ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими  з вітром навзрид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
а тепла не знаходжу - свічу,  молитву панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
прига

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
коли нема оказій обігріти

Віктор Кучерук
2019.09.14 07:38
Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

Микола Соболь
2019.09.14 05:53
У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Серго Сокольник
2019.09.14 01:48
Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Володимир Бойко
2019.09.13 21:51
Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,

Петро Скоропис
2019.09.13 16:34
Голландія є отака пласка,
що за оказії оговтуєшся в морі,
яке і є, на прикінцевий погляд,
Голландія. Непіймані рибини,
для бесід користаючи голландську,
упевнені, що їх свобода – мікст
гравюр з мереживом. В Голландії нема
гір несходимих, моровиць

Тетяна Левицька
2019.09.13 15:46
Моя нестримна течія о, як же я
не піддаватимусь спокусливій любові
і стримаю жагу, коли камелія
розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
О, як же я, солодкий, як же я?

Ялицею перед тобою, як же ти
зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.

Матвій Смірнов
2019.09.13 11:53
Пів земного терміну промайнуло,
Далі тільки хащі та вітровал,
Навігатор збився... Між тим, минуле
Крізь бетон пробилось, немов трава.

Власне, я поскаржитися не проти,
Розтравити пам`ять старих подій,
Як усі - нормальний міський невротик -

Любов Бенедишин
2019.09.13 09:52
За щастям – біль. І щастя мить – за болем.
Усе життя по замкнутому колу:
Розлуки, стрічі, «воскресіння», «страти»…
Й немає сили коло розірвати.

12.09.2019

Віктор Кучерук
2019.09.13 06:22
Погаснуть осінні пожежі
Димами пропахлих дібров,
І лісу обвуглені межі
Остудить зимовий покров.
І тільки зостанеться спомин
Про вітру жадливого рев, –
Про стогін, зітхання та гомін
Нездатних пручатись дерев.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Музики жартують
   На сільських весіллях музик люблять усі, крім погоди: часто-густо ця пані в прозорих одежах допече їм спекою або дощем, що віднайде тріщини та діри в наметі. Ох, чортихаються тоді вусаті чи безвусі віртуози, пихтять, переносять і пересувають інструменти, тикають пальцями вгору: дивися, господарю, як твої помічники нашкодили музичному мистецтву. Господар по-українськи щиро розводить руками і по-українськи хутко вирішує цю проблему: перед музиками негайно з’являється отакенна пляшка самогону і смачнючі наїдки, мовляв підкріпіться, хлопці, ще до того, як гості сядуть за стіл, розслабтеся, пожартуйте. І припрошені не дармують – знімають напругу, як примовляє цимбаліст Андрій, у темпі вальсу. Буває, так «навальсуються», що весільний марш, яким зустрічають гостей, звучить у них, м’яко кажучи, експериментально, поки не зауважують схожості мелодії з тією, якою проводжали в потойбіччя небіжчика минулого тижня. І це ще квіточки, ягідки у вигляді жартів добирають кольору і ваги згодом, коли на весіллі багато говорять і мало слухають, а бажання веселитися в кожного настільки потужне, що поїдання очима тамади, а за його відсутності старости - невідворотний процес. Але якщо з жартами в того чи іншого якось не дуже, розперезуються наші музики… Чого тут тільки не почуєш. А вчора… Спочатку ніби й у десятку з анекдотами, життєвими історіями про стосунки двох, подружню невірність. Якби ж то цимбаліста Андрія найдурніша муха не вкусила.
- Чоловіки, - вигукнув, - хто зраджував дружині, - підведіться!
   Примхлива пані-погода позаздрила миттєвій переміні чоловіків-застільників. Сонячне втекло з їхніх облич, зсутулилися, зблиснули спітнілими чолами.
- Що верзеш, бовдуре!
- Ха-ха, ха-ха, - розсипав цимбаліст, - страуси та й годі! Ей, жіночки, поки у страусів голови в піску, підведіться, кому посміхнулася втіха на стороні!
   Худюща Маруся підморгнула ліворуч і праворуч.
- А що, жіночки, - підведемося на стрункі ніжки?
   Коли б поблизу впав метеорит або ж вибухнула атомна бомба, чоловіча компанія, що за сільською традицією розмістилася окремо від жінок, зреагувала б спокійніше: вісім десятків на струнких чи не вельми струнких ніжках видалися чоловічій компанії ще масштабнішою катастрофою – на відстані виривала серця і душила. І назва в цієї катастрофи з тваринним відголоском – ревність! Можливо, якимось дивом виправив би хтось ситуацію, якби не було на світі свекрух.
- А я казала, що у твоєї очі хвойди! – пропищала опецькувата бухгалтер такому ж опецькуватому сорокарічному синкові.
   Усі чоловіки почали придивлятися до очей своїх дружин. Хтозна, чи не відшукали б у цих очах свого заспокоєння, та знову долили масла у вогонь музики.
- Руки на голови, хлопці, щоб роги до стелі не виросли!
   Дзенькнула і розсипалася на долівці склянка, чийсь кулачище перекинув кілька тарелів на столі, покотилася лава, покинута охочими зчинити бешкет.
- Не псуйте весілля, вар’яти! – стрепенувся староста.
   Окрик старости зупинив шаленців. Помовчавши, посопівши в роздуті ніздрі, подалися з весілля геть, а за ними і вся чоловіча компанія. З жінками залишилися неодружені, вдівці, дідусі та діти. Ніхто не побіг за чоловічою компанією услід: показиться та й одумається.
   Дорогою трапилася шкільна котельня. Власне, як вона могла не трапитися, якщо до неї, начебто земним тяжінням, притягувало шанувальників чарки в будь-яку пору року, тільки би з вільним часом склалося. Тут усі тобі зручності: запас самогону в кочегарів – невичерпний, ніякий сторонній витрішки не справляє, а хильнеш лишнього – відпочивай на ліжку. Опустивши додолу очі, кожен добряче ковтнув із кухля, піднесеного старшим кочегаром, що теж причвалав з-за весільного столу. Черв’як підозри, який точив кожного, перетворювався тепер на велику отруйну гадюку. Чоловічі міркування туманом зависали між стінами прокуреної котельні, затуляли кожному світ: все, немає нічого доброго надалі! А туман густішав і густішав.
- Моя в Італії спала не лишень у кімнаті перестарілої бабусі, яку доглядала…
- Мою в Іспанії сеньйор хвалив не просто так…
- У моєї в Данії підозрілі друзі…
- Моєю в Португалії хтось опікується …
   Туманилося, туманилося, туманилося… Невеличким просвітом слова листоноші.
- А моя зі села – ні на крок.
- Ба, а ми не хлопи для твоєї? - виплюнув вайлуватий Омелько, знічев’я, щоб зачепити за живе листоношу, бо як так – усім погано, а йому на душі пташки співатимуть.
- Падлюка! – нога листоноші влучила Омелькові в те місце, на гріховність якого натякав.
   Чоловіки враз поділилися на прихильників та опонентів Омелька, посилали один одного туди, куди вся Європа посилає правителя однієї сучасної імперії, хапали один одного за груди. Роздратування і оковита підштовхували їх до бійки.
   З відчинених дверцят котла вирвався язик полум’я, наче покликало чоловіків до себе пекло. Пригадали, з чого почалося пекельне в їхніх душах… Схильний до оптимізму листоноша торкнувся плеча авторитетного в селі – підприємця, чий досвід і мудрість, за місцевою міркою, визначили як «огого!».
- Ну, все ж таки наші жінки, не такі, напевно…
- Такі! – вистрілив широким ротом авторитетний, - мізки в жінок починають працювати не одразу… тому не здатні збрехати в перші п’ять секунд, почувши запитання… Каються тепер, гадаю.
   Захмелілі голови не піддали почутого сумніву, бо належали простим роботягам, що думають руками і ногами. Головам залишалося спрямувати усе, на чому трималися, до виходу з котельні, а далі… ні, не вони винні, що на ближньому обійсті розбито об стінку вазони з екзотичними квітами, на другому – розтрощено трактором огорожу, на третьому – зібрано у купу і спалено жіночий одяг, на четвертому – полетіла у вікно каменюка, на п’ятому…О, цьому, як і всім іншим, віддаленим, поталанило – вибух на котельні розвіяв торнадо ревнощів.
   Чоловіча компанія оточила руїни.
- З якого дива оказія?
- Забув охолодження котла увімкнути, - зізнався старший кочегар, - як і ви, побіг душу відвести й забув…
- Винен не він, - аж до грудей підтягнув штани Омелько, - жінки винні: довели нас усіх до білого шалу!
   Слова Омелька здійнялися вітром, що розбурхав десятки інших вітрів на обличчях невгамовних страждальців. Поєднавшись, знову ревнули вітри голосом торнадо, підхопили і понесли чоловіків на обійстя, де веселяться їхні дружини. Ох, не до веселощів буде дружинам…

   Староста першим побачив куряву на пагорбі
- До лісу, жінки, - мовив розважливо, - бабусі ваших прабабусь там від орди ховалися і ви поспішіть навпрямки, хай йому грець! Заспокою чоловіків – покличу вас.. Ех, - махнув рукою в сторону чоловіків, - були козаками, а стали турками.
   Цимбаліст Андрій штовхнув старосту.
- А що, накажи музикам весільним маршем повторно ревнивців потішити.
- Одчепися! – куці ноги старости понесли його до воріт, заледве торкнувся хвіртки, як за спиною гримнула музика.
   Чоловіча компанія, оминувши старосту, зупинилася біля музик.
- Знущаєтеся?
   Музики продовжували грати. Нагороджені стусанами, не зупиняли, не стишували марш, бо мали за правило: що почали, те потрібно закінчити, бо мистецтво понад усе, навіть, коли ризикуєш отримати на горіхи.
- Куди поділися жінки? – гукнув Омелько цимбалісту, далебі тому, що в того язик, як помело, і таємниця на такому язиці, як канатоходець на слизькому канаті.
   Цимбаліст миттю скрутив Омелькові дулю, ще й поплював на неї – щоб краще смакувала.
   Знову гарикнув торнадо. Староста розкинув руки, ніби збирався чаклувати, щоб якось порятувати і музик, і весілля, слова роїлися на його вустах, але не ті, що потрібно. Найвагоміші у скрутній ситуації знайшлися, коли стомився протистояти шаленству.
- Вип’ємо за здоров’я молодої пари!
   Поступово змовкли, сіли за столи, пили і смутніли, пили і байдужіли… Ні в сих, ні в тих стояли музики. за відсутності чоловіків жінки танцювали з жінками, а тепер хіба чоловікам до такого вдатися? Цю ідею і виголосив цимбаліст. Виголосив і відчув, що для цього весілля його жартів достатньо, бо інакше доведеться веселити лікарів…
   Поза тим староста петляв лісовою стежкою. Здригнувся, коли окликнули.
- А, втікачки, - пробурмотів, - ви, ви, - нервово зламав гілляку,- далеко зайшли, не в ліс – у свою пиху. Десяток, півтора десятка літ за границею. Майже всі жінки села! Повертаєтеся на свята, у відпустки. Ходите павами, дивитеся на чоловіків зверхньо. А вони хіба так дивилися на вас, коли куштували заробітчанства в Польщі, Чорногорії та Іспанії? Вони зупинилися в дев’яності, звівши для сім’ї житло, вивчивши дітей чи сяк-так полатавши безвихідь…
- Вони не дуже опиралися нашому заробітчанству, - відмахнулася худюща Маруся.
- Не дуже! – підтримали Марусю інші жінки.
- А вмовлянь, теперішніх їхніх вмовлянь не чуєте? – відкинув зламане староста, - не послухаюся – мислите кожна, бо нікуди чоловік не подінеться – проковтне те, що вчиню… Ви й сьогодні підвелися самовпевнено – проковтнуть…
   Пані-погода торкнулася старости вітерцем. Підставив лагідному вітерцеві обличчя і помітив кладку через потічок, якою й заходять у ліс.
- Здається, жінки, - вказав рукою, - оту хитку споруду встановив сам Бог, під ким із вас вона хитнеться в найближчі хвилини, та не втратить ниточки, якою пов’язана з чоловіком, дуже вже натягнутої ниточки… Лишень пам’ятайте: чоловіки розумні поодинці, а вкупі… ну, все ви сьогодні бачили…
   Прозора сукня пані-погоди злетіла над лісом, змітаючи з неба перші зорі. Власниця її неабияк хвилювалася: довго зважуються жіночки переступити кладку…
   Рясний дощ миттєво змочив плаття жінок, що теж прозорішали на очах, а далі, на кладці, й ближче до села сповнювала прозорість і жіночі душі, принаймні, хотілося в це вірити старості: оглядаючись, зчитував із прекрасних вуст приховані, але щирі усмішки.

2016р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-07-06 17:15:08
Переглядів сторінки твору 1563
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.074 / 5.5  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2019.09.14 21:07
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-07-06 17:35:16 ]
Пане Богдане, вдячна Вам і за сміх і за роздуми.
Цікаве описане Вами весілля. Хороші музИки були там, особливо цимбаліст. Запам'ятатися повинно надовго - і молодятам і гостям.
А відносно "довго зважуються жіночки переступити кладку" - я б їм порадила вчинити по алгоритму Ліни Костенко - "де страшно так, то тра навприсядки".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-07-06 19:14:42 ]
Дякую, Ларисо! Оповідання з життя. А жіночкам тим дуже доречна Ваша порада!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2016-07-07 21:26:02 ]
Цікаво-жартівливо і по нинішньо-часовому). Психологи кажуть, що чоловіки потребують унікальності і особливості. А жінки - захисту. Що ж це за чоловіки такі, які відсилають своїх жінок на заробітки? І що ж це за суспільство таке, де гроші займають чільне місце?
Раз твір викликає роздуми і запитання, то вдалий).

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-07-07 22:24:45 ]
Анно, дякую! На жаль, в українських жінок інколи рішучості більше, ніж у чоловіків, але деколи та рішучість перетворює жінку на вільну птаху, на яку чоловік не може впливати. Чи винен у цьому чоловік? Не можу на це запитання відповісти однозначно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Мазур (М.К./М.К.) [ 2016-07-13 11:36:32 ]
Відчувається, що оповідання з життя, з побаченого а чи з пережитого. Чудовий виклад, з гумором. Хоча скільки роздумів за ним приховано....


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-07-14 10:34:10 ]
Наталю, дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентин Ліпчинський (М.К./Л.П.) [ 2016-07-18 10:31:06 ]
Їдуть з курорту 4 жінки в одному купе поїзда, мовчать. Нарешті одна, замріяно:
- А я, як приїду додому, все-все чоловіку розповім!
Друга, захоплено:
- Ну ти й смілива!
Третя, ошелешено:
- Ну ти й дурна!
Четверта, здивовано:
- Ну в тебе й пам'ять!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-07-28 09:32:15 ]
Дякую за візит і анекдот для настрою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-07-28 18:55:59 ]
Чого тільки на весіллях не буває?!.)
Пригадалося як і мене, неуважного, років зо три тому змусили підвестися так само в Надвірній, а потім довго сміялися, втішаючи та заспокоюючи гостя.
Мабуть, Богдане, вигадки в оповіданні небагато?..)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-08-13 09:16:30 ]
Ви праві, Вікторе, - вигадки дійсно небагато. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Надія Тарасюк (Л.П./Л.П.) [ 2019-06-24 08:20:10 ]
Скільки раз читаю, стільки - сміюся!))))