ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
2024.03.28
22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна
2024.03.28
22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Повнота життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Повнота життя
У клопотах день промайнув непомітно. Щойно був сіренький ранок, і тиша прислухалася до настінного годинника, і круки на даху навпроти мовчки крутили головами та розправляли сонні крила, і довгий липневий день збирався початися ще годин за дві-три – аж ось і нема того дня. Промайнув.
Лише надвечір день схаменувся і пригальмував, наче зрозумів: ще кілька годин - і його не стане, він остаточно відбудеться, відійде і більше ніколи не повториться. Вирізнений з-поміж інших хіба що датою, він перетвориться на цю дату, яка ось-ось стане минулим, позначеним в календарі наврхрест двома рисками.
Приреченість - нестерпна. І день пригальмував, а я миттю випав з невиразної метушні та опинився на лаві під височезним зеленим будинком з білими вікнами. Я сидів, відчував уповільнення часу та дивився на фасад зеленого будинку. Фасад високо здіймався над моєю головою та над тополею перед будинком, а ця тополя була найвищою серед дерев на тій вулиці. Я знав це напевно, адже то була моя вулиця; зелений будинок - ні, не мій.
Коли цей день минав на своїй повній швидкості, мій погляд також був дуже швидким - він ковзав по предметах і людях, не розрізняючи їх рис, ледь торкаючись поверхонь і встигаючи одночасно бути скрізь - і ніде.
Та день пригальмував, і мій погляд уповільнився разом із ним - і ось тепер мої очі неквапливо досліджували зелений будинок, із захватом, увагою до щонайменшої деталі, тріщинки, плями. Ця неквапливість утворювала щільний, відчутний зв'язок між спостерігачем і об'єктом спостережень: здавалося, що я не поглядом вивчаю будинок, а пучками пальців торкаюся зелених цеглин, білих модульонів і прозорого скла, а вони торкаються моїх пальців у відповідь. Це було приємно.
І ось мої очі подолали останній поверх і - о, диво. Високий горішній карниз будинку загинався і нависав над вулицею, наче морська хвиля: і вигин, і зелений колір, і важка сила - все в ньому було від морської хвилі. Хвиля нерухомо висіла над вулицею на висоті семи дореволюційних поверхів, а її застиглість якнайкраще відповідала тому, що нині вчинив день. Він - зупинився.
Тоді я помітив вулицю - радше, її стан. Застиглість і нерухомість; листя дерев, повітря, яскрава вантажівка на узбіччі - все набуло повного й незворушного спокою. Ніхто не крокував тротуаром. Тиша - ідеальна: нітелень, нічичирк. Отже, вулиця слідом за днем також зупинилася.
Поруч зі мною сиділа кохана та щось таке цікаве розповідала, а я слухав: не чув, не розумів, проте схвально (ствердно, питально, з сумнівом) мугикав і кивав. Переді мною, за кілька метрів, стояв невисокий мур; хлопчина - мій малий - дряпався тим муром нагору, а я його підбадьорював. Або й не підбадьорював - тепер, коли день зупинився, а за ним і все решта: зелена хвиля над вулицею, вулиця, мій погляд, - в цьому не було найменшої потреби: я не бачив, не слухав, не дотикався, не розмовляв - я відчував.
Я не почув слів коханої, але повною мірою сприйняв її саму. Я не вигукнув ані слова, щоб підбадьорити малого, проте він відчував мою підтримку - не міг не відчувати, бо це я нині дряпався на той мур і... ось і видряпався. Ет, коліно забив. Ще мить - і все довкола й деінде, а найголовніше, я (а може, тільки й того, що я), остаточно опинилося на належних місцях.
Стан був щонайменше чудовий. Гармонія - так, тут було доволі гармонії, коли все довкола й деінде, різне, інакше, суперечливе, постало в стрункій єдності, яка до того ж включила і мене. Краса - еге ж. Космос - чому б ні? Що не назви - всього тут було співмірно і достатньо; і мене, мені, мною, в мені - також, співмірно й достатньо. А я та всі мої мене, мені, мною, в мені, з'єднавшись із усім, нарешті виокремилися з-поміж усього, не пориваючи зв'язків, але й не втративши себе. Моє "я" чи не вперше відчувало себе не через протиставлення "я - не-я" і вбоге заперечення різноманітних "не-я", а через щасливе ствердження: "я - я".
Стан той навряд чи тривав довго; відчуття часу зникло, коли день зупинився, але я бачив, що малий, за моєї підтримки здолавши мур, зробив на його верхівці всього лише один крок, доки я переживав той чудовий стан.
Хай мить, - але я в ній ніби прожив стільки життя, скільки не відчував за роки. Ось це воно і є - життя; це не час, не події, не речі, не досягнення й втрати, це - відчуття: живу. Відчув: живу! - а в тому "живу" просто тут і зараз: і щастя, і біль, і кохання, і страх, і радість, і горе, і знання, і незнаність, і гармонія разом із красою та космосом і ... і все решта. Це...
- Повнота, - підказала кохана. Так, розумнице моя, ти також розділила зі мною ту мить! Так, саме це – повнота, повнота життя, повнота...
- Повнота, повнота не його, тре йому інші кеди взяти, - додала кохана, розглядаючи малого, який присів на верхівці муру, звісивши ноги, зняв один яскраво-червоний кед і тепер намагався чи то розтягнути, чи то розідрати його. Ну, так: кеди мотлох, на смітник.
...День миттєво покінчив із усіма своїми ваганнями, набрав звичайной швидкості й поринув - у вечір.
2016
Лише надвечір день схаменувся і пригальмував, наче зрозумів: ще кілька годин - і його не стане, він остаточно відбудеться, відійде і більше ніколи не повториться. Вирізнений з-поміж інших хіба що датою, він перетвориться на цю дату, яка ось-ось стане минулим, позначеним в календарі наврхрест двома рисками.
Приреченість - нестерпна. І день пригальмував, а я миттю випав з невиразної метушні та опинився на лаві під височезним зеленим будинком з білими вікнами. Я сидів, відчував уповільнення часу та дивився на фасад зеленого будинку. Фасад високо здіймався над моєю головою та над тополею перед будинком, а ця тополя була найвищою серед дерев на тій вулиці. Я знав це напевно, адже то була моя вулиця; зелений будинок - ні, не мій.
Коли цей день минав на своїй повній швидкості, мій погляд також був дуже швидким - він ковзав по предметах і людях, не розрізняючи їх рис, ледь торкаючись поверхонь і встигаючи одночасно бути скрізь - і ніде.
Та день пригальмував, і мій погляд уповільнився разом із ним - і ось тепер мої очі неквапливо досліджували зелений будинок, із захватом, увагою до щонайменшої деталі, тріщинки, плями. Ця неквапливість утворювала щільний, відчутний зв'язок між спостерігачем і об'єктом спостережень: здавалося, що я не поглядом вивчаю будинок, а пучками пальців торкаюся зелених цеглин, білих модульонів і прозорого скла, а вони торкаються моїх пальців у відповідь. Це було приємно.
І ось мої очі подолали останній поверх і - о, диво. Високий горішній карниз будинку загинався і нависав над вулицею, наче морська хвиля: і вигин, і зелений колір, і важка сила - все в ньому було від морської хвилі. Хвиля нерухомо висіла над вулицею на висоті семи дореволюційних поверхів, а її застиглість якнайкраще відповідала тому, що нині вчинив день. Він - зупинився.
Тоді я помітив вулицю - радше, її стан. Застиглість і нерухомість; листя дерев, повітря, яскрава вантажівка на узбіччі - все набуло повного й незворушного спокою. Ніхто не крокував тротуаром. Тиша - ідеальна: нітелень, нічичирк. Отже, вулиця слідом за днем також зупинилася.
Поруч зі мною сиділа кохана та щось таке цікаве розповідала, а я слухав: не чув, не розумів, проте схвально (ствердно, питально, з сумнівом) мугикав і кивав. Переді мною, за кілька метрів, стояв невисокий мур; хлопчина - мій малий - дряпався тим муром нагору, а я його підбадьорював. Або й не підбадьорював - тепер, коли день зупинився, а за ним і все решта: зелена хвиля над вулицею, вулиця, мій погляд, - в цьому не було найменшої потреби: я не бачив, не слухав, не дотикався, не розмовляв - я відчував.
Я не почув слів коханої, але повною мірою сприйняв її саму. Я не вигукнув ані слова, щоб підбадьорити малого, проте він відчував мою підтримку - не міг не відчувати, бо це я нині дряпався на той мур і... ось і видряпався. Ет, коліно забив. Ще мить - і все довкола й деінде, а найголовніше, я (а може, тільки й того, що я), остаточно опинилося на належних місцях.
Стан був щонайменше чудовий. Гармонія - так, тут було доволі гармонії, коли все довкола й деінде, різне, інакше, суперечливе, постало в стрункій єдності, яка до того ж включила і мене. Краса - еге ж. Космос - чому б ні? Що не назви - всього тут було співмірно і достатньо; і мене, мені, мною, в мені - також, співмірно й достатньо. А я та всі мої мене, мені, мною, в мені, з'єднавшись із усім, нарешті виокремилися з-поміж усього, не пориваючи зв'язків, але й не втративши себе. Моє "я" чи не вперше відчувало себе не через протиставлення "я - не-я" і вбоге заперечення різноманітних "не-я", а через щасливе ствердження: "я - я".
Стан той навряд чи тривав довго; відчуття часу зникло, коли день зупинився, але я бачив, що малий, за моєї підтримки здолавши мур, зробив на його верхівці всього лише один крок, доки я переживав той чудовий стан.
Хай мить, - але я в ній ніби прожив стільки життя, скільки не відчував за роки. Ось це воно і є - життя; це не час, не події, не речі, не досягнення й втрати, це - відчуття: живу. Відчув: живу! - а в тому "живу" просто тут і зараз: і щастя, і біль, і кохання, і страх, і радість, і горе, і знання, і незнаність, і гармонія разом із красою та космосом і ... і все решта. Це...
- Повнота, - підказала кохана. Так, розумнице моя, ти також розділила зі мною ту мить! Так, саме це – повнота, повнота життя, повнота...
- Повнота, повнота не його, тре йому інші кеди взяти, - додала кохана, розглядаючи малого, який присів на верхівці муру, звісивши ноги, зняв один яскраво-червоний кед і тепер намагався чи то розтягнути, чи то розідрати його. Ну, так: кеди мотлох, на смітник.
...День миттєво покінчив із усіма своїми ваганнями, набрав звичайной швидкості й поринув - у вечір.
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію