ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
2024.04.15
20:46
У маршрутці шоколадку
Їсть дівча, смакує.
- То шкідливо для школярки! –
Тип якийсь кепкує.
Розкудахтався, мов квочка:
- Ти ж здоров’я згубиш!
Бо ж поправишся, мов бочка!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Їсть дівча, смакує.
- То шкідливо для школярки! –
Тип якийсь кепкує.
Розкудахтався, мов квочка:
- Ти ж здоров’я згубиш!
Бо ж поправишся, мов бочка!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
Вінниця, парк по вулиці Зодчих-Пирогова, там живуть білочки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вінниця, парк по вулиці Зодчих-Пирогова, там живуть білочки
(спроба якоїсь логіки*)
- Які там білочки? "Психбольниця" там… і “реально - бє-є-єлочка”!
Він, татко Микола, був твердо переконаний, що у місті білочки взагалі не живуть і жити не можуть…
- Це - “реально сплєтні, тонкий гумор - понімать надо ж… хоть би шо… “
Його дружина Галя з дочкою Машенькою були, дещо, іншої думки… Вірніше - дочка Маша, - чудне таке створіння - що та реальна Маша з “мульта - Маша і ведмідь”… Як каже мама Галя: чуть що – куди біжить - чого “віж-ж-жить” ? - Тим часом, Маша, переконано-уперто, напихала мамину сумочку горіхами: бо бі-гілочки, вже там, голо-о-онісінькі зовсім! ЇЇ менший братик Віталька, тим часом усе мотав собі на вус, а реально умів лишень одного діла: справно їхати на мотику… такому дитячому, зараз модному - пластмасовому з широкими колесиками, - ну… де дупа їде, наче, - а реально - ноги то - йдуть…
- Брунь-брунь!
Цей, звуковий супровід, в нього виходив, як в натурального мотоцикла… Ага! А дружина Галина, поки Микола реально лежав в тій псих-лікарні – від алкоголізму… то дружина Галина, діти: Маша і Віталька збирались, посеред тижня, відвідати хворого…
… перейти Зодчих на повороті, вірніше уже Пирогова , до самого, конкретного, парку - проблеми не складає абсолютно, - там, хоч світлофора немає, але, саме в тому місці, всілякі там водії і шофери - тому саме й дуже чемні… Ну - буває там, один, справжній “мотик нечемний”, але і він... страшно-голосно лише “брунькає” - такий собі - ввесь крутий та блискучий, з ніг до голови - на превелику радість Віталькову... Ото ж, всі “транспортні срєдства”, завмерли затаївши подих - поки переходять вулицю мама Галя, Маша і їде-йде Віталька… на мотіку... А вже далі – прямісінько, аж до самої “Обласної психоневрологічної лікарні...”, та “Госпіталю ветеранів...” - центральною алеєю парку, тільки-но, кілька днів тому, рівненько вимощеною свіженьким асфальтом… Віталька зосереджено: брунь! Маша аж трясеться уся...
- бі-гі-гі-гілочки!
- “успокойся” ти - візьмем тата із палати і… підем тобі шукати... білочку.
І аж скривилась, мама Галя: ото сказонула! Прости Господи… Після реальних Миколових “бєлочок” вона трохи “суєвєрною” зробилася і... аж почала говорити віршами... А білочки в тому парку справді є - три… а може, вже й чотири - цієї весни одна, наче, пузатою ходила… Є, але поки що без бі... лиш ...гілочки - бо ж парк, а оскільки асфальт ще дуже свіжий – то “восторжений” Віталько блаженно каже, закотивши оченята: о-о-о, як воно пахне – о-о-о! - Та білочкам це о-о-о, певне не дуже – о! Десь промишляють, в бокових розгалуженнях… а зазвичай - без розбору шастають між ногами – давай їм горішка… Ну от - видали їм (мамі Галі, Маші і Віталькові) в палаті, “під вашую, собствєнну, отвєтствєнность…” татка Миколу…
- та я вже здоровий, - ше пару днів…
І... пішли в парк. – Тут Машу... уже не вдержиш - погнала…
- бі-гі-гі-лочки…
- пам'ятай, далеко не забігай…
Але Віталька поряд: брунь-брунь… і поглядає на татка великими-круглими оченятами…
- та я вже здоровий!
- ну - ну…
Якісь-десь-там пташки (невідомо де, які і навіщо) щебечуть що є сили - конкретні голуби, безцеремонно, конкретно поміж ногами… а всякі там синички норовлять всістися просто на долоню… якщо маєш соняшникові зернята - а ні - то й на голову…
Тут, десь збоку, нараз підбігає Маша... наче за нею гнався, той з “мульта”, сам ведмідь: там-там-там… бі-гі-гілочки – давай ма - візьму горі-і-ішка! - І погнала назад… А вся компанія, так собі поважно, завертає в бокову алейку де, неподалік, справді, - три білочки, без церемоній, напереміну, носять горішки, одна поперед другої... та десь-там, кумедно, запорпують в листі... А бабушки та мамочки і всілякі там діточки… просто собі перебувають в “звичайно-восторженому” стані, вже й не знати де, - чи то ще на землі?..
- стійте гарненько... Маша з білкою! Я ж вас фоткаю...
А, тим часом, татко Микола (з очевидним острахом) поволі наближаються… з Вітальком, котрий все на вус собі мотає. Підійшли… і завмерли, з широко відкритими очима та відвислими щелепами...
- т… т… треба буде ще з недільку… полікуватись… "канєшно".
- тат-точку… то ти з такою білоч-чкою, в лікарні спиш?!!
- шо ти мелеш… Віталька?
- а вчора мама, як я питав де татко - казала: хай в лікарні з бє-є-єлочками собі спить - як не хоче з людьми жить! Я то-о-оже… бєлочку… хочу!
- а щоб – вашу мать... і вашим "бєлочкам"... повідрубать... хвости. Господи прости!
Сказала, збоку, мама Галя і... аж сама злякалась.**
* В грецькій мові, начебто - спочатку, термін логіка значив – прозу.
**Часом (інколи) на українську жінку, будь якого віку, кажуть: як атомна бомба! Ну – красива, само собою... Але, в основному, - страшна, тобто “опасна”, як то всякий, радіоактивний, об’єкт... Радіація, з часом, хоч і вивітрилась, але напис – небезпечно... проглядається... і бахнути може... будь коли... того-то, мама Галя, й злякалась, бо чогось іншого, в світі, вона вже не боїться!
11.08.2016 р.
- Які там білочки? "Психбольниця" там… і “реально - бє-є-єлочка”!
Він, татко Микола, був твердо переконаний, що у місті білочки взагалі не живуть і жити не можуть…
- Це - “реально сплєтні, тонкий гумор - понімать надо ж… хоть би шо… “
Його дружина Галя з дочкою Машенькою були, дещо, іншої думки… Вірніше - дочка Маша, - чудне таке створіння - що та реальна Маша з “мульта - Маша і ведмідь”… Як каже мама Галя: чуть що – куди біжить - чого “віж-ж-жить” ? - Тим часом, Маша, переконано-уперто, напихала мамину сумочку горіхами: бо бі-гілочки, вже там, голо-о-онісінькі зовсім! ЇЇ менший братик Віталька, тим часом усе мотав собі на вус, а реально умів лишень одного діла: справно їхати на мотику… такому дитячому, зараз модному - пластмасовому з широкими колесиками, - ну… де дупа їде, наче, - а реально - ноги то - йдуть…
- Брунь-брунь!
Цей, звуковий супровід, в нього виходив, як в натурального мотоцикла… Ага! А дружина Галина, поки Микола реально лежав в тій псих-лікарні – від алкоголізму… то дружина Галина, діти: Маша і Віталька збирались, посеред тижня, відвідати хворого…
… перейти Зодчих на повороті, вірніше уже Пирогова , до самого, конкретного, парку - проблеми не складає абсолютно, - там, хоч світлофора немає, але, саме в тому місці, всілякі там водії і шофери - тому саме й дуже чемні… Ну - буває там, один, справжній “мотик нечемний”, але і він... страшно-голосно лише “брунькає” - такий собі - ввесь крутий та блискучий, з ніг до голови - на превелику радість Віталькову... Ото ж, всі “транспортні срєдства”, завмерли затаївши подих - поки переходять вулицю мама Галя, Маша і їде-йде Віталька… на мотіку... А вже далі – прямісінько, аж до самої “Обласної психоневрологічної лікарні...”, та “Госпіталю ветеранів...” - центральною алеєю парку, тільки-но, кілька днів тому, рівненько вимощеною свіженьким асфальтом… Віталька зосереджено: брунь! Маша аж трясеться уся...
- бі-гі-гі-гілочки!
- “успокойся” ти - візьмем тата із палати і… підем тобі шукати... білочку.
І аж скривилась, мама Галя: ото сказонула! Прости Господи… Після реальних Миколових “бєлочок” вона трохи “суєвєрною” зробилася і... аж почала говорити віршами... А білочки в тому парку справді є - три… а може, вже й чотири - цієї весни одна, наче, пузатою ходила… Є, але поки що без бі... лиш ...гілочки - бо ж парк, а оскільки асфальт ще дуже свіжий – то “восторжений” Віталько блаженно каже, закотивши оченята: о-о-о, як воно пахне – о-о-о! - Та білочкам це о-о-о, певне не дуже – о! Десь промишляють, в бокових розгалуженнях… а зазвичай - без розбору шастають між ногами – давай їм горішка… Ну от - видали їм (мамі Галі, Маші і Віталькові) в палаті, “під вашую, собствєнну, отвєтствєнность…” татка Миколу…
- та я вже здоровий, - ше пару днів…
І... пішли в парк. – Тут Машу... уже не вдержиш - погнала…
- бі-гі-гі-лочки…
- пам'ятай, далеко не забігай…
Але Віталька поряд: брунь-брунь… і поглядає на татка великими-круглими оченятами…
- та я вже здоровий!
- ну - ну…
Якісь-десь-там пташки (невідомо де, які і навіщо) щебечуть що є сили - конкретні голуби, безцеремонно, конкретно поміж ногами… а всякі там синички норовлять всістися просто на долоню… якщо маєш соняшникові зернята - а ні - то й на голову…
Тут, десь збоку, нараз підбігає Маша... наче за нею гнався, той з “мульта”, сам ведмідь: там-там-там… бі-гі-гілочки – давай ма - візьму горі-і-ішка! - І погнала назад… А вся компанія, так собі поважно, завертає в бокову алейку де, неподалік, справді, - три білочки, без церемоній, напереміну, носять горішки, одна поперед другої... та десь-там, кумедно, запорпують в листі... А бабушки та мамочки і всілякі там діточки… просто собі перебувають в “звичайно-восторженому” стані, вже й не знати де, - чи то ще на землі?..
- стійте гарненько... Маша з білкою! Я ж вас фоткаю...
А, тим часом, татко Микола (з очевидним острахом) поволі наближаються… з Вітальком, котрий все на вус собі мотає. Підійшли… і завмерли, з широко відкритими очима та відвислими щелепами...
- т… т… треба буде ще з недільку… полікуватись… "канєшно".
- тат-точку… то ти з такою білоч-чкою, в лікарні спиш?!!
- шо ти мелеш… Віталька?
- а вчора мама, як я питав де татко - казала: хай в лікарні з бє-є-єлочками собі спить - як не хоче з людьми жить! Я то-о-оже… бєлочку… хочу!
- а щоб – вашу мать... і вашим "бєлочкам"... повідрубать... хвости. Господи прости!
Сказала, збоку, мама Галя і... аж сама злякалась.**
* В грецькій мові, начебто - спочатку, термін логіка значив – прозу.
**Часом (інколи) на українську жінку, будь якого віку, кажуть: як атомна бомба! Ну – красива, само собою... Але, в основному, - страшна, тобто “опасна”, як то всякий, радіоактивний, об’єкт... Радіація, з часом, хоч і вивітрилась, але напис – небезпечно... проглядається... і бахнути може... будь коли... того-то, мама Галя, й злякалась, бо чогось іншого, в світі, вона вже не боїться!
11.08.2016 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію