ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
уся наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
уся наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Валентинка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Валентинка
Перед школою я потоваришувала з дівчинкою Валею, яка стала моєю улюбленою подружкою на всі юні роки. Народившись в один рік і майже в один день, ми виявились на диво рідними душами.
Жили вони недалеко і я стала частим гостем у цій привітній і цікавій родині.
На той час, мій брат завербувався на Донбас, матуся була вічно заклопотана своїми справами, а у великій сім’ї моєї нової подружки було троє дітей і всі такі різні та гарні!
Валентинка була найстаршою – шатенка з пухнастим волоссям, великими, теплими карими очима під надзвичайно довгими віями – вся така маленька, кругленька, дуже мила та розумна дівчинка.
Менший брат Вітя мав яскраве руде волосся, правильні риси обличчя та добру вдачу.
Найменший братик Вовчик, якого Вітя називав «Чок», був смаглявий і чорнявий з великими майже чорними очими на дивовижно гарненькому личку і нагадував чорненького жучка. Був надзвичайно вразливим, тому часто плакав, і мені було жаль цю дитину.
Тьотя Віра, їхня матуся, змучена тяжким життям, але добра і лагідна жінка, побувала на каторжних роботах у Німеччині. Батько Григорій – суворий чоловік, який підірвав здоров’я, працюючи після війни в Архангельську, де доводилось харчуватися тільки солоною рибою, приїхавши додому, заявив з порогу:
-Віро! Я приїхав помирати!
І незабаром, дійсно помер, залишивши вдову з трьома малими дітками.
Я помічала, як мужньо вона трималася, сама виснажена роботою і вічними турботами, чим нагодувати малечу. Іноді вона потайки плакала біля порожнього горщика.
Та малі не надто сумували, як і всі сільські діти перейшовши з весни на «підніжний» корм. Із ними мені завжди було затишно і весело. Ми бавилися в різні цікаві ігри, хоч і хлоп’ячі, як «морський бій», шашки та карти, випилювали лобзиком візерунки для поличок із фанери.
Я вже змалку відчувала свою відмінність від місцевих рум’яних та опецькуватих дітлахів. Була худенькою, хворобливою та блідою з вузьким, як потім говорили, аристократичним обличчям, тонкою білою шкірою, через яку просвічувались блакитні судини, зі світлими очима при темному волоссі.
Дорослі помічали мою незвичайну зовнішність і говорили між собою: «Цікава дівчинка у Ганни», але більшість дітей чомусь дратувались і я відчувала себе між ними білою вороною.
Тітонька Віра, Валина мама, говорила своїм дітям:
-Ніла дуже ніжна! Не ображайте її.
Мене не часто хтось захищав, тому я все життя вдячна цій багатодітній жінці, у якої вистачило чуйності та тепла і на чужу дитину.
Із Валею нас особливо поєднувала надзвичайна любов до книг. Ми з нею перечитали всю шкільну бібліотеку і записалися в районну бібліотеку для дорослих, де нам відкрилися скарби світової літератури. Читали запоєм. Особливо швидко вміла читати Валя. Я могла довго перечитувати якесь одне місце, насолоджуючись стилем письма, чи літературною знахідкою автора.
Мабуть, настав час розповісти, де саме нам пощастило народитися та підростати.
2016
Жили вони недалеко і я стала частим гостем у цій привітній і цікавій родині.
На той час, мій брат завербувався на Донбас, матуся була вічно заклопотана своїми справами, а у великій сім’ї моєї нової подружки було троє дітей і всі такі різні та гарні!
Валентинка була найстаршою – шатенка з пухнастим волоссям, великими, теплими карими очима під надзвичайно довгими віями – вся така маленька, кругленька, дуже мила та розумна дівчинка.
Менший брат Вітя мав яскраве руде волосся, правильні риси обличчя та добру вдачу.
Найменший братик Вовчик, якого Вітя називав «Чок», був смаглявий і чорнявий з великими майже чорними очими на дивовижно гарненькому личку і нагадував чорненького жучка. Був надзвичайно вразливим, тому часто плакав, і мені було жаль цю дитину.
Тьотя Віра, їхня матуся, змучена тяжким життям, але добра і лагідна жінка, побувала на каторжних роботах у Німеччині. Батько Григорій – суворий чоловік, який підірвав здоров’я, працюючи після війни в Архангельську, де доводилось харчуватися тільки солоною рибою, приїхавши додому, заявив з порогу:
-Віро! Я приїхав помирати!
І незабаром, дійсно помер, залишивши вдову з трьома малими дітками.
Я помічала, як мужньо вона трималася, сама виснажена роботою і вічними турботами, чим нагодувати малечу. Іноді вона потайки плакала біля порожнього горщика.
Та малі не надто сумували, як і всі сільські діти перейшовши з весни на «підніжний» корм. Із ними мені завжди було затишно і весело. Ми бавилися в різні цікаві ігри, хоч і хлоп’ячі, як «морський бій», шашки та карти, випилювали лобзиком візерунки для поличок із фанери.
Я вже змалку відчувала свою відмінність від місцевих рум’яних та опецькуватих дітлахів. Була худенькою, хворобливою та блідою з вузьким, як потім говорили, аристократичним обличчям, тонкою білою шкірою, через яку просвічувались блакитні судини, зі світлими очима при темному волоссі.
Дорослі помічали мою незвичайну зовнішність і говорили між собою: «Цікава дівчинка у Ганни», але більшість дітей чомусь дратувались і я відчувала себе між ними білою вороною.
Тітонька Віра, Валина мама, говорила своїм дітям:
-Ніла дуже ніжна! Не ображайте її.
Мене не часто хтось захищав, тому я все життя вдячна цій багатодітній жінці, у якої вистачило чуйності та тепла і на чужу дитину.
Із Валею нас особливо поєднувала надзвичайна любов до книг. Ми з нею перечитали всю шкільну бібліотеку і записалися в районну бібліотеку для дорослих, де нам відкрилися скарби світової літератури. Читали запоєм. Особливо швидко вміла читати Валя. Я могла довго перечитувати якесь одне місце, насолоджуючись стилем письма, чи літературною знахідкою автора.
Мабуть, настав час розповісти, де саме нам пощастило народитися та підростати.
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію