ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Перше весілля
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перше весілля
Мій дядечко Володя, чорнявий красень-морячок, з вогнистими чорними очима, з веселою вдачею,вже працював бригадиром на цукрозаводі і був завидним женихом у нашому селищі. Перебрав чимало «варіантів», як він говорив. Пам’ятаю, що все похвалявся:
-Виберу собі красуню з найстрункішими ніжками!
І вибрав! У зеленоокої білявки Шури ніжки були аж занадто рівними, наче два стовпчики, що згори, що знизу…
Це було перше весілля, яке я трішки пам’ятаю і в якому брала участь. Ми, родичі жениха, чекали на весільний кортеж вдома, а жених з дружками та сватами поїхав до центру, викупляти наречену, як у нас казали, «молоду».
Мені нудно було довго чекати і я відволіклась на якусь гру з дітлахами, що позбігалися до нас звідусіль, як раптом на бабусине подвір’я налетіло та закружляло щось голосне, сліпуче та яскраве!
То дружки з піснями та музиками, внесли весільне «гільце» - зелене деревце, заквітчане кольоровими стрічками, колосками та квітами.
А жених з гордістю вів попід руку "молоду". На її білявій голівці красувався яскравий віночок, від якого на спину, на розпущене, довге волосся спускалися різнобарвні атласні стрічки. Ніжно-блакитна сукня, з набивними оксамитовими квітами бірюзового кольору, була наче у казкової принцеси.
За ними до бабусиного двору, танцюючи на ходу під троїсті музики, ввалилася ціла ватага гостей – родичі «молодої». Лунали весільні пісні, жарти, сміх.
Молода дружина привезла в свекрушину хату багатий посаг, в тому числі, ще ніколи мною не бачену розкіш, справжній гардероб із світлого дерева зі скляним віконечком вгорі на дверцятах, де були розвішані чудові сукні з крепдешину, шифону, кошеміру! Шура була із заможної родини. Але ж той гардероб не ставав у низенькій бабусиній хатинці, то ж його поклали на бік, від чого він відразу втратив свій гонористий вигляд. Поряд розташували широке ліжко з нікельованими бильцями, із чотирьох сторін якого виблискували кульки-прикраси. Ліжко було вибагливо убране білосніжними, вишиваними подушками та мережиними простирадлами.
Дядечко Володя почав терміново будувати поряд з хатинкою свій великий будинок, відливаючи стіни зі шлаку. Це вже була нова для села технологія будівництва. Покривав його шифером. Доки йшло будівництво, біля двору лежали дерев’яні колоди і ми, дітлахи, стрибали по них, наче зграйка пташок, злякано спурхуючи, коли дядько, частенько на підпитку, повертався з роботи. Він завжди умів виловити мене із цієї зграйки і сміючись, повчав:
-Ти повинна бути королевою всієї цієї шантрапи!
Мабуть, вбачав у мені якісь лідерські задатки.
Ще пам’ятаю, як він придбав собі новенького велосипеда. Помітивши, що я цікавлюся ним, дядечко почав учити мене їздити. Велосипед був для мене завеликим і я їздила, крутячи педалі під рамою, на заздрість сусідським дітям. Дядько біг позаду, підтримуючи велосипед за багажника. Коли він, утомившись, ліг відпочити, я взяла того велосипеда і поїхала самостійно, розігнавшись по дорозі, що вела до озера. Але ж зупинятися я не вміла і щоб не впасти з обриву в озеро, звернула вправо і загриміла разом з новеньким велосипедом прямісінько у глинище, величезну яму, звідки всі копали глину для своїх потреб. Добре, що втрапила у м’якеньку, накопану глиняну кучугуру.
Я побачила погнуті спиці та блискучі обідки і заридала від жаху та жалю, не звертаючи уваги на свій біль від зідраних колін та ліктів.
Звичайно ж, витягнути звідти велосипеда самотужки я не змогла, тому понесла свою повинну голову до дядечка. Він мене навіть не сварив… Дісталося тоді від мами.
2016
-Виберу собі красуню з найстрункішими ніжками!
І вибрав! У зеленоокої білявки Шури ніжки були аж занадто рівними, наче два стовпчики, що згори, що знизу…
Це було перше весілля, яке я трішки пам’ятаю і в якому брала участь. Ми, родичі жениха, чекали на весільний кортеж вдома, а жених з дружками та сватами поїхав до центру, викупляти наречену, як у нас казали, «молоду».
Мені нудно було довго чекати і я відволіклась на якусь гру з дітлахами, що позбігалися до нас звідусіль, як раптом на бабусине подвір’я налетіло та закружляло щось голосне, сліпуче та яскраве!
То дружки з піснями та музиками, внесли весільне «гільце» - зелене деревце, заквітчане кольоровими стрічками, колосками та квітами.
А жених з гордістю вів попід руку "молоду". На її білявій голівці красувався яскравий віночок, від якого на спину, на розпущене, довге волосся спускалися різнобарвні атласні стрічки. Ніжно-блакитна сукня, з набивними оксамитовими квітами бірюзового кольору, була наче у казкової принцеси.
За ними до бабусиного двору, танцюючи на ходу під троїсті музики, ввалилася ціла ватага гостей – родичі «молодої». Лунали весільні пісні, жарти, сміх.
Молода дружина привезла в свекрушину хату багатий посаг, в тому числі, ще ніколи мною не бачену розкіш, справжній гардероб із світлого дерева зі скляним віконечком вгорі на дверцятах, де були розвішані чудові сукні з крепдешину, шифону, кошеміру! Шура була із заможної родини. Але ж той гардероб не ставав у низенькій бабусиній хатинці, то ж його поклали на бік, від чого він відразу втратив свій гонористий вигляд. Поряд розташували широке ліжко з нікельованими бильцями, із чотирьох сторін якого виблискували кульки-прикраси. Ліжко було вибагливо убране білосніжними, вишиваними подушками та мережиними простирадлами.
Дядечко Володя почав терміново будувати поряд з хатинкою свій великий будинок, відливаючи стіни зі шлаку. Це вже була нова для села технологія будівництва. Покривав його шифером. Доки йшло будівництво, біля двору лежали дерев’яні колоди і ми, дітлахи, стрибали по них, наче зграйка пташок, злякано спурхуючи, коли дядько, частенько на підпитку, повертався з роботи. Він завжди умів виловити мене із цієї зграйки і сміючись, повчав:
-Ти повинна бути королевою всієї цієї шантрапи!
Мабуть, вбачав у мені якісь лідерські задатки.
Ще пам’ятаю, як він придбав собі новенького велосипеда. Помітивши, що я цікавлюся ним, дядечко почав учити мене їздити. Велосипед був для мене завеликим і я їздила, крутячи педалі під рамою, на заздрість сусідським дітям. Дядько біг позаду, підтримуючи велосипед за багажника. Коли він, утомившись, ліг відпочити, я взяла того велосипеда і поїхала самостійно, розігнавшись по дорозі, що вела до озера. Але ж зупинятися я не вміла і щоб не впасти з обриву в озеро, звернула вправо і загриміла разом з новеньким велосипедом прямісінько у глинище, величезну яму, звідки всі копали глину для своїх потреб. Добре, що втрапила у м’якеньку, накопану глиняну кучугуру.
Я побачила погнуті спиці та блискучі обідки і заридала від жаху та жалю, не звертаючи уваги на свій біль від зідраних колін та ліктів.
Звичайно ж, витягнути звідти велосипеда самотужки я не змогла, тому понесла свою повинну голову до дядечка. Він мене навіть не сварив… Дісталося тоді від мами.
2016
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію