ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.06.28 19:06
В час, коли безрадісно і тяжко,
Аби порозвіяти біду,
Згадую я дівчину-ромашку,
Що цвіла в барвистому саду.

Квітів гарних я стрічав чимало,
В кожній квітці – дивна таїна,
Кожна неповторно чарувала,

Микола Соболь
2017.06.28 17:34
Воно то так, і сонце ніби світить,
І зелень ще не зникла на віки.
Батьків вбивають – сиротіють діти
Дітей уб'ють – у розпачі батьки.

Порочне коло! Нинішня епоха,
Нічим не краща за пройдешній вік.
Бо краплі крові крапають потрохи

Ірина Вовк
2017.06.28 14:13
Твори стародавньої шумерської літератури – це, мабуть, найцінніший внесок шумерів в історію людської культури. До різновидів літературної творчості належать гімни, молитви, епоси, плачі, а ще – прислів’я. Література Шумеру наскрізь поетична: вільний вірш

Ірина Вовк
2017.06.28 13:29
Сім 'ментів щастя,
сім коротких літ –
і ти, як тополиний пух, пропаща…

Лелечі гнізда, чуєте, я ваша! –

від хатніх мальв і листоносних віт,
я теж лелечо мислю о політ!

Олександр Сушко
2017.06.28 09:49
За пругом світла - темінь. Чорнота.
Фінал життя. Грудей останній подих.
Скінчаються відпущені літа
І скоро дух мій вийде на свободу.

Його колись сліпа впіймала плоть,
Вневолила, неначе звіра в кліті.
Вона для нього - кара, химородь,

Микола Соболь
2017.06.28 05:27
Життя у місті це суцільний жах!
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
І кожному до кожного – байдуже:
– Як твої справи? –
Тільки на словах.

Галопом жити – це є модний стиль!
Біжиш і ти, не до снаги є кволе,

Олександр Сушко
2017.06.28 05:02
Живе у роті довгий язичок
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.

У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -

Микола Дудар
2017.06.28 00:32
дозвольте з краєчку від вас
присісти й радісно мовчати?
можливо що місцевий «тасс»
почне про це розповідати…
нехай, нехай пройде півдня
а слідом й вічність, вже все рівно
життя завжди… дозвольте я
на вас дивитимусь як рівня

Іван Потьомкін
2017.06.27 21:40
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

Олександр Сушко
2017.06.27 20:57
Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.

Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,

Вітер Ночі
2017.06.27 14:50
На чорнім тлі краплина плоті
У світлотіні майбуття.
Смітник думок, якийсь непотріб
І в морок кинуте життя.

Що, майстре, відчуваєш знову,
Коли з сполук химерних мрій
Приходять непокірні слову

Петро Скоропис
2017.06.27 14:32
Як це, бува, не провінційно, я
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші обширів повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.

Микола Дудар
2017.06.27 13:25
під настрій впору - мамалиги
і щоб одному, осторонь
і загубитись серед книги
яку пишу з дитинства, о!
а ще щоб тиші, тихше думки
що хилить нас до самоти…
щоб вітерець обвіяв губи
коли мене торкнешся ти…

Микола Дудар
2017.06.27 10:55
а що там скажеш про вужів?
снують собі як в себе вдома
сюди - туди, спочатку в хлів
а після знову під солому…

ну, не стріляти ж в горобців
за їх несамовитий галас?
шпаки (дослівно… ) молодці

Ірина Вовк
2017.06.27 10:10
Переможене серце, відкинь забороло
на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
темна віхола болю стіка з порожнечі,
розсипає червоні пелюстки додолу.
Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
заголосять надривно смертельну утрату –
бо вже друг найдоро

Ірина Вовк
2017.06.27 10:03
На березі розлогої ріки,
у тих краях, де душі бродять звільна,
прибула тінь співає, божевільна,
бо, може, й тут живуть п о л і щ у к и –
на березі розлогої ріки...

У чорних косах сплутані стежки
жіночих доль, високих і трагічних –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Критика | Аналітика

 Урок перший

Лист до дитини

Сонечко моє любе!
Отримала твого листа, де ти якоюсь плутаною мовою розповіла речі, які мене вжахнули і навели на думку, що тобі потрібна допомога. Пишеш, що віртуально познайомилась з чоловіком, та ще й одруженим (дитинко!!! та чи ж тебе не вчили не сідати в чужі машини, не йти нікуди з незнайомими людьми!!!). Питаєш, що тобі робити, як далі з тим чоловіком поводитись…

Не хочу, щоб ти сприйняла мою пораду, як менторське повчання, але змушена тобі її дати, бо ставлюсь до тебе, як до дитини. Не тому, що старша тебе, ні, а тому, що досвіду життєвого маю більше. Тому сядь і вислухай мене уважно.
Віртуальний світ нормальна річ. Але у всьому має бути міра, розумієш. Не хочу кидати тобі у вічі штампи про отруту гадюк, котра у певних дозах може бути ліками, а трішки збільш ту дозу - і це стане дійсно вбивчою отрутою.
Дам тобі приклад інший. Котрогось разу хороші знайомі повезли мене на екскурсію в гори. Я ніколи не була в горах, гарно там, дуже гарно. Повітря в деяких місцях прозоре, аж бринить, і таке чисте, що дихати хочеться ним все життя. А в деяких місцях туман клубочиться, не видно нічого. От відразу тобі кажу (вибач, що відволікаюсь від теми розмови, але переживаю за тебе, дитино, тому попереджую на всяк випадок), то кажу тобі, що не йди в такі місця. Не знати, які вони. Може, там і добре щось є, може за тим туманом казка справжня. Але чула я, що в подібних місцях пропадали люди. Назавжди. Чи там прірва ховається, чи вихід в паралельні світи (ну пишуть в книжках про таке), але звідти не повертається ніхто. Тому не ризикуй, сонечко любе. Хіба може, коли зовсім старенькою станеш, коли смак до життя втратиш, коли тобі вже стане однаково, де ти і що з тобою, тоді що ж, йди туди, зайди в туман. А раптом тобі випаде отой ЄДИНИЙ шанс, котрий дасть тобі нове життя (отоді можна буде шампанського ковтнути з насолодою, якщо воно в новій казці існуватиме і якщо хтось захоче наповнити твій келих).
Ой, лишенько, заговорилась, вибач, хороша моя, я знову заговорилась.
Отоді в горах зі мною стався випадок, котрий послужив уроком на все життя. Знайомі мої почули спів пташиний і пішли за найближчу скелю (хоча я підозрюю, що справа не в пташках була, а в трішки інших життєвих радощах), а я вирішила відпочити душею і пішла долиною. По дорозі дивилась на квіти. Не збирала, ні, люблю, коли вони живі, коли можна нахилитись, поцілувати пелюсточку, відчути її прохолодний смак на губах, усміхнутись маленькому щастю і йти далі. То і я так робила, нахилялась, вдихала, спивала краплини роси, раділа так, що ніжністю спливала до світу. Не зчулась, як зайшла у зарослі невідомих мені чи то високих квітів, чи то напівкущів (мабуть серед рослин також кентаври бувають). Скажу тобі, дівчинко, що напочатку ці творіння видались мені такими дивовижними, що я від захвату німіла. Йшла, доторкалася до кожної гілочки, нахилялась до кожного пуп'янку, губами хотіла відкрити, квітку хотіла побачити справжню. Але дивними насправді були ці дивА. Одні пуп'янки відразу одламувалися, другі перетворювалися під губами в колючки і ранили до крові. Але не це було найстрашнішим. Не відразу, ой не відразу... я відчула, що паморочиться голова, що до горла підступає нудота, що світ звужується і що я починаю втрачати свідомість. У наркотичному дурмані звідусіль стали мені ввижатися гадюки, гадюки, гадюки. Їх було так багато, що я боялася зрушитись з місця. Тепер я розумію, дитино, що то було наслідком отруєння запахом, але тоді я реально відчувала укуси гадюк. Боляче було так, що я стала кричати. Добре, що мої друзі відійшли недалечко. І добре, що милування собою не закрило їм вуха. Щастя від Бога, що почули вони мій нестямний крик і прийшли на допомогу. Бо я вже падала. Знаєш, бувають випадки, коли людина помирає від уявного болю. І неважливо вже потім, що небезпека була нею самою надумана. Смерть незворотня, дитино. Тому, коли виростеш, коли подорослішаєш, то прошу тебе - шкодуй людей, дослуховуйся до них, будь милосердною, дитино, бо все повертається людині, все. І вогонь неконтрольований може стати бідою для когось - та й для самої тебе. І пташка, поранена колись тобою, може запам'ятати це і принести гілку з вогнем у твою хату і спалити її. І на кого тоді ти будеш гніватись, скажи, на птаху, скалічену тобою? Тому зростай людиною, дитино. І вчись, вчись, вчись. Якщо можеш, виправляй помилки свої. Пташці гніздечко подаруй нове, діток її нагодуй і пробачення проси, не лінуйся, проси, бо птахи - це душі людські. Всі ми колись станемо пташками і будемо вільними по-справжньому. І полетимо до Бога справжнього. Отого, що на небі.
І ще, дитино. Знову пробач, що ґвалтую твої молоді вуха, але мусиш вже вислухати:
будь обережна з вогнем.
Він різним буває, той вогонь.
Життєдайним, коли несе тепло. Творчим, коли його вміють контролювати. Ясним і радісним, як квітка семипелюсткова, коли його запалює любов справжня.
Але буває вогонь біди. Справжньої. Непримарної. І коли він палає, то згорають у ньому і радість, і любов і все живе. І залишається тільки попіл.
Спражні люди і на попелі проростять нове життя. Воно буде другим, не таким, як до пожежі. Можливо, навіть і кращим. Але смуток час від часу приходитиме в серце і проступатиме сльозами на очах. Це не страшно, дитино. Сльози також потрібні. Все потрібно. Поки є життя. Поки воно є…
Задумалась я біля тебе, у роздуми пішла. Вдячна тобі, що і мене чомусь навчила. Хай через мої думки, але без тебе отак день і пройшов би буденно, на городі та на кухні. А ти влаштувала мені свято. Цілую тебе, рідна. Не забувай, прилітай, пташко.

Ой.... Дитино! Стій!!!
Я ж так і не дала тобі відповідь на питання. От завше так зі мною, збиваюсь з дороги. Ну, та з кожним буває. Аби вчасно повернутись.
Ти спробуй хоча б на кілька днів забути про віртуал. Принудь себе, дитино. І вийди до людей. Живих. Там життя справжнє. Там справжні поцілунки, справжня чиста вода, справжнє сонце. Ти це відчуєш, гарантую.
Поки ти не навчишся заходити у віртуальний світ, не втрачаючи живий, доти ти будеш ходити в мареві.
Будь обережна!
Будь!

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-06-01 16:08:20
Переглядів сторінки твору 1108
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.976 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.868 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.794
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.06.28 17:25
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2016-06-01 22:12:03 ]
До сих пір не читала Вашої прози, Ларисо. А оце читаю, перечитую...Уроки, вони нікому не завадять, та вчитися на чужих помилках, навіть якщо це помилки найріднішої людини, ой як не хочуть діти, та й не тільки діти. Часом хочеться написати такого листа самій собі..та так написати щоб зрозуміла, щоб іншим разом зась куди не треба..Написала б і своїй доньці щось таке - та наперед знаю, не послухає...Вже й не знаю, чи то я не вмію говорити, чи вона слухати. Вибачайте, що свого сюди доточила в коментар, а проза Ваша чудова, хочеться читати і співпереживати...
.."Пташці гніздечко подаруй нове, діток її нагодуй і пробачення проси, не лінуйся, проси, бо птахи - це душі людські. Всі ми колись станемо пташками і будемо вільними по-справжньому. І полетимо до Бога справжнього. Отого, що на небі" - !!!!!!!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-06-02 01:15:49 ]
Дякую, Ксеніє! Приємно, що прочитали, дякую за час, потрачений на мене. Точно знаю, що добро повертається. І до Вас воно прилетить, звідкись, але точно проллється дощем благодатним. А діти... та хай вчаться. Хоч на своїх, хоч на чужих помилках, аби тільки до чогось прийшли, аби бур'яном не виперли.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-06-27 14:28:10 ]
Повернулася до Ваших слів, Ксеніє.
У житті я наробила шкоди не одній пташці. У більшості випадків ненавмисне, зосліпу. Але шкода від того меншою не стала. Перебираю подумки минуле і шкодую, що так сталось. І сподіваюсь, що буду уважніша надалі.