ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2017.10.17 00:06
Усміхнулося сонце і прОзиром*
Огорнуло пейзажні дива.
Мов одлите із золота озеро,
Де смарагду - оздоба жива.

Ти засмійся в гіллі мені, іволго,
Звесели неповторну цю мить.
Хай багрянець із денця красивого

Ірина Вовк
2017.10.16 20:41
БІОГРАФІЯ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ. Додатки С.9 Геніальна українська артистка Марія Костянтинівна Заньковецька народилася в хуторі Заньки, Ніжинського повіту, на Чернігівщині, 22 липня 1860 року, в родині дрібного, збіднілого поміщика Адасовського. Стара б

Ірина Вовк
2017.10.16 20:36
З АВТОБІОГРАФІЇ АРТИСТКИ ДЕРЖАВНОГО НАРОДНОГО ТЕАТРУ МАРІЇ КОСТЯНТИНІВНИ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ С. 16 «Народилася я в 1860 році 22 липня в селі Заньки, Чернігівської губернії, Ніжинського повіту, в старій дворянській сім’ї поміщика Костянтина Адасовсько

Ґейко Марґо
2017.10.16 18:12
Намагаюсь відкрити храм пам’яті
Підбираю відмичку навколішках
Нахилившись на сходинках паперті
До засувки дверей його зовнішніх

В тому храмі цінні літописи
Хронофаги буття зберігають
Колись юні - вже тлінні образи

Ґейко Марґо
2017.10.16 18:09
Жінка – це половина всього
Чого половина? Чи може його?
Для нього вона є скоріш понад всім,
Бо пекло і рай носить в серці своїм.

Укупі коли, вони плоть є єдина
Кожен окремо - єства половина
Так вирішив Бог: «Сотворімо людину!»

Ґейко Марґо
2017.10.16 18:07
де плазма кадить небосхил
малює фрески крипти неба
царю світил, я прошу сил
не марити вночі про тебе

де диск солярний догорів
в заграві утворивши ербу
лунає спів, не чутно слів

Ґейко Марґо
2017.10.16 18:07
Я вітаю тебе, моя плоте, ница й презренна!
Я твоя господиня, а ти хтива служниця мені,
В тобі тісна обитель моя, приземлена,
Твоя доля - це мить лише, а бажання блудні.

Я схиляю главу, моя вічна панно блаженна!
У юдолі земній я служитиму справно то

Ґейко Марґо
2017.10.16 18:04
Невдалий хід буває робить доля
Фігура кожна в шахах має чин
Вона є королева в межах поля
Хоч не її маневр дає зачин

Ця ситуація цуг-цвангом зветься
Коли залежна від інакших величин
Таких як сила, воля, розум, серце

Ґейко Марґо
2017.10.16 17:58
і кожен з моїх задумів
складається із атомів
ядром у них закладено фантом

гомункулус то звабливо
наділений принадами
ідея що потрапила в симптом

Ґейко Марґо
2017.10.16 17:57
я намалюю ніжними мазками
сюжет на гладі полотна води
переповім наочними казками
той сон, де фігуруєш ти один

де огортаю я тебе сатином
свого волосся, ніжністю долонь
та імпульси іскряться серпантином

Ґейко Марґо
2017.10.16 17:56
а ти б хотів, щоб я тебе торкалась
як в той короткий нескінченний день
коли вже сутеніло і смеркалось
в м'якому світлі сонця наш едем
дійшов кінця і ми були свідомі
що невідомо скільки сплине днів
допоки знов події над-вагомі
мене з Полтави прине

Олександр Сушко
2017.10.16 17:27
Нема про що писати. Цуцик здох.
Злостивець кряче "Вичерпались теми".
Але мене почув, урешті, Бог,
Наснажив на романа у поемі.

За музою далеко не ходив -
За стінкою варнякають сусіди.
В "закоханих" розчахнуті роти,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:16
Ти хворієш, поете! Глупо
Зануряти перо в отруту!
Точно муза цілує скупо -
Кличеш пристрасть давно забуту.

Воском скрапує мить, регоче,
Тінь вірша зазирає в очі,
Щось являє тобі пророче,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:08
Тепло-карим, у горіхову ніч,
коли вітри колисанки свистіли,
і медово пролитим затишком небо вдягаючи не спішили зорі до ранків,
коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
й серед викорчуваних днів їх впізнава

Іван Потьомкін
2017.10.16 16:42
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Олександр Сушко
2017.10.16 15:57
Прокинувся. Квітник. Пахтить садок.
Муркоче солодяточко на вушко.
Сідай, кохана, хутко у візок,
В амурних справах я удатний служка.

Спускаємося радісно з гори,
Возносимося у захмарні висі.
Усе, що є, любов моя, бери!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Критика | Аналітика

 Урок перший

Лист до дитини

Сонечко моє любе!
Отримала твого листа, де ти якоюсь плутаною мовою розповіла речі, які мене вжахнули і навели на думку, що тобі потрібна допомога. Пишеш, що віртуально познайомилась з чоловіком, та ще й одруженим (дитинко!!! та чи ж тебе не вчили не сідати в чужі машини, не йти нікуди з незнайомими людьми!!!). Питаєш, що тобі робити, як далі з тим чоловіком поводитись…

Не хочу, щоб ти сприйняла мою пораду, як менторське повчання, але змушена тобі її дати, бо ставлюсь до тебе, як до дитини. Не тому, що старша тебе, ні, а тому, що досвіду життєвого маю більше. Тому сядь і вислухай мене уважно.
Віртуальний світ нормальна річ. Але у всьому має бути міра, розумієш. Не хочу кидати тобі у вічі штампи про отруту гадюк, котра у певних дозах може бути ліками, а трішки збільш ту дозу - і це стане дійсно вбивчою отрутою.
Дам тобі приклад інший. Котрогось разу хороші знайомі повезли мене на екскурсію в гори. Я ніколи не була в горах, гарно там, дуже гарно. Повітря в деяких місцях прозоре, аж бринить, і таке чисте, що дихати хочеться ним все життя. А в деяких місцях туман клубочиться, не видно нічого. От відразу тобі кажу (вибач, що відволікаюсь від теми розмови, але переживаю за тебе, дитино, тому попереджую на всяк випадок), то кажу тобі, що не йди в такі місця. Не знати, які вони. Може, там і добре щось є, може за тим туманом казка справжня. Але чула я, що в подібних місцях пропадали люди. Назавжди. Чи там прірва ховається, чи вихід в паралельні світи (ну пишуть в книжках про таке), але звідти не повертається ніхто. Тому не ризикуй, сонечко любе. Хіба може, коли зовсім старенькою станеш, коли смак до життя втратиш, коли тобі вже стане однаково, де ти і що з тобою, тоді що ж, йди туди, зайди в туман. А раптом тобі випаде отой ЄДИНИЙ шанс, котрий дасть тобі нове життя (отоді можна буде шампанського ковтнути з насолодою, якщо воно в новій казці існуватиме і якщо хтось захоче наповнити твій келих).
Ой, лишенько, заговорилась, вибач, хороша моя, я знову заговорилась.
Отоді в горах зі мною стався випадок, котрий послужив уроком на все життя. Знайомі мої почули спів пташиний і пішли за найближчу скелю (хоча я підозрюю, що справа не в пташках була, а в трішки інших життєвих радощах), а я вирішила відпочити душею і пішла долиною. По дорозі дивилась на квіти. Не збирала, ні, люблю, коли вони живі, коли можна нахилитись, поцілувати пелюсточку, відчути її прохолодний смак на губах, усміхнутись маленькому щастю і йти далі. То і я так робила, нахилялась, вдихала, спивала краплини роси, раділа так, що ніжністю спливала до світу. Не зчулась, як зайшла у зарослі невідомих мені чи то високих квітів, чи то напівкущів (мабуть серед рослин також кентаври бувають). Скажу тобі, дівчинко, що напочатку ці творіння видались мені такими дивовижними, що я від захвату німіла. Йшла, доторкалася до кожної гілочки, нахилялась до кожного пуп'янку, губами хотіла відкрити, квітку хотіла побачити справжню. Але дивними насправді були ці дивА. Одні пуп'янки відразу одламувалися, другі перетворювалися під губами в колючки і ранили до крові. Але не це було найстрашнішим. Не відразу, ой не відразу... я відчула, що паморочиться голова, що до горла підступає нудота, що світ звужується і що я починаю втрачати свідомість. У наркотичному дурмані звідусіль стали мені ввижатися гадюки, гадюки, гадюки. Їх було так багато, що я боялася зрушитись з місця. Тепер я розумію, дитино, що то було наслідком отруєння запахом, але тоді я реально відчувала укуси гадюк. Боляче було так, що я стала кричати. Добре, що мої друзі відійшли недалечко. І добре, що милування собою не закрило їм вуха. Щастя від Бога, що почули вони мій нестямний крик і прийшли на допомогу. Бо я вже падала. Знаєш, бувають випадки, коли людина помирає від уявного болю. І неважливо вже потім, що небезпека була нею самою надумана. Смерть незворотня, дитино. Тому, коли виростеш, коли подорослішаєш, то прошу тебе - шкодуй людей, дослуховуйся до них, будь милосердною, дитино, бо все повертається людині, все. І вогонь неконтрольований може стати бідою для когось - та й для самої тебе. І пташка, поранена колись тобою, може запам'ятати це і принести гілку з вогнем у твою хату і спалити її. І на кого тоді ти будеш гніватись, скажи, на птаху, скалічену тобою? Тому зростай людиною, дитино. І вчись, вчись, вчись. Якщо можеш, виправляй помилки свої. Пташці гніздечко подаруй нове, діток її нагодуй і пробачення проси, не лінуйся, проси, бо птахи - це душі людські. Всі ми колись станемо пташками і будемо вільними по-справжньому. І полетимо до Бога справжнього. Отого, що на небі.
І ще, дитино. Знову пробач, що ґвалтую твої молоді вуха, але мусиш вже вислухати:
будь обережна з вогнем.
Він різним буває, той вогонь.
Життєдайним, коли несе тепло. Творчим, коли його вміють контролювати. Ясним і радісним, як квітка семипелюсткова, коли його запалює любов справжня.
Але буває вогонь біди. Справжньої. Непримарної. І коли він палає, то згорають у ньому і радість, і любов і все живе. І залишається тільки попіл.
Спражні люди і на попелі проростять нове життя. Воно буде другим, не таким, як до пожежі. Можливо, навіть і кращим. Але смуток час від часу приходитиме в серце і проступатиме сльозами на очах. Це не страшно, дитино. Сльози також потрібні. Все потрібно. Поки є життя. Поки воно є…
Задумалась я біля тебе, у роздуми пішла. Вдячна тобі, що і мене чомусь навчила. Хай через мої думки, але без тебе отак день і пройшов би буденно, на городі та на кухні. А ти влаштувала мені свято. Цілую тебе, рідна. Не забувай, прилітай, пташко.

Ой.... Дитино! Стій!!!
Я ж так і не дала тобі відповідь на питання. От завше так зі мною, збиваюсь з дороги. Ну, та з кожним буває. Аби вчасно повернутись.
Ти спробуй хоча б на кілька днів забути про віртуал. Принудь себе, дитино. І вийди до людей. Живих. Там життя справжнє. Там справжні поцілунки, справжня чиста вода, справжнє сонце. Ти це відчуєш, гарантую.
Поки ти не навчишся заходити у віртуальний світ, не втрачаючи живий, доти ти будеш ходити в мареві.
Будь обережна!
Будь!

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-06-01 16:08:20
Переглядів сторінки твору 1213
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.961 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.852 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.794
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.10.15 22:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2016-06-01 22:12:03 ]
До сих пір не читала Вашої прози, Ларисо. А оце читаю, перечитую...Уроки, вони нікому не завадять, та вчитися на чужих помилках, навіть якщо це помилки найріднішої людини, ой як не хочуть діти, та й не тільки діти. Часом хочеться написати такого листа самій собі..та так написати щоб зрозуміла, щоб іншим разом зась куди не треба..Написала б і своїй доньці щось таке - та наперед знаю, не послухає...Вже й не знаю, чи то я не вмію говорити, чи вона слухати. Вибачайте, що свого сюди доточила в коментар, а проза Ваша чудова, хочеться читати і співпереживати...
.."Пташці гніздечко подаруй нове, діток її нагодуй і пробачення проси, не лінуйся, проси, бо птахи - це душі людські. Всі ми колись станемо пташками і будемо вільними по-справжньому. І полетимо до Бога справжнього. Отого, що на небі" - !!!!!!!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-06-02 01:15:49 ]
Дякую, Ксеніє! Приємно, що прочитали, дякую за час, потрачений на мене. Точно знаю, що добро повертається. І до Вас воно прилетить, звідкись, але точно проллється дощем благодатним. А діти... та хай вчаться. Хоч на своїх, хоч на чужих помилках, аби тільки до чогось прийшли, аби бур'яном не виперли.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-06-27 14:28:10 ]
Повернулася до Ваших слів, Ксеніє.
У житті я наробила шкоди не одній пташці. У більшості випадків ненавмисне, зосліпу. Але шкода від того меншою не стала. Перебираю подумки минуле і шкодую, що так сталось. І сподіваюсь, що буду уважніша надалі.