації. Втрата ріднонаціональної мови – суть денаціоналізації, тобто – розідентифікації особи.
Булаховській стверджував: "Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову" Що, окрім своєї мови, втрачає така людина?
Денаціоналізація суттєво послаблює і розбалансовує цілісну систему ціннісних орієнтирів, стимулів та мотивів діяльності, потреб та інтересів, емоцій та почуттів, прагнень та інших психологічних механізмів розвитку людини, органічно пов’язаних з її національністю.
Денаціоналізована людина втрачає зовсім або послаблює одну з базових рушійних сил розвитку особистості – національну свідомість і гідність, а також пов’язаний з ними патріотизм.
Втрачаючи національну гідність, така людина позбавляє основи гідність особисту, дестабілізуючи її, роблячи більш вразливою до негативу. Тому то в донаціоналізованої людини часто, з одного боку, відсутні моральні дороговкази, а з іншого – моральні табу.
Тепер зрозуміло, чому в нас поголовна корупція стала основним механізмом управління державою?! Звідси, до речі, і наші передові позиції по СНІДУ, наркоманії, бандитизму: небезпечні насолоди майже не мають інших альтернатив для духовно і мотиваційно обкраденої денаціоналізованої людини.
Денаціоналізація "зводиться до поганого виховання, до моральної недуги: на неповне використання наявних засобів сприймання, засвоєння чи ослаблення енергії думки, на гидоту запустіння на місці витіснених але нічим не замінених форм свідомості, на ослаблення зв’язку підростаючих поколінь з дорослими, що замінюються лише кволим зв’язком із чужими; на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідлення", — писав 100 років тому Потебня.
Чи зможе національно розідентифікована людина стати членом того народу, мову якого перейняла? Якоюсь мірою — так. Але процес даного переходу навіть теоретично не досягне 100%-го результату, є вельми енергоємним і містить чимало перепон для індивідуального становлення.
Естетична функція. Чи є російська мова Петренка (Петросяна, Петраускаса) з неминучими домішками, інтонаціями, акцентом, експресією тощо такою ж естетично цілісною, довершено-органічною власне російською мовою автентичного росіянина Петрова? Ні і ніколи не буде.
Мовчан чітко сформулював взаємозалежність між естетичною та творчою функціями мови: "Слово творить світ, спотворене слово спотворює його".
Ще одна прикра помилка в тому, що надто прискіпливі охоронці чистоти української мови та борці з суржиком розлякали і фактично підштовхнули до русифікації відразу дві категорії людей:
Перша — частина суржикомовних українців центру та сходу України, які вирішили, що їм простіше не виправляти рідну, а перейти на російську мову.
І їхня поганенька російська буде менш помітною (бо справжню російську в Україні знайти нелегко), ніж поганенька українська (яка все ж є)! Цей мотив-аргумент сьогодні є чи не найпоширеніший.
Друга група — російськомовні громадяни, які б, можливо, і заговорили українською, але не захотіли "ковєркать язик" та бути об'єктом втручань щирих і нещирих "доброзичливців".
У зв'язку з цим повернемося до комунікативної функції мови, поставивши ще одне запитання:
Чи є російська мова наших Петренка, Петросяна, Петраускаса тією ж лексично, фонетично, синтаксично, синонімічно, фразеологічно тощо багатющою власне російською мовою автентичного Петрова?
І ще одне просте і суттєве запитання: а який словесний запас у середньостатистичного російськомовного українця порівняно з пересічними рідномовними росіянином та українцем? Наші дослідження показали словесний арсенал російськомовного українця у порівнянні з ними у кращому разі сягає 75%!
Звідкіля тому арсеналу взятися, якщо переважна більшість російськомовних українців свою російську мову змушені на різних нейромовленнєвих рівнях перекодовувати з рідної української.
Номінативна функція. "Різні мови — це не різні позначення одного й того самого предмета, а різні бачення його", — писав фон Гумбольдт. Тому, українське "ліжко" це не зовсім те ж, що й російська "кровать", "олівець" — не абсолютно те саме, що й "карандаш", а "дружина" — не зовсім їхня "жена".
Часто ж слово позначає цілу історичну епоху чи подію даного народу, його питомі культурні, побутові, звичаєві чи інші ознаки. Дійсно, в мові кожного народу відображені властиві лише йому особливості культурно-історичної долі, світобачення, світовідчуття, світосприйняття і — світотворення.
Чим різноманітніша ця палітра вселюдського світотворення і взаємозбагачення, реріхівського "співробітництва з еволюцією", тим успішніші загальний вселюдський прогрес та еволюція
Мова — явище космічне. Але вона — явище ще й генетичне.
Генофонди кожного народу формувалися одночасно з особливостями його питомої ментальності, темпераменту, вищої нервової діяльності. І — мови.
Ці особливості закладалися в генах, а психоемоційно, біоенергетично втілювалися в мові та визначалися в тому числі й унікальними для даного ареалу хімічними, фізичними властивостями довкілля.
Особливо — характером взаємодії космічної енергії з рельєфом даної місцевості, знову ж таки, неповторним для кожного етносу (географічний детермінізм).
Англійські та польські вчені дослідили, наприклад, що плач немовлят різних національностей різний і має національні особливості.
Втрата ріднонаціональної мови, денаціоналізація (русифікація, американізація чи інше) є передумовою і механізмом деградації людини і народу.
Не обтяжуймо денаціоналізацією себе і своїх дітей, бо це суперечить самій природі людини і закономірностям її розвитку!
Людина і нація тільки тоді можуть бути повністю функціональні, якщо їх базова функціональна сфера — мова — виконує усі належні їй функції. Нею може бути тільки національна мова. В іншому випадку, людина і нація створюють собі штучні перепони до прогресу і ніколи не реалізують себе повністю.
• Артем Денікін. Розслідування: В Київській Русі матюкалися виключно московити
У гуманітарних дискусіях і політичних "прєніях" про мову зациклилися тільки на єдиній її функції — комунікативній (мова як засіб спілкування).
Мовляв, говори "как удобнєє", лише б тебе розуміли. Якби це було так просто, то, напевне, за десятки тисяч років своєї еволюції людство давно вже перейшло б на якусь "общепонятну", "удобну" мову.
Наприклад, есперанто чи, ідеально, — мову Морзе (не треба навіть голосові зв'язки напружувати).
Це жарт. Але такій дійсно смішній побутовій методологічній доктрині байдужих до мови свого народу обивателів штатні агітатори змогли протиставити, по суті, ще менш переконливу — про вищевказані багатство та "солов'їність" української мови.
Чому аргументи не спрацювали і російськомовні українці масово не повернулися до мови своїх батьків (дідів)?
По-перше, тому, що російська мова — також не бідна і по-своєму мелодійна.
По-друге, тому, що з комунікативної точки зору, російськомовний українець не бачить помітної різниці в обміні інформацією тією чи іншою мовами.
Тож чому кожній успішній нації і кожній нормальній людині зокрема дано так свято берегти свою мову, — на рівні свідомості і підсвідомості, на рівні особистої та колективної моралі, на рівні звичаєвого і державного права, на інстинктивно-рефлекторному рівні тощо?
Які причини? І, головне, — доцільність?
Відповідь на ці запитання є складовою, а, можливо, й основою відповіді на інше, напевно, найуніверсальніше: про доцільність існування людини і людства, про їхнє призначення.
Геніально коротко і точно на нього відповів Микола Реріх: "Людина та людство існують у світі для того, щоб співпрацювати з еволюцією".
І роль мови в житті людини та спільноти, а отже, і в цьому глобальному співробітництві людей і націй визначається дуже конкретними функціями.
По-перше, крім комунікативної, мова виконує ще: гносеологічну (пізнавальну); експресивну (енергетично-почуттєво-емоційну); творчу, зокрема мислетворчу; номінативну (називну); ідентифікаційну (націєтвірну), культурогенеративну, естетичну функції.
А по-друге, в названих функціях мови, власне, і втілені найважливіші психоемоційні, когнітивні (пов’язані зі свідомістю) механізми розвитку людини та нації.
Уявімо собі вірменина, який вирішив, що йому "удобнєє" розмовляти в'єтнамською мовою, і на рідній землі, серед рідного народу — "в'єтнамізувати" своїх дітей. Чи може така, чужонаціональна, мова повноцінно виконувати свою пізнавальну функцію?
Ні. Бо пізнання нового завжди ґрунтується на вже пізнаному. А воно повноцінно може конденсуватися саме в національних традиціях (зокрема, освітніх), культурі, народному досвіді і знаннях тощо, які, власне, відображені в національній мові.
Доктор Пархонюк дійшла висновку, що вплив постійного оперування людини нерідною національною мовою несприятливий у пізнавальному, а найбільше — в морально-етичному плані як на народ, так і на особистість.
Така мова не може повністю виконувати і експресивну функцію. Бо національний характер, біоенергетика, темперамент, психоемоційний спектр є унікальними для кожного народу і, знову ж, втілені в його — і тільки його — мові.
Будь-яка інша мова, крім ріднонаціональної, навіть найспорідненіша, дисбалансує зі вказаними сферами людської сутності, що так чи інакше негативно позначається на індивідуальному розвиткові людини.
Творча і культурогенеративна функції. Мови — "суть засоби перетворення початкових домовних елементів думки і тому можуть бути названі засобами створення думки", — визначив видатний мовознавець Потебня ("Мова і народність").
Але мова творить не тільки думку. Вона творить культуру народу і сам народ. Наш народ дуже талановитий, — люблять пафосно прорікати наші політики. Але талант, як і розум, — тільки передумова творчості.
Шлях від таланту, розуму, духовних сил людини до цілісного акту творення веде через дуже складну систему факторів свідомості та підсвідомості, мислення, емоцій, почуттів, волі тощо.
Системоутворюючим чинником і тим універсальним психокодом, який приводить в дію цю складну систему, є мова.
Якщо мова, якою розмовляє і творить людина, відповідає її етногенетичній, етнопсихологічній, етноекспресивній сутності, тобто, простіше кажучи, якщо це мова її народу, то така людина (і такий народ!) є повноцінною творчою та культурогенеративною одиницею.
А якщо ні? "Кожна особа є національна, — дуже жорстко висловився з цього приводу Джілас, — інакше вона ущербна. Кожен національний рух є національним, інакше він наслідуваний".
Отже, та частина будь-якого народу, якій не все одно і не "какая разніца", є і буде культуротворчою базою суспільства.
Які докази? – Чинна реальність! Найкращі вчені, композитори, письменники та інші творчі особистості? Це, як правило, люди, сформовані в органічному для них рідномовному середовищі.
Тому ми, українці, будемо завжди цікаві (і потрібні!) людству (та й самі собі) саме як українці, а не "недороссіянє", як люблять нас називати деякі російські шовіністи.
Ідентифікаційна (націєтвірна) функція. Втрачаючи мову свого народу, людина значною мірою втрачає для себе і свій народ, а її народ втрачає таку людину. І не тільки з точки зору ідентифікації. Втрата ріднонаціональної мови – суть денаціоналізації, тобто – розідентифікації особи.
Булаховській стверджував: "Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову" Що, окрім своєї мови, втрачає така людина?
Денаціоналізація суттєво послаблює і розбалансовує цілісну систему ціннісних орієнтирів, стимулів та мотивів діяльності, потреб та інтересів, емоцій та почуттів, прагнень та інших психологічних механізмів розвитку людини, органічно пов’язаних з її національністю.
Денаціоналізована людина втрачає зовсім або послаблює одну з базових рушійних сил розвитку особистості – національну свідомість і гідність, а також пов’язаний з ними патріотизм.
Втрачаючи національну гідність, така людина позбавляє основи гідність особисту, дестабілізуючи її, роблячи більш вразливою до негативу. Тому то в донаціоналізованої людини часто, з одного боку, відсутні моральні дороговкази, а з іншого – моральні табу.
Тепер зрозуміло, чому в нас поголовна корупція стала основним механізмом управління державою?! Звідси, до речі, і наші передові позиції по СНІДУ, наркоманії, бандитизму: небезпечні насолоди майже не мають інших альтернатив для духовно і мотиваційно обкраденої денаціоналізованої людини.
Денаціоналізація "зводиться до поганого виховання, до моральної недуги: на неповне використання наявних засобів сприймання, засвоєння чи ослаблення енергії думки, на гидоту запустіння на місці витіснених але нічим не замінених форм свідомості, на ослаблення зв’язку підростаючих поколінь з дорослими, що замінюються лише кволим зв’язком із чужими; на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідлення", — писав 100 років тому Потебня.
Чи зможе національно розідентифікована людина стати членом того народу, мову якого перейняла? Якоюсь мірою — так. Але процес даного переходу навіть теоретично не досягне 100%-го результату, є вельми енергоємним і містить чимало перепон для індивідуального становлення.
Естетична функція. Чи є російська мова Петренка (Петросяна, Петраускаса) з неминучими домішками, інтонаціями, акцентом, експресією тощо такою ж естетично цілісною, довершено-органічною власне російською мовою автентичного росіянина Петрова? Ні і ніколи не буде.
Мовчан чітко сформулював взаємозалежність між естетичною та творчою функціями мови: "Слово творить світ, спотворене слово спотворює його".
Ще одна прикра помилка в тому, що надто прискіпливі охоронці чистоти української мови та борці з суржиком розлякали і фактично підштовхнули до русифікації відразу дві категорії людей:
Перша — частина суржикомовних українців центру та сходу України, які вирішили, що їм простіше не виправляти рідну, а перейти на російську мову.
І їхня поганенька російська буде менш помітною (бо справжню російську в Україні знайти нелегко), ніж поганенька українська (яка все ж є)! Цей мотив-аргумент сьогодні є чи не найпоширеніший.
Друга група — російськомовні громадяни, які б, можливо, і заговорили українською, але не захотіли "ковєркать язик" та бути об'єктом втручань щирих і нещирих "доброзичливців".
У зв'язку з цим повернемося до комунікативної функції мови, поставивши ще одне запитання:
Чи є російська мова наших Петренка, Петросяна, Петраускаса тією ж лексично, фонетично, синтаксично, синонімічно, фразеологічно тощо багатющою власне російською мовою автентичного Петрова?
І ще одне просте і суттєве запитання: а який словесний запас у середньостатистичного російськомовного українця порівняно з пересічними рідномовними росіянином та українцем? Наші дослідження показали словесний арсенал російськомовного українця у порівнянні з ними у кращому разі сягає 75%!
Звідкіля тому арсеналу взятися, якщо переважна більшість російськомовних українців свою російську мову змушені на різних нейромовленнєвих рівнях перекодовувати з рідної української.
Номінативна функція. "Різні мови — це не різні позначення одного й того самого предмета, а різні бачення його", — писав фон Гумбольдт. Тому, українське "ліжко" це не зовсім те ж, що й російська "кровать", "олівець" — не абсолютно те саме, що й "карандаш", а "дружина" — не зовсім їхня "жена".
Часто ж слово позначає цілу історичну епоху чи подію даного народу, його питомі культурні, побутові, звичаєві чи інші ознаки. Дійсно, в мові кожного народу відображені властиві лише йому особливості культурно-історичної долі, світобачення, світовідчуття, світосприйняття і — світотворення.
Чим різноманітніша ця палітра вселюдського світотворення і взаємозбагачення, реріхівського "співробітництва з еволюцією", тим успішніші загальний вселюдський прогрес та еволюція
Мова — явище космічне. Але вона — явище ще й генетичне.
Генофонди кожного народу формувалися одночасно з особливостями його питомої ментальності, темпераменту, вищої нервової діяльності. І — мови.
Ці особливості закладалися в генах, а психоемоційно, біоенергетично втілювалися в мові та визначалися в тому числі й унікальними для даного ареалу хімічними, фізичними властивостями довкілля.
Особливо — характером взаємодії космічної енергії з рельєфом даної місцевості, знову ж таки, неповторним для кожного етносу (географічний детермінізм).
Англійські та польські вчені дослідили, наприклад, що плач немовлят різних національностей різний і має національні особливості.
Втрата ріднонаціональної мови, денаціоналізація (русифікація, американізація чи інше) є передумовою і механізмом деградації людини і народу.
Не обтяжуймо денаціоналізацією себе і своїх дітей, бо це суперечить самій природі людини і закономірностям її розвитку!
Людина і нація тільки тоді можуть бути повністю функціональні, якщо їх базова функціональна сфера — мова — виконує усі належні їй функції. Нею може бути тільки національна мова. В іншому випадку, людина і нація створюють собі штучні перепони до прогресу і ніколи не реалізують себе повністю.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Володимир Гонський, для УПДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Перший Відкритий Поетичний ФОРУМ
Львів-2007 “Web-ЄДНАННЯ”"
• Перейти на сторінку •
"Поезія образу: Нью-Йорк! Мости! 2"
Львів-2007 “Web-ЄДНАННЯ”"
• Перейти на сторінку •
"Поезія образу: Нью-Йорк! Мости! 2"
Про публікацію