ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Жизнь старалась загнать в угол
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жизнь старалась загнать в угол
Жизнь старалась загнать в угол.
Причем, углы были самые разные.
Она испытывала одиночеством, пытаясь выудить состояние депрессии, пробовала на прочность веры, в том числе веры в людей, меняя маски одних и тех же лиц.
Пыталась прижать отношениями зависимости. Внушить важность подорожаний и тревог.
Растоптать жизнерадостность, стремление двигаться вперед и познавать себя.
Старалась, но как-то не совсем получалось.
Когда утром прохладного осеннего дня я открывала глаза, все равно осознание того, что мне дарован еще один день жизни давало мне надежду и желание благодарить Всевышнего за то, что происходит в моей жизни.
И пусть я не вхожа ни в одну из общин и церквей, хотя у меня есть знакомые, которые с удовольствием посещают собрания, радость бытия и вера в лучшее меня приободряют.
И молитва, пусть зачастую проговариваемая на автоматизме, без подобающего благоговения.
Я верю, отчаянно верю, что все у нас в жизни наладится, что закончится эта бессмысленная война. Почему бесмыссленная? Ведь в любом действии можно найти смысл, как, например, укрепление духа нации, идентификации. Да, так и есть. Мы встряхнулись. Очень печально, что такими жертвами, но все же сказали, что мы – есть!
И мне искренне жаль, что женщины, которые носили под сердцем своих сыновей, плачут и не спят ночами, волнуясь за своих Мужчин. Наших защитников.
Пора плести носки и передавать на фронт. И вот, когда думаешь не только о себе, а шире – тогда уже не до депрессий. Кто-то солит соления, печет пирожки, плетет сетки, уверенна, этим людям депрессия не страшна.
Когда бежишь, опаздывая на работу, потому что приходится добираться на перекладных, договориваться, подстраиваться, опаздываешь через пробки и тянучки на дорогах, и утром в суете видишь слепого, который палочкой в метро ищет выход, а ты бежишь, и тебе в другую сторону, и спешно хватая за руку нуждающего в твоей помощи человека, но в силу ограниченности во времени – так же быстро ищешь отзывчивого попутчика, прося о помощи для этого калеки... а потом думаешь – хоть бы все обошлось, и этого человека не бросили...
Когда тебе все время указывают на твое место – а на самом деле ты знаешь, кто ты и где твое место...и не соглашаешься с мнением указывающих.
И просто начинаешь иметь свое мнение, не подлизываясь и не поддаваясь искусственности. Не строя дружбу ради выгоды, и смотришь, как твои вчерашние друзья дружат с теми, кто им более удобен и угоден. И ты просто идешь своей дорогой.
И ценишь то, что у тебя есть на данный момент – родных, близких, и друзей, что еще остались в этой категории.
Искренность не купишь за деньги. Возраст не купишь за деньги. Любовь не купишь. И вот все это, не только это, конечно, но то, что не купить и не взять по блату – оно приносит ощущение независимости суждений и внутренней свободы, и счастья.
И тогда понимаешь, что жизни тебя не сломать, раз ты так богат – у тебя есть родные, близкие, молодость и здоровье, красота и стремление, и ты богаче богачей, в некотором роде, потому что есть свобода. Внутренняя. И спасибо Всевышнему за то, что он несет тебя на руках.
И обязательно появятся те, кому ты будешь небезразличен, искренне интересен и важен. Всему свое время. Просто нужно не спешить, и следовать мечте, не теряя веру.
Причем, углы были самые разные.
Она испытывала одиночеством, пытаясь выудить состояние депрессии, пробовала на прочность веры, в том числе веры в людей, меняя маски одних и тех же лиц.
Пыталась прижать отношениями зависимости. Внушить важность подорожаний и тревог.
Растоптать жизнерадостность, стремление двигаться вперед и познавать себя.
Старалась, но как-то не совсем получалось.
Когда утром прохладного осеннего дня я открывала глаза, все равно осознание того, что мне дарован еще один день жизни давало мне надежду и желание благодарить Всевышнего за то, что происходит в моей жизни.
И пусть я не вхожа ни в одну из общин и церквей, хотя у меня есть знакомые, которые с удовольствием посещают собрания, радость бытия и вера в лучшее меня приободряют.
И молитва, пусть зачастую проговариваемая на автоматизме, без подобающего благоговения.
Я верю, отчаянно верю, что все у нас в жизни наладится, что закончится эта бессмысленная война. Почему бесмыссленная? Ведь в любом действии можно найти смысл, как, например, укрепление духа нации, идентификации. Да, так и есть. Мы встряхнулись. Очень печально, что такими жертвами, но все же сказали, что мы – есть!
И мне искренне жаль, что женщины, которые носили под сердцем своих сыновей, плачут и не спят ночами, волнуясь за своих Мужчин. Наших защитников.
Пора плести носки и передавать на фронт. И вот, когда думаешь не только о себе, а шире – тогда уже не до депрессий. Кто-то солит соления, печет пирожки, плетет сетки, уверенна, этим людям депрессия не страшна.
Когда бежишь, опаздывая на работу, потому что приходится добираться на перекладных, договориваться, подстраиваться, опаздываешь через пробки и тянучки на дорогах, и утром в суете видишь слепого, который палочкой в метро ищет выход, а ты бежишь, и тебе в другую сторону, и спешно хватая за руку нуждающего в твоей помощи человека, но в силу ограниченности во времени – так же быстро ищешь отзывчивого попутчика, прося о помощи для этого калеки... а потом думаешь – хоть бы все обошлось, и этого человека не бросили...
Когда тебе все время указывают на твое место – а на самом деле ты знаешь, кто ты и где твое место...и не соглашаешься с мнением указывающих.
И просто начинаешь иметь свое мнение, не подлизываясь и не поддаваясь искусственности. Не строя дружбу ради выгоды, и смотришь, как твои вчерашние друзья дружат с теми, кто им более удобен и угоден. И ты просто идешь своей дорогой.
И ценишь то, что у тебя есть на данный момент – родных, близких, и друзей, что еще остались в этой категории.
Искренность не купишь за деньги. Возраст не купишь за деньги. Любовь не купишь. И вот все это, не только это, конечно, но то, что не купить и не взять по блату – оно приносит ощущение независимости суждений и внутренней свободы, и счастья.
И тогда понимаешь, что жизни тебя не сломать, раз ты так богат – у тебя есть родные, близкие, молодость и здоровье, красота и стремление, и ты богаче богачей, в некотором роде, потому что есть свобода. Внутренняя. И спасибо Всевышнему за то, что он несет тебя на руках.
И обязательно появятся те, кому ты будешь небезразличен, искренне интересен и важен. Всему свое время. Просто нужно не спешить, и следовать мечте, не теряя веру.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію